ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.07.2022Справа № 910/16024/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Степанець Є.Ю., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укррос-Транс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецвагон Транслізинг" про стягнення 6 232 973,00 грн,
за участю представників:
позивача: Кузьмишиної Л.В., Березуцької В.В.;
відповідача: Оприсняка Б.Р.;
У вересні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укррос-Транс" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецвагон Транслізинг" 6 232 973,00 грн вартості вагонів, переданих відповідачу за договором оренди від 20 січня 2016 року № 160120-ЗП05-01, а також витрат на проведення експертизи в розмірі 100 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором з повернення позивачу орендованих вагонів після закінчення строку оренди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 5 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі № 910/16024/21, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 4 листопада 2021 року.
4 листопада 2021 року від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Також у цей же день від відповідача надійшли письмові пояснення по суті спору, в яких останній заперечив проти задоволення позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю.
4 листопада 2021 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 2 грудня 2021 року.
29 листопада 2021 року від позивача надійшли клопотання про виклик експерта та заперечення на відзив на позовну заяву.
30 листопада 2021 року від відповідача надійшли клопотання про залишення без розгляду відповіді на відзив та заперечення на клопотання позивача про виклик експерта.
2 грудня 2021 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвали про відмову в задоволенні клопотання позивача про виклик експерта, про продовження строку для подання відповіді на відзив і прийняття відповіді на відзив до розгляду, а також про продовження підготовчого провадження на 30 днів та оголошення перерви в підготовчому засіданні до 22 грудня 2021 року.
7 грудня 2021 року від відповідача надійшли заперечення по справі.
15 грудня 2021 року від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.
21 грудня 2021 року від позивача надійшли додаткові пояснення та клопотання про виклик оцінювача.
У підготовчому засіданні 22 грудня 2021 року суд повідомив представників сторін про те, що клопотання позивача про виклик оцінювача буде розглянуто в судовому засіданні при з'ясуванні обставин справи та постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13 січня 2022 року.
12 січня 2022 року через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшли додаткові пояснення та клопотання про залишення без розгляду доказів, наданих з порушенням процесуального строку.
13 січня 2022 року через загальний відділ діловодства суду відповідач подав заперечення на клопотання про виклик оцінювача.
13 січня 2022 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 10 лютого 2022 року. Водночас вказане засідання не відбулося у зв'язку тимчасовою непрацездатністю судді Павленка Є.В. у період з 7 лютого 2022 року по 18 лютого 2022 року.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 21 лютого 2022 року сторін повідомлено про те, що судове засідання у цій справі призначено на 17 березня 2022 року. Водночас вказане засідання не відбулося у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та введенням Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 воєнного стану.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 31 травня 2022 року учасників справи повідомлено про те, що підготовче засідання призначено на 23 червня 2022 року.
22 червня 2022 року через загальний відділ діловодства суду від Товариства надійшли заперечення на додаткові пояснення відповідача від 12 січня 2022 року.
22 червня 2022 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 14 липня 2022 року.
11 липня 2022 року через загальний відділ діловодства суду позивач подав письмові пояснення.
14 липня 2022 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 28 липня 2022 року.
У судовому засіданні 28 липня 2022 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача у цьому судовому засіданні проти задоволення вимог Компанії заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відмову в задоволенні клопотання позивача про виклик оцінювача.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
20 січня 2016 року між Товариством та Підприємством укладено договір оренди № 160120-ЗП05-01, за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв у строкове оплатне користування рухомий склад (залізничні вагони), придатний для перевезення товарно-штучних вантажів (далі - РС).
Даний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.
Відповідно до пункту 1.2. договору номери вагонів, їх кількість, дата передачі, рік випуску дата проведення наступних планових ремонтів вагонів, вказується у відповідних актах прийому-передачі, що є невід'ємною частиною цього правочину.
Згідно з пунктами 2.1., 2.3. Підприємство вступає у строкове користування РС з дати підписання відповідного акту прийому-передачі. Оформлення вказаного акту здійснюється на станції прийому-передачі та не передбачає переходу права власності на вагони до відповідача. День підписання вказаного акту є першим днем оренди.
Підприємство зобов'язане повернути РС з оренди протягом тридцяти календарних днів з дати отримання письмової вимоги (інструкції) Товариства (факсом та/або електронною поштою), або з дати отримання письмового повідомлення (факсом та/або електронною поштою). РС вважається повернутим позивачу з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі (пункти 2.4., 2.5. вказаної угоди).
Як встановили сторони в пункті 2.9. даної угоди, у разі випадкової загибелі, втрати, суттєвого пошкодження одиниці РС або її неповернення протягом 30 днів Підприємство зобов'язалося негайно сповістити про це Товариство, за свій рахунок виїхати на місце загибелі чи пошкодження, одиниці РС, скласти акт огляду РС, або, у разі втрати, акт щодо втрати одиниці РС, один з примірників відповідного акта відповідач передає позивачу. Підприємство зобов'язалося виплатити вартість одиниці РС протягом 10 банківських днів з моменту отримання від Товариства рахунку та висновку незалежної експертної організації.
Сторони дійшли згоди про те, що до повернення вагонів Товариству Підприємство несе весь ризик, пов'язаний втратою РС. При втраті РС або його частини відповідач зобов'язаний повернути або провести заміну РС, відшкодувати збитки, ремонт, сплатити штрафи (підпункти 4.1.6. та 4.1.7. пункту 4.1. договору).
Згідно з пунктом 6.1. цього правочину за невиконання чи неналежне виконання його умов сторони зобов'язалися нести відповідальність у межах розмірів спричинених збитків та відповідно до цього договору.
За умовами пункту 6.6., у редакції додаткової угоди від 18 березня 2016 року № 2, у випадку, якщо у 60-денний термін відповідач не повернув РС позивачу він сплачує Товариству вартість втрачених вагонів, яка визначається на підставі висновку незалежної експертної організації. Організація проведення експертизи та оплата цих послуг здійснюється Підприємством за власний кошт. Незалежну експертну організацію вибирає Товариство.
Відповідно до пунктів 8.1., 8.2. цього правочину сторони звільняються від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань, якщо це викликано форс-мажорними обставинами, що настали після підписання цієї угоди в результаті подій непереборної сили, та які сторони не могли передбачити чи попередити розумними заходами. Подіями непереборної сили вважаються: війна та воєнні дії, мобілізація, епідемії, пожежа, вибухи, дорожні події та природні катастрофи, акти вищих органів влади та інших компетентних органів, що унеможливлюють виконання зобов'язань, та всі інші події та обставини, що Торгово-промислова палата країни або компетентний орган країни, на території якого сталася подія, визнає та оголосить подіями непереборної сили. Сторона, яка підпадає під дію форс-мажорних обставин, має надіслати повідомлення про це іншій стороні протягом 2-х днів з дати, коли вона дізналася про такі обставини. Відповідна довідка, видана Торгово-промисловою палатою країни або компетентним органом країни, на території якої сталася подія, є достатнім підтвердженням дії форс-мажорних обставин.
Даний договір діє з дати його підписання і до повного його виконання сторонами, взятих на себе зобов'язань, але не пізніше 31 грудня 2016 року. Після закінчення терміну оренди даний договір може бути продовжено на будь-який строк за взаємною згодою контрагентів шляхом укладення додаткової угоди. При відсутності такої угоди РС має бути повернутий відповідачем не пізніше останнього дня оренди, обумовленого цим правочином та/або додатковою угодою. Всі зміни та доповнення до цього договору вважаються дійсними, якщо вони оформлені в письмовій формі і підписані представниками сторін, які діють на підставі статуту чи довіреності, та скріплені печатками цих юридичних осіб (пункти 9.1., 9.2., 10.2 спірного договору).
Судом встановлено, що в період з 29 січня 2016 року по 1 липня 2020 року між Товариством та Підприємством укладено 23 додаткові угоди.
Додатковими угодами №№ 1-7 змінювався розмір орендної плати за користування РС. Додатково угодою від 23 листопада 2018 року № 8 сторони продовжили строк його дії до 31 грудня 2017 року.
Листом від 18 квітня 2017 року № 214 позивач повідомив відповідача про вивід вагонів з оренди, однак додатковою угодою від 19 квітня 2017 року № 11 сторони доповнили пункт 1.3. договору підпунктом 1.3.1., згідно з яким категорично забороняється використовувати РС на непідконтрольній Україні території (зона АТО, АР Крим), окрім тих, що вже знаходяться на вказаних територіях, а саме вагони №№: 25230193, 52543774, 52542834, 52542743, 52543824, 52542644, 52542651, 52542685, 52542750, 52542800, 52543816, 52543840, 52405263, 52409885, 52409901, 52551322, 52416864.
Додатковими угодами від 23 листопада 2016 року № 8, від 24 листопада 2017 року № 13, та від 30 листопада 2018 року № 21 неодноразово продовжувався строк дії договору. Додатковою угодою від 5 грудня 2019 року № 22 строк дії договору було продовжено до 31 грудня 2020 року.
Всіма іншими додатковими угодами змінювався розмір орендної плати за користування вагонами, зокрема спірними 17 вагонами, але додатковою угодою від 1 липня 2020 року № 23 сторони домовилися з 1 лютого 2020 року не нараховувати орендну плату за користування вказаними вагонами.
Факт передачі Підприємству вищенаведених спірних вагонів не заперечується відповідачем та підтверджується актами прийому-передачі: від 22 листопада 2016 року № 000002208 (вагон №52530193), від 6 квітня 2016 року № 04/01 (вагон № 52543774), від 22 серпня 2016 року № 000002066 (вагон № 52542834), від 26 квітня 2016 року № 04/06 (вагон № 52542743), від 27 березня 2016 року № 03/01 (вагони №№: 52543824, 52542800, 52543840), від 27 березня 2016 року № 03/02 (вагон № 52542644), від 26 березня 2017 року № 03/03 (вагон № 52542651), від 16 серпня 2016 року № 000002065 (вагон № 52542685), від 28 квітня 2016 року № 04/08 (вагон № 52542750), від 22 квітня 2016 року № 04/04 (вагон № 52543816), від 29 травня 2016 року № 000001989 (вагон №52405263), від 23 травня 2016 року № 000001988 (вагон № 52409885), від 7 квітня 2016 року № 04/02 (вагон № 52409901), від 19 листопада 2016 року № 000002207 (вагон № 52551322), від 26 січня 2017 року № 000002274 (вагон № 52416864). Копії вказаних актів містяться в матеріалах даної справи.
Судом також встановлено, що матеріали справи не містять доказів повернення спірних вагонів Товариству.
Позивач неодноразово звертався до відповідача з листами, копії яких знаходиться в матеріалах справи, в яких просив надати інформацію щодо РС, що знаходиться на непідконтрольній території. Також позивач звертався до відповідача з пропозиціями викупити у нього спірні вагони.
У листах: від 7 серпня 2017 року № 2991, від 9 липня 2019 року № 40 та від 19 червня 2020 року Підприємство повідомило, що вчиняє всі необхідні дії по поверненню РС, проте з дати введення АТ "Українська залізниця" тимчасових обмежень на переміщення вагонів через окремі території Донецької та Луганської областей, ситуація залишається незмінною. З 16 березня 2017 року у Підприємства відсутня будь-яка можливість використовувати вказані вагони на таких територіях.
Листом від 14 липня 2021 року № 0273/01-01/21 позивач вимагав у відповідача протягом 30 календарних днів з дати його отримання вирішити питання щодо спірних вагонів, зокрема: повернути їх Товариству або надати рівноцінний РС із аналогічними характеристиками, або відшкодувати вартість зазначених вагонів, визначену на підставі висновку незалежної експертної організації. У вказаному листі Товариство визначило, що такі вагони як фактично втрачені.
Листом від 16 серпня 2021 року № 0319/01-01/21 Товариство виставило Підприємству рахунки на оплату від вказаної дати № 974 на суму 6 232 973,00 грн, що складає ринкову вартість втрачених вагонів, та № 975 на суму 3 696 824,00 грн упущеної вигоди. У даному листі зазначено, що спірні вагони, на думку Товариства втрачені, тому їх вартість розрахована на підставі звіту оцінювача фізичної особи-підприємця Олефіренко В.Л.
6 вересня 2021 року позивач направив відповідачу вимогу від вказаної дати за № 0342/01-01/21 про сплату ринкової вартості неповернутих втрачених вагонів у семиденний термін, що становить 6 232 973,00 грн та 100 000,00 грн, сплачених за проведення оцінки їх вартості.
Однак Підприємство спірні вагони не повернуло Товариству та не відшкодувало їх вартість.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Наймач, який затримав повернення речі наймодавцеві, несе ризик її випадкового знищення або випадкового пошкодження (частина 1 статті 772 ЦК України).
За приписами статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Звертаючись до суду з даним позовом, Товариство просило стягнути з Підприємства ринкову вартість зазначених втрачених вагонів.
Проаналізувавши спірний договір оренди, судом встановлено, що в ньому відсутнє визначення "втрачений вагон".
Водночас зі змісту пунктів 2.9., 4.1.7., 6.6. договору вбачається, що факт втрати вагонів має підтверджуватися відповідним актом щодо втрати одиниці РС.
Однак АТ "Укрзалізниця" у своєму листі від 17 серпня 2021 року № ЦД-11/239 зазначила про неможливість надати інформацію про складання таких актів про втрату вагонів, оскільки вони знаходяться на непідконтрольній території. Докази, які підтверджують факт складання таких актів, відсутні й у матеріалах справи.
Тому доводи позивача про те, що спірні вагони є втраченими, не ґрунтуються на положеннях договору.
Крім того, на підтвердження вартості втрачених вагонів Товариство надало звіт про незалежну оцінку вартості частини основних засобів від 16 серпня 2020 року, складеного оцінювачем ФОП Олефіренко В.Л. на замовлення позивача, згідно якого вартість цих вагонів, станом на 30 липня 2021 року визначена на рівні 6 232 973,00 грн.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - Закон) оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Статтею 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.
Однак, суд звертає увагу на те, що згідно з приписами пункту 6.6. договору (у редакції додаткової угоди від 18 березня 2016 року № 2) вартість втрачених вагонів, визначається на підставі висновку незалежної експертної організації, проведеною незалежною експертною організацією. Тобто умовами договору сторони погодили необхідність визначення ринкової вартості саме експертною організацією, а не суб'єктом оціночної діяльності.
Статтею 5 Закону визначено, що суб'єктами оціночної діяльності є: суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.
Статтею 7 Закону України «Про судову експертизу» визначено, що судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.
При цьому, суд зауважує, що експертна організація та суб'єкт оціночної діяльності є різними за своїм правовим регулюванням суб'єктами і за наслідками своєї діяльності виконують роботи з експертної оцінки та роботи з професійної оціночної діяльності, які не є тотожними.
Таким чином, враховуючи положення пункту 6.6. договору, вартість втрачених вагонів, що підлягає відшкодуванню, має визначатися виключно незалежною експертною організацією, а не суб'єктом оціночної діяльності.
За таких обставин розмір вартості втрачених вагонів визначено Товариством з порушенням умов договору, а відтак наданий розрахунок є необґрунтованим.
Крім того, суд критично ставиться до вартості, визначеної в даному звіті на 30 липня 2021 року, оскільки на цю дату, як вказує сам відповідач, спірні вагони перебували на непідконтрольній Україні території, що виключало можливість особисто оглянути оцінювачем майно, вартість якого ним визначалася.
Судом також встановлено, що відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію на території Донецької та Луганської областей.
У статті 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" визначено, що територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085-р був затверджений Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
15 березня 2017 року Радою національної безпеки і оборони України було прийнято рішення "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України", відповідно до якого було тимчасово зупинене переміщення вантажу через певні лінії кордону Донецької та Луганської областей.
На підставі вищезазначеного рішення, розпорядженням AT "Укрзалізниця" від 16 березня 2017 року були введені тимчасові обмеження № Ц-1/2-2/156 та № Ц- 1/2-2/157 на перевезення всіх вантажів та порожніх вагонів призначенням на/із станції, що знаходяться на території, на якій органами державної влади тимчасово не здійснюються або здійснюються не в повному обсязі їх повноваження.
У своїх запереченнях Підприємство вказувало, що сертифікат Торгово-промислової палати України від 25 травня 2017 року № 7562 є належним доказом форс-мажорних обставин та достатньою підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання.
Однак, судом встановлено що матеріали справи № 910/16024/21 не містять даного сертифікату Торгово-промислової палати України, а відтак вказані посилання відповідача є необґрунтованими.
Наявні у матеріалах справи копії сертифікатів Торгово-промислової палати України № 1360 та № 1361 не беруться судом до уваги, оскільки видані Державному підприємству "Донецька залізниця".
Враховуючи те, що Товариство не надало належних доказів, які підтверджують втрату РС, а поданий розрахунок вартості втрачених вагонів не відповідає умовам договору, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення вартості втрачених вагонів в сумі 6 232 973,00 грн є необґрунтованою, а відтак не підлягає задоволенню.
Водночас, інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови у задоволенні позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтями 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин у задоволенні позову Товариства слід відмовити.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 8 серпня 2022 року
СуддяЄ.В. Павленко