ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
03.08.2022Справа № 910/20992/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МРІЯ ФАРМІНГ ТЕРНОПІЛЬ» (48242, Тернопільська обл., Чортківський р-н, місто Хоростків, вул.Заводська, будинок 1а)
до за участю проТовариства з обмеженою відповідальністю «СПРЕЙ АГРО» (03680, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПШЕНИЧНА, будинок 2) третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Позивача Товариства з обмеженою відповідальність "Мрія-Сервіс" стягнення заборгованості у розмірі 890 712 грн. 40 коп.
Представники:
від Позивача: Берегуляк О.В. (представник на підставі довіреності);
від Відповідача: Мовчанюк М.М. (представник на підставі довіреності);
від Третьої особи: не з'явились;
Товариство з обмеженою відповідальністю «МРІЯ ФАРМІНГ ТЕРНОПІЛЬ» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СПРЕЙ АГРО» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 890 712 грн. 40 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором поставки обладнання №10032021-6 від 10.03.2021 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/20992/21, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
28.01.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшла заява проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
28.01.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким просив суд поновити строк на подачу відзиву на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2022 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «СПРЕЙ АГРО» про поновлення процесуального строку для подачі відзиву на позовну заяву по справі №910/20992/21 задоволено, поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «СПРЕЙ АГРО» процесуальний строк для подачі відзиву на позовну заяву по справі №910/20992/21, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 23.02.2022 року.
10.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив.
10.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив та клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 23.02.2022 року, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2022 року задоволено клопотання Позивача про проведення судового засідання, призначеного на 23.02.2022 року, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
22.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
У підготовче судове засідання 23.02.2022 року з'явились представники позивача та відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, залучено до участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Позивача Товариство з обмеженою відповідальність "Мрія-Сервіс", зобов'язано Позивача та Відповідача направити копію позовної заяви з додатками та копії заяв по суті з додатками на адресу Третьої особи, докази чого надати суду у строк до 5 днів з 24.02.2022 року, надано Третій особі строк до 15 днів з дня отримання ухвали для надання письмових пояснень по суті позовних вимог та відзиву; письмові пояснення щодо підтвердження чи спростування факту отримання товару за Договором поставки обладнання №10032021-6 від 10.03.2021 року та щодо наявності печатки Товариства на торгово-транспортних накладних Товариства з обмеженою відповідальністю "СПРЕЙ АГРО", відкладено підготовче судове засідання на 23.03.2022 року.
Підготовче судове засідання не відбулось у зв'язку із введенням Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 на території України воєнного стану.
25.03.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
11.05.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про долучення доказів надсилання заяв про суті на адресу третьої особи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2022 року призначено підготовче судове засідання на 29.06.2022 року.
09.06.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 29.06.2022 року, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
22.06.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли документи для долучення до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2022 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "МРІЯ ФАРМІНГ ТЕРНОПІЛЬ" про проведення судового засідання, призначеного на 29.06.2022 року, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.
28.06.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшла заява по справі.
У підготовче судове засідання 29.06.2022 року з'явився представник позивача, представники відповідача та третьої особи про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.08.2022 року.
В судовому засіданні 03 серпня 2022 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд їх задовольнити. Представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву. Представник Третьої особи в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення уповноваженій особі підприємства Третьої особи ухвали суду.
Приймаючи до уваги, що Третя особа була належним чином повідомлена про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Третьої особи не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 03 серпня 2022 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
10.03.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МРІЯ ФАРМІНГ ТЕРНОПІЛЬ» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СПРЕЙ АГРО» (Постачальник) було укладено Договір поставки обладнання №10032021-6, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується продати, а покупець зобов'язується купити, прийняти та оплатити обладнання (товар). Поставка товару здійснюється на підставі укладених сторонами специфікацій, в яких зазначаються найменування, кількість, номенклатура, асортимент), вартість та інші характеристики, що є невід'ємною частиною цього договору. (а.с.9-14)
Відповідно до п. 2.1 Договору товар, зазначений в п.1.1 цього договору, поставляється в кількості та в асортименті, передбаченому в укладених сторонами специфікаціях до договору, які є невід'ємною частиною даного договору.
Згідно з п. 5.1 Договору ціна на товар встановлюється у специфікаціях до Договору.
Загальна вартість договору становить суму вартості замовленого і поставленого товару за даним договором згідно укладених сторонами специфікацій в період дії цього договору (п. 5.2 Договору).
Відповідно до п. 5.4 Договору оплата товару, поставка якого здійснюється відповідно до договору, здійснюється на підставі умов узгоджених сторонами та зазначених у специфікаціях до договору, що є невід'ємною частиною цього договору.
У п.5.6 Договору визначено, що оплата за товар здійснюється виключно на підставі отриманого Покупцем рахунку з електронної пошти bagriy@sprayagro.com.ua на електронну пошту tender_zch@cfg.com.ua.
Згідно з п. 6.1 Договору поставка товару відповідно до умов договору здійснюється в строки, узгоджені сторонами та зазначені в специфікації до договору, що є невід'ємною частиною цього договору.
Поставка товару здійснюється на умовах поставки, зазначених в специфікаціях відповідно до міжнародних правил «Інкотермс» в редакції 2010 р. (п.7.1 Договору)
Згідно з п.7.2 Договору разом з товаром Постачальник зобов'язаний надати Покупцю: товарно - транспортну накладну; видаткову накладну, оформлену відповідно до чинного законодавства України. Постачальник повинен обов'язково у видаткових накладних зазначити номер замовлення Покупця, а у випадку поставки товару згідно з п.1.2.2 - номер та дату специфікації по якій здійснено поставку. Поставка по одній видатковій накладній повинна здійснюватися в рамках виконання однієї специфікації або замовлення: рахунок - фактуру у разі поставки товару на умовах відстрочення платежу; документ, що посвідчує якість товару.
У п. 7.4 Договору сторони погодили, що перехід права власності на товар до покупця відбувається в момент одержання товару покупцем, передачі покупцю супровідних документів та підписання уповноваженими представниками сторін видаткових накладних на передачу товару відповідно до базису поставки.
Відповідно до п. 7.5 Договору у разі доставки товару від постачальника до покупця службами доставки моментом переходу права власності на товар покупцю (датою поставки) є дата підписання покупцем товарно-транспортної накладної.
Згідно з п. 10.3 Договору у випадку порушення постачальником строку поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості не поставленого/недопоставленого в строк товару за кожен день прострочення. У випадку порушення постачальником строку поставки товару більш ніж на 2 календарні дні покупець має право крім пені додатково стягнути штраф у розмірі 3% від загальної вартості товару або, за вибором покупця, постачальник надає знижку на товар в тому ж розмірі.
Відповідно до п. 10.10 Договору у разі порушення постачальником строків поставки товару, передбачених цим договором, за який внесена покупцем повна або часткова попередня оплата, постачальник за користування грошовими коштами покупця зобов'язаний сплатити 30% річних від суми коштів, сплачених покупцем, за період з дня оплати і до дня його фактичної поставки або до дня повернення грошових коштів.
Специфікацією №1 від 10.03.2021 року до Договору поставки обладнання №10032021-6 від 10.03.2021 року Сторони узгодили найменування товару - змішувальна станція для ЗЗР та добрив, кількість- 3, ціну, суму в розмірі 1150475 грн. 98 коп., строк поставки товару: до 04.07.2021 року. (а.с.14)
Згідно з п.3 Специфікації №1 Покупець сплачує Продавцю суму 690 285,59 грн., що становить 60% від загальної вартості товару у термін до 5 календарних днів з дати виставлення рахунку Постачальником. Решта суми, що становить 460 190,39 грн. Покупець сплачує у термін до 10 календарних днів з моменту підписання Сторонами акту прийому - передачі.
У п.5 Специфікації №1 зазначено, що товар поставляється на умовах поставки DDP (Інкотермс в редакції 2010 року) - склад покупця (надання адреси складу при підтвердженні замовлення).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки обладнання №10032021-6 від 10.03.2021 року Позивач перерахував на користь Відповідача грошові кошти у розмірі 690 285 грн. 59 коп., що підтверджується платіжним дорученням №63 від 30.03.2021 року. (а.с.16)
Листом №16/06-6 від 16.06.2021 р. Позивач вимагав від Відповідача повернення попередньої оплати у розмірі 690 285 грн. 59 коп., повідомив про розірвання договору, що підтверджується копіями опису вкладання у цінний лист від 16.06.2021 р, фіскального чеку, роздруківкою з офіційного веб-сайту Акціонерного товариства «Укрпошти». (а.с.17-22) У відповідь на який останній листом №02/07-04 від 02.07.2021 р. просив Позивача повернути підписані товаророзпорядчі документи та здійснити розрахунок за поставлений товар. (а.с.23-28)
Листом №16/07-6 від 16.07.2021 р. Позивач вимагав від Відповідача повернення попередньої оплати у розмірі 690 285 грн. 59 коп., повідомив про розірвання договору, що підтверджується копіями опису вкладання у цінний лист від 19.07.2021 р, фіскального чеку, поштового конверту. (а.с.28-34)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач не здійснив поставку товару та не здійснив повернення попередньої оплати у повному обсязі. Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «СПРЕЙ АГРО» перед Позивачем становить 690 285 грн. 59 коп. Крім того, в результаті неналежного виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СПРЕЙ АГРО» 30% річних у розмірі 142 974 грн. 22 коп., інфляційні у розмірі 13 160 грн. 84 коп., пеню у розмірі 44 291 грн. 75 коп.
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що товар було доставлено за адресою: Тернопільська обл., м. Хоростків, а Товариство з обмеженою відповідальністю «МРІЯ ФАРМІНГ ТЕРНОПІЛЬ» та Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія Сервіс" входять до структури Товариства з обмеженою відповідальністю "Салік Україна". Відповідач стверджує, що він належним чином виконав свій обов'язок з поставки товару, з огляду на що обставини, викладені позивачем у позовній заяві, є необґрунтованими.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МРІЯ ФАРМІНГ ТЕРНОПІЛЬ» підлягають задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення Договору поставки обладнання №10032021-6 від 10.03.2021 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки обладнання №10032021-6 від 10.03.2021 року Позивач перерахував на користь Відповідача грошові кошти у розмірі 690 285 грн. 59 коп., що підтверджується платіжним дорученням №63 від 30.03.2021 року. (а.с.16)
Специфікацією №1 від 10.03.2021 року до Договору поставки обладнання №10032021-6 від 10.03.2021 року Сторони узгодили найменування товару - змішувальна станція для ЗЗР та добрив, кількість- 3, ціну, суму в розмірі 1150475 грн. 98 коп., строк поставки товару: до 04.07.2021 року. (а.с.14)
Згідно з п.3 Специфікації №1 Покупець сплачує Продавцю суму 690 285,59 грн., що становить 60% від загальної вартості товару у термін до 5 календарних днів з дати виставлення рахунку Постачальником. Решта суми, що становить 460 190,39 грн. Покупець сплачує у термін до 10 календарних днів з моменту підписання Сторонами акту прийому - передачі.
Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
У Специфікації №1 від 10.03.2021 сторони погодили умов поставки товару - DDP інкотермс 2010.
"Delivered Duty Paid" (DDP) умови поставки згідно з правилами системи Інкотермс-2010 мають на увазі передачу товару в розпорядження покупця в призначеному місці, з оплатою продавцем всіх ризиків по його доставці. До них відносяться: ризики під час транспортування до місця призначення, митні витрати на вивезення та ввезення, різні збори організації експорту з однієї країни і імпорту в іншу, податки.
У п. 1 Специфікації №1 від 10.03.2021 сторони визначили строк поставки Відповідачем товару - 17.05.2021 та граничний строк поставки - 20.05.2021.
Таким чином, граничним строком виконання Відповідачем обов'язку з поставки товару, обумовленого Договором поставки обладнання №10032021-6 від 10.03.2021 року є 20.05.2021 року.
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
При цьому, за приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У п. 7.4 Договору сторони погодили, що перехід права власності на товар до покупця відбувається в момент одержання товару покупцем, передачі покупцю супровідних документів та підписання уповноваженими представниками сторін видаткових накладних на передачу товару відповідно до базису поставки.
Відповідно до п. 7.5 Договору у разі доставки товару від постачальника до покупця службами доставки моментом переходу права власності на товар покупцю (датою поставки) є дата підписання покупцем товарно-транспортної накладної.
Однак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження виконання Відповідачем обов'язку з поставки обладнання, зокрема, підписаної між Сторонами договору видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, акту приймання-передачі товару, тощо.
Що стосується заперечень Відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, Суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17 визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.
Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги (товару) і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Так само пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Документами, які є підставою для оприбуткування товару та внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри, є накладні та товарно-транспортні накладні. При цьому вказані первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити та містити дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що у спірних правовідносинах доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують передачу товару покупцю (позивачу), тому належним і допустимим доказом поставки товару є видаткові та/або товарно-транспортні накладні у разі, якщо вони містять усі необхідні реквізити (зокрема, підписи представників позивача).
На підтвердження здійснення поставки товару, обумовленого Договором поставки обладнання №10032021-6 від 10.03.2021 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «СПРЕЙ АГРО» було надано Суду товарно - транспортні накладні №Р2783 від 05.05.2021 р., №Р2783/01 від 13.05.2021 р., договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом №22/03-21 від 22.03.2021 р., укладеним з Брижко О.П. (а.с.119-122)
Зі змісту вказаних ТТН вбачається, що вони підписані та скріплені печатками підприємств - Товариства з обмеженою відповідальністю «СПРЕЙ АГРО» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Сервіс», проте не підписані з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «МРІЯ ФАРМІНГ ТЕРНОПІЛЬ» й не скріплені печаткою Позивача.
Крім того, з листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Сервіс» вих.№07/09 від 07.09.2021 року вбачається, що товар було поставлено саме вказаній юридичній особі, а не позивачу у даній справі - Товариству з обмеженою відповідальністю «МРІЯ ФАРМІНГ ТЕРНОПІЛЬ».
Доказів виконання зобов'язання належному кредиторові (Товариству з обмеженою відповідальністю «МРІЯ ФАРМІНГ ТЕРНОПІЛЬ») Відповідачем Суду не надано (товарно-транспортні накладні, копії яких долучено відповідачем до відзиву на позовну заяву, не підписані Позивачем).
При цьому, у товарно - транспортних накладних №Р2783 від 05.05.2021 р., №Р2783/01 від 13.05.2021 р. вказано місце розвантаження товару - Тернопільска обл., м. Хоростків.
Однак, у п.5 Специфікації №1 зазначено, що товар поставляється на умовах поставки DDP (Інкотермс в редакції 2010 року) - склад покупця (надання адреси складу при підтвердженні замовлення).
Проте, матеріали справи не містять доказів повідомлення Позивачем Відповідача адреси доставки товару. При цьому, Позивач не міг повідомити вказані адреси, оскільки постачальник (відповідач) за 2 дні до відвантаження товару не повідомив покупця про готовність поставити товар, як це передбачено у Специфікації №1 від 10.03.2021.
Крім того, Суд не приймає до уваги наданий Відповідачем договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом №22/03-21 від 22.03.2021 р., укладений з Брижко О.П., оскільки з вказаного договору неможливо встановити що саме було предметом вказаного договору з урахуванням того, що відсутні заявки Замовника до вказаного договору.
Згідно з п.7.2 Договору разом з товаром Постачальник зобов'язаний надати Покупцю: товарно - транспортну накладну; видаткову накладну, оформлену відповідно до чинного законодавства України. Постачальник повинен обов'язково у видаткових накладних зазначити номер замовлення Покупця, а у випадку поставки товару згідно з п.1.2.2 - номер та дату специфікації по якій здійснено поставку. Поставка по одній видатковій накладній повинна здійснюватися в рамках виконання однієї специфікації або замовлення: рахунок - фактуру у разі поставки товару на умовах відстрочення платежу; документ, що посвідчує якість товару.
Проте, всупереч умов Договору поставки обладнання №10032021-6 від 10.03.2021 року Відповідачем не надано суду всіх документів, які повинні бути передані Покупцю в момент передачі товару.
Що стосується наданого Відповідачем електронного листування на підтвердження узгодження місця, дати поставки товару за умовами спірного Договору, Суд зазначає.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 96 ГПК електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.
Листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст. 7 ЦК України (постанова Верховного Суду від 27.11.2018 у справі N 914/2505/17).
У ч. 2 ст. 96 ГПК передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У ч. 3 зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини 5, 6 ст. 96 ГПК).
Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.
Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.
Обмін сторонами інформацією при виконанні договірних зобов'язань шляхом надіслання електронних листів уже давно став частиною ділових звичаїв в Україні. Відповідно до статей 3, 5, 8 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг", електронні документи вже давно стали частиною ділового обороту та юридична сила електронного документа, як доказу, не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Частина перша статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначає, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа.
Роздруківка електронної переписки не можуть вважатись електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини 1 статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19.
Як було зазначено Касаційним господарським судом Верховного суду у постанові від 28.12.2019 по справі № 922/788/19, електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Таким чином, роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом без накладеного електронного цифрового підпису і тому не може розглядатися судом як доказ.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.06.2019 року у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 року у справі № 922/1151/18, від 16.03.2020 року у справі № 910/1162/19.
Однак, надані Відповідачем електронні документи не скріплені електронним цифровим підписом, а тому Суд не приймає їх до уваги на підтвердження факту здійснення поставки Відповідачем, узгодження сторонами адрес доставки товару тощо з урахуванням того, що надане ним електронне листування здійснювалось між особами, які не є працівниками та уповноваженими особами Товариства з обмеженою відповідальністю «МРІЯ ФАРМІНГ ТЕРНОПІЛЬ».
При цьому, Суд звертає увагу, що вказані електронні адреси не узгоджувались Сторонами у п.15.11 Договору поставки обладнання №10032021-6 від 10.03.2021 року.
Пояснення Відповідача про наявність зв'язку між Позивачем та Третьою особою, Суд до уваги не приймає, оскільки відносини за Договором поставки обладнання №10032021-6 від 10.03.2021 року виникли у Відповідача саме із Товариством з обмеженою відповідальністю «МРІЯ ФАРМІНГ ТЕРНОПІЛЬ», а не з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія Сервіс", які є самостійними юридичними особами та самостійно здійснюють свою господарську діяльність.
Що стосується наданих Відповідачем заяв свідків, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Катчик Ю.А. за реєстровими №№108, 135 та приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального Шемечко І.Я. за реєстровим №108 (а.с.128-133), Суд зазначає.
Відповідно до частини першої статті 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.
Згідно зі статтею 88 ГПК України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.
В той же час, Суд звертає увагу, що частиною 2 ст.87 ГПК України встановлено, що на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.
А тому, оскільки обставини щодо здійснення поставки товару мають доводитись іншими засобами доказування, аніж показання свідків, Суд не приймає до уваги заяви свідків, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Катчик Ю.А. за реєстровими №№108, 135 та приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального Шемечко І.Я. за реєстровим №108 на підтвердження факту здійснення поставки товару Відповідачем відповідно до умов спірного договору.
З огляду на викладені вище обставини, Суд приходить до висновку, що Відповідачем не було доведено виконання ним свого обов'язку за Договором поставки обладнання №10032021-6 від 10.03.2021 року на користь покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю «МРІЯ ФАРМІНГ ТЕРНОПІЛЬ», зокрема, здійснення поставки товару на суму в розмірі 1150475 грн. 98 коп. у строк по 20.05.2021 року.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Таким чином, відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 року по справі № 5011-42/13539-2012|3-30гс13.
Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.
Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання.
Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Листом №16/06-6 від 16.06.2021 р. Позивач вимагав від Відповідача повернення попередньої оплати у розмірі 690 285 грн. 59 коп., повідомив про розірвання договору, що підтверджується копіями опису вкладання у цінний лист від 16.06.2021 р, фіскального чеку, роздруківкою з офіційного веб-сайту Акціонерного товариства «Укрпошти». (а.с.17-22) У відповідь на який останній листом №02/07-04 від 02.07.2021 р. просив Позивача повернути підписані товаророзпорядчі документи та здійснити розрахунок за поставлений товар. (а.с.23-28)
Суд зазначає, що Відповідач прострочив своє грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку Позивач зажадав повернути на підставі частини другої статті 693 ЦК України. Вказане зобов'язання, відповідно до положень частини першої статті 530 ЦК України, фактично виникло у відповідача у зв'язку із закінченням обумовленого сторонами у Договорі строку поставки, який виходячи із суті зобов'язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.
Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року по справі №918/631/19.
При цьому, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 05.06.2018р. по справі №904/8972/17.
У цьому зв'язку, Позивачем обрано такий варіант поведінки, як повернення суми попередньої оплати товару.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, Суд приходить до висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання з повернення перерахованих Позивачем коштів у розмірі 690 285 грн. 59 коп.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення Відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «МРІЯ ФАРМІНГ ТЕРНОПІЛЬ» в розмірі 690 285 грн. 59 коп.
Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив поставку товару та повернення суми попередньої оплати в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому Суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 690 285 грн. 59 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 20.07.2021 р. по 07.12.2021 р. у розмірі 44 291 грн. 75 коп.
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Згідно норми ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до приписів ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
При цьому Суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань.
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК)
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 ЦК, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.
За змістом положень частини четвертої статті 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з п. 10.3 Договору у випадку порушення постачальником строку поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості не поставленого/недопоставленого в строк товару за кожен день прострочення. У випадку порушення постачальником строку поставки товару більш ніж на 2 календарні дні покупець має право крім пені додатково стягнути штраф у розмірі 3% від загальної вартості товару або, за вибором покупця, постачальник надає знижку на товар в тому ж розмірі.
Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного зобов'язання з 20.07.2021 р. по 07.12.2021 р. у розмірі 44 291 грн. 75 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
При зверненні до суду Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь 30% річних за загальний період прострочки з 31.03.2021 р. по 07.12.2021 р. у розмірі 142 974 грн. 22 коп. та інфляційні за загальний період з 01.08.2021 р. по 31.10.2021 р. у розмірі 13 160 грн. 84 коп.
Відповідно до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.
Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 10.10 Договору у разі порушення постачальником строків поставки товару, передбачених цим договором, за який внесена покупцем повна або часткова попередня оплата, постачальник за користування грошовими коштами покупця зобов'язаний сплатити 30% річних від суми коштів, сплачених покупцем, за період з дня оплати і до дня його фактичної поставки або до дня повернення грошових коштів.
Суд, перевіривши розрахунок 30% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами, за загальний період прострочки з 31.03.2021 р. по 07.12.2021 р. у розмірі 142 974 грн. 22 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки 01.08.2021 р. по 31.10.2021 р. у розмірі 13 160 грн. 84 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному розмірі.
Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «СПРЕЙ АГРО» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МРІЯ ФАРМІНГ ТЕРНОПІЛЬ» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 690 285 грн. 59 коп., 30% річних у розмірі 142 974 грн. 22 коп., інфляційні у розмірі 13 160 грн. 84 коп. та пеня у розмірі 44 291 грн. 75 коп.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МРІЯ ФАРМІНГ ТЕРНОПІЛЬ» - задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СПРЕЙ АГРО» (03680, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПШЕНИЧНА, будинок 2, Ідентифікаційний код юридичної особи 37921986) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МРІЯ ФАРМІНГ ТЕРНОПІЛЬ» (48242, Тернопільська обл., Чортківський р-н, місто Хоростків, вул.Заводська, будинок 1а, Ідентифікаційний код юридичної особи 39980960) заборгованість у розмірі 690 285 (шістсот дев'яносто тисяч двісті вісімдесят п'ять) грн. 59 (п'ятдесят дев'ять) коп., 30% річних у розмірі 142 974 (сто сорок дві тисячі дев'ятсот сімдесят чотири) грн. 22 (двадцять дві) коп., інфляційні у розмірі 13 160 (тринадцять тисяч сто шістдесят) грн. 84 (вісімдесят чотири) коп., пеню у розмірі 44 291 (сорок чотири тисячі двісті дев'яносто одна) грн. 75 (сімдесят п'ять) коп. та судовий збір у розмірі 13 360 (тринадцять тисяч триста шістдесят) грн. 69 (шістдесят дев'ять) коп.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 10 серпня 2022 року.
Суддя О.В. Чинчин