Справа №583/4511/21 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/642/22 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Умисне вбивство
Іменем України
27 липня 2022 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 583/4511/21 за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на ухвалу Лебединського районного суду Сумської області від 18.11.2021 про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_9 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
захисників - адвокатів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
установила:
В поданих апеляційних скаргах:
- захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_12 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу про відмову прокурору у задоволенні клопотання і обранні ОСОБА_8 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу стеження та покладанням на нього обов'язків, передбачених ст. 194 КПК, оскільки рішення суду ухвалено з грубим порушенням норм процесуального права, що виразилося у ненаданні стороні захисту можливості ознайомитися з усіма матеріалами кримінального провадження. Він вступив у справу 16.11.2021, саме в день призначеного підготовчого судового засідання о 13:00 та подав відповідне клопотання про конфіденційну зустріч з підзахисним та ознайомлення з матеріалами справи. Перебуваючи у нарадчій кімнаті 18.11.2021 з 16:30 до 19:20, колегія суддів не мала фізичної та технічної можливості ознайомитися з доказами наданими учасниками процесу. Жоден з ризиків є необґрунтованим, нічим не підтверджений і є припущенням прокурора, в клопотанні відсутні посилання на будь-які додатки. Відсутнє підтвердження повідомлення інших учасників справи, в тому числі і потерпілих про дату, час та місце судового розгляду. Порушення допущені судом під час проведення підготовчого судового засідання та розгляду клопотання прокурора були зафіксовані шляхом подачі декількох усних та письмових зауважень, а також викладені при обґрунтуванні заявленого відводу. Судом не досліджений доказ, який залучений адвокатом ОСОБА_13 ;
- захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_14 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу про застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту та покладанням певних обов'язків, оскільки ухвала суду є необґрунтованою, постановлено без з'ясування усіх фактичних обставин кримінального провадження. Суд обмежився лише переліком обставин кримінального провадження та посиланням на відповідні норми КПК, не навівши належних та достатніх мотивів свого висновку про необхідність тримання під вартою ОСОБА_8 , в ухвалі не надано будь-якої оцінки позиції сторони захисту. До клопотання не додано жодного доказу існування ризиків, ОСОБА_8 бажає встановити істину в справі, має постійне місце реєстрації, проживання та роботи, не судимий, має на утриманні неповнолітню дитину, дружину та мати дружини, які хворіють та потребують сторонньої допомоги, позитивно характеризується і має бездоганну репутацію. У справі відсутній список речей чи документів, ризик знищення яких має істотне значення. Ризик незаконного впливу на потерпілого та свідка не доведено жодним доказом, не зазначено, яким чином обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню.
В провадженні Лебединського районного суду Сумської області знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 27, п. 9, 11, 13 ч. 2 ст. 115 КК та ОСОБА_15 за ч. 2 ст. 27, п. 6, 11 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК. Прокурором в підготовчому судовому засіданні було подане клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою, яке було обґрунтоване тим, що ризики, які існували під час обрання запобіжного заходу, передбачені у п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК, існують та не зменшились.
Ухвалою Лебединського районного суду Сумської області від 18.11.2021 продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 24:00 16.01.2022 без права на визначення застави. Своє рішення суд першої інстанції умотивував наявністю ризиків передбачених п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, а також з урахуванням п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК продовжив ОСОБА_8 раніше обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів без права на визначення застави.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_8 , його захисників ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , які підтримали апеляційну скаргу і просили скасувати ухвалу суду, доводи прокурора ОСОБА_9 про залишення ухвали суду без змін, а апеляційних скарг без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданих апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вказані вище апеляційні скарги захисників задоволенню не підлягає з таких підстав.
Завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).
Під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого; при розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ КПК (ч. 3 ст. 315 КПК), а згідно ст. 177 КПК підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Відповідно ч. 2, 4 ст. 422-1 КПК, суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою невідкладно витребує з суду першої інстанції: ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою; клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті. Розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 27, п. 9, 11, 13 ч. 2 ст. 115 КК, а саме у організації на замовлення умисного протиправного заподіяння смерті (вбивства) ОСОБА_16 і з метою приховування цього кримінального правопорушення, у закінченому замаху на організацію умисного вбивства на замовлення ОСОБА_17 , яке не було закінчене з причин, які не залежали від волі ОСОБА_8 , хоча він виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення цього злочину до кінця.
Згідно ч. 2 ст. 42 КПК ОСОБА_8 має у кримінальному провадженні процесуальний статус обвинуваченого (обвинувальний акт щодо нього переданий до суду в передбаченому кримінальним процесуальним законом порядку) і обґрунтованість вказаного вище обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку, а тому колегія суддів не уповноважена надавати оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення, не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність цього обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення чи судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності (чи відсутності) передбачених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків та необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання. При цьому за вчинення вказаного вище кримінального правопорушення, яке призвело до загибелі людини, законом України про кримінальну відповідальність встановлене покарання у виді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років або довічне позбавленням волі, а тому існують реальні ризики того, що ОСОБА_8 може переховуватися від суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілих та свідків, перешкоджати кримінальному провадженню та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, а застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою не забезпечить належне виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків і не зможе запобігти передбаченим п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК ризикам.
Ухваливши рішення щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою без визначення розміру застави, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про застосування обвинуваченому саме такого запобіжного заходу як тримання під вартою, а не будь-якого іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, оскільки при вирішенні зазначеного питання у повній мірі дотримався вимог ст. 176, 177, 183, 194, 197 і 331 КПК, а саме з'ясував і дослідив всі ті обставини, з якими кримінальний процесуальний закон пов'язує можливість тримання особи під вартою, зокрема те, що судове провадження перебуває на розгляді в суді, а ризики, які існували під час обрання запобіжного заходу, передбачені у п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК, існують та не зменшились, кримінальне провадження не завершене.
Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, згідно судової практики ЄСПЛ мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та обвинуваченої особи (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Врахування тяжкості кримінального правопорушення також має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинений злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, що узгоджується з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.». При цьому серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). Тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, зокрема в справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96 від 26.07.2001) ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Колегія суддів, вирішуючи питання про подальше тримання ОСОБА_8 під вартою враховує і наявність об'єктивної потреби у цьому, зважуючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи. При цьому згідно положень ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики ЄСПЛ, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Щодо розумності строку тримання під вартою, то колегія суддів враховує рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02), де Суд зазначив, що «розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно. Вона має оцінюватись в конкретному випадку залежності від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, привалює над принципом поваги до свободи особистості».
Беручи до уваги зазначене, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого рішення, що обвинувачений ОСОБА_8 може переховуватись від суду, цей ризик не зменшився та є актуальним і на час апеляційного розгляду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпечності цих кримінальних правопорушень, конкретні обставини провадження та дані про особу обвинуваченого.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»).
Сама по собі тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, а тому «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (справа «Ілійков проти Болгарії», № 33977/96, рішення ЄСПЛ від 26.07.2001).
Колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, не зменшився і є актуальним. При цьому колегія суддів ураховує і той факт, що у країні у зв'язку з військовою агресією з боку рф оголошено воєнний стан, частина території країни окупована і не контролюється урядом, що може сприяти у сукупності з іншими обставинами кримінального провадження переховуванню обвинуваченого від суду.
При встановленні ризику впливу на свідків та потерпілого, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками та потерпілими у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК).
ОСОБА_8 , зважаючи на зазначену стороною обвинувачення роль у вчиненні кримінального правопорушення, може реально здійснювати особистий чи опосередкований вплив на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні з метою спотворення даних, що можуть свідчити про його причетність до вчинення кримінальних правопорушень. Відсутність на даний момент підтверджених фактів впливу обвинуваченим на потерпілого та свідків не спростовує можливості здійснення ним таких дій в подальшому.
Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом безпосередньо в судовому засіданні.
Є наявним та не зменшився також і ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК, з огляду на те, що судовий розгляд кримінального провадження тільки розпочинається і ще не завершений, докази не досліджені, а тому ОСОБА_8 , перебуваючи на волі, з метою спотворення фактичних обставин кримінального правопорушення може перешкоджати розгляду кримінального провадження іншим чином. При цьому, ураховуючи кількість епізодів та спосіб вчинення кримінальних правопорушень, які ставляться у вину ОСОБА_8 , обґрунтованим є і ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Підстав для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт колегія суддів не вбачає, оскільки такий запобіжний захід як домашній арешт, не зможе запобігти встановленим судом ризикам, передбачених ст. 177 КПК, і належну процесуальну поведінку ОСОБА_8 .
Твердження апеляційної скарги про ненадання до клопотання прокурора копій матеріалів, хоча і мають місце, але не заважали суду першої інстанції ухвалити відносно ОСОБА_8 законне і обґрунтоване рішення про подальше тримання останнього під вартою. При цьому суд першої інстанції вирішував клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою в межах кримінального провадження, матеріали якого були доступними для ознайомлення усіма сторонами, і керувався вимогами ч. 3 ст. 315 КПК, а тому не міг впливати у будь-який спосіб на процесуальну діяльність прокурора.
Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_8 має постійне місце реєстрації, проживання і роботи, не має попередніх судимостей, має на утриманні неповнолітню дитину, дружину та матір дружини, які хворіють та потребують сторонньої допомоги, позитивно характеризується і має бездоганну репутацію, хоча і мають місце, але повинні враховуватись разом з іншими фактичними обставинами кримінального провадження та вимогами кримінального процесуального закону, які регламентують питання тримання особи під вартою, а тому не є тими безумовними підставами, що унеможливлюють подальше тримання ОСОБА_8 під вартою.
Необґрунтованими є також твердження сторони захисту щодо обмеження в ознайомленні з матеріалами кримінального провадження, оскільки відповідне клопотання було задоволене судом і доступ до кримінального провадження був наданий.
Що стосується доводів апеляційних скарг про ненадання часу для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження і відсутністю підтвердження повідомлення інших учасників справи про дату, час та місце судового розгляду, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки суд першої інстанції провів підготовче судове засідання згідно вимог ч. 3 ст. 315 КПК і розділу ІІ КПК
З урахуванням конкретних обставин вчинення правопорушень, які інкримінуються ОСОБА_8 , їх наслідків, даних про особу останнього, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні є наявним суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілих, а тому приходить до переконання, що більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою не забезпечить запобігання встановленим судом першої інстанції ризикам, що є виправданим та необхідним елементом з огляду на інші обставини і визначає потребу в триманні обвинуваченого під вартою.
Доводи захисників обвинуваченого щодо істотних порушень вимог КПК колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судом належним чином було перевірено та досліджено клопотання прокурора, дані, які характеризують особу обвинуваченого.
Крім того, відповідно ч. 3 ст. 183 КПК, суд при постановленні ухвали про застосування (продовження) запобіжного заходу у виді тримання під вартою може не визначати розмір застави у випадку, передбаченому ч. 4 цієї статті, що в даному випадку мало місце, а беручи до уваги характер злочинних протиправних посягань, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 , суд першої інстанції обґрунтовано не визначив розміру заставу.
Рішення суду першої інстанції належним чином умотивоване, матеріали кримінального провадження об'єктивно свідчать про недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам, які є реальними і продовжують існувати, розгляд кримінального провадження не завершений, а тому доводи апеляційних скарг захисників про неврахування судом обставин за ст. 178 КПК не заслуговують на увагу.
Колегією суддів не встановлено істотних порушень положень КПК при розгляді судом питання про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
постановила:
Ухвалу Лебединського районного суду Сумської області від 18.11.2021 відносно ОСОБА_18 залишити без змін, а апеляційні скарги його захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4