04 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/1535/22 пров. № А/857/10014/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Большакової О.О., Качмара В.Я.,
з участю секретаря судового засідання Єршової Ю.С.,
за участі представника позивача Букаловської А.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Здолбунівської окружної прокуратури на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року про закриття провадження у справі № 460/1535/22 за адміністративним позовом Здолбунівської окружної прокуратури до Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області про визнання дії та бездіяльності протиправними (ухвалу суду першої інстанції винесено суддею О.В. Поліщук в м. Рівне Рівненської області 13 червня 2022 року, повну ухвалу суду складено 13 червня 2022 року), -
Керівник Здолбунівської окружної прокуратури (надалі також - прокурор, позивач) в інтересах держави звернувся з позовною заявою до Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області (надалі також - Березнівська міська рада, відповідач), у якій просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприведення штатної чисельності працівників служби у справах дітей Березнівської міської ради у відповідність до вимог статті 4 Закону України від 24.01.1995 № 20/95-ВР «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» (надалі також - Закон № 20/95-ВР);
- зобов'язати відповідача вчинити дії щодо приведення штатної чисельності працівників служби у справах дітей Березнівської міської ради у відповідність до вимог статті 4 Закону № 20/95-ВР.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року провадження у справі № 460/1535/22 закрито.
Не погодившись з постановленою ухвалою, її оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить таку скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У доводах апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції належним чином не визначив характер спору, суб'єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, яка просила задовольнити апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи, 22 січня 2022 року до суду першої інстанції надійшла позовна заява прокурора в інтересах держави до Березнівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії щодо приведення штатної чисельності працівників служби у справах дітей Березнівської міської ради у відповідність до вимог статті 4 Закону № 20/95-ВР.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправною, на думку прокурора, бездіяльністю Березнівської міської ради щодо неприведення штатної чисельності працівників служби у справах дітей відповідно до законодавчих нормативів.
В порушення вимог чинного законодавства штатна чисельність служби у справах дітей міської ради становить 4 особи, проте, на території Березнівської об'єднаної територіальної громади Рівненського району проживає 15728 дитини, кожна з яких в будь-який час може потрапити в поле зору служби у справах дітей по причині складних життєвих обставин, втрати батьків, посиротіння, насильства в сім'ї, конфлікту з законом, невідвідування навчальних закладів, тощо чи потребувати дозволів: на лікування/обстеження, на відчуження/оренди житла/майна, спілкування з батьками чи зміни місця проживання, тощо.
Тому, з метою зобов'язання відповідача вчинити відповідні дії, прокурор звернувся до суду з даним позовом.
Чинним законодавством України не визначено органу, який наділений повноваженнями щодо звернення до суду з зазначеним позовом, а тому в цих правовідносинах є відсутнім орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, а бездіяльність відповідача порушує норми діючого законодавства, що регулює відносини у сфері охорони дитинства.
Зазначені обставини є достатньою підставою для звернення до суду прокурора із позовом в інтересах держави.
Постановляючи спірну ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що спір між прокуратурою та міською радою щодо примусу до виконання Березнівською міською радою своїх функцій не є компетенційним, можливість його вирішення адміністративним судом Кодексом адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) не передбачена.
Між тим, колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції помилковими, виходячи з наступного.
Пунктом 4 частини першої статті 171 КАС України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Положеннями пункту 1 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно з пунктом 2 частини першої цієї ж статті публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (надалі також - Закон № 1697-VII).
Згідно з частиною третьою статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні від 08.04.1999р. № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. № 3-рп/99).
Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону № 1697-VII.
Відтак, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другої статті 129 Конституції України).
Так, згідно з частиною третьою статті 23 Закону № 1697-VII прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
2) у разі відсутності такого органу.
Аналізуючи зазначену правову норму Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 (справа № 826/13768/16) дійшла правового висновку, що здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі не вчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді, навівши відповідне обґрунтування цього.
Також, зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 5 березня 2020 року у справі № 520/6826/19, від 11 серпня 2020 року у справі № 810/2903/18.
Відповідно до частини четвертої статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що норма статті 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.
У справі, що розглядається, прокурор в позовній заяві зазначив, що захисту підлягають інтереси держави у сфері охорони дитинства шляхом приведення штатної чисельності працівників служби у справах дітей Березнівської міської ради у відповідність до вимог статті 4 Закону № 20/95-ВР, які порушено протиправною бездіяльністю органу місцевого самоврядування.
На думку апеляційного суду, таке обґрунтування є сумісним з розумінням «інтересів держави», у зв'язку з наступним.
Закон України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (надалі також - Закон № 280/97-ВР) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 2 Закону № 280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Підпунктами 6, 8 пункту «б» статті 32 Закону № 280/97-ВР встановлено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать забезпечення школярів із числа дітей-сиріт, дітей з інвалідністю/осіб з інвалідністю І-ІІІ групи, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям», які навчаються в державних і комунальних навчальних закладах, безоплатними підручниками, створення умов для самоосвіти; вирішення відповідно до законодавства питань про повне державне утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, у дитячих будинках сімейного типу, закладах професійної (професійно - технічної) освіти та утримання учнів спеціальних закладів освіти, про надання пільг на утримання дітей у пансіонах закладів освіти, а також щодо оплати харчування дітей у закладах освіти (групах подовженого дня).
Відповідно до пунктів 2, 2-1 пункту «б» частини першої статті 34 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: делеговані повноваження: забезпечення здійснення передбачених законодавством заходів щодо поліпшення житлових і матеріально-побутових умов осіб з інвалідністю, ветеранів війни та праці, громадян, реабілітованих як жертви політичних репресій, військовослужбовців, а також військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, сімей, які втратили годувальника, багатодітних сімей, громадян похилого віку, які потребують обслуговування вдома, до влаштування в будинки осіб з інвалідністю і громадян похилого віку, які мають потребу в цьому, дітей, що залишилися без піклування батьків, на виховання в сім'ї громадян; вирішення відповідно до законодавства питань надання соціальних послуг особам та сім'ям з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, забезпечення утримання та виховання дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах.
Також, колегія суддів звертає увагу, що згідно із статтею 1 Закон України від 26.04.2001 № 2402-III «Про охорону дитинства» (надалі також - Закон № 2402-III) охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.
Частиною третьою статті 5 Закону № 2402-III передбачено, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують, зокрема, проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей, підтримки сімей з дітьми, вирішення інших питань у цій сфері; вирішення питань щодо забезпечення прав дітей, встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей; вжиття інших заходів щодо охорони дитинства, віднесених до їх компетенції законодавством України.
Відтак, обов'язок органів місцевого самоврядування в особі її виконавчих органів полягає у забезпеченні, у межах визначених законом повноважень, належної охорони дитинства.
У постанові від 15.10.2019 у справі № 810/3894/17 Верховний Суд зазначив, що зі змісту положень Конституції України, Закону №280/97-ВР, Закону № 2402-III вбачається, що обов'язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні, у межах визначених законом повноважень, умов для комфортного та безпечного життя дитини, отримання освіти, соціального захисту, всебічного розвитку тощо.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що у даній справі подання прокурором адміністративного позову мало на меті захист «інтересів держави».
При цьому «інтереси держави», у тому числі, охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, зокрема, у таких сферах, як соціальний захист населення, охорона прав, свобод і законних інтересів громадян, оскільки відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Стосовно наявності підстав, визначених частиною третьою статті 23 Закону № 1697-VII, для представництва інтересів держави у суді у справі, що розглядається, колегія суддів зазначає наступне.
Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (частина перша статті 10 Закону № 280/97-ВР).
Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, такі питання: утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск; утворення за поданням сільського, селищного, міського голови інших виконавчих органів ради (стаття 26 Закону № 280/97-ВР).
Сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (стаття 54 № 280/97-ВР).
Приписами пункту 1 частини другої статті 38 Закону № 280/97-ВР встановлено, що до відання виконавчих органів міських (за винятком міст районного значення) рад належить утворення служб у справах дітей та спостережної, спрямування їх діяльності.
Відповідно до Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 423, центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері соціальної політики, з питань сім'ї та дітей, усиновлення та захисту прав дітей, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей є Міністерство соціальної політики України.
Разом з тим, відповідно до вказаного положення Міністерство соціальної політики України не наділено повноваженнями щодо контролю за створенням та укомплектуванням в органах місцевого самоврядування служб у справах дітей.
Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом, викладеною у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що особливістю органів місцевого самоврядування як суб'єктів владних повноважень є те, що кожен з таких суб'єктів, з урахуванням положень Конституції України, є самостійним, автономним та не знаходиться у підпорядкуванні жодного органу.
Держава, законодавчо наділяючи органи місцевого самоврядування повноваженнями щодо регулювання та вирішення питань організації життя громадян у різних суспільних сферах, разом з тим закріплює законні обов'язки органів місцевого самоврядування, виконання яких має забезпечити реалізацію громадянами своїх прав.
Водночас, Законом №280/97-ВР не визначено в системі органів місцевого самоврядування органу, який наділений повноваженнями стримувань та противаг від недобросовісного виконання або зловживання своїми повноваженнями місцевими радами їх посадовими особами.
Іншими нормативно-правовими актами також не визначено орган, який би мав контролюючі функції по відношенню до органів місцевого самоврядування, та був наділений правом звертатися до суду в інтересах держави з вимогою зобов'язати відповідний суб'єкт місцевого самоврядування виконати передбачений законом обов'язок в разі його невиконання.
Таким чином, позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб'єкта, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У такій категорії справ орган прокуратури повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави.
У позовній заяві прокурор стверджує, що відповідач не виконав покладені на нього повноваження щодо приведення штатної чисельності працівників служби у справах дітей у відповідність до вимог статті 4 Закону № 20/95-ВР, чим порушив інтереси держави у сфері охорони дитинства.
При цьому, підставою для захисту інтересів держави у суді є відсутність органу, який наділений повноваженнями щодо звернення до суду з позовом до Березнівської міської ради. Органом, який уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, є міська рада, до якої пред'явлено позовні вимоги, тому прокурор набуває статусу позивача у розглядуваних правовідносинах, до компетенції якого належить здійснення нагляду (контролю) за діяльністю органу місцевого самоврядування (тобто, має право на звернення з відповідним позовом до органу місцевого самоврядування).
З огляду на те, що прокурором в адміністративному позові вказано, які саме інтереси держави порушено протиправною бездіяльністю органу місцевого самоврядування, та враховуючи, що відсутній орган, до компетенції якого належить здійснення нагляду за діяльністю органів місцевого самоврядування, колегія суддів вважає, що прокурором доведено наявність підстав для захисту інтересів держави у суді.
У той же час, судом першої інстанції зроблено неправильний висновок, який виключає можливість прокурора звертатися за захистом інтересів держави до адміністративного суду самостійним позивачем у разі відсутності органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.
Такий висновок суду звужує процесуальні повноваження прокурора, передбачені Конституцією України, Законом № 1697-VII та КАС України.
Посилання суду першої інстанції на правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висловлену в постанові від 30 серпня 2018 у справі № 814/1433/18, апеляційний суд вважає хибними, оскільки у вказаній справі підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави, підстава та предмет позову відрізняються від підстав, що мають місце у справі, що розглядається.
До того ж, у ряді інших рішень Верховного Суду, постановлених у справах за позовами прокурора, пов'язаних із захистом інтересів дітей, у випадках неналежного виконання відповідними органами місцевого самоврядування покладених на них законом повноважень (наприклад, у наведених вище постановах від 11 серпня 2000 року у справі № 810/2903/18 та від 5 березня 2020 року у справі № 520/6826/19) викладена правова позиція, відповідно якої позов за обставин, аналогічних тим, що наявні у справі, що розглядається, відноситься до адміністративних спорів.
Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
З огляду на викладене, враховуючи приписи статті 320 КАС України, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як така, що винесена за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для вирішення справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та із порушенням норм процесуального права, що призвело до помилкового закриття провадження у справі, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Керуючись статтями 308, 310, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Здолбунівської окружної прокуратури задовольнити.
Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року про закриття провадження у справі № 460/1535/22 скасувати, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді О. О. Большакова
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 08.08.2022