печерський районний суд міста києва
Справа № 757/4768/22-ц
08 серпня 2022 року Печерський районний суд м. Києва
суддя Батрин О.В.
секретар судового засідання Габрись О.М.
справа № 757/4768/22-ц
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Держава Україна в особі Міністерства юстиції України
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди,
У січні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача Держави України в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн., завданої надмірно тривалим строком судового розгляду справи та виконання рішення суду з часу відкриття провадження.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує, що рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23.08.2017 року у справі 751/8307/16-ц розірвано шлюб між нею та ОСОБА_2 , визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_1 , стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 3 000,00 грн. з індексацією розміру аліментів щомісячно, починаючи з 22.08.2016 року і до повнолітня дитини ІНФОРМАЦІЯ_2 . Разом з тим, рішення суду від 23.08.2017 року не виконано. При цьому, внаслідок бездіяльності посадових осіб позивач позбавлена коштів на утримання своєї дочки та заборгованість по виплаті аліментів за рішенням суду складає 192 000,00 грн. без урахування пені, 3% річних та інфляційних втрат. Крім того, позивачу не відшкодовано за рішенням суду судові витрати у розмірі 3 700,00 грн. У подальшому вона неодноразово зверталась до органів державної влади України з приводу необхідності вжити заходи щодо виконання рішення суду від 23.08.2017 року, але вказані звернення належним чином не розглядались та відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків.
Враховуючи викладене, позивач зазначає, що тривале невиконанням судового рішення про стягнення аліментів та стягнення судового збору становить незаконне та непропорційне втручання у її права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у зв'язку з чим такою бездіяльністю відповідача позивачу завдано моральну шкоду, яку позивач оцінює у розмірі 100 000,00 грн. На підставі викладеного та керуючись ст. 23, 1167,1173,1176 ЦК України позивач просила суд задовольнити позов у вказаний нею спосіб.
Ухвалою суду від 31.01.2022 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду за правилами позовного (спрощеного) провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.
Як встановлено частиною 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Засвідчена належним чином копія ухвали про відкриття провадження у справі від 31.01.2022 року та копія позовної заяви з додатками надсилалася судом на адресу відповідача та вручені уповноваженій особі 17.06.2022 року.
17 липня 2022 року від представника відповідача Міністерства юстиції України - Євглевської О. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач на виконання обов'язків, покладених Конвенцією про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання 2007 року, заява позивача ОСОБА_1 (з усіма додатками) про визнання і виконання на території Турецької Республіки рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23.08.2017 року про стягнення аліментів з ОСОБА_2 була надіслана для розгляду на адресу Міністерства юстиції Турецької Республіки. Міністерство юстиції Турецької Республіки направило документи щодо заяви позивача, які разом з листом Міністерства юстиції України від 4.01.2019 року були надіслані на адресу позивача. Крім того, 4.01.2019 року Міністерство юстиції України звернулось з листом до Міністерства юстиції Турецької Республіки з проханням проінформувати про стан розгляду заяви ОСОБА_1 . У зв'язку з відсутністю відповіді запитуваної сторони Міністерство юстиції України 3.11.2020 року та 30.11.202 року звернулось з листом до Міністерства закордонних справ України з проханням сприяти в отриманні від компетентних органів Туреччини інформації у справі ОСОБА_1 , про що остання була проінформована. Відповіді від Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції Турецької Республіки на адресу відповідача Міністерства юстиції України не надходили. При цьому, Міністерство юстиції України неодноразово повідомляло позивача ОСОБА_1 про її право на звернення до компетентних органів Турецької Республіки з перекладом на турецьку мову, яке Міністерство юстиції України зможе направити до компетентного органу Туреччини. Проте, таких звернень на адресу відповідача від позивача не надходило.
Доводи позивача про невиконання рішення суду про розірвання шлюбу не відповідають дійсності, оскільки рішенням суду шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано і його копія листом від 19.07.2019 року направлена до відділу реєстрації актів цивільного стану. Питання щодо виконання судового рішення на території Турецької Республіки визначено статтями 35-38 Угоди між Україною та Турецької Республікою про правову допомогу та співробітництво в цивільних справах.
Враховуючи наведене, представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог, враховуючи безпідставність їх пред'явлення, а також відсутність протиправності поведінки відповідача, завданої шкоди та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у зв'язку тривалим розглядом справи представник відповідача заперечила, вказавши, що відповідач не має права у будь-який спосіб впливати на суддю при відправленні ним правосуддя, а тому і не має повноважень та компетенції представляти інтереси держави в даній справі та в подібній категорії справ, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, так як позов пред'явлений до неналежного відповідача.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23.08.2017 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, встановлення місця проживання малолітньої дитини задоволено частково, шлюб між ОСОБА_1 до ОСОБА_2, зареєстрований 25 червня 2013 року в районній державній адміністрації міста Аланії, Турецька Республіка у відповідності до Гаазької Конвенції від 5 жовтня 1961 року розірвано, після розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишено шлюбне прізвище - « ОСОБА_7 », визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з матір'ю - ОСОБА_1 , стягнуто з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця міста Сейхан, громадянина Турецької Республіки (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі 3000 грн. 00 коп. з індексацією розміру аліментів щомісячно, починаючи з 22 серпня 2016 року і до повноліття дитини - ІНФОРМАЦІЯ_5 . Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3700 грн. та стягнуто з ОСОБА_6 на користь УК у м. Чернігові Державний бюджет, код ЄДРПОУ 38054398, МФО 853592, ГУДКСУ в Чернігівській області, розрахунковий рахунок 31210206700004, код бюджетної класифікації 22030101, призначення платежу 02894496 судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп.
31.07.2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області із заявою про прийняття та направлення до Міністерства юстиції України пакет документів про стягнення з громадянина Туреччини ОСОБА_6 аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Листом за підписом начальника Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Трейтяк О.М. від 01.08.2018 року № 01.1-35/7268/18/7 позивача ОСОБА_1 повідомлено про направлення пакету документів до Міністерства юстиції України у відповідності до Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання для скерування компетентним органам Турецької Республіки.
12.06.2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області із заявою про встановлення порядку стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Листом за підписом в.о. начальника Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Жмака І.М. від 14.06.2019 року № О-332/7 позивача ОСОБА_1 повідомлено про те, що 31.07 2018 року Головним територіальним управлінням юстиції у Чернігівській області було отримано від позивача пакет документів про стягнення з громадянина Туреччини ОСОБА_6 аліментів на утримання неповнолітньої дитини, який наступного дня, 01.08.2018 року, листом № 01.1-35/7268/18/7 був направлений на адресу Міністерства юстиції України для скерування компетентним органам Турецької Республіки.
22.10.2020 року та 14.11.2021 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Міністерства юстиції України із заявами про безумовне виконання судового рішення і встановлення порядку стягнення аліментів.
Листами Міністерства юстиції України від 10.11.2020 року та 01.12.2021 року позивача ОСОБА_1 було повідомлено про те, що 03.11.2020 року за № 8480/О-30511/12.1.2 та 30.11.2021 року за № 116743/О-35748/12.1.2 Міністерство юстиції України звернулось до Міністерства закордонних справ України з проханням дати доручення дипломатичній установі України в Турецькій Республіці надати сприяння в отриманні від компетентних органів Туреччини інформації про стан та результати розгляду заяви позивача, одночасно роз'яснено, що Міністерство юстиції України, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює свої повноваження згідно з Конституцією України, Законами України та Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228, не має правових підстав втручатись чи впливати на процедуру розгляду справ і виконання судових рішень органами іноземних держав.
Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Чинним законодавством України визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Таким чином, враховуючи, що жодної з перелічених незаконних дій щодо позивача ОСОБА_1 відповідачем вчинено не було, стаття 1176 ЦК України, на яку позивач посилається у позовній заяві, не підлягає застосуванню у даній справі.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами(статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
При цьому, шкода, завдана фізичній або юридичні особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АР Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст.1173 ЦК України).
Згідно з п. 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.02.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Судом враховується, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Зазначене повністю узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 640/3837/17 та від 29 серпня 2018 року по справі № 686/16161/16-ц.
Отже, в даному випадку необхідною умовою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення моральної шкоди є доведення позивачем перед судом факту протиправної поведінки відповідача, наявність самої моральної шкоди, її розмір та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України)
За правилами ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13, ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Обґрунтовуючи вимоги позивач посилається на спричинення їй моральної шкоди внаслідок бездіяльності відповідача через надмірно тривале невиконання судового рішення про стягнення аліментів та судового збору у справі 751/8307/16-ц.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи позивачем належних та допустимих доказів обставин, викладених в позовній заяві, зокрема, щодо протиправності дій відповідача, суду не надано. Крім того, позивач у своєму позові не навела, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди, в чому вона проявилась.
Таким чином, позивач не надала суду жодних доказів, які б підтверджували факт заподіяння їй моральної шкоди та їх обґрунтованого розміру, та не доведено протиправності поведінки органу державної влади та причинного зв'язку між такою поведінкою і заподіяною шкодою, а доводи позивача про заподіяння їй шкоди є безпідставними та необґрунтованими.
При цьому, суд звертає увагу, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами, тому суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог.
За викладених обставин, за відсутності належних та допустимих доказів наявності порушеного відповідачем права позивача, яке підлягає захисту в судовому порядку, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Також суд дійшов висновку і про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, завданої тривалим розглядом справи, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно із ч. 4 ст. 58 ЦПК України державу Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
Під компетенцією розуміють сукупність предметів відання, завдань, повноважень, прав і обов'язків державного органу або посадової особи, що визначаються законодавством.
Передбачене статтею 58 ЦПК України правило про те, що держава бере участь у справі, зокрема, через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, означає й те, що юридичну оцінку оспорюваним рішенням, діям та/або бездіяльності суд може надати виключно з урахуванням меж повноважень, визначних державою для цього органу.
У даному випадку, зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач фактично висловлює незгоду з порушенням розумних строків розгляду цивільної справи № 751/8307/16-ц.
З огляду на це, дана справа фактично є справою про відшкодуванням моральної шкоди, завданої державою порушенням гарантії розумного строку розгляду справи.
Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно із частинами першою та другою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (ч. 1, 3 ст. 126, ч. 1 ст. 129 Конституції України).
Системний аналіз положень статей 126, 129 Основного Закону України, якими унормовано гарантії незалежності суддів, дає підстави для висновку про те, що Міністерство юстиції України не наділене повноваженнями здійснювати нагляд за діяльністю судді під час відправлення ним правосуддя, у тому числі контролювати дотримання ним строку розгляду справи чи певного процесуального питання та надавати вказівки із цього приводу. В іншому випадку це мало б наслідком порушення передбаченої Конституцією України заборони будь-якого впливу на суддю під час відправлення правосуддя.
До компетенції Мін'юсту не входять питання, пов'язані із організацією діяльності судової системи України, Міністерство не наділене повноваженнями здійснювати нагляд за діяльністю судді при відправленні ним правосуддя, оскільки це забороняється законом (ст. 126 Конституції України).
Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діє та керується у своїй діяльності Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228, зі змінами від 06.05.2020 № 380 (далі - Положення № 228), в якому закріплені основні завдання та повноваження Міністерства юстиції України.
Згідно з пунктом 4 Положення № 288, Міністерство юстиції України бере участь у справах, діє в судах України від імені та в інтересах держави у випадках, передбачених законом.
Відповідно до Положення № 288 Міністерство юстиції України має повноваження здійснювати представництво держави виключно під час урегулювання спорів, які розглядаються в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб'єкта та України, в Європейському суді з прав людини під час розгляду справ про порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також в судах України у спорах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування за рішеннями Європейського суду з прав людини.
Тому, Міністерство юстиції України не має повноважень та компетенції представляти інтереси держави в даній справі та в подібній категорії справ, що є окремою підставою для відмови в задоволені позову, пред'явленого до неналежного відповідача.
Крім того, суд звертає на те, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги також ст. 1176 ЦК України, яка визначає спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Таким чином, законодавством, що регулює порядок та підстави стягнення шкоди, завданої фізичній особі органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, чітко встановлено суб'єктний склад учасників цих спірних правовідносин, до яких Міністерство юстиції України не відноситься.
З огляду на це, положення ст. 1176 ЦК України не можуть бути застосовані до Міністерства юстиції, яке не є суб'єктом відповідальності з цього приводу.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не довів належними доказами факт заподіяння моральної шкоди та вини відповідача у її заподіянні, а також не довів наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої судом.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати компенсуються за рахунок держави.
Керуючись ст. 23, 1167, 1173 ЦК України, ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 267, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 .
відповідач: Держава Україна в особі Міністерства юстиції України: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622.
Суддя О.В.Батрин