08 серпня 2022 року Справа № 915/240/22
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Мавродієвої М.В.,
розглянувши без виклику сторін
заяву Фермерського господарства «Каскад» за вх.№2960/22 від 05.08.2022 про забезпечення позову у справі
за позовом: Фермерського господарства «Каскад»
(54003, м.Миколаїв, вул.Комсомольська, буд.2, кв.5; ідент.код 32907658;
ел.адреса: safronovavu7@gmail.соm),
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансюг»
(54042, м.Миколаїв, вул.Будівельників, буд.17; ідент.код 35218319;
ел.адреса: уsd@ukrtransyug.соm),
про: стягнення 2364222,01 грн,-
04.08.2022 Фермерське господарство «Каскад» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансюг» вартість втраченого вантажу у розмірі 2364222,01 грн.
В обґрунтування свої вимог позивач зазначає, що 25.06.2022 згідно шести товарно-транспортних накладних відповідачем, як автомобільним перевізником, власними вантажними автомобілями з напівпричепами було прийнято до перевезення товар позивача - соняшник насипом загальною вагою 155,04 тони, вантажоодержувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «АТС Успіх»; пункт розвантаження: Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт.Великодолинське, вул.Станцiйна, бул.61.
Позивач вважає, що вчинення сторонами дій на підтвердження укладення договору перевезення випливає з обставин справи, зокрема, що відповідач надав під завантаження зерна власні транспортні засоби, якими керували його ж водії, про що свідчать підписи таких водіїв на товарно-транспортних накладних, а тому між сторонами було укладено договір перевезення вантажів (зерна), який є дійсним та підтверджується належними документами.
Позивач стверджує, що відповідач зобов'язаний був перевезти та доставити вантаж до
погодженого пункту призначення (Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт.Великодолинське, вул.Станцiйна, бул.61) та видати вантаж уповноваженій особі вантажоодержувача - ТОВ «АТС Успіх». В разі необхідності відповідач зобов'язаний був погодити з уповноваженим представником позивача зміну пункту доставки, а також вантажоодержувача. Однак перевізник не зробив цього в зв'язку із чим завдав позивачу збитків у розмірі дійсної (фактичної) вартості наданого йому до перевезення вантажу.
Позивач вказує, що з моменту завантаження жодних відомостей про перевезення та розвантаження транспортних засобів, рівно як i товарно-транспортних накладних з відомостями про розвантаження вантажу від відповідача, як перевізника, не надходило.
У відповідь на запит позивача до вантажоодержувача за товарно-транспортними накладними ТОВ «АТС Успіх», останнє листом за №24 від 04.08.2022 повідомило про те, що не розвантажувало та не приймало на своїй території протягом червня - липня 2022 року транспортні засоби від перевізника ТОВ «Укртрансюг» та вантажовідправника ФГ «Каскад».
Виходячи з викладених обставин, позивач вважає, що на сьогодні вантаж є втраченим, що зумовлює обов'язок відповідача відшкодувати позивачу дійсну вартість вантажу.
05.08.2022 Фермерське господарство «Каскад» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з заявою, в якій просить суд вжити заходів до забезпечення вказаного позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансюг» (54042, м.Миколаїв, вул.Будівельників, буд.17; ідент.код 35218319) в межах суми позовних вимог 2364222,01 грн, що знаходяться на банківських рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансюг», а також інших рахунках в банківських та фінансових установах України, які будуть виявлені під час виконання ухвали суду.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник зазначає, що виходячи з викладених у позові обставин, очевидно, що на сьогодні вантаж є втраченим, що свідчить про умисне порушення відповідачем взятих на себе за договором перевезення господарських зобов'язань з метою заволодіння вантажем. В такому разі подальша поведінка відповідача також буде направленою лише на те, щоб уникнути передбаченої законом відповідальності пов'язаною із втратою вантажу та відповідно ускладнить або зробить неможливим виконання можливого рішення по даній справі.
Заявник вказує, що до того ж, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру боржників ТОВ «Укртрансюг» має заборгованість по 20-ти штрафам перед Державною службою України з безпеки на транспорті, що підтверджує погіршення фінансового стану такого товариства.
Враховуючи викладене, з наведених у заяві про забезпечення позову фактів та обґрунтувань заявник вважає, що предмет позову у даній справі щодо стягнення вартості втраченого вантажу у розмірі 2364222,01 грн та заявлений захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, що підлягають стягненню на користь позивача, є взаємопов'язаним з предметом спору, а невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому, заявник звертає увагу суду на те, що позивач поки що не просить суд накладати арешт на майно відповідача у вигляді транспортних засобів, які йому належать та за рахунок роботи яких він здійснює власну господарську діяльність в дану пору року. За такого у відповідача буде можливість здійснювати господарську діяльність навіть за умови накладення арешту на його кошти на банківських рахунках.
Заявник вважає, що наявність зв'язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог є очевидною, оскільки застосування такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист порушеного права та поновлення порушених прав та інтересів позивача.
З приводу визначеної позивачем ціни позову, останнім зазначено, що виходячи з офіційних даних Електронної зернової біржі України GrainTrade, розміщених на офіційному web-порталі за посиланням https://graintrade.com.ua/ru вартість однієї тони соняшника станом на 01.07.2022 складала 417 доларів США, що еквівалентно 12200 грн за курсом НБУ станом на 01.07.2022 за 1 долар США 29,2549 грн. Враховуючи той факт, що на момент подачі позову офіційний курс долара США змінився та склав 36,5686 грн, вартість втраченого вантажу та відповідно суми збитків позивача зросла до 15249,11 грн за 1 тону соняшника (417 доларів США х 36,5686 грн). Таким чином попередня загальна вартість втраченого під час перевезення вантажу складає 2364222,01 грн (15249,11 грн х 155,04 тон).
Позивач вказує, що для підтвердження дійсної (фактичної) вартості втраченого вантажу, позивач звернувся із відповідною заявкою на проведення експертизи до Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області.
При розгляді заяви про забезпечення позову судом взято до уваги наступне.
Відповідно до норм ст.136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Підставою для вжиття заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог.
Відтак, інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання подальшого судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1).
Відповідно до ч.4 ст.137 ГПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Суд, вирішуючи питання про наявність/відсутність підстав для забезпечення позову надав оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття запропонованих ним заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог позивача щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Як роз'яснив пленум Вищого господарського суду України у постанові №16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення вимог чинного ГПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.
При цьому, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити і, що такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання можливого рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
За приписами ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У справі "Мікалефф проти Мальти" суд визнав можливість застосування статті 6 до попередніх заходів та зазначив, що має бути розглянутий характер попереднього заходу, його предмет, завдання та вплив на конкретне право.
Проміжне рішення може бути еквівалентне попередній або забезпечувальним заходам і процедурам. Такий принцип застосовується і у визначені застосування статті 6 (справа "Меркіка та інші пороти Мальти").
Згідно п.43 рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.
Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на до доступ до правосуддя, в аспекті ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року в справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Поняття «ефективний засіб», за висновками Європейського суду з прав людини (рішення від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії»), передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
В ході вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом, як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у п.9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Розглянувши матеріали заяви, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, значний розмір заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову у визначений ним спосіб, оскільки такий спосіб лише обмежить право відповідача розпорядженням грошових коштів, що знаходяться на його рахунках, в межах суми позовних вимог 2364222,01 грн, а не всіх коштів, які є у нього в наявності, а також не призведе до зупинення господарської діяльності підприємства-відповідача.
Судом також враховано, що відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.163 ГПК України ціна позову визначається, зокрема, у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується; у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи.
До того ж, відповідно до положень ч.1 ст.143 ГПК України за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим.
Тобто, якщо судом при розгляді справи буде встановлено, що дійсна вартість спірного майна (насіння соняшника), становить меншу суму ніж заявлена позивачем до стягнення, то суд, за відповідним клопотанням відповідача, може здійснити заміну заходу забезпечення позову вжитого за цією ухвалою іншим заходом забезпечення позову - накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми дійсної вартості спірного майна.
Керуючись ст.ст.136, 137, 139, 140, 234, 235 ГПК України, суд-
1. Заяву Фермерського господарства «Каскад» за вх.№2960/22 від 05.08.2022 про забезпечення позову - задовольнити.
2. Накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансюг» (54042, м.Миколаїв, вул.Будівельників, буд.17; ідент.код 35218319) в межах суми позовних вимог 2364222,01 грн, що знаходяться на банківських рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансюг», а також інших рахунках в банківських та фінансових установах України, які будуть виявлені під час виконання ухвали суду.
3. Ухвала є обов'язковою та набирає законної сили з 08.08.2022 року.
4. Дана ухвала є виконавчим документом та дійсна для пред'явлення до примусового виконання на протязі 3-х років.
5. Ухвалу направити позивачу.
За даною ухвалою:
Стягувач: Фермерське господарство «Каскад»
(54003, м.Миколаїв, вул.Комсомольська, буд.2, кв.5; ідент.код 32907658);
Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртрансюг»
(54042, м.Миколаїв, вул.Будівельників, буд.17; ідент.код 35218319).
Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Згідно ст.ст.254, 255 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя М.В. Мавродієва