08 серпня 2022 року Чернігів Справа № 620/17935/21
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення десятої сесії восьмого скликання Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області від 30.07.2021 №409/10-VIII «Про відмову громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства на території Березнянської селищної ради за межами населеного пункту смт.Березна» в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га;
- зобов'язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га за межами смт.Березна Чернігівського району Чернігівської області.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідачем безпідставно відмовлено у наданні йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, з посиланням на підстави, що не передбачені Земельним кодексом України. Крім того, відповідачем повністю проігноровано рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.04.2021 у справі №620/1065/21.
Відповідач подав відзив на позов в якому зазначив, що рішенням четвертої сесії восьмого скликання Березнянської селищної ради Чернігівської області від 20.01.2021 № 117/4-VIII було вирішено зарезервувати земельну ділянку кадастровий номер 7423055300:04:000:0094 площею 3,1094 га для розширення існуючого сміттєзвалища твердих побутових відходів, тому позов ОСОБА_1 вважає таким що суперечить інтересам Березнянської територіальної громади та просить відмовити в його задоволенні. Крім того зазначає, що Рішенням від 10.02.2022 №650/17 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою КП «Березнакомунпослуга».
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
23.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до Березнянської селищної ради Чернігівської області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Чернігівського району на території Березнянської селищної ради (частина земельної ділянки з кадастровим номером 7423055300:04:000:0094).
До вказаної заяви позивачем було додано копію паспорта громадянина України, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, графічний матеріал бажаного місця розташування земельної ділянки.
Рішенням четвертої сесії восьмого скликання Березнянської селищної ради від 20.01.2021 №135/4-VIII було відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, за межами смт. Березна Чернігівського району Чернігівської області, у зв'язку з тим, що земельна ділянка, з кадастровим номером 7423055300:04:000:0094 площею 3,1094 внесена в перелік земель, які пропонуються для розширення Березнянського сміттєзвалища.
Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду. За результатами розгляду справи №620/1065/21, Чернігівським окружним адміністративним судом ухвалено рішення від 27.04.2021, яким визнано протиправним та скасовано рішення четвертої сесії восьмого скликання Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області від 20.01.2021 №135/4-VIII в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га.
В подальшому, рішенням четвертої сесії восьмого скликання Березнянської селищної ради від 30.07.2021 №409/10-VIII було повторно відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, за межами смт. Березна Чернігівського району Чернігівської області, у зв'язку з тим, що земельна ділянка, з кадастровим номером 7423055300:04:000:0094 площею 3,1094 внесена в перелік земель, які пропонуються для розширення Березнянського сміттєзвалища.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Пунктом “в” частини третьої статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
В силу пункту “а” частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із системного аналізу норм земельного законодавства суд дійшов висновку, що при вирішенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, уповноважений на це орган в контексті норм частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України повинен перевірити: відсутність передачі земельної ділянки безоплатно у власність відповідному громадянину по зазначеному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України); чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель сільськогосподарського призначення державної власності (частина четверта статті 122 Земельного кодексу України); відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України); відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України та частина третя статті 24 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”).
Таким чином, підстави відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпними.
За встановленими обставинами, відповідачем відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,0 га, за межами смт. Березна Чернігівського району Чернігівської області, у зв'язку з тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 7423055300:04:000:0094 площею 3,1094 внесена в перелік земель, які пропонуються для розширення Березнянського сміттєзвалища.
Отже, при розгляді заяви позивача та прийняття рішення, відповідач послався на підстави, не передбачені Земельним кодексом України.
Згідно позиції Верховного Суду у справах №21-358а13, №806/3787/13-а отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Відтак, формальні підстави в не наданні дозволу свідчать про зловживання своїм обов'язком відповідача надати такий дозвіл у відповідності до вимог закону, чим порушуються права позивача, гарантовані Конституцією України.
Крім того суд враховує, що Чернігівським окружним адміністративним судом 27.04.2021 у справі №620/1065/21 ухвалено рішення, яким було встановлено факт протиправності такої відмови.
Так, Конституцією та законами України визначені вимоги до дій і рішень суб'єктів владних повноважень, які є важливими гарантіями дотримання прав особи та які в даному випадку не були дотримані.
Вчинення юридично значущих дій і прийняття рішень виключно на підставі закону, так само як і неухильне дотримання юридичної процедури їх прийняття є проявом принципу законності і має сутнісне значення передусім для забезпечення прав особи, стосовно якої суб'єкт владних повноважень вчиняє такі дії або приймає рішення.
Дотримання принципу законності є гарантією недопущення свавілля з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, що є однією з передумов дотримання принципу верховенства права, який відповідно до ст. 8 Конституції України визнається і діє в Україні.
Принцип законності гарантовано ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Саме це положення Конституції України на найвищому рівні гарантує дотримання прав особи під час та в результаті вчинення органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами (суб'єктами владних повноважень, владними суб'єктами) відносно неї юридично значущих дій або прийняття рішень. І саме це положення Конституції України фактично забороняє приймати рішення в такий спосіб, як це зробив відповідач.
Конструкція в межах повноважень у розумінні ст.19 Конституції України стосується обсягу повноважень і вказує на необхідність владних суб'єктів діяти виключно в тих межах, на які їх уповноважили Конституція та закони України. Це означає, що суб'єктам владних повноважень заборонено вчиняти будь-які дії або приймати будь-які рішення, можливість вчинення чи прийняття яких прямо не передбачена в тексті закону для певного випадку. Будь-які такі рішення або дії будуть проявом свавільності.
Враховуючи все вищевикладене у відповідача були відсутні правові підстави повторно відмовляти у задоволенні заяви позивача.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої - наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:
за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати ...", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити...", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам..." тощо;
шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;
шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;
за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи' диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
За наслідками аналізу вказаних положень, можна дійти висновку, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість, у цій справі, у відповідача відсутні дискреційні повноваження, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви.
Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч.4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Крім того, суд вкотре звертає увагу та наголошує на тому, що відповідач повторно відмовив у наданні відповідного дозволу з тієї ж підстави, яка уже аналізувалася судом, та з приводу якої приймалося судове рішення про протиправність дій відповідача.
Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17 зробив наступний правовий висновок:
«...повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким».
Аналогічна правова позиція неодноразово застосовувалася Верховним Судом, у тому числі й в постановах від 11.09.2019 у справі №819/570/18, від 31.10.2019 у справі №802/1224/16- а, від 22.01.2020 у справі №560/798/16-а та від 31.07.2020 у справі №810/2474/18.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що наявні всі правові підстави для задоволення позовної вимоги про зобов'язання Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,00 гектари за межами смт. Березна Чернігівського району Чернігівської області.
Щодо посилань відповідача на те, що Рішенням від 10.02.2022 №650/17 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою КП «Березнакомунпослуга», суд наголошує, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Відтак, формальні підстави в не наданні дозволу свідчать про зловживання своїм обов'язком відповідача надати такий дозвіл у відповідності до вимог закону, чим порушуються права позивача, гарантовані Конституцією України.
В силу вимог частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що відповідач протиправно та необґрунтовано повторно відмовив позивачу у наданні у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з підстав, що не передбачені законодавством, а тому наявні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частин четвертої та п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, відноситься до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
За приписами частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 23.01.2014 у справі “East/West Alliance Limited” проти України” (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У зазначеному рішенні підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов'язану із розглядом у цій справі суду надано: ордер на надання правової допомоги серії СВ № 413611 від 06.12.2021, копію договору про надання правової допомоги № 2-1/21 від 03.08.2021, квитанцію № 1107324 від 06.12.2021 на суму 10000,00 грн.
Зважаючи на те, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підтверджені документально, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.
Водночас, враховуючи, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю, тому на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області судовий збір в розмірі 908,00 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення десятої сесії восьмого скликання Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області від 30.07.2021 №409/10-VIII «Про відмову громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства на території Березнянської селищної ради за межами населеного пункту смт.Березна» в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га.
Зобов'язати Березнянську селищну раду Чернігівського району Чернігівської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га за межами смт.Березна Чернігівського району Чернігівської області.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Березнянської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень) та 10 000,00 грн (десять тисяч гривень) витрат на правову допомогу.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Березнянська селищна рада Чернігівського району Чернігівської області (вул. Свято-Покровська, буд. 2-а, сел. Березне, Чернігівський район, Чернігівська область, 15622, код ЄДРПОУ 04412366).
Повне рішення суду складено 08.08.2022.
Суддя Л.О. Житняк