Справа № 523/20015/20
Провадження №2/523/1445/22
(заочне)
"10" серпня 2022 р. м.Одеса
Суворовський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Аліна С.С.
при секретарі - Вовкович І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРІН ФАКТОР» про захист прав споживача,-
До Суворовського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРІН ФАКТОР» про захист прав споживача, в якому позивачка просить суд визнати Договір позики №ЛМ-00584965 від 28.06.2019 року, який укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ЛАЙМ МАНІ», недійсним.
Позовні вимоги позивачка обгрунтовує тим, що 28.06.2019 року між позивачкою та ТОВ «ЛАЙМ МАНІ» було укладено Договір № ЛМ-00584965, відповідно до якого позивачка отримала позику у розмірі 3000 грн. Однак, ознайомившись зі змістом договору, позивачка вважає укладений договір позики недійсним з наступних підстав.
06.08.2019 року між ТОВ «ЛАЙМ МАНІ» та ТОВ «ГРІН ФАКТОР» було укладено Договір про відступлення права вимоги, відповідного до якого ТОВ «ГРІН ФАКТОР» отримало право вимоги за кредитним договором №№ЛМ-00584965 від 28.06.2019 року, який укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ЛАЙМ МАНІ».
Позивачка вказує, що нею не було підписано даний договір; відповідачем не було письмово повідомлено позивача про всю необхідну інформацію щодо умов договору; відповідач скористався тим, що позивачу об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору, і що він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач в порушення вимог Закону України "Про захист прав споживачів" не надав йому відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору, та не зазначив їх в змісті договору; прийняття пропозиції від відповідача укласти електронний договір (акцепт) здійснено шляхом зазначення у відповіданому чекбоксі галочки на сторінці сервісу з надання онлайн позик відповідачем та введення одноразового ідентифікатора без заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття пропозиції в електронній формі, що не відповідає положенням абз. 3 ч. 6. ст. 11 ЗУ "Про електронну комерцію"; в оспорюваному договорі не була вказана ціна та сукупна вартість кредиту; відповідачем було введено його в оману щодо істотних умов договору, зокрема стосовно відсоткової ставки за користування кредитом та йому не було зазначено нічого про непомірно велику відсоткову ставку у випадку порушення зобов'язання.
Також позивачка вказує про те, що такий договір укладено за допомогою інформаційно - телекомунікаційної системи, однак нею такий не підписано. Вважає, що в порушення вимог Закону України "Про захист прав споживачів" відповідачем не було їй письмово повідомлено про всю необхідну інформацію щодо умов договору, скориставшись тим, що позичальнику об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору, такий був введений в оману. Покликається на п.5 ч.3 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", яким встановлено вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язання за договором є несправедливими умовами , можуть бути визнанні недійсними. Звертає увагу на те, що працівниками ТОВ «ЛАЙМ МАНІ» не було надано позивачці розрахунку загальних витрат за споживання кредитом, тобто витрат, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, тому реально нарахований відсоток за користування кредитними коштами став значно більшим, за зазначений працівниками фінансової установи у розрахунку платежів.
Позивачка вважає, що оскільки порядок акцептування пропозиції відповідачем не відповідає положенням ч.6 ст.11 ЗУ "Про електронну комерцію", Договір про надання позики, укладений між ним та відповідачем є таким, що не прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 29.12.2020 року відкрито загальне провадження у цивільній справі та призначено підготовче судове засідання на 24.03.2021 року на 11 год. 15хв.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 13.05.2021 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті на 16.09.2021 року на 10год. 30хв.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 11.04.2022 року клопотання позивачки ОСОБА_1 про витребування доказів - задоволено.
Витребувано від відповідача примірник Договору позики, №ЛМ-00584965 від 28.06.2019 року, який був укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ЛАЙМ МАНІ».
Копію ухвали направлено до ТОВ «Грін Фактор» (54030, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 13/5, офіс 29) - для виконання.
В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася судом належним чином. Разом з позовною заявою надала суду письмову заяву, яка міститься в матеріалах справи (арк.сп.9), в якій просила розгляд справи проводити за її відсутності.
В судове засідання представник відповідача ТОВ «ГРІН ФАКТОР» не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, про причини неявки суду не повідомив.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає про те, що позов є не обґрунтованим, є не доказаним, тому не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, з позовних вимог вбачається, що між позивачкою та ТОВ «ЛАЙМ МАНІ» було укладено кредитний договір № ЛМ-00584965 від 28.06.2019 року про надання кредитних коштів у розмірі 3 000грн.
Позивачка стверджує, що кредитний договір нею не підписувався. Відповідач не повідомив письмово про всю необхідну інформацію щодо умов договору. Порядок акцептування пропозиції відповідачем не відповідає положенню третього частини шостої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію".
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4).
Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За приписами ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно зі ч.1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до ч.2,3 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний договір, крім визначених Цивільним кодексом України істотних умов для відповідного виду договору, може містити інформацію про: технологію (порядок) укладення договору; порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору; можливість та порядок внесення змін до умов договору; спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами під час виконання ними своїх зобов'язань; технічні засоби ідентифікації сторони; порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); посилання на умови, що включаються до договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа; спосіб зберігання та пред'явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них; умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів; можливість вибору мови, що використовується під час укладення та виконання договору; інші відомості. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Частинами 4,5 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до ч.6,7 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Частиною 9 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» передбачено, що місцем укладення електронного договору є місцезнаходження юридичної особи або місце фактичного проживання фізичної особи, яка є продавцем (виконавцем, постачальником) товарів, робіт, послуг.
Згідно ч.12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
За правилами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Пунктами 5, 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Обґрунтовуючи позов в частині визнання недійсним оспорюваного правочину з підстав здійснення відповідачем нечесної підприємницької практики та вказує, що кредитодавець не виконав встановлені законом вимоги щодо надання інформації. Такі дії, на його думку, розглядаються як нечесна підприємницька практика у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» відносини, що виникають у зв'язку із захистом прав споживачів фінансових послуг, регулюються законодавством про захист прав споживачів з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 1, 2, 4, 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації або ненадання інформації. Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Позивачка в позовній заяві, не вказує, які саме прояви нечесної підприємницької діяльності з боку відповідача існували при укладенні кредитного договору та застосовані до неї, яку саме інформацію не було надано, якими саме діями відповідач спонукав позивача укласти кредитний договір на умовах, викладених у ньому, та які саме дії в розумінні вимог статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» можна було б вважати такими, що вводять в оману і які впливають на законність укладеного договору, вчинив відповідач при його підписанні.
Отже, позивачкою не доведено того, що оспорюваний договір було укладено з використанням нечесної підприємницької діяльності.
Судом встановлено про те, що позивачка, в обґрунтування своїх вимог, до позову додала лише копію паспорту та реєстраційного номера облікової картки платника податків. Докази, щоб підтверджували обставини справи позивачем не надані. При таких обставинах, встановити наявність між сторонами договірних правовідносин не вбачається можливим.
Згідно правової доктрини, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясування питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Згідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Встановити обставини за яких Закон України «Про захист прав споживачів» розповсюджується на правовідносини, що виникли між ОСОБА_1 та ТОВ «ЛАЙМ МАНІ» не можливо.
Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Також виходячи з вищенаведеного, суд відзначає, що встановити порушення відповідачем прав позивача встановити не вбачається можливим.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Слід також вказати, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
У статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 не надала суду письмових доказів про визнання Договору позики №ЛМ-00584965 від 28.06.2019 року, який укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ГРІН ФАКТОР» недійсним.
Також, суд вважає, що позивачка не довела суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
При таких обставинах, позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «ГРІН ФАКТОР» про захист прав споживача не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.4,5,11-13,76-89,133,141,258,259,263-265,352-355 ЦПК України, ст.ст.6,207,215,626-628,630,638,639,1054 ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про електронну комерцію», ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРІН ФАКТОР» про захист прав споживача - залишити без задоволення.
Копію заочного рішення направити сторонам по справі.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Суворовський районний суд м. Одеси, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено та підписано 10.08.2022 року.
Суддя: Аліна С.С.