ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.08.2022Справа № 910/1104/22
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до відповідача Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 4792,58 грн.
Суддя Усатенко І.В.
Представники сторін: без повідомлення (виклику)
Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (далі - ТОВ "Маркс.Капітал") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) про стягнення 4792,58 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач, у зв'язку із визнанням банкрутом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" (далі - ПАТ "СК "Україна"), на підставі статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-ІV), зобов'язаний відшкодувати позивачу шкоду за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, право вимоги якої у останнього виникла на підставі договору № 5/29-02/2016 від 29.02.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1104/22, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.
Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105492067721 ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 року у справі № 910/1104/22 вручено уповноваженому представнику відповідача - 18.02.2022 року.
Відповідач не скористався своїм правом, забезпеченим статтею 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відзив суду не надав.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше, відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України.
Згідно з положеннями статті 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з частиною 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що МТСБУ не скористалось наданими процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.
Відповідно до положень статті 165 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
05.09.2015 по проспекту Науки в бік вулиці Саперно-Слобідська відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю двох транспортних засобів: автомобіля "BMW", д.р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля ВАЗ 21011, д.р.н. НОМЕР_2 . Причиною ДТП стало те, що водій ОСОБА_1 при випередженні прийняв крайню праву полосу, і не врахувавши безпечну швидкість руху та дорожню обстановку, і не вживши заходів у разі виникнення небезпеки, здійснив зіткнення із припаркованим автомобілем ВАЗ 21011, д.р.н. НОМЕР_2 , чим порушив пункти 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху України.
Згідно з постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 27.10.2015 у справі № 752/16330/15-п (набрала законної сили) визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5631879 ПАТ "СК "Україна".
Відповідно до звіту № 4160 від 16.09.2015, протоколу огляду транспортного засобу від 10.09.2015 та ремонтної калькуляції від 16.09.2015 № 4160 визначено вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу ВАЗ 21011, д.р.н. НОМЕР_2 ., в результаті ДТП у розмірі 13 106,44 грн.
Як вбачається з свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ВАЗ 21011, д.р.н. НОМЕР_2 , його власником є ОСОБА_2 , яким на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 05.05.2015 передано право розпорядження транспортним засобом, в тому числі укладення будь-яких договорів ОСОБА_3
Як зазначає позивача у позовній заяві, 21.09.2015 ОСОБА_3 звернувся із заявою про страхове відшкодування до ПАТ "СК "Україна" за полісом №АІ/5631879.
23.02.2016 між ОСОБА_3 (цедент) та Фізичною особою-підприємцем Шиян Денисом Сергійовичем (цесіонарій) укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, на підставі якого ОСОБА_3 відступив ФОП Шиян Д.С. права вимоги в зобов'язаннях, що виникли із вищевказаного ДТП, у тому числі права одержання грошового відшкодування нанесеної шкоди майну цедента від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ. Загальна сума боргу (страхового відшкодування), що передана цедентом складає 13906,44 грн.
29.02.2016 між Фізичною особою-підприємцем Шиян Денисом Сергійовичем (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/29-02/2016.
Відповідно до пункту 1.1 договору клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до додатку № 1 до цього договору, зокрема, з договору відступлення права вимоги від 23.02.2016 на суму 13 906,44 грн (п. 21 додатку).
В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (пункт 1.2 договору).
Пунктом 1.4 договору № 5/29-02/2016 передбачено, що зобов'язаною особою згідно додатку № 1 до договору є ОСОБА_1 (пункт 21); страхова компанія ПАТ "СК "Україна"; МТСБУ у порядку, передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом частини 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що починаючи з 29.02.2016 кредитором у договірному зобов'язанні за страховою подією (дорожньо-транспортною пригодою, що відбулася 05.09.2015) є ТОВ "Маркс.Капітал".
Позивач зазначає, що ПАТ "СК "Україна", порушуючи умови договору страхування (полісу) № АІ/5631879, не здійснило виплату грошового зобов'язання за заявою ОСОБА_3 про страхове відшкодування від 21.09.2015.
Разом із тим, ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство ПАТ "СК "Україна".
ТОВ "Маркс.Капітал" звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою від 19.09.2018 про грошові вимоги до ПАТ "СК "Україна" (надійшла до суду 21.09.2018), в тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору № АІ/5631879 (п.68).
У заяві про грошові вимоги до ПАТ "СК "Україна" позивач просив визнати грошові вимоги ТОВ "Маркс.Капітал" до ПАТ "СК "Україна" та включити грошові вимоги до реєстру вимог кредиторів, в тому числі на підставі договору факторингу № 5/29-02/2016 у розмірі 4 944 765, 41 грн.
В уточненні від 12.10.2018 до заяви про грошові вимоги ТОВ "Маркс.Капітал" до ПАТ "СК "Україна" від 19.09.2018 (згідно твердження позивача подано до суду 19.10.2018), грошові вимоги визначено в розмірі 4941518,06 грн. Також у додатку № 1 до уточнень до заяви про грошові вимоги ТОВ "Маркс.Капітал", визначено що грошові вимоги ТОВ "Маркс.Капітал" до ПАТ "СК "Україна" на підставі договору факторингу № 5/29-02/2016 та договору № АІ/5631879 складають: 13906,44 грн. заборгованості з виплати страхового відшкодування, три проценти річних у розмірі 916,68 грн., втрати від інфляції у розмірі 3875,90 грн., а також пеня в сумі 3476,61 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 № 910/842/18 заяву ТОВ "Маркс.Капітал" з урахуванням уточнення на суму 4941518,06 грн включено до реєстру вимог кредиторів ПАТ "СК "Україна".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 ухвалено ліквідувати ПАТ "СК "Україна" у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами.
10.09.2019 у зв'язку з ліквідацією ПАТ "СК "Україна" позивач звернувся до МТСБУ з заявою про виплату боргу в розмірі 22175,63 грн. за полісом № АІ/5631879 (п. 68).
Відповідно до виписки по банківському рахунку ТОВ "Маркс.Капітал", виданої АБ "Кліринговий Дім", 08.10.2019 МТСБУ було сплачено ТОВ "Маркс.Капітал" грошові кошти в розмірі 13106,44 грн., призначення платежу: «виплата по справі №62470, згідно наказу № 10569 від 07.10.2019р., т.з Н7237КІ».
Тобто, 08.10.2019 МТСБУ було виконано зобов'язання за договором страхування № АІ/5631879, щодо виплати суми страхового відшкодування розмірі 13106,44 грн.
У зв'язку з несплатою відповідачем сум трьох процентів річних та втрат від інфляції позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 901 ЦК України).
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
За приписами статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом № 1961-IV.
Закон № 1961-IV регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Пунктом 9.1 статті 9 Закону № 1961-IV страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У частині 3 статті 510 ЦК України передбачено, що якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.
З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини 2 статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Така правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 06.06.2012 у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-49цс12), а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15, від 28.02.2018 у справі № 149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі № 280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі № 452/3519/15.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).
З огляду на викладене, існує стала судова практика Верховного Суду, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов'язання, передбаченого договором страхування, зокрема, виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов'язана на підставі частини другої статті 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, право постраждалої особи (іншої особи, яка набула таке право) щодо відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а й відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках - МТСБУ) такого обов'язку (регламентної виплати), передбачене нормами чинного законодавства та підтверджується сталою судовою практикою.
У межах справи, що розглядається, суд встановив, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі № 910/842/18 ТОВ "Маркс.Капітал" визнано кредитором ПАТ "СК "Україна", в тому числі за зобов'язаннями трьох процентів річних, інфляційних втрат, що є предметом спору у цій справі.
В силу положень частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що встановлений у справі № 910/842/18 розмір грошової вимоги в сумі 22175,63 грн. (що включає спірні нарахування) та обґрунтованість такої вимоги ТОВ "Маркс.Капітал" до ПАТ "СК "Україна", мають преюдиційне значення і не потребують повторного доказування.
Слід зазначити, що правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом № 1961-IV та законодавством про банкрутство.
За загальним правилом, викладеним в пункті 3 статті 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми статті 87 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство ПАТ "СК "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини 5 статті 45 Закону про банкрутство встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість спеціальні норми Закону № 1961-IV встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика.
Зокрема, відповідно до пункту 20.3 статті 20 Закон № 1961-IV у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
Підпунктом "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закон № 1961-IV передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому преамбула статті 41 Закону № 1961-IV - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених цим Законом не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями підпункту "ґ" пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 Закону, пункту 3 статті 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 ЦК України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 ЦК України, позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду.
У спірних правовідносинах акцент потрібно ставити не на відшкодуванні шкоди, яка відшкодовується МТСБУ у випадках, передбачених статтею 41 Закону № 1961-IV, а саме на переході до МТСБУ обов'язків за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, що передбачено положеннями пункту 20.3 статті 20 та статтею 41 цього Закону.
Отже, МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина 2 статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) суми трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина 2 статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до ПАТ "СК "Україна" як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми трьох процентів річних та інфляційних втрат, а також узгоджується з умовами в пункті 1.2 договору про надання фінансових послуг факторингу № 5/29-02/2016. від 29.02.2016 - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.
Дійшовши цього висновку, для вирішення спору про покладення на МТСБУ (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону № 1961-IV) обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика, окрім суми страхового відшкодування, також три проценти річних та інфляційних втрат, нарахованих в силу закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення МТСБУ виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету дослідження та доказування, як такі, що не мають значення.
Вказаних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20.07.2020 у справі №910/14293/19.
Суд звертає увагу, що за наслідками розгляду доводів касаційної скарги МТСБУ на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 у справі № 910/14293/19 Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 07.09.2021 у цій справі дійшла висновку, що відступати від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.07.2020 у цій справі № 910/14293/19, про покладення на МТСБУ (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону № 1961-IV) обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика, окрім суми страхового відшкодування, також три проценти річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих в силу закону за допущене страховиком прострочення виплати страхового відшкодування, підстав не вбачається.
У згаданій постанові від 07.09.2021 № 910/14293/19 Велика Палата Верховного Суду у пунктах 9.14.21-9.14.23 зазначила таке: "У контексті спірних правовідносин та з наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду слідує, що потерпіла внаслідок ДТП особа (інша особа, яка має/набула відповідне право), у випадку наявності договору страхування та за умови виникнення у страховика обов'язку з виплати страхового відшкодування, не може звернутись з позовом до завдавача шкоди (винуватця ДТП) в рамках деліктного зобов'язання, натомість повинна захищати своє право у процедурі банкрутства страховика цієї особи (завдавача шкоди), а у випадку ліквідації такого страховика у вказаній процедурі - отримати право вимоги відшкодування до МТСБУ, з огляду на приписи підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону № 1961-IV.
У такому випадку, невирішеним залишається питання захисту цивільного права потерпілого щодо своєчасного і належного отримання гарантованих законом виплат - страхового відшкодування, зокрема, у вигляді відповідальності за несвоєчасне виконання такого зобов'язання.
Тому, з метою належного захисту права потерпілого на своєчасне та належне отримання гарантованих законом виплат (відшкодування завданої внаслідок ДТП шкоди), керуючись принципом верховенства права та враховуючи визначений Великою Палатою Верховного Суду спосіб захисту (щодо звернення не до завдавача шкоди, а до його страховика) суд вважає правомірним та справедливим, у даному випадку, покладення відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання (страхового відшкодування) на МТСБУ.".
Враховуючи вказану правову позицію, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до МТСБУ про відшкодування суми трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування є обґрунтованими та такими, що відповідають положенням чинного законодавства.
Отже вищезазначені, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 875,90 грн. втрат від інфляції та трьох процентів річних у розмірі 916,68 грн. підлягають задоволенню.
Згідно зі статтями 74, 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Крім того, при подачі позову ТОВ "Маркс.Капітал" розмір судових витрат, які очікує понести, з яких: 1) ознайомлення з матеріалами справи, підготовка та подання позовної заяви - 4600,00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі наданої правової допомоги № 451 від 20.01.2022; 2) підготовка та подання відповіді на відзив, письмові пояснення - 5000,00 грн.
Водночас, послуги з підготовки та подання відповіді на відзив або письмових пояснень позивачем не надавалися, адже відповідачем не подано відзиву на позовну заяву.
Стосовно покладення витрат позивача на правову допомогу в розмірі 4 600,00 грн. на відповідача суд відзначає наступне.
Відповідно до статті 123 ГПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі статтею 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
01.06.2020 між позивачем (Клієнт) та Адвокатським об'єднанням "Дефендерс" (Адвокатське об'єднання) укладено договір № 96 про надання правової допомоги, відповідно до умов якого Клієнт доручив, а Адвокатське об'єднання прийняло на себе зобов'язання надавати правову допомогу на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до пункту 2 додаткової угоди № 1 до договору від 01.06.2020, гонорар за надання Адвокатським об'єднанням правової допомоги сплачується клієнтом у формі фіксованої оплати, відповідно до цін (тарифів), визначених в додатку № 1 до даної додаткової угоди "Тарифи за надання окремих видів правової допомоги".
Згідно додатку № 1 від 01.06.2020 до додаткової угоди № 1 сторони погодили розміри гонорару за надання окремих видів правничої допомоги.
Пунктом 3 додаткової угоди № 1 встановлено, що гонорар сплачується на підставі акта приймання-передачі, підписаного сторонами протягом 3-х робочих днів з моменту підписання.
06.12.2021 між Клієнтом та Адвокатським об'єднанням складено акт приймання-передачі наданої правової допомоги № 451 від 20.01.2022, відповідно до якого вартість наданих послуг склала 4 600,00 грн., з яких: ознайомлення з матеріалами справи - 600,00 грн.; підготовка та подання позовної заяви - 4 000,00 грн.
На підтвердження повноважень адвоката Більчука Олександра Олександровича представляти інтереси ТОВ "Маркс.Капітал" до матеріалів справи додано ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1059663 від 05.10.2020.
За змістом пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 статті 901 ЦК України встановлено, що положення цієї глави (глави 63 "Послуги. Загальні положення" підрозділу 1 розділу III Книги 5 цього Кодексу) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Водночас суд вказує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частиною 6 статті 126 ГПК України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Враховуючи вищенаведені обставини, беручи до уваги задоволення пред'явлених ТОВ "Маркс.Капітал" позовних вимог у повному обсязі, а також зважаючи на відсутність клопотання відповідача про зменшення судових витрат на оплату професійної правничої допомоги у зв'язку, зокрема, з їх неспіврозмірністю, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про покладення на МТСБУ 4 600,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 129, 237-241 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, місто Київ, Русанівський бульвар, будинок 8, ідентифікаційний код 21647131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (36023, місто Полтава, вулиця Колективна, будинок 10, ідентифікаційний код 37686922) 916 (дев'ятсот шістнадцять) грн 68 коп. трьох процентів річних, 3 875 (три тисячі вісімсот сімдесят п'ять) грн. 90 коп. інфляційних втрат, 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. судового збору, а також 4600 (чотири тисячі шістсот) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.
3. Після набрання рішенням законної сили, видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя І.В.Усатенко