ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.07.2022Справа № 910/19430/21
За позовом Приватного акціонерного товариства «Харківська ТЕЦ-5»
до Державного агентства резерву України
про стягнення 279.681,38 грн
Суддя Сівакова В.В.
секретар судового засідання Кимлик Ю.В.
за участю представників сторін
від позивача Власенко С.О., самопредставництво
від відповідача не з'явився
Суть спору :
26.11.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Харківська ТЕЦ-5» до Державного агентства резерву України про стягнення 279.681,38 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що між сторонами укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 5/56/469 від 17.12.2007. Відповідачем було передано позивачу матеріальні цінності на зберігання, що підтверджується актом прийому-передачі матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № М/90ДСК від 01.10.1998. Умовами п. 3.1 договору встановлено, що відповідач зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі. На виконання умов договору між сторонами було узгоджено кошториси витрат на зберігання матеріальних цінностей на 2015-2020 роки, що становлять 244.178,62 грн. В подальшому відповідачу разом з первинними фінансовими документами направлялися акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2015-2020 роки, які відповідачем затверджено не було. Враховуючи викладене та те, що відповідачем не було сплачено понесені позивачем витрати на зберігання, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 279.681,38 грн, з яких 244.178,62 грн основного боргу, 26.000,19 грн інфляційних втрат та 9.502,57 грн 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/19430/21 від 03.12.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.
10.12.2021 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2021 відкрито провадження у справі № 910/19430/21; прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 25.01.2022.
Даною ухвалою було зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 17.12.2021 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0105491604138 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.
Відповідач ухвалу суду від 17.12.2021, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 28.12.2021 що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0105491604138, а отже відповідач мав подати відзив до 12.01.2022 включно.
10.01.2022 від позивача до суду надійшло повідомлення про зміну місцезнаходження позивача.
10.01.2022 від позивача до суду надійшло клопотання про участь останнього у підготовчому засіданні, призначеному на 25.01.2022, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
13.01.2022 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю посилаючись на те, що акта на відшкодування витрат, мова про які йде у позовній заяві, фактично не укладені, оскілки належним чином Держрезервом не затверджені. Крім того акти поверталися позивачу із зауваженнями, які усунуті ним не були, що підтверджує їх неналежність як доказу фактично понесених витрат. Так, вихідні листи Держрезерву № 1756/0/4-16 від 25.05.2016 та № 2691/0/4-16 від 02.08.2016 свідчать про неповноту поданих підтверджуючих витрати документів та завищення витрат. Листом № 692/0/4-17 від 22.02.2017 відповідачем повернуто на доопрацювання звіт за 2016 рік з підстав не дотримання форми звіту, відсутність затвердження мокрою печаткою звіту та інвентарної картки. Така ж ситуація і з погодженням кошторисів - вони надавалися без належних розрахунків, документально не підтверджені та запізно. Це підтверджується листами № 4133/0/4-17 від 22.03.2017 та № 1902/0/4-17 від 24.05.2017 про повернення кошторису на 2017 рік на доопрацювання, листом від 23.05.2018 № 14770/4-18 про повернення кошторису на 2018 рік на доопрацювання. Погодження кошторисів на 2017 рік відбулося 19.10.2017, що підтверджується листом № 3556/0/4-17, на 2018 рік - 11.07.2018, що підтверджується листом № 1963/0/4-18, на 2019 рік - 09.10.2019, згідно листа № 2965/0/4-19, на 2020 рік 26.02.2020, згідно листа № 531/0/4-20. Навіть додаткові угоди, що мають укладатися на кожний наступний рік позивач надавав із запізненням. Так, лише 30.05.2016 листом № 01-10/1086 позивач направив угоду на відшкодування витрат за 2015 та 2016 роки. Тобто за витрати «понесені» у 2015 році позивач згадав через півтора роки. Викладені обставини підтверджують порушення зобов'язань за договором саме позивачем, недотримання ним встановленого порядку та термінів оформлення документів. Відсутність підтверджуючих понесення витрат документів, як то затверджених відповідачем актів виконаних робіт, актів звірки спростовує наявність зобов'язань з їх оплати. Вважає, що вимоги про відшкодування витрат за зберігання цінностей заявлено до 2018 року не підлягають задоволенню у зв'язку з попуском строку позовної давності. Відповідач просить застосувати строк позовної давності та врахувати це при вирішенні спору. Стосовно нарахування інфляційних втрат та 3% річних зазначає, що за відсутності підписаних актів виконаних робіт та акту звірки відсутнє зобов'язання проведення розрахунку, атому факт прострочення виконання грошового зобов'язання не доведений.
14.01.2022 від позивача надійшли витребувані судом документи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/19430/21 від 14.01.2022 заяву позивача задоволено та ухвалено забезпечити участь представника Приватного акціонерного товариства «Харківська ТЕЦ-5» у розгляді справи № 910/19430/21 у підготовчому засіданні 25.01.2022 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, за допомогою програми «EasyCon».
25.01.2022 у підготовчому засіданні відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 08.02.2022.
31.01.2022 від позивача до суду надійшло клопотання про участь останнього у підготовчому засіданні, призначеному на 08.02.2022, а також у всіх наступних засіданнях, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
31.01.2022 від позивач до суду надійшла відповідь на відзив, в якій не погоджується із застосуванням строку позовної давності, оскільки умовами договору № 5/56 від 06.12.2007 не визначено строку виконання зобов'язання тому слід застосовувати положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України. Вимога у відповідності до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України про необхідність виконання з відшкодування витрат позивач за період з 2015 по 2019 роки в сумі 218.785,88 грн направлена відповідачу 28.05.2020 вих. № 01-10/663 , яка отримана останнім 01.06.2020. Отже період прострочення за наведеними вимогами починається з 09.06.2020 і саме з цього часу ведеться відлік строку позовної давності. Не підписання відповідачем актів, як того вимагає п. 4.2 договору, носить характер зловживання останнім своїми правами за договором. зазначає, що листами 01-17/1172 від 10.06.2016, № 01-10/1875 та № 01-10/1875 від 29.09.2016 позивачем направлялися відповідачу після доопрацювання документів (фактичних витрат за 2015 рік), а також листом № 10-10/558 від 22.03.2017 (фактичних витрат за 2016 рік). Відповідно до вказаних документів сума фактично понесених витрат повністю відповідала і не перевищувала сум, вказаних у погоджених між сторонами кошторисах. Однак, після отримання відповідачем доопрацьованих документів останнім не було вжито дій, спрямованих на підписання зазначених документів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/19430/21 від 02.02.2022 заяву позивача задоволено та ухвалено забезпечити участь представника Приватного акціонерного товариства «Харківська ТЕЦ-5» по розгляду справи № 910/19430/21 у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, за допомогою програми «EasyCon».
08.02.2022 у підготовчому засіданні відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 17.02.2022.
15.02.2022 відповідачем до суду подано заперечення на відповідь на відзив, в яких з посиланням на положення Бюджетного кодексу України зазначає, що не можна лише за бажанням однієї сторони (позивача) пред'являти вимогу сплати заборгованості через п'ять-сім років від дня її виникнення та ще й нараховувати на неї інфляційні тв. 3% річних, чим штучно збільшується сума грошових вимог, нехтуючи правилами бюджетного фінансування. Адже у «боржника» немає правових підстав у поточному бюджетному році здійснювати відрахування за минулі періоди та за угодами дія яких закінчилась. тим більше, що витрати не були підтвердженні належними доказами та документально в повному обсязі, передбаченому договором, не оформленні. Відповідач підтримує позицію щодо застосування строку позовної давності та просить відмовити у задоволенні позовних вимог пред'явлених до 23.11.2018. Так само перерахунку підлягають інфляційні втрати та 3% річних. Але відповідач вважає, що дана міра відповідальності не має застосовуватись взагалі.
17.02.2022 у підготовчому засіданні судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 03.03.2022.
У зв'язку із введенням з 24.02.2022 воєнного стану в Україні, згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, судове засідання 03.03.2022 у справі № 910/20856/21 не відбулося.
Згідно з Указом Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 «Про продовження дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України № 259/2022 від 18.04.2022 «Про продовження дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України № 341/2022 від 17.05.2022 «Про продовження дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/19430/21 від 02.06.2022 сторін повідомлено, що судове засідання відбудеться 05.07.2022.
05.07.2022 від позивача до суду надійшли пояснення щодо заперечення на відповідь на відзив.
05.07.2022 в судовому засіданні відповідно ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 12.07.2022.
Позивач в судовому засіданні 12.07.2022 позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач в судовому засіданні 12.07.2022 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.
12.07.2022 в судовому засіданні відповідно ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 26.07.2022.
25.07.2022 відповідачем до суду подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
В судовому засіданні 26.07.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва
06.12.2007 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву, правонаступником якого є Державне агентство резерву України (Комітет, відповідач) та Відкритим акціонерним товариством «Харківська ТЕЦ-5» (Зберігач, позивач) укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 5/56 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах Зберігача.
Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату наданих послуг зберігання цінностей за період з 2015 по 2020 роки не здійснив, в зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, що становить 244.178,62 грн та за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання нараховано 26.000,19 грн інфляційних втрат та 9.502,57 грн 3% річних.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 631 Цивільного кодексу України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до п. 7.3 договору він набирає чинності з моменту його підписання та діє до протягом усього терміну зберігання цінностей (до повного виконання нарядів Комітету на відпуск матеріальних цінностей).
Згідно з п. 1.2 договору Комітет передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми 1 мр.
На підставі акту прийому-передачі матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 01.10.1998 позивач прийняв на зберігання матеріальні цінності, зокрема кислоту сірчану.
Відповідно до п. 2.1 договору Зберігач зобов'язаний вживати заходів для належного зберігання цінностей відповідного виду.
Частиною 3 статті 947 Цивільного кодексу України встановлено, що при безоплатному зберіганні на поклажодавця покладається обов'язок відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 3.1 договору Комітет зобов'язаний відшкодувати Зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.
Відповідно до п. 4.1 договору вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002 затверджений Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву (далі - Порядок), який запроваджує механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат.
Відповідно до п. 7 Порядку відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Згідно з п. 2 Порядку сума витрат, що підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.
Пунктом 4.2 договору визначено, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між Комітетом та Зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з Комітетом кошторису витрат, затверджених Комітетом акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати). У разі, коли Комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.
Розмір витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву визначено позивачем у відповідних кошторисах витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву кислоти сірчаної технічної в резервуарі об'ємом 100 куб. м, а саме
- за 2015 рік - 36.282,82 грн
- за 2016 рік - 36.232,49 грн,
- за 2017 рік - 88.332,80 грн,
- за 2018 рік - 17.210,83 грн,
- за 2019 рік - 40.726,94 грн,
- за 2020 рік - 25.392,74 грн.
Фактичні витрати понесені позивачем у зв'язку із зберіганням матеріальних цінностей відображені також в наступних актах на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які були надісланні відповідачу, проте залишені останнім без підпису:
від 31.12.2015 на суму 36.282,82 грн
від 31.12.2016 на суму 36.232,49 грн,
від 31.12.2017 на суму 88.332,80 грн,
від 31.12.2018 на суму 17.210,83 грн,
від 31.12.2019 на суму 40.726,94 грн,
від 31.12.2020 на суму 25.392,74 грн.
Матеріали справи свідчать, що кошториси за 2015 та 2016 роки після доопрацювання позивачем були погоджені відповідачем, що підтверджується зі змісту листа відповідача (зареєстрований позивачем за вх. № 648/01-15 від 07.07.2016), в якому відповідач пропонував позивачу скласти додаткову угоду, яка має включати відшкодування витрат і за 2015 рік і за 2016 рік. Кошториси за 2017, 2018 та 2019 роки відповідачем погоджені згідно листів № 3556/0/4-17 від 19.10.2017, № 1953/0/4-18 від 11.07.2018, № 2955/0/4-19 від 09.10.2019. У відзиві відповідач зазначає, що кошторис на 2020 рік погоджений відповідачем згідно листа № 531/0/4-20 від 26.02.2020.
Слід зазначити, що заперечення відповідача зводяться до того, що позивачем не дотримано порядку оформлення документів. При цьому відповідач не заперечує факт надання відповідачем послуг зберігання.
Судом встановлено, що умовами договору не визначено строк виконання грошового зобов'язання по сплаті витрат за зберігання цінностей.
Оскільки строк виконання грошового зобов'язання по сплаті наданих послуг у договорі не встановлено Зберігач вправі вимагати його виконання в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, згідно якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В матеріалах справи наявна претензія № 01-10/663 від 28.05.2020, в якій позивач керуючись ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України просив відповідача відшкодувати витрати на зберігання цінностей за період з 2015 року по 2019 рік у сумі 218.785,88 грн, яка як зазначає позивач у позовній заяві надіслана відповідачу 28.05.2020 та отримана останнім 01.06.2020.
В якості доказів надіслання наведеної вище вимоги відповідачу позивачем подано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за № 6150102304172, яке не підтверджує зміст відправлення. Разом з цим, оскільки відповідач не заперечує отримання зазначеної вимоги позивача, суд приходить до висновку, що дана обставина є доведеною та не потребує доказування.
Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже, з огляду на те, що вимога отримана відповідачем 01.06.2020 останній мав виконати грошове зобов'язання в розмірі 218.785,88 грн у строк до 08.06.2020 включно.
Доказів того, що позивач звертався до відповідача з письмовою вимогою про сплату витрат за зберігання цінностей за 2020 рік в розмірі 25.392,74 грн матеріали справи не містять.
Разом з цим, Верховний Суд неодноразово зазначав, що кредитор може здійснити своє право вимоги будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до боржника з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні № 15-рп/2002 від 09.07.2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Отже, позивачем щодо витрат за зберігання за 2020 рік здійснено право вимоги шляхом викладення її у позові про стягнення з відповідача 25.3892,74 грн.
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо сплати в повному обсязі вартості наданих послуг зберігання за період з 2015 року по 2020 року, в результаті чого виникла заборгованість, яка становить 244.178,62 грн.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів того, що відповідачем виконано зобов'язання по сплаті витрат за зберігання цінностей не подано.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача вартості наданих послуг зберігання цінностей в розмірі 244.178,62 грн.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, у визначені строки оплату за надані послуги зберігання не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення зі сплати за надані послуги зберігання, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 26.000,09 грн інфляційних втрат (нарахованих на суму боргу 218.785,88 грн за червень 2020 року - жовтень 2021 року) та 9.502,57 грн 3% річних (нарахованих на суму боргу 218.785,88 грн за період з 09.06.2020 по 19.11.2021).
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Умовами договору інший розмір процентів не визначений.
Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 26.000,09 грн інфляційних втрат та 9.502,57 грн 3% річних (за обґрунтованими розрахунками позивача).
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Заперечення відповідача не приймаються судом до уваги, оскільки
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Проте, згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 Цивільного кодексу України і ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Також, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 та у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (даної позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 21.02.2018 у справі № 923/1292/16).
Стосовно застосування строку позовної давності суд відзначає наступне
Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідач заперечуючи проти позову просить суд застосувати строк позовної давності до вимоги про стягнення за послуги зберігання до 2018 року.
Зважаючи на те, що умови договору не містять строку виконання зобов'язання з оплати наданих послуг зберігання, позивач скористався наданим йому правом у відповідності до вимог ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України звернутися до відповідача з вимогою про сплату наданих послуг зберігання за період з 2015 року по 2019 рік, у зв'язку з чим прострочення виконання зобов'язання відраховується з 09.06.2020, а отже і відлік строку позовної давності починається з 09.06.2020, що свідчить, що на момент звернення позивача з позовом до суду (24.11.2021 відбиток календарного штемпеля на конверті) не пропущений, а тому суд не вбачає підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Таким чином, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Харківська ТЕЦ-5» обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код ЄДРПОУ 37472392) на користь Приватного акціонерного товариства «Харківська ТЕЦ-5» (62371, Харківська обл., Харківський р-н, с. Подвірка, код ЄДРПОУ 05471230) 244.178 (двісті сорок чотири тисячі сто сімдесят вісім) грн 62 коп. боргу, 26.000 (двадцять шість тисяч) грн 19 коп. інфляційних втрат та 9.502 (дев'ять тисяч п'ятсот дві) 57 коп. 3% річних, 4.195 (чотири тисячі сто дев'яносто п'ять) грн 22 коп. витрат по сплаті судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 05.08.2022.
Суддя В.В.Сівакова