10 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/7818/21 пров. № А/857/4582/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Запотічного І.І.,
суддів: Глушка І.В., Довгої О.І.,
розглянувши у в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року (суддя Дерех Н.В., ухвалене в м. Тернополі ) у справі № 500/7818/21 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,-
Головне управління ДПС у Тернопільській області звернулося в суд з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача податковий борг по платежу єдиний податок з фізичних осіб в сумі 8743,57 грн.
Позов обґрунтований тим, що у відповідача існує заборгованість, яка виникла внаслідок несплати узгодженого грошового зобов'язання в сумі 8743,57 грн.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року позов задоволено повністю.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач- ОСОБА_1 , яка в апеляційній скарзі покликаються на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зокрема зазначає, що позивач не умисно не виконувала попередньо взяті на себе обов'язки, а карантинними заборонами була суттєво обмежена у здійсненні підприємницької діяльності, сприяти якій повинні органи державної влади, що унеможливило одержання доходу від такої діяльності і виконання попередньо узгоджених грошових зобов'язань. Зазначає, що в 02.02.2021 вона задекларувала дохід за 2020 рік шляхом подання декларації фізичної особи-підприємця в сумі 1750 грн. Також зазначає, що вона неодноразово інформувала посадових осіб контролюючих органів за їхнім запитом про фінансовий стан за 2020 рік і вплив обставин непереборної сили, що його спричинили, внаслідок чого утворився податковий борг, який має ознаки безнадійного податкового боргу. Апелянт також зазначає, що податковим органом не доведено винне діяння з метою ухилитись від сплати єдиного податку, а навпаки, не взято до уваги обсяг зусиль, які відповідач докладала для належного виконання зобов'язань під час здійснення підприємницької діяльності (з 15. 11.2005 по 20. 12. 2021). Відтак вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції вважає законним та просить залишити його без змін.
Відповідач у відповіді на відзив на апеляційну скаргу зазначає, що відзив складено без належного обґрунтування законності рішення суду першої інстанції щодо його відповідності до фактичної та юридичної сторони адміністративної справи.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави та доводи в межах апеляційної скарги, відзив, відповідь на відзив вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 , перебуває на податковому обліку у Тернопільській ДПІ Головного управління ДПС у Тернопільській області як платник податків, та зважаючи на те, що відповідачем не сплачено узгоджені суми податкових зобов'язань в інтегрованих картках за платником рахується податковий борг по єдиному податку з фізичних осіб на суму - 8743,57 грн. (основний платіж), який виник згідно поданої зави про застосування спрощеної системи оподаткування від 12.01.2012 року.
Пунктом 56.11. ст. 56 ПК України передбачено, що не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.
Відповідно до пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку згідно є сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Як передбачено пунктом 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідно до ст.298 ПК України ФОП ОСОБА_1 обрала спрощену систему оподаткування, обліку та звітності подавши до податкового органу заяву про застосування спрощеної системи оподаткування, зазначивши відповідно до п.291.4 ст.291 ПК України 2 групу платника єдиного податку та обравши 20 відсотків до розміру мінімальної заробітної плати, згідно ст.293 ПК України.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що ФОП ОСОБА_1 , згідно ст.295 ПК України, поданої заяви про застосування спрощеної системи оподаткування та встановлених ставок єдиного податку, щомісячно зобов'язана сплачувати єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця. Такі платники єдиного податку можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більше як до кінця поточного звітного року.
Відповідно до пункту 295.2 ст.295 ПК України нарахування авансових внесків для платників єдиного податку першої та другої груп здійснюється органами державної податкової служби на підставі заяви такого платника єдиного податку, щодо розміру обраної ставки єдиного податку, заяви щодо періоду щорічної відпустки та/або заяви щодо терміну тимчасової втрати працездатності.
Сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання, згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, визнається податковим боргом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу виставлялась та була надіслана рекомендованим листом з повідомленням про вручення податкова вимога №155550-54 від 02.07.2020 року, з часу виставлення якої податковий борг платника не переривався.
Пунктом 41.2 ст.41 ПК України передбачено, що органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень.
Як передбачено пунктом 87.11 статті 87 ПК України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
З урахуванням викладеного судом першої інстанції вірно зазначено, що норми статей 95 - 99 Податкового кодексу України можуть застосовуватися до процедури стягнення податкового боргу з фізичних осіб лише в тій частині, що не суперечить вимогам пункту 87.11 статті 87 Податкового кодексу України.
Відтак судом першої інстанції вірно зазначено, що процедура стягнення податкового боргу з фізичної особи може ініціюватися виключно через звернення органу стягнення з відповідним позовом. При цьому окремі процедури стягнення коштів за податковим боргом та продажу майна, що перебуває в податковій заставі, не застосовуються, а виконання рішення суду про стягнення податкового боргу з фізичної особи - платника податків здійснюється не податковими органами, а державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
Щодо посилання апелянта на те, що внаслідок карантинних обмежень вона була суттєво обмежена в здійсненні підприємницької діяльності і як наслідок виконанні попередньо узгоджених податкових зобов'язань колегія суддів зазначає, що платнику податків необхідно довести причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажором та податковим боргом. Визначальним є не факт засвідчення форс-мажорних обставин, а їх вплив на неможливість платника податку належним чином виконувати свої зобов'язання, що має бути оцінено податковим органом у кожному конкретному випадку. Відтак, форс-мажор має бути причиною, а наслідком для платника податків стає неможливість сплатити такий податок. Такий зв'язок потрібно доводити обов'язково.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги Головного управління ДПС у Тернопільській області є обґрунтованими, підтверджуються наявними у справі доказами та підлягають до задоволення.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року у справі № 500/7818/21 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. І. Запотічний
судді І. В. Глушко
О. І. Довга