10 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/1848/22 пров. № А/857/9893/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кушнерика М.П., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 червня 2022 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення сесії Закарпатської обласної ради та поновлення на роботі,-
суддя в 1-й інстанції - Рейті С.І.,
час ухвалення рішення - 06.06.2022 року,
місце ухвалення рішення - м.Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - 06.06.2022 року,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Закарпатської обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення сесії Закарпатської обласної ради та поновлення на роботі.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 червня 2022 року у відкритті провадження в справі відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та відправити матеріали справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовують тим, що даний спір є адміністративним, а тому має розглядатися окружним адміністративним судом.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Положеннями ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до пункту 3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України" Про судоустрій і статус суддів", Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції) від 12.07.2011 №9-рп/2011 принцип спеціалізації полягає у створенні відповідних спеціалізованих судів для здійснення цивільного, кримінального, адміністративного, господарського судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб'єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У пунктах 1-3, 7, 17 ч. 1 ст. 4 КАС України наведено визначення термінів, згідно з якими: адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи; адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, у тому числі спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби.
Разом з цим, до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ та інше.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень - не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але й спеціальні підстави виникнення, пов'язані з виконанням або невиконанням хоча б однією зі сторін стороною публічних владно-управлінських функцій.
Разом з тим, приватно-правові відносини, серед іншого, вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника.
Частинами 3 - 5 ст. 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
Закон України "Про місцеве самоврядування" від 21.05.1997 № 280/97- ВР (далі - Закон №280/97-ВР) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
За приписами ст. 1 Закону №280/97-ВР посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону №280/97-ВР місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
За приписами ст. 5 Закону №280/97-ВР система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
Відповідно до ст. 17 Закону №280/97-ВР відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.
Статтею 1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 № 2493-ІІІ встановлено, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
За нормами ст. 62 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
За приписами ст. 63 ГК України серед видів та організаційних форм підприємств залежно від форм власності, передбачених законом, які можуть діяти в Україні визначено комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади.
Відповідно до ст. 65 ГК України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.
Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді.
У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.
Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.
Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств) встановлюються цим Кодексом та законами про такі підприємства.
Відповідно до ч. 3 ст. 8 ГК України господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 78 ГК України комунальне унітарне підприємство (до яких належить Закарпатське обласне комунальне підприємство "Міжнародний аеропорт Ужгород") - утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.
Частина 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України визначає, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Таким чином, комунальні підприємства, що діють на основі комунальної власності територіальної громади, не є суб'єктами владних повноважень у розумінні положень КАС України, а діяльність керівника комунального підприємства, з яким укладено особливу форму трудового договору (контракт), не належить до публічної служби, визначеної цим Кодексом.
Відтак, спори, які виникають з приводу призначення чи звільнення керівника комунального підприємства, установи чи організації, не належать до юрисдикції адміністративних судів.
Як вбачається з поданих при зверненні до суду позивачем в якості додатків матеріалів, 21 травня 2021 між Закарпатською обласною радою та ОСОБА_1 (керівник) укладено Контракт за № 2, розділом ІІ якого встановлено, що керівник здійснює оперативне керівництво підприємством, організовує його господарську, соціально-побутову та іншу діяльність, забезпечує виконання завдань підприємства, передбачених статутом підприємства та цим контрактом. У своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України, постановами Кабінету Міністрів України, рішеннями обласної ради, розпорядженнями голови обласної ради, статутом підприємства та цим контрактом.
Вказане свідчить про те, що в розумінні ст. 140 Конституції України та наведених приписів Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Закарпатське обласне комунальне підприємство "Міжнародний аеропорт Ужгород" - не є органом місцевого самоврядування, а позивач - не є особою, яка прийнята на публічну службу чи яка обіймає посаду в органах місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", тобто, не є посадою публічної служби та посадою в органах місцевого самоврядування займана ним на час звільнення посада директора Закарпатського обласного комунального підприємства "Міжнародний аеропорт Ужгород".
При цьому, як вказано вище, відповідач у цих правовідносинах виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як суб'єкт, до сфери управління якого входить підприємство, та як роботодавець у трудових відносинах.
Відповідно до абз.1 ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку (цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Статтею 1 ЦПК України встановлено, що захист порушених прав фізичних осіб є завданням цивільного судочинства, та справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, розглядаються в порядку цивільного судочинства (ч. 1 ст. 15 ЦПК України).
Водночас, адміністративний суд, завдання якого полягає, насамперед, у перевірці додержання процедури розгляду та прийняття суб'єктом владних повноважень відповідного рішення, розглядаючи справи щодо таких рішень, не вправі вийти за межі їх публічно-правових аспектів і встановлювати обставини, які підлягають оцінці за правилами цивільного судочинства.
В контексті конкретних обставин та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалося між його суб'єктами, суд дійшов висновку, що оскільки позивач заявив позов на захист своїх трудових прав, а оскаржене рішення пов'язане із звільненням керівника підприємства, яка не відноситься до публічної служби, позовні вимоги позивача підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства згідно правил підсудності, визначених ЦПК України, що виключає можливість вирішення даного спору в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічні правові позиції щодо неможливості розгляду адміністративним судом спорів за участю суб'єкта владних повноважень, який у відповідних трудових відносинах виступає як роботодавець, містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 815/6096/17 (К/9901/49528/18) (провадження № 11-1282апп18) та постанові Верховного Суду від 11.07.2018 року у справі № 363/4064/16-а (провадження № К/9901/5401/17).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки вимоги позивача не мають ознак публічно-правового спору, які передбачені нормами КАС України.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,320,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 червня 2022 року про відмову у відкритті провадження у справі № 260/1848/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді М. П. Кушнерик
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 10 серпня 2022 року