Справа № 167/207/22
Номер провадження 2/167/172/22
(заочне)
03 серпня 2022 року м. Рожище
Рожищенський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Гармай І. Т.,
за участю:
секретаря судового засідання Матвійчук Л. О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Рожищенського районного суду Волинської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Позов обґрунтовує тим, що він є власником житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 , в якому зареєстровані його дочка - ОСОБА_3 та онук - ОСОБА_4 . Зазначає, що відповідачі не проживають за місцем реєстрації, не сплачують комунальні послуги, в утриманні житла участі не приймають, особистих речей відповідачів в будинку не зберігається. З лютого 2020 року відповідач ОСОБА_4 фактично за місцем реєстрації не проживає, а відповідач ОСОБА_3 в будинку не проживає з лютого 2021 року. Вказує, що відповідачі поїхали за кордон і місце їх перебування позивачу не відоме. Факт реєстрації відповідачів впливає на обсяг його прав, як власника майна, зокрема, на право отримання субсидії.
Ураховуючи вищенаведене позивач просить ОСОБА_3 , ОСОБА_4 визнати такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Рожищенського районного суду Волинської області від 20 квітня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання 18 травня 2022 року о 13 год 30 хв.
Ухвалою Рожищенського районного суду Волинської області від 18 травня 2022 року у зв'язку з відсутністю відомостей про вручення відповідачам повідомлення про дату, час та місце розгляду справи підготовче засідання відкладено на 15 год 30 хв 06 червня 2022 року.
Ухвалою Рожищенського районного суду Волинської області від 06 червня 2022 року підготовче провадження у справі закрито, постановлено викликати в судове засідання для допиту як свідка ОСОБА_5 та призначено справу до судового розгляду по суті 22 червня 2022 року о 13 год 30 хв.
Позивач ОСОБА_2 будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання 03 серпня 2022 року не з'явився, про причини неявки суду не повідомив.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала повністю з підстав викладених в позовній заяві, просила задовольнити. Не заперечила щодо проведення заочного розгляду справи, судовий збір просила залишити за позивачем.
Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи шляхом опублікування оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, повторно в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили, відзив на позов не подавали.
Як визначено ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки відповідачі належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, однак не з'явилися в судове засідання, відзиву на позов не подали та враховуючи, що позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд доходить висновку про можливість ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні, допитавши свідка, вирішуючи справу, доходить такого висновку.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Наведене підтверджується копією Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 та копією Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 27418174 від 23 вересня 2010 року.
З довідки про склад сім'ї, виданої виконавчим комітетом Рожищенської міської ради від 06 квітня 2022 року № 352 встановлено, що відповідач ОСОБА_3 - як дочка та відповідач ОСОБА_4 - як онук, зареєстровані у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно акту обстеження матеріально- побутових умов проживання від 06 квітня 2022 року відповідач ОСОБА_4 з лютого 2020 року фактично за місцем реєстрації не проживає, відповідач ОСОБА_3 за місцем реєстрації не проживає з лютого 2021 року.
Позивач ОСОБА_2 перебуває на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі пільговиків по відділенні № 3 м. Рожище Луцького району, як «Дитина війни», однак станом на 07 квітня 2022 року пільгами на житлово-комунальні послуги не користується, що підтверджується довідкою, виданою Управлінням соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації Волинської області від 07 квітня 2022 року № 0146.
З довідки про доходи № 9543535163631518, виданої Головним управлінням пенсійного фонду України у Волинській області встановлено, ОСОБА_2 перебуває на обліку в Рожищенському об'єднаному управлінні ПФУ в Волинській області і отримує пенсію за віком. Сума пенсії за період з 01 жовтня 2021 року по 31 березня 2022 року складає 20385,18 грн.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що проживає в АДРЕСА_2 , неподалік ОСОБА_2 і буває у нього вдома. Зазначив, що відповідач ОСОБА_4 не проживає в будинку вже орієнтовно 2 роки, а відповідач ОСОБА_3 - орієнтовно більше року в зв'язку з виїздом за кордон. Будь - яких особистих речей відповідачів в будинку він не бачив. З позивачем вони не спілкуються і допомоги не надають, на похорон матері відповідача ОСОБА_3 та відповідно баби відповідача ОСОБА_4 останні не приїжджали.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 1 ст. 383 ЦК України та ст.150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства ( ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України).
Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року (справа № 521/17805/16) роз'яснив, що за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України, - положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статті 405 ЦК України регулює взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім?ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім?ї власника без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Законодавче визначення поняття сім?ї встановлено у ст. 3 Сімейного кодексу України та передбачає, що сім?ю складають особи, які спільно проживають, пов?язані побутом, мають взаємні права та обов?язки. Сім?я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Стаття 64 Житлового кодексу України визначає, що до членів сім?ї наймача відноситься дружина наймача, їхні діти і батьки; також членами сім?ї наймача можуть бути визнані й інші особи, якщо вони постійно проживають разом із наймачем і ведуть із ним спільне господарство.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_3 є дочкою позивача, а відповідач ОСОБА_4 - онук позивача, вони були пов'язані спільним побутом та вели спільно господарство.
Відтак, до застосування до спірних правовідносин підлягають норми ст. 405 ЦК України, так як положення даної статті регулюють саме взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї.
Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом.
Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов, зокрема, відсутність члена сім'ї понад один рік, а також відсутність поважних причин непроживання за адресою такого житлового приміщення.
Вичерпного переліку поважності причин непроживання у житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Судом установлено, що відповідачі зареєстровані в житловому будинку позивача як члени сім'ї власника, за власним бажанням, добровільно залишили помешкання понад рік тому, тобто визначили собі інше місце проживання, спірним житлом не користуються, не беруть участі в його утриманні та оплаті комунальних послуг. Будь - яких перешкод у користуванні житловим будинком позивач не чинить. Наведене свідчить, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не проживають у спірному будинку без поважних причин більше одного року.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідачів понад встановлені строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Будь-яких належних, допустимих і беззаперечних доказів на підтвердження того, що відповідачам чиняться перешкоди у користуванні будинком та проживанні в ньому, про поважність причин їх відсутності, наявність між ними і власником житла домовленості про збереження права користування житлом або передбачених законом підстав, що унеможливлюють визнання їх такими, що втратили право користування житлом, в матеріалах справи немає та в ході судового розгляду даної справи таких фактів встановлено не було.
За таких обставин, відповідно до зазначених норм матеріального права та виходячи із характеру спірних правовідносин, встановивши, що права позивача порушені, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, суд доходить висновку про наявність передбачених законом фактичних і правових підстав для задоволення позову та визнання відповідачів такими, що втратили право на користування житловим будинком, у зв'язку з їхньою відсутністю без поважних причин понад один рік.
З врахуванням вищенаведених норм закону та, аналізуючи зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позов необхідно задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Однак, згідно клопотання представника позивача судовий збір необхідно залишити за позивачем.
Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 77, 78, 141, 263, 265, 268, 280-284 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Сплачений судовий збір залишити за позивачем ОСОБА_2 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивачем заочне рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення заочного рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складення повного заочного рішення 11 серпня 2022 року.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Представник позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Головуючий суддя І. Т. Гармай