ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 909/594/22
про відмову у видачі судового наказу
10.08.2022 м. Івано-Франківськ
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Горпинюка І.Є., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Контакт" б/н від 03.08.2022 (вх. № 10526/22 від 05.08.2022) до боржника - Приватного підприємства "Тиса-ІФ" про видачу судового наказу про стягнення 100000,00 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресурс Контакт" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із заявою про видачу судового наказу б/н від 03.08.2022 (вх. № 10526/22 від 05.08.2022) за вимогою про стягнення з Приватного підприємства "Тиса-ІФ" 100000,00 грн.
Розглянувши матеріали заяви та додані до неї документи, суд дійшов до висновку про відмову у видачі судового наказу.
Згідно з ч. 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про наявність його заявнику невідомо.
Судовий наказ, відповідно до положень статті 232 ГПК України, є судовим рішенням.
Відповідно до частини 1 статті 147 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.
За змістом статті 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Форма і зміст заяви про видачу судового наказу визначені статтею 150 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 150 ГПК України, до заяви про видачу судового наказу додається копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості.
Дослідивши матеріали поданої заяви, судом встановлено, що до заяви про видачу судового наказу заявником додано копію платіжного доручення № 620 від 31 травня 2022 р. на суму 100000,00 грн. у призначенні платежу якого зазначено: "Надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги (на строк по 07.06.2022 року включно) згідно Договору № 10 від 31.05.2022 року, без ПДВ".
Відтак договір № 10 від 31.05.2022 року до заяви про видачу судового наказу не доданий.
Натомість, в тексті поданої заяви ТОВ "Ресурс Контакт" повідомляє суд, що примірник договору, реквізити якого вказані у платіжному дорученні, надіслано боржнику та не повернуто стягувачу як на момент надання позики, так і станом на дату формування заяви про видачу судового наказу. При цьому заявник (стягувач) покликається на те, що між ним та боржником укладено в письмовій формі договір позики у спрощений спосіб, так як платіжним дорученням № 620 від 31.05.2022 підтверджується передача боржнику 100 000 грн у позику (безвідсоткову поворотну фінансову допомогу), і в призначенні платежу зазначено про строк, на який передано кошти - до 07.06.2022.
Суд не погоджується з доводами заявника (стягувача), що платіжне доручення № 620 від 31.05.2022 свідчить про укладення між ним та боржником договору позики саме у письмовій (в тому числі електронній) формі, як це передбачено частиною першою статті 148 ГПК.
За приписами ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (частина перша статті 207 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частина друга статті 207 ЦК України).
У статті 202 ЦК України унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1). Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч. 2). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4).
Системне тлумачення зазначених положень статті 202 ЦК України, в поєднанні з положеннями частини другої статті 207 ЦК України дає підстави для висновку, що укладення двостороннього правочину (договору), в письмовій формі здійснюється шляхом підписання сторонами (зокрема уповноваженими особами від імені юридичної особи) одного документа, у якому зафіксовано зміст правочину, або шляхом обміну сторонами документами (листами, телеграмами тощо), у яких зафіксовано зміст правочину.
Натомість, поведінка сторін, яка засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, або мовчання, за змістом ч. 2 та 3 статті 205 ЦК України, може свідчити про вчинення правочину у передбачених законом випадках, але не про дотримання письмової форми такого правочину.
Додане до заяви платіжне доручення № 620 від 31.05.2022 є документом, виданим та підписаним односторонньо заявником (стягувачем), не містить підпису уповноваженої особи ПП "ТИСА-ІФ", а тому зміст правочину не зафіксований в цьому одному документі. Дане платіжне доручення також не підтверджує того, що зміст правочину зафіксований у кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або які надсилались ними до інформаційно-телекомунікаційної системи.
Заявником не надано суду жодного документа, який би виходив від боржника, був підписаний його уповноваженою особою, і підтверджував (фіксував) зміст договору позики.
Отже, в порушення вимог п. 3 частини третьої статті 150 ГПК України, до заяви про видачу судового наказу не додано копії договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимогу про стягнення грошової заборгованості.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 152 ГПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 152 ГПК України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
При цьому суд звертає увагу заявника на те, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків (частина 1 статті 153 ГПК України).
У разі відмови у видачі судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви (частина 2 статті 151 ГПК України).
Керуючись статтями 147, 148, 150, 151, 152, 153, 154, 234, 235 ГПК України, суд
відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Ресурс Контакт" у видачі судового наказу про стягнення з Приватного підприємства "Тиса-ІФ" 100000,00 грн.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено 10.08.2022.
Суддя І.Є. Горпинюк