Постанова
Іменем України
08 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 2-4069/10
провадження № 61-1св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Виконавчий комітет Шевченківської районної ради м. Чернівців
в особі правонаступника Виконавчого комітету Чернівецької міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Фортуною Георгієм Георгійовичем, на постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Владичана А. І., Перепелюк І. Б.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до Виконавчого комітету Шевченківської районної ради м. Чернівців про визнання права на самочинно переплановане та надбудоване нерухоме майно.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 вказувала, що на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 14 лютого 2008 року вона
є власником квартири АДРЕСА_1 .
На час набуття нею права власності вищезазначена квартира складалась з двох житлових кімнат загальною площею 48,90 кв. м, житловою площею 29,10 кв. м.
Право власності на цю квартиру зареєстроване Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації 08 квітня 2008 року.
Житловий будинок, в якому знаходиться належна їй квартира, розташований
на земельній ділянці за вказаною вище адресою, наданій у користування згідно
з рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 24 серпня
1954 року № 957.
З метою поліпшення житлових умов вона самочинно перепланувала перший поверх квартири та в її межах надбудувала мансардний поверх.
На час звернення до суду квартира
АДРЕСА_1 складається: з підвалу ІІІ площею 12,70 кв. м; на першому поверсі з: тамбура 1-1 площею 6,0 кв. м, передпокою 1-2 площею 9,7 кв. м, кухні 1-3 площею 12,8 кв. м, кімнати 1-4 площею 22,4 кв. м, санвузла 1-5 площею 4,8 кв. м, коридора 1-6 площею 2,3 кв. м, кімнати 1-7 площею 16,8 кв. м; на мансарді з: передпокою 1-8 площею 16,0 кв. м, кімнати 1-9 площею 14,3 кв. м, кімнати 1-10 площею 25,3 кв. м, санвузла 1-11 площею 4,6 кв. м, кімнати 1-12 площею
19,3 кв. м та балкона площею 5,8 кв. м, загальною площею 172,8 кв. м, в тому числі житловою площею 98,1 кв. м, а також з належними до неї надвірними будівлями та спорудами: сараю літ. «Б»; убиральні літ. «В»; вигрібної ями І; огорожі № 1; воріт № 2.
Відповідно до технічного висновка квартира АДРЕСА_1 відповідає вимогам державних стандартів, будівельних норм та правил. Технічний висновок погоджений Чернівецькою міською санітарно-епідеміологічною станцією та Відділом
з питань наглядово-профілактичної діяльності м. Чернівців Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в Чернівецькій області (далі - ГУ МНС України в Чернівецькій області).
Пунктом 3.5 рішення Чернівецької міської ради від 24 грудня 2008 року № 804 «Про затвердження Положення про порядок виявлення, упередження
та недопущення самочинного будівництва у м. Чернівцях», яке набрало чинності з 01 січня 2009 року, встановлено, що з 01 жовтня 2010 року об'єкти самочинного будівництва в м. Чернівцях органами місцевого самоврядування
не узаконюються. Пунктом 5 рішення № 804 рішення Чернівецької міської ради від 25 жовтня 2001 року № 447 «Про порядок розгляду питань, пов'язаних
із самовільним будівництвом в м. Чернівцях» визнано таким, що втратило чинність.
Посилаючись на те, що крім звернення до суду з цим позовом у неї немає іншого шляху провести узаконення здійсненого перепланування з метою отримання правовстановлюючого документа на належне їй на праві власності нерухоме майно, позивач просила визнати за нею право власності на квартиру
АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 листопада
2010 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру
АДРЕСА_1 , яка складається: з підвалу ІІІ площею
12,70 кв. м; на першому поверсі з: тамбура 1-1 площею 6,0 кв. м, передпокою 1-2 площею 9,7 кв. м, кухні 1-3 площею 12,8 кв. м, кімнати 1-4 площею 22,4 кв. м, санвузла 1-5 площею 4,8 кв. м, коридора 1-6 площею 2,3 кв. м, кімнати 1-7 площею 16,8 кв. м; на мансарді з: передпокою 1-8 площею 16,0 кв. м, кімнати 1-9 площею 14,3 кв. м, кімнати 1-10 площею 25,3 кв. м, санвузла 1-11 площею
4,6 кв. м, кімнати 1-12 площею 19,3 кв. м та балкона площею 5,8 кв. м, загальною площею 172,8 кв. м, в тому числі житловою площею 98,1 кв. м.
Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання права власності на належні до квартири надвірні будівлі та споруди: сарай літ. «Б»; убиральня літ. «В»; вигрібна яма І; огорожа № 1; ворота № 2, залишено без розгляду.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив
з того, що визнання права власності позивачу потрібно для оформлення правовстановлюючих документів. Висновком головного державного санітарного лікаря, Управління з питань наглядово-профілактичної діяльності ГУ МНС
в Чернівецькій області встановлено відповідність здійснених переобладнань санітарним, протипожежним та архітектурно-будівельним нормам. Здійснене переобладнання не порушує законних прав та інтересів інших осіб, що дає підстави визнати право власності на квартиру.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 31 березня 2021 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-банк», банк) оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі банк виклав також клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 16 квітня 2021 року банку поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 листопада 2010 року, апеляційну скаргу залишено без руху.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 11 травня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Альфа-банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 листопада 2010 року, ухвалою цього суду від 24 травня 2021 року справу призначено до розгляду.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 25 червня 2021 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з тим, що на стадії перегляду оскаржуваного судового рішення суду стали відомі нові обставини щодо обізнаності АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-банк», про існування оскаржуваного судового рішення ще у січні - лютому 2018 року та надано строк для подання до суду заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження
із зазначенням поважних причин його пропуску.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 02 липня 2021 року наведені
у заяві банку причини для поновлення відповідного процесуального строку визнано не поважними і залишено апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» без розгляду.
Постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року задоволено касаційну скаргу АТ «Альфа-Банк», скасовано ухвалу апеляційного суду від 02 липня
2021 року, направлено справу до суду апеляційної інстанції для продовження
її розгляду.
Постанова касаційного суду мотивована тим, що апеляційний суд порушив процесуальні норми, які регламентують порядок вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке вирішується судом апеляційної інстанції на стадії відкриття апеляційного провадження, а не після його відкриття. До того ж наслідком пропущення строку на апеляційне оскарження і відсутності підстав для його поновлення є відмова у відкритті апеляційного провадження, а не залишення апеляційної скарги без розгляду.
За результатами повторного розгляду справи постановою Чернівецького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» частково задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 листопада 2010 року, яким за позивачем визнано право власності на реконструйовану квартиру
АДРЕСА_1 , впливає на права та обов'язки АТ «Альфа-Банк», оскільки банк є іпотекодержателем вказаної квартири (договір іпотеки від 18 жовтня 2005 року, укладений між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_2 ) не був залучений до участі у справі, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вимоги позивач пред'явив не до всіх осіб, інтересів яких вони стосуються.
При цьому суд посилався на те, що рішення Шевченківського районного суду
м. Чернівців від 14 лютого 2008 року, яким було визнано дійсним укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири та визнано
за ОСОБА_1 право власності на цю квартиру, скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У грудні 2021 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Фортуна Г. Г., надала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року і залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 листопада
2010 року.
У касаційній скарзі вказує на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права
і посилається на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та у постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року
у справі № 727/1990/18.
Вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що рішення суду першої інстанції у цій справі стосується прав і обов'язків іпотекодержателя АТ «Альфа-Банк», оскільки у лютому 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» зверталося до суду
з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру
АДРЕСА_1 , власником якої була ОСОБА_1 , в рахунок погашення заборгованості за договором кредиту шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» і в задоволенні цього позову було відмовлено.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу
до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 2-4069/10, витребувано справу з Шевченківського районного суду м. Чернівців.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що 17 жовтня 2005 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 488, згідно з яким ОСОБА_3 отримав кредит на суму 34 000,00 дол. США.
Того ж дня між АКБСР «Укрсоцбанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, згідно з яким ОСОБА_2 виступив поручителем позичальника за договором кредиту.
18 жовтня 2005 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 як майновим поручителем укладено іпотечний договір № 488, відповідно до якого поручитель на забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором передав в іпотеку АКБСР «Укрсоцбанк» як іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 27 жовтня 2004 року.
Пунктом 4.1. статті 4 іпотечного договору № 488 визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпеченні іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до пунктів 2.1.2 - 2.1.5 іпотечного договору від 18 жовтня 2005 року № 488 іпотекодавець зобов'язаний вживати всіх необхідних заходів щодо захисту предмета іпотеки від зазіхань будь-яких третіх осіб; не здійснювати дій, що викликають погіршення (пошкодження) предмета іпотеки; без письмової згоди іпотекодержателя, що оформляється відповідним договором про внесення змін до цього Договору, не відчужувати предмет іпотеки, а також не передавати його в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування; не пізніше наступного дня після настання змін надавати іпотекодержателю відомості про будь-які зміни, що відбулися чи відбуваються з предметом іпотеки, в тому числі, про зазіхання на нього з боку третіх осіб.
Рішенням Шевченківського районного суду від 14 лютого 2008 року визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_1
та ОСОБА_2 , визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 48,90 кв. м, в тому числі житловою площею 29,10 кв. м.
08 квітня 2008 року право власності на квартиру
АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 в Чернівецькому КОБТІ, реєстраційний номер 4508.
Згідно з відомостями інвентаризаційної справи ОСОБА_1 самочинно перепланувала перший поверх квартири та в її межах надбудувала мансардний поверх.
Відповідно до пункту 3.5. рішення Чернівецької міської ради від 24 грудня
2008 року № 804 об'єкти самочинного будівництва в м. Чернівці з 01 січня
2010 року органами місцевого самоврядування не узаконюються.
Із позовом про визнання права власності на самочинно перебудоване майно ОСОБА_1 звернулась у листопаді 2010 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 11 грудня 2012 року з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк», яке
є правонаступником АКБСР «Укрсоцбанк», стягнено у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором від 17 жовтня 2005 року № 488 в сумі 326 557,93 грн та понесені судові витрати.
АТ «Альфа-Банк» є правонаступником ПАТ «Укрсоцбанк».
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 03 лютого 2021 року задоволено апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк», рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 14 лютого 2008 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності
на квартиру відмовлено (справа № 2-996/2008).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -
ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом позову у цій справі є визнання права власності на самочинно перебудований об'єкт нерухомості, право власності на яке позивач набула
на підставі згодом скасованого судового рішення. На час звернення до суду
з цим позовом самочинно перебудований спірний об'єкт нерухомості був предметом іпотеки, при цьому іпотекодержатель до справи залучений не був.
Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі -
ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод
чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Згідно зі статтею першою Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається
у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Проаналізувавши статтю 23 Закону України «Про іпотеку» слід дійти висновку, що якщо до особи перейшло право власності на предмет іпотеки, то така особа набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки
за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII «Про внесення змін
до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» статтю 5Закону України «Про іпотеку» було доповнено частиною 5, згідно з якою у разі якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю
на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об'єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору.
Суд достовірно встановив, що на час звернення ОСОБА_1 до суду
з позовом про визнання права власності на самочинно перебудоване майно спірна квартира була предметом іпотеки, тому відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» ОСОБА_1 набула статусу іпотекодавця.
Отже, будь який позов, пов'язаний із зміною статусу іпотечного майна, впливає на права та обов'язки іпотекодержателя.
З огляду на вказане, відхиляються доводи касаційної скарги про те,
що АТ «Альфа-Банк» не мало права на апеляційне оскарження.
Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі
у справі позивачем.
У разі пред'явлення позову не до всіх належних відповідачів, суд не вправі
зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі
у справі як співвідповідачів та зобов'язаний вирішити справу саме
за пред'явленим позовом і відносно тих відповідачів, які зазначені в цьому позові.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовити у задоволенні позову.
Отже, звернувшись до суду з позовом до неналежного відповідача або свідомо чи з будь-яких інших обставин незалучивши до участі у справі інших співвідповідачів позивач несе тягар отримання рішення про відмову
в задоволенні позовних вимог.
Безпідставними колегія суддів вважає і доводи касаційної скарги про те,
що рішення суду першої інстанції у цій справі не стосується прав і обов'язків іпотекодержателя АТ «Альфа-Банк, оскільки у лютому 2018 року
ПАТ «Укрсоцбанк» вже зверталось до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру, власником якої була ОСОБА_1 , в рахунок погашення заборгованості за договором кредиту шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» і у задоволенні цього позову було відмовлено, оскільки відмова в задоволенні позову про зверення стягнення на предмет іпотеки не припиняє іпотеку та не змінює статус сторін
і права іпотекодержателя.
Інші доводи касаційної скарги також не спростовують висновків апеляційного суду і не впливають на законність судового рішення.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 13 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 28 березня 2018 року
у справі № 444/9519/12 та у постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року
у справі № 727/1990/18 на увагу не заслуговують, оскільки ухвалені у цій справі рішення не суперечать цим висновкам.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення
є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів
не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Фортуною Георгієм Георгійовичем, залишити без задоволення.
Постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун
М. Є. Червинська