вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"01" серпня 2022 р. Cправа № 902/26/22
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Приватного акціонерного товариства "МПТ-71" (вул. Гудзія, 13, м. Могилів-Подільський, Могилів-Подільський р-н., Вінницька обл., 24000)
про визнання рішення недійсним
Суддя Яремчук Ю.О.
Секретар судового засідання Манзюк Х.О.
за участю представників сторін:
позивача: Ямнюк Г.І.
відповідача: Боченко П.С.
05.01.2022 р. до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "МПТ-71" про визнання рішення недійсним та визнання правочинів недійсними.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 902/26/22 розподілено судді Яремчуку Ю.О.
10.01.2022 р. ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.
02.03.2022 р. від позивача надійшла заява про усунення недоліків до позовної заяви.
Ухвалою суду від 01.03.2022 р. відкрито провадження у справі. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 29.03.2022 р.
На визначену дату судом в судове засідання представник позивача та представник відповідача не з'явились, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлені ухвалою суду від 01.03.2022 р.
Ухвалою суду від 29.03.2022 р. підготовче засідання у справі відкладено на 26.04.2022 р. Задоволено клопотання представника позивача про витребовування доказів та зобов'язано приватне акціонерне товариство "МПТ-71" надати Господарському суду Вінницької області до 25.04.2022 р. належним чином завірені копії: протоколу загальних зборі Приватного акціонерного товариства "МПТ-71" від 30.09.2021 р.; річної звітності, копії рішень виконавчого органу та наглядової ради товариства за період 2018-2021 р.р.; бухгалтерських документів підтверджуючих фактів не зарахування грошових коштів за відчужене майно на розрахункові рахунки товариства за період 2018 -2019 р.р..
На визначену дату судом в судове засідання з'явився позивач. Представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 29.03.2022 р.
За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про відкладення підготовчого засідання у справі на 18.05.2022 р.
Ухвалою суду від 26.04.2022 р. продовжено строк підготовчого провадження по справі № 902/26/22 на 30 днів. Слухання у справі призначено на 18.05.2022 р. Зобов'язано (повторно) Приватне акціонерне товариство "МПТ-71" надати Господарському суду Вінницької області до 12.05.2022 р. належним чином завірені копії: протоколу загальних зборі Приватного акціонерного товариства "МПТ-71" від 30.09.2021 р.; річної звітності, копії рішень виконавчого органу та наглядової ради товариства за період 2018-2021 р.р.; бухгалтерських документів підтверджуючих фактів (не зарахування грошових коштів за відчужене майно на розрахункові рахунки товариства за період 2018 -2019 р.р..
На визначену дату судом з'явився представник відповідача.
Позивач не з'явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 26.04.2022 р.
За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку про відкладення підготовчого засідання, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою суду від 18.05.2022 р. судове засідання у справі призначено на 31.05.2022 р.
На визначену дату судом в судове засідання з'явились позивач та представник відповідача.
В судовому засіданні суд відхилив усне клопотання позивача про витребовування доказів, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
Судове засідання у справі призначено на 15.06.2022 р.
На визначену дату судом в судове засідання з'явився представник відповідача.
Позивач не з'явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений в судовому засіданні 31.05.2022 р.
Суд зауважив що на адресу суду надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи та витребовування доказів.
Представник відповідача не заперечував щодо клопотання про відкладення розгляду справи та заперечував проти клопотання про витребовування доказів.
Суд відхилив клопотання позивача про витребовування доказів, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
Суд задовольнив клопотання позивача про відкладення розгляду справи, про що винесено ухвалу яку занесено до протоколу судового засідання.
За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку про відкладення розгляду справи, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою суду від 15.06.2022 р. розгляд справи по суті було відкладено на 30.06.2022 р.
На визначену дату судом в судове засідання з'явився представник відповідача.
Позивач не з'явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений в судовому засіданні 15.06.2022 р.
За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку про відкладення розгляду справи по суті, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою суду від 30.06.2022 р. повідомлено учасників справи про судовий розгляд справи по суті, що відбудеться 01.08.2022 р.
На визначену дату судом в судове засідання з'явились позивача та представник відповідача.
Позивач позов підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
В якості заявлених позовних вимог позивачем зазначається, що 30.09.2021 р. відбулися позачергові загальні збори приватного акціонерного товариства «МПТ-71. За доводами позивача в ході проведення зборів було грубо порушено вимоги чинного законодавства України щодо їх організації та проведення, а саме посадовими особами відповідача не дотримувався встановлений порядок проведення загальних зборів акціонерів, зокрема, під час проведення зборів не було складено протокол лічильної комісії. Підсумки голосування по всім питанням порядку денного загальних зборів протокольно не оформлялися, мої зауваження та пропозиції щодо дотримання встановленої процедури розгляду питань порядку денного зборів до протоколу не вносилися, в тому числі не оприлюднювалась кількість голосів, які не були враховані у зв'язку з визнанням бюлетенів недійсними. Безпосередньо позивачем зазначається, що по питанню № 13 порядку денного «Про погодження раніше укладених товариством значних правочинів та правочинів з заінтересованістю за 2018-2020 роки» його голоси не були враховані (голосував «проти») у зв'язку з безпідставним визнанням мого бюлетеня недійсним.
Водночас звертає увагу суду на те, що по всім питанням порядку денного зборів усі бюлетені заповнювалися ним однаково з додержанням вимог зазначених в повідомлені про скликання зборів, але із 16 заповнених бюлетенів чомусь тільки по одному (саме з питання № 13) було прийняте рішення про його недійсність.
Крім того, 21.09.2021 р. з метою прийняття обґрунтованого рішення з питань порядку денного загальних зборів призначених на 30.09.2021 р., відповідачеві була направлена вимога надати копії річної звітності, рішень Наглядової ради та копії договорів про укладання значних правочинів за 2018-2019 р., яка залишена без задоволення. За доводами позивача укладені правочини, що були предметом загальних зборів по 13 питанню, не є прибутковими, оскільки нерухоме майно та активи відчужені за заниженою вартістю і містять ознаки фіктивності та шахрайства.
З врахуванням викладеного позивач вважає, що рішення позачергових загальних зборів Приватного акціонерного товариства «МПТ-71» в частині пункту 13 порядку денного «Про погодження раніше укладених товариством значних правочинів та правочинів з заінтересованістю за 2018- 2019 роки», прийняте з порушенням чинного законодавства України, та повинно бути визнане недійсним з метою повернення активів на баланс товариства.
Позиція відповідача відносно поданого позову зводиться до того, що визнання недійсним бюлетеня №13 відбулось згідно ЗУ про «Акціонерні товариства», а саме бюлетень не містить найменування акціонера, про що було оголошено одразу. Щодо тверджень позивача, що Товариство свідомо визнало недійсним лише бюлетень позивача з питання №13, слід зазначив, що позивач не вказав своє прізвище ім'я по батькові лише в бюлетені з питання №13, в той час як в решті бюлетенів зазначив, що дає підстави стверджувати, що такі дії позивача були цілеспрямованими та заздалегідь направлені на створення штучного приводу для подальшого оскарження рішення загальних зборів акціонерів.
Щодо твердження позивача, що ним 21.09.2021 р. надсилався запит на адресу Товариства з вимогою надання копій документів відповідно до ч.І ст.78 Закону України «Про акціонерні товариства». Представником відповідача зазначено, що Товариство відповідного запиту не отримувало. Позивач не додає до запиту ні опису вкладення, ні відмітки про отримання Товариством. Також звертає увагу суду на те, що відповідач як акціонер, володіє часткою в розмірі 7,06 відсотків акцій Товариства, а тому, навіть при врахуванні голосу вирішального права голосу ні по одному із питань останній не мав. Щодо тверджень позивача, що договори мають бути визнані недійсними, оскільки вчинені внаслідок злочинних дій (шахрайство, незаконне привласнення майна, фіктивність правочинів, завдання збитків підприємству). Жодних обвинувальних вироків суду та навіть кримінальних проваджень, які б свідчили про вчинення (чи навіть про ознаки вчинення) кримінальних правопорушень посадовими особами товариства позивач не наводить.
Крім того звертає також увагу суду на те, що усі вищезазначені правочини були оформлені належним чином, із додержанням усіх вимог законодавства, а всі кошти від укладення зазначених договорів були спрямовані на погашення податкової заборгованості, заборгованості по виплаті заробітної плати, штрафних санкцій та інше, які виникли до 2018 року - саме за правління Позивача.
Позивач у відповіді на відзив фактично підтримав повністю позовні вимоги, та просив суд не приймати до уваги доводи представника відповідача викладені у відзиві.
Із наявних доказів в матеріалах справи судом встановлено наступне: 30.09.2021 р. відбулись позачергові загальні збори Приватного акціонерного товариства «МПТ-71», які оформлені протоколом № 25 та який містить підписи голови зборів ОСОБА_2 та секретаря зборів Л.О. Сидоренко, та який засвідчений приватним нотаріусом Могилів - Подільського району нотаріального округу Вінницької області.
У Загальних Зборах 30.09.2021 р. приймали участь 3 акціонери із кворумом 98,807624%, в тому й рахунку і позивач ОСОБА_1 , якому належить 7,061513% від загальної кількості голосів акціонерів, що і не заперечується останнім.
Суд зазначає, що позивачем обрано спосіб захисту свого права - визнання недійсними рішень Загальних Зборів від 30.09.2021 р. в частині пункту 13 порядку денного «Про погодження раніше укладених товариством значних правочинів та правочинів з заінтересованістю за 2018 - 2019 роки» прийняте з порушенням чинного законодавства України на тій підставі, що бюлетень по 13 питанню, який був поданий на загальних зборах позивачем визнано недійсним, що даний факт порушує права позивача як акціонера.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення. При цьому, господарський суд виходить з наступного.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України до підвідомчості господарським судам України віднесено справи з корпоративних спорів, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами; під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Отже, у корпоративних відносинах об'єктом захисту виступають корпоративні права учасника товариства.
Загальними для учасника будь-якого товариства є права: брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства; отримувати інформацію про господарську діяльність товариства; брати участь у розподілі прибутку товариства; отримати у разі ліквідації товариства частину майна, що залишилася після розрахунків з кредиторами, або його вартість; вийти в установленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь в товаристві, у порядку, встановленому законом тощо.
Статтею 113 Цивільного кодексу України встановлено, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.
Статтями 116 Цивільного кодексу України та ст. 10 закону України «Про господарські товариства» визначено, що учасники товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; здійснити відчуження часток у статутному капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 140 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 50 Закону України «Про господарські товариства» (в редакціях чинних станом на 30.09.2021 р.), товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.
Статтею 97 Цивільного кодексу України (в редакції чинній станом на 30.09.2021 р.) встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 145 Цивільного кодексу України (в редакції чинній станом на 30.09.2021 р.) вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про господарські товариства» загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.
Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного суду України № 13 від 24.10.2008 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» судам необхідно враховувати, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів) та інших органів господарського товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. У зв'язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути:
- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства;
- позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах;
- порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.
Згідно з п. п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України № 13 від 24.10.2008 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» при розгляді справ судам слід враховувати, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень. Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв'язку з прямою вказівкою закону є:
- прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення (статті 41, 42, 59, 60 Закону про господарські товариства);
- прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства (частина четверта статті 43 Закону про господарські товариства);
- прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації (статті 40, 45 Закону про господарські товариства).
Суд зазначає, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
У зв'язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.
Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути:
- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства;
- позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах;
- порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.
Однак, не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.
Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв'язку з порушенням прямих вказівок закону є:
- прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму;
- прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства;
- відсутність протоколу загальних зборів.
Під час вирішення питання про недійсність рішень загальних зборів у зв'язку з іншими порушеннями, допущеними під час їх скликання та проведення, господарський суд повинен оцінити, як ці порушення вплинули на прийняття загальними зборами відповідного рішення.
Для визнання недійсними рішень загальних зборів Товариства необхідно встановити факт порушення цими рішеннями прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. У спорі про визнання недійсними рішень зборів учасників товариства вирішальним є встановлення факту порушення відповідним рішенням прав та законних інтересів позивача як учасника товариства, тобто його корпоративних прав.
Права учасника (акціонера, члена) юридичної особи можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо.
При цьому, розмір цих корпоративних прав не має значення, оскільки позивачеві не може бути відмовлено у задоволенні вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів тільки з мотивів недостатності його голосів для зміни результатів голосування з прийнятих загальними зборами учасників (акціонерів, членів) рішень, оскільки вплив учасника (акціонера, члена) на прийняття загальними зборами рішень не вичерпується лише голосуванням.
Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При вирішенні спору суд враховує, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства, включаючи колишніх учасників, також не збігаються (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, провадження № 12-77гс19). Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суд має врахувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства та надавати оцінку добросовісності відповідачів, які в разі задоволення позовних вимог будуть позбавлені своїх часток або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.
Розглядаючи питання щодо дотримання балансу інтересів усіх учасників і самого товариства, суди мають враховувати який період часу минув з моменту ухвалення оспорюваного рішення до моменту звернення учасника з відповідним позовом, чи не був такий проміжок часу значним, що робить питання втручання суду в діяльність товариства і повернення його до попереднього стану після вчинення порушення ще більш чутливими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16).
Вирішуючи питання про недійсність рішень загальних зборів суд, з урахуванням завдання господарського судочинства та абз. 2 частини 1 статті 50 "Про акціонерні товариства", має оцінити, наскільки ці порушення впливають (порушують) на законні права акціонера, а також, чи може в такому випадку бути ефективним та виправданим захист його прав, виходячи з розумного співвідношення між пропорційністю втручання в права інших акціонерів та діяльність самого товариства (постанова Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №912/430/19).
При цьому згідно із статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, метою господарського судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом наведених норм права та відповідно до усталеної судової практики право на позов у особи виникає лише тоді, коли її право, свобода чи інтерес або порушені, або невизнані, або оспорюються.
Тобто, навіть у разі обґрунтованого позову, але якщо жодне право особи, яка звернулася із позовом, не порушене і не оспорюється, то правових підстав для задоволення такого позову немає.
Відповідно до постанови Пленуму ВГСУ від 25.02.2016 №4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" господарським судам під час вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин, було рекомендовано з'ясовувати наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного права або законного інтересу в правовідносинах, на захист яких подано позов, а також питання про наявність чи відсутність факту їх порушення, невизнання або оспорювання.
У постановах від 16.05.2018р. у справі №923/567/17, від 17.07.2018 у справі №916/2386/17, від 24.10.2018 у справі №925/973/17, від 24.10.2018 у справі №925/644/17, КГС ВС також акцентує увагу на тому, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.
У постанові КГС ВС, прийнятій за результатами перегляду судових рішень у справі №910/22291/16, колегією суддів зазначено таке. Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів є:
- прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення;
- прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства;
- прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Тобто розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв'язку з іншими порушеннями, тобто з підстав, які не є безумовними згідно із законом, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства, а також оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення.
Для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.
Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
Тобто для вирішення питання щодо наявності чи відсутності правових підстав для визнання недійсним спірного рішення слід дослідити чи відповідає вимогам чинного законодавства це рішення, і у випадку його невідповідності законодавству, слід дослідити чи були порушені відповідним рішенням права та законні інтереси позивача, саме як учасника товариства.
Так судом встановлено, що 30.09.2021 р. відбулись позачергові загальні збори Приватного акціонерного товариства «МПТ-71», які оформлені протоколом № 25 та який містить підписи голови зборів ОСОБА_2 та секретаря зборів Л.О. Сидоренко, та який засвідчений приватним нотаріусом Могилів - Подільського району нотаріального округу Вінницької області.
Як слідує зі змісту Протоколу загальних зборів Приватного акціонерного товариства "МПТ-71" від 30.09.2021 р. № 25 приймали участь 3 акціонери із загальним кворумом 98,807624%, в тому й рахунку і позивач ОСОБА_1 , якому належить 7,061513% від загальної кількості голосів акціонерів, що і не заперечується останнім.
Суд зазначає, що позивачем обрано спосіб захисту свого права - визнання недійсними рішень Загальних Зборів від 30.09.2021 р. в частині пункту 13 порядку денного «Про погодження раніше укладених товариством значних правочинів та правочинів з заінтересованістю за 2018 - 2019 роки» прийняте з порушенням чинного законодавства України на тій підставі, що бюлетень по 13 питанню, який був поданий на загальних зборах позивачем визнано недійсним, що даний факт порушує права позивача як акціонера.
Відповідно до змісту вказаного протоколу та наданого бюлетеню голосування по номеру 13 на загальних зборах акціонерів товариства приватного акціонерного товариства «МПТ-71» судом встановлено, що вказаний бюлетень визнано недійсним, оскільки не містить Прізвище, ім'я та батькові акціонера який його засвідчував, що не суперечить ЗУ " Про господарські товариства".
Крім того, зі змісту копії бюлетеню № 13 загальних зборів акціонерів приватного акціонерного товариства «МПТ-71» 30.09.2021 р. судом встановлено пряму вказівку недійсності бюлетеню, а саме зазначено, що бюлетень для голосування має бути підписаний акціонером( представником акціонера) із зазначенням прізвища, ім'я по батькові акціонера представника акціонера) та найменування юридичної особи, якщо вона є акціонером. За відсутності таких реквізитів і підпису бюлетень вважається недійсним.
Суд зазначає, що позивачем обраний спосіб захисту свого права - визнання недійсними рішень Загальних Зборів від 30.09.2021 р. в частині пункту 13 порядку денного «Про погодження раніше укладених товариством значних правочинів та правочинів з заінтересованістю за 2018 - 2019 роки» не є ефективним оскільки:
- задоволення позову в частині визнання недійсними рішення Загальних Зборів не може в такому випадку бути ефективним та виправданим захист прав позивача, виходячи з розумного співвідношення між пропорційністю втручання в права інших акціонерів;
- не поновлює прав позивача, якому належить лише 7,061513% відсотків акцій відповідача;
- з моменту прийняття оспорюваних рішень пройшов значний проміжок час - більше ніж рік, що робить питання втручання суду в діяльність відповідача і повернення його до попереднього стану після вчинення порушення ще більш чутливими.
З врахуванням встановленого суд дійшов висновку, що загальні збори, за результатами яких складено протокол № 25 від 30.09.2021 р. є правомочним, оскільки прийнятий без порушенням чинного законодавства України.
Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи позивача, що договори, які були предметом розгляду порядку денного по 13 питанню, мають бути визнані недійсними, оскільки вчинені внаслідок злочинних дій (шахрайство, незаконне привласнення майна, фіктивність правочинів, завдання збитків підприємству) оцінються критично, оскільки на переконання суду жодних обвинувальних вироків суд, кримінальних проваджень, які б свідчили про вчинення (чи навіть про ознаки вчинення) кримінальних правопорушень посадовими особами товариства позивач не надав.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Законодавчо визначені способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004р. №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Згідно з абзацами 2, 3 пункту 3.5 вказаного Рішення Конституційного Суду України, відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, способами захисту інтересів, зокрема, є: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Інтерес може бути як охоронюваним законом, правоохоронюваним, законним, так і незаконним, тобто таким, що не захищається ні законом, ні правом, не повинен задовольнятися чи забезпечуватися ними, оскільки такий інтерес спрямований на ущемлення прав і свобод інших фізичних і юридичних осіб, обмежує захищені Конституцією та законами України інтереси суспільства, держави або не відповідає Конституції чи законам України, загальновизнаним принципам права.
У вказаному рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" Судом констатовано, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Таким чином, ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Згідно із ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому у рішенні у справі "Пантелеєнко проти України" Європейським судом з прав людини зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.2 ст.74 ГПК України).
Відповідно до приписів частини 3 та 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", аналізуючи повноту дослідження судами обставин справи, колегія суддів зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов'язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає з статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення).
Також Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа “Серявін проти України”, § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
З урахуванням встановленого, та в сукупності досліджених доказів суд дійшов висновку про відмову в позові в повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, керуючись ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору суд покладає на позивача.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат в частині витрат відповідача на правову допомогу, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як слідує з матеріалів справи, відповідачем зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 18 800,00 грн, яку просить стягнути з позивача.
Докази понесених витрат на правничу допомогу підтверджується доказами, а саме: договором № 2022-05-02 про надання правничої допомоги від 02.05.2022 р.; Актами прийому передачі наданих послуг; додатками до договору № 2022-05-02 про надання правничої допомоги від 02.05.2022 р.
Суд враховує, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права (постанова Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18).
Частиною 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України). При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 р. у справі №922/445/19.
Позивачем не подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
За змістом ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність покладення на позивача витрат на правничу допомогу в сумі 18 800,00 грн, як такі що є обґрунтовані.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 226, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. В позові відмовити повністю.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. код НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства "МПТ-71" (вул. Гудзія, 13, м. Могилів-Подільський, Могилів-Подільський р-н., Вінницька обл., 24000, код ЄДРПОУ 03327670) витрат на правничу допомогу в сумі 18 800 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
5. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення. Повне рішення складено 11 серпня 2022 р.
Суддя Яремчук Ю.О.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (пр-т. Григоренка, 13-б, кв. 16, м. Київ, 02055)
3 - відповідачу ( АДРЕСА_2