вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
11.08.2022м. ДніпроСправа № 904/1044/22
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
без повідомлення (виклику) учасників справи,
дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи № 904/1044/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ТРУБОІЗОЛКОМПЛЕКТ"до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат"про стягнення грошових коштів
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ТРУБОІЗОЛКОМПЛЕКТ" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 02.05.2022 за вих. №0291 до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - відповідач) про стягнення 154.499,67 грн.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем положень договору в частині повернення суми забезпечення виконання зобов'язання, за наявності для цього умов.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/1044/22 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.05.2022.
Ухвалою від 04.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).
30.06.2022 через відділ документального забезпечення від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач просить суд відмовити в частині стягнення адвокатських витрат.
14.07.2022 через відділ документального забезпечення від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Перевіривши статус відстеження поштового відправлення № 4900097204913 (відповідь на відзив), господарський суд встановив, що відправлення вручене особисто відповідачу 15.07.2022.
Отже, строк для подачі заперечень по 18.07.2022.
У зв'язку із запровадженням з 24.02.2022 воєнного стану, задля забезпечення безпеки представників сторін, господарський суд надав додатковий час для подачі заяв по суті.
Станом на 11.08.2022 заперечення не надані.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частина 4 статті 161 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням того, що відповідач не скористався правом на подачу заперечень, господарський суд вирішив справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Позивач зазначає, що з метою забезпечення виконання договору він перерахував на користь відповідача 154.499,67 грн.
Умовою повернення забезпечення виконання договору є, зокрема, його належне виконання.
Враховуючи, що договір, за твердженням позивача, є належним чином виконаний, наявні підстави для повернення відповідачем позивачу 154.499,67 грн забезпечення виконання договору.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач не заперечує по суті позовних вимоги, проте заперечує проти задоволення витрат позивача на оплату професійної правової допомоги.
Так, відповідач наголошує, що справа не є складною, позивачем подано до суду лише позовну заяву, яка не вимагала значних витрат часу на її складання.
Отже, відповідач просить суд відмовити позивачу у стягненні 25.000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Доводи позивача щодо відзиву на позовну заяву
Позивач вважає вимоги про стягнення з відповідача 25.000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а заперечення відповідача безпідставними.
Доводи відповідача щодо відповіді на відзив
Відповідач заперечень не надав.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладення договору; забезпечення виконання договору; правомірності заявлених позовних вимог.
Суд встановив, що 08.04.2021 між позивачем (далі - позивач, постачальник) та відповідачем (далі - відповідач, покупець) укладено договір № 215/13/108В про закупівлю товару (далі - договір).
За умовами договору постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар, зазначений у п. 1.2 договору, а покупець прийняти і оплатити такий товар (п. 1.1 договору).
Сума договору відповідно до специфікації № 1 становить 2.574.994,49 грн, крім того податок на додану вартість 20 % - 514.998,90 грн. Загальна сума становить 3.089.993,39 грн, з урахуванням ПДВ 20 % ( п. 3.1 договору).
Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2021, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 12.1 договору).
Розділом 8 договору врегульовано питання забезпечення виконання договору.
Так, пунктом 8.1 договору визначено, що постачальник вносить забезпечення виконання договору про закупівлю у вигляді завдатку у розмірі 5% вартості договору про закупівлю.
26.03.2021 позивач, на виконання пункту 8.1 договору, перерахував на користь відповідача 154.499,67 грн (забезпечення виконання договору про закупівлю за процедурою № UA-2021-02-23-002555-а у розмірі 5%), що підтверджується банківською випискою за 26.03.2021 (а. с. 19 том 1).
Відповідно до пп. 8.3.1 п. 8.3 договору покупець повертає забезпечення виконання договору про закупівлю у разі, зокрема, виконання постачальником договору про закупівлю (договір про закупівлю вважається виконаним у повному обсязі після закінчення строку дії та у разі належного виконання постачальником своїх договірних зобов'язань).
Позивач стверджує, а відповідач не заперечує, що зобов'язання з поставки товару позивач виконав, а відповідач здійснив оплату товару.
Підпунктом 8.3.4 п. 8.3 договору визначено, що покупець повертає забезпечення виконання договору про закупівлю згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин та після отримання покупцем письмового запиту від постачальника.
З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з листом від 11.04.2022 за вих. № 03/1104, у якому позивач просив відповідача повернути суму сплаченого завдатку у розмірі 154.499,67 грн. В якості доказів направлення вказаного листа позивач долучив накладну № 4906904665626 від 19.04.2022, фіскальний чек від 19.04.2022 та опис вкладення у лист.
Лист позивача від 11.04.2022 за вих. № 03/1104 відповідач залишив без відповіді та задоволення, що і стало підставою звернення позивача до господарського суду з даною позовною заявою.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом позову позивач визначив повернення 154.499,67 грн, сплачених відповідачу в якості забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно з нормами ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 180 Господарського кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
В ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.
Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.
Таким чином укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
У пункті 8.1 договору сторони узгодили, що забезпечення виконання договору вноситься у вигляді завдатку (5% вартості договору).
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання.
Позивач стверджував, а відповідач не заперечував, що позивач виконав зобов'язання з поставки товару, а відповідач виконав зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару.
Частиною 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
З урахуванням позицій сторін, які викладені у заявах по суті, господарський суд обставини виконання договору визнає такими, що не потребують доказування.
Господарський суд встановив, що 26.03.2021 позивач, на виконання пункту 8.1 договору, перерахував на користь відповідача 154.499,67 грн (забезпечення виконання договору про закупівлю за процедурою № UA-2021-02-23-002555-а у розмірі 5%), що підтверджується банківською випискою за 26.03.2021 (а. с. 19 том 1).
Підпунктом 8.3.4 п. 8.3 договору визначено, що покупець повертає забезпечення виконання договору про закупівлю згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин та після отримання покупцем письмового запиту від постачальника.
З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з листом від 11.04.2022 за вих. № 03/1104, у якому позивач просив відповідача повернути суму сплаченого завдатку у розмірі 154.499,67 грн. В якості доказів направлення вказаного листа позивач долучив накладну № 4906904665626 від 19.04.2022, фіскальний чек від 19.04.2022 та опис вкладення у лист.
Перевіривши статус відстеження поштового відправлення № 4906904665626 (лист позивача від 11.04.2022 за вих. № 03/1104), господарський суд встановив, що відправлення вручене представнику відповідача за довіреністю 23.04.2022.
Отже, строк для повернення забезпечення виконання договору про закупівлю є таким, що настав 28.04.2022.
На час вирішення спору доказів повернення забезпечення виконання договору про закупівлю матеріали справи не містять.
З урахуванням фактичних обставин справи, господарський суд позовні вимоги визнає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Судові витрати
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.
Крім цього, господарський суд вважає за доцільне надати роз'яснення щодо повернення сплаченої суми судового збору за подання позовної заяви, у зв'язку із внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Стаття 7 Закону України від 08.07.2011 №3674-VІ "Про судовий збір", зі змінами до нього, містить вичерпний перелік пунктів, за якими повертається сплачена сума судового збору.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 цього Закону сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду зокрема зменшення розміру позовних вимог.
Відтак, у позивача наявна можливість повернути судовий збір у розмірі 211,50 грн.
Суд також встановив, що 26.04.2022 між адвокатом Івановським Юрієм Олександровичем (далі - адвокат) та позивачем (далі - позивач, замовник) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги (адвокатських послуг) № 2604 (далі - договір про надання правової допомоги).
Відповідно до п. 1.1 договору про надання правової допомоги адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову (правничу) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язується оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.
За правову (адвокатську) допомогу, згідно з п. 3.1 договору про надання правової допомоги позивач сплачує адвокату винагороду (гонорар) у розмірі 25.000,00 грн шляхом здійснення безготівкового платежу на розрахунковий рахунок адвоката. Вартість послуг є незмінною та включає повний юридичний супровід ведення справи зі стягнення заборгованості з Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», включаючи складання та подання позовної заяви, супровідних документів та участь у судових засіданнях.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 2.1 договору).
На підтвердження надання правової (правничої) допомоги до матеріалів справи долучено Акт від 27.04.2022 виконаних робіт за договором про надання правової (правничої) допомоги (адвокатських послуг) № 2604 від 26.04.2022 (далі - Акт від 27.04.2022), згідно з яким адвокат надав позивачу такі послуги: зустріч з клієнтом з метою з'ясування обставин справи; правовий аналіз наданих клієнтом документів; складання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат; правовий аналіз позовної заяви; правовий аналіз доказів, які надаються позивачем у справі; підготовка позовної заяви; направлення позовної заяви з додатками учаснику судового процесу та подання позовної заяви до господарського суду. Крім цього, в акті від 27.04.2022 вказано, що вартість наданих послуг є обумовленою сторонами і складає 25.000,00 грн та зміні не підлягає.
Оплата позивачем послуг адвоката підтверджується платіжним дорученням № 472 від 29.04.2022 на суму 25.000,00 грн.
Статтею 15 Господарського процесуального кодексу України регламентовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
З урахуванням вищезазначених вимог закону при визначені розміру правничої допомоги суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.11.2021 у справі № 914/1945/19, від 23.11.2021 у справі № 873/126/21).
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Вказаний правовий висновок наведений у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Також Об'єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Водночас у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 - 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням того, що рішення відбулось на користь позивача і спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати у справі в даному випадку підлягають покладенню на відповідача.
За приписами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/20, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі “East/West” проти України” від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з “гонораром успіху”. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають “гонорар успіху”, ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі “Пакдемірлі проти Туреччини” (Pakdemirli v., заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала “гонорар успіху” у сумі 6.672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3.000,0 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату “гонорару успіху”, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (позивача).
Надаючи оцінку укладеному між відповідачем та адвокатом договору про надання правової допомоги, господарський суд встановив, що договір укладений з метою отримання клієнтом (позивачем) правової допомоги за повний юридичний супровід ведення справи по стягненню заборгованості з відповідача.
Сторони договору узгодили розмір гонорару у сумі 25.000,00 грн, який оплачений 29.04.2022, що підтверджується платіжним дорученням № 472 (а. с. 27 том 1).
Тобто сторонами договору узгоджено фіксований розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, який, з огляду на зміст Акта, не залежить від кількості документів (аркушів) та/або годин, витрачених адвокатом для надання правничої допомоги.
Дійсно, ст. 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Однак, така свобода договору стосується лише його сторін (тобто адвоката і клієнта) та не покладає жодних обов'язків на інших учасників судового процесу, які не є сторонами такого договору. При цьому, вирішуючи питання щодо того, яка частина витрат на професійну правничу допомогу може бути компенсована за рахунок інших учасників справи (не клієнта), суд керується положеннями ГПК України, враховує складність справи, якість процесуальних документів, розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та інші істотні обставини.
Так, надаючи оцінку Акту від 27.04.2022 виконаних робіт за договором про надання правової (правничої) допомоги (адвокатських послуг) № 2604 від 26.04.2022, господарський суд доходить таких висновків.
Зустріч з клієнтом з метою з'ясування обставин справи; правовий аналіз наданих клієнтом документів, складання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, правовий аналіз позовної заяви, правовий аналіз доказів, які надаються позивачем у справі, підготовка позовної заяви фактично зводяться до складання адвокатом позовної заяви.
Водночас такі послуги, як направлення позовної заяви з додатками учаснику судового процесу та подання позовної заяви до господарського суду, не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а тому, витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані у якості витрат на професійну правничу допомогу.
Господарський суд встановив, що адвокатом було складено в межах справи №904/1044/22 позовну заяву та відповідь на відзив.
Приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує позицію Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведеній у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, відповідно до якої Об'єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України; разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
На підставі викладеного, враховуючи, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу є неспіврозмірними з критерієм розумності і обґрунтованості таких витрат, право суду не присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, враховуючи обсяг наданих послуг та баланс інтересів сторін у даному питанні, суд дійшов висновку про те, що розумним розміром судових витрат на правову допомогу, понесених позивачем при розгляді даної справи, що можуть бути стягнуті з відповідача, є 10.000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ТРУБОІЗОЛКОМПЛЕКТ" задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (Україна, 52210, Дніпропетровська обл., місто Жовті Води, ВУЛИЦЯ ГОРЬКОГО, будинок 2; ідентифікаційний код 14309787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ТРУБОІЗОЛКОМПЛЕКТ" (49054, м. Дніпро, пр. Поля Олександра; ідентифікаційний код 37180015) 154.499,67 грн (сто п'ятдесят чотири тисячі чотириста дев'яносто дев'ять грн 67 коп) основної заборгованості, 2.481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одну грн 00 коп) судового збору, 10.000,00 грн (десять тисяч грн 00 коп) витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.А. Дупляк