10 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 826/17606/14
адміністративне провадження № К/990/20220/22
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А.Г., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2022 року у справі №826/17606/14 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просив суд:
- скасувати наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №2500-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури - начальника управління організації роботи з документами Генеральної прокуратури України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури - начальника управління організації роботи з документами Генеральної прокуратури України;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
- зобов'язати Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року, позов задоволено частково: визнано протиправним і скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року №2500-ц про звільнення позивача з посади заступника начальника Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури - начальника управління організації роботи з документами Генеральної прокуратури України; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури - начальника управління організації роботи з документами Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року та стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток в розмірі 1 176 037,50 грн. за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 03 квітня 2020 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 01 червня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток в розмірі 1 176 037,50 грн за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 03 квітня 2020 року скасовано та в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції - Окружного адміністративного суду міста Києва. В іншій частині оскаржувані судові рішення залишено без змін.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2022 року, позов задоволено частково: стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 2 000 452, 62 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
29 липня 2022 року Офісом Генерального прокурора подано до Верховного Суду касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішення скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 810/3246/16, щодо застосування пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Скаржник зазначає, що під час ухвалення судом апеляційної інстанції рішення не було підстав для врахування пункту 10 Порядку №100, оскільки з 12 грудня 2020 року Положення № 100 діяло у новій редакції, зокрема пункт 10 виключено на підставі постанови Кабінету Міністрів N1213 ( 1213-2020-п ) від 09 грудня 2020 року.
Водночас, як слідує зі змісту рішень судів попередніх інстанції, для перерахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 03 квітня 2020 року суди затосовували положеннями пункту 10 Порядку №100.
Разом з тим суд апеляційної інстанції застосував позицію Верховного Суду щодо застосування коефіцієнту коригування передбаченого пунктом 10 Постанови №100 викладену в постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 804/8042/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 826/15725/17.
Підстав для відступлення від вищезаначених висновків Верховного Суду або обґрунтування їх нерелевантності у касаційній скарзі не наведено.
Посилання скаржника на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 810/3246/16, є також необгрунтованими, оскільки правовідносини що склались у цій справі стосуються іншого періоду виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі заявник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням (рішеннями) із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційну скаргу необхідно повернути як таку, що не містить підстав касаційного оскарження.
Керуючись статтями 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2022 року у справі №826/17606/14 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя: А.Г. Загороднюк