Справа № 522/9639/22
Провадження № 1-кс/522/4633/22
05 серпня 2022 року м. Одеса
Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , розглянувши клопотання цивільного позивача ОСОБА_2 у кримінальному провадженні №12021164500000854 від 02.08.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, про накладення арешту на майно, поданого в порядку п.4 ч.2 ст. 170 КПК України,-
ОСОБА_2 звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування заходів забезпечення у кримінальному провадженні №12021164500000854 від 02.08.2021 року та просив накласти арешт на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , з метою забезпечення цивільного позову.
Клопотання обгрунтовує тим, що дізнавачем сектору дізнання відділу поліції № 5 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління національної поліції в Одеській області ОСОБА_5 здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021164500000854 від 02.08.2021 року, відомості про яке внесено до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, за фактом заволодіння шахрайським шляхом, зловживаючи довірою, належними йому грошовими коштами в іноземній валюті (долари США) в розмірі 2 500 (Дві тисячі п'ятсот) доларів США.
Вказує, що в кримінальному провадженні мною заявлено цивільний позов до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення солідарно 67 211, 50 грн.
У зв'язку з цим, з метою забезпечення заявленого цивільного позову, відшкодування заподіяної злочином шкоди та забезпечення дієвості кримінального провадження вважає необхідним застосувати заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді накладення арешту майна з обмеженням права на відчуження і розпорядження майном.
У судове засідання ОСОБА_2 не з'явився, повідомлено належним чином, інших заяв та клопотань не надїодило.
Дізнавач у судовое засідання не з'явився, матеріали кримінального провадження не надав.
Дослідивши клопотання та матеріали кримінального провадження, слідчий суддя приходить до наступних висновків.
Встановлено, що на у провадженні сектору дізнання відділу поліції № 5 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління національної поліції в Одеській області ОСОБА_5 перебуває кримінальне провадження № 12021164500000854 від 02.08.2021 року, відомості про яке внесено до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України
Із наявних матеріалів клопотання заявник зазначає, що ним у якості потерпілого заявлено цивільний позов про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 суму завданої матеріальної шкоди в розмірі 67 211,50 грн.
Слідчий суддя звертає увагу, що копія позову додана до клопотання не підписана та не завірена належним чином, а також не містить підтвердження його отримання СД ВП № 5 ОРУП № ГУНП в Одеській області та приєднання до матеріалів кримінального провадження.
Також, матеріали клопотання не містять відомостей про те, що ОСОБА_2 визнано цивільним позивачем по кримінальному провадженню, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 цивільними відповідачами відповідно.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК Україниарештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно із п.4 ч.2ст.170 КПК Україниарешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
Згідно з ч.2ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2)можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом1частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другоїстатті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другоїстатті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другоїстатті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
За положеннями ч.1ст.173 КПК Українислідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Згідно абз.2 ч.1 ст.170 КПК України завданням арешту майна є, зокрема запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Також, Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантовано захист права власності. Згідно з цією нормою кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.
Зазначене положення закріплене уст.41 Конституції України, яка зазначає, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Європейський суд з прав людини неодноразово акцентував увагу на тому, що обмеження володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції», заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994 року Series A № 296-A, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» заява № 48191/99, п.п. 49-62, від 10.05.2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідність балансу не вдається досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», п.п. 69 і 73, Series A № 52).
Крім того, слідчий суддя виходячи із наявних матеріалів, зазначає, що адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається та їх співмірністю. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Як зазначив Пленум Верховного Суду України в п.п.4,5 постанови №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При застосуванні відповідних заходів забезпечення позову слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Суд не повинен вживати таких заходів забезпечення позову, які пов'язані із втручанням у внутрішню господарську діяльність юридичних осіб.
Особа, яка подала заяву про забезпечення, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із врахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної заяви, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду.
Враховуючи вищенаведене, а такожте, що заявником не доведено наявності визначених абз. 2 ч.1ст.170 КПК України завдань арешту та ризиків, які б свідчили про необхідність накладення арешту на домоволодіння, яке є предметом поданого клопотання, співмірності суд вважає, що клопотання задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.132,170,171,172,173 КПК України, -
У задоволенні клопотання ОСОБА_2 у кримінальному провадженні №12021164500000854 від 02.08.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, про накладення арешту на майно, поданого в порядку п.4 ч.2 ст. 170 КПК України - відмовити.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Слідчий суддя: ОСОБА_1