ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"08" серпня 2022 р. Справа № 300/3096/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі: головуючого судді Остап'юка С.В., суддів Боршовського Т.І., Матуляка Я.П., розглянувши заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судового рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.11.2021 у справі № 300/3096/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства Внутрішніх Справ України про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
До Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 (далі - заявник, позивач) про перегляд за виключними обставинами судового рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.11.2021 у справі № 300/3096/21 за його позовом до Міністерства Внутрішніх Справ України про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Остап'юка С.В., судді: Боршовський Т.І., Микитин Н.М.
Ухвалою суду від 25.05.2022 відкрито провадження про перегляд за виключними обставинами судового рішення в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства.
Розпорядженням Івано-Франківського окружного адміністративного суду за № 193 від 05.08.2022 призначено повторний автоматизований розподіл справи, у зв'язку з перебуванням судді Микитин Н.М. у щорічній основній відпустці.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Остап'юка С.В., судді: Боршовський Т.І., Матуляк Я.П.
Заява про перегляд за виключними обставинами судового рішення в даній справі мотивована тим, що рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022 за № 1-р(ІІ)/2022 в справі № 3-192/2020(465/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII зі змінами.
Відповідач подав відзив на заяву про перегляд рішення за виключними обставинами, із запереченнями щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погодився, із посиланням на відповідні норми права та твердження, просив в задоволенні такої заяви відмовити, з мотивів, викладених у відзиві.
Розглянувши заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами в справі, суд робить висновок, що заява задоволенню не підлягає, виходячи з таких мотивів.
25.06.2021 ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України з позовними вимогами про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити та виплачувати одноразову грошову допомогу як особі, яка отримала захворювання, пов'язане з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, інваліду 1 (першої «Б») групи, з відсотком втрати працездатності - 90 % у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності 1 групи відповідно до Порядку постанови Кабінету Міністрів України за № 850 від 21.10.2015.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.11.2021 за № 300/3096/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.02.2022, яке набрало законної сили, в задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій - відмовлено.
Підставою для відмови в задоволенні позову позивача були висновки суду першої інстанції про те, що на час виникнення спірних відносин за позивачем як колишнім працівником органів внутрішніх справ, у зв'язку із встановленням йому І групи інвалідності, право на отримання одноразової грошової допомоги зберігалось згідно із пунктом 15 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» за № 580-VIII.
Суд зазначив, що за своєю суттю одноразова грошова допомога є одноразовою виплатою, гарантованою державою у зв'язку із, зокрема, встановленням інвалідності працівникові міліції, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ.
Право на отримання грошової допомоги та право отримання допомоги в більшому розмірі (виплату різниці у розмірах одноразової грошової допомоги) у зв'язку із виникненням обставин, з якими законодавець пов'язує збільшення її розміру, є різними правовими поняттями.
Процедура перегляду розміру вже призначеної та виплаченої одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною обставин, наданням нових документів, передбачає виплату лише різниці між виплаченою та нарахованою сумою у зв'язку із встановленням згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи чи іншої причини інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності під час повторного огляду. Визначення у такій процедурі строків є важливим для правового регулювання таких відносин, оскільки за загальним правилом суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників виникають, розвиваються та припиняються у певний час. Строки дисциплінують учасників правових зв'язків, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов'язках суб'єктів.
До того ж, суд звернув увагу на те, що положеннями статті 23 Закону № 565-XII, які втратили чинність із набранням чинності Законом № 580-VII не було передбачено права працівника органів внутрішніх справ на виплату одноразової грошової допомоги у більшому розмірі з урахуванням раніше виплаченої суми у зв'язку із підвищенням групи чи визначенням іншої причини інвалідності або збільшенням відсотку втрати працездатності під час повторного огляду МСЕК.
Такий механізм визначений лише Порядком № 850, пункт 4 якого визначає умови, коли здійснюється виплата допомоги та передбачає дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі з урахуванням раніше виплаченої суми.
Отже, суд дійшов висновку, що оскільки положення Закону № 565-XII втратили чинність, а за колишніми працівниками міліції збереглося лише право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, зокрема у зв'язку із встановленням інвалідності за певних обставин, яке може бути реалізовано через механізм, визначений Порядком № 850, то до відносин, які виникли у цій справі слід застосувати строк, обмежений положеннями пункту 4 вказаного Порядку двома роками, який обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності.
При цьому, вказані положення пункту 4 Порядку № 850 встановлюють обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності.
Рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022 за № № 1-р(II)/2022, справа № 3-192/2020(465/20), у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (справа про посилений соціальний захист військовослужбовців), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII зі змінами.
Визнання рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022 за № № 1-р(II)/2022 пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» неконституційним стало підставою для звернення ОСОБА_1 із заявою про перегляд судового рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.11.2021 за № 300/3096/21 за виключними обставинами.
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд неодноразово розглядав справи, в яких вирішувалося питання застосування положень частини другої статті 152 Конституції України, статті 91 Закону України Про Конституційний Суд України у взаємозв'язку з положеннями пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, яка входить до складу палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, в постанові від 17 грудня 2019 року у справі № 808/2492/18 зазначив, що наявність рішення Конституційного Суду України № 1-р(II)/2019 від 25.04.2019 в справі № 3-14/2019 (402/19, 1737/19) не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки під час розв'язання спору. На час виникнення спірних правовідносин та на час ухвалення рішення судом закон був чинним та підлягав застосуванню. Суд також зазначив, що з тексту імперативних приписів пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом у процесі розв'язання справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконане. Суд дійшов висновку, що в ситуації, яка є предметом дослідження, рішення не може вважатись невиконаним в контексті приписів пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки рішення, що набрало законної сили, яким у задоволенні позову відмовлено, не передбачає примусового виконання.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, яка входить до складу палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів, у постанові від 19 листопада 2018 року у справі №755/4893/18 (755/18431/15-а) дійшов висновку, що згідно з резолютивною частиною рішення Конституційного Суду України № 1-р/2018 від 27 лютого 2018 року положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визнані неконституційними, останні втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Із змісту наведеного слідує, що дія положень абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України втратила чинність з 27 лютого 2018 року, при цьому така не має зворотної сили. Тому, рішення Конституційного Суду №1-р/2018 не може бути застосовано до правовідносин з приводу виплати пенсії позивачеві, що виникли до 27 лютого 2018 року, а саме в період з липня 2014 року. Враховуючи, що на час ухвалення постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 20 листопада 2015 року положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України були чинними, останні втратили чинність лише з 27 лютого 2018 року, тому правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що відсутні підстави для скасування постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 20 листопада 2015 року.
Також, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, що належить до палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян, висловив у постанові від 25 липня 2019 року у справі № 804/3790/17 правову позицію про те, що рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття зазначеного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Положеннями частини першої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто, зокрема, за виключними обставинами.
Відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Частиною шостою статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Відповідно до частин першої та другої статті 365 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною 2, пунктами 1, 2 частини 5 статті 361 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині 1 цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 368 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може: відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.
Колегія суддів зазначає, що положення пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України містять імперативний припис, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки за умови, якщо таке рішення суду ще не виконане.
Словосполучення «ще не виконане», яке вживається у пункті 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачає множинного тлумачення або множинного його розуміння, а також розширеного тлумачення про яке зазначено. Вказана процесуальна норма має імперативний характер, є чіткою та не може бути застосована інакше ніж це передбачено процесуальним законодавством.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічні положення містяться у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII.
Згідно з резолютивною частиною рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 за № № 1-р(II)/2022, справа № 3-192/2020(465/20) пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII зі змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто, з 06.04.2022, що також прямо встановлено даним рішенням.
Наявність Рішення Конституційного Суду України 06.04.2022 за № № 1-р(II)/2022 не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, крім того, на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття рішення судом першої інстанції положення вказаної норми були чинними та підлягали застосуванню.
Враховуючи вказані положення нормативно-правових актів, а також, ту обставину, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.11.2021 за № 300/3096/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.02.2022, яке набрало законної сили, про перегляд якого за виключними обставинами з відповідною заявою звернувся ОСОБА_1 , у задоволенні позову відмовлено, колегія суддів зазначає, що не може вважатись невиконаним, в розумінні положень пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду, що набрало законної сили та яким у задоволенні позову відмовлено, оскільки таке рішення не передбачає примусового його виконання.
Така правова позиція колегії суддів відповідає правовим висновкам Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду в справі за № 808/1628/18.
Також, вказана правова позиція була висловлена у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 808/2492/18, у постанові Верховного Суду від 19 листопада 2018 року у справі № 755/4893/18 (755/18431/15-а), у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 805/550/16-а.
Таким чином, відсутні правові підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.11.2021 за № 300/3096/21.
Судові витрати, які підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судового рішення в справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства Внутрішніх Справ України про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій - відмовити, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.11.2021 у справі № 300/3096/21 - залишити в силі.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її підписання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили негайно після її підписання суддею, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Головуючий суддя Остап'юк С.В.
Суддя Боршовський Т.І.
Суддя Матуляк Я.П.