ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.08.2022Справа № 910/3744/22
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ЕТАЛОН»
про стягнення 18 601, 56 грн,
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ЕТАЛОН» (надалі-відповідач) про стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 18 601, 56 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем у силу положень ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Оскільки відповідальність власника транспортного засобу, водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/3744/22, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
03.06.2022 від МТСБУ на виконання вимог ухвали суду надійшли відомості щодо умов укладеного відповідачем страхового договору (полісу).
Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Про розгляд даної справи відповідач був повідомлений ухвалою суду від 26.05.2022, яка отримана останнім 02.06.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105492087951.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18.04.2022 №259/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України № 341/2022 від 17.05.2022 «Про продовження дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
При цьому законодавцем не внесено змін до положень Господарського процесуального кодексу України щодо зміни/продовження строків розгляду спорів під час воєнного стану.
Суд відзначає, що дане рішення постановлено в розумний строк, оскільки суд очікував, що відповідач скористається наданим йому правом на подачу відзиву. При цьому судом враховану ту обставину, що вже тривалий час безпекова ситуація у м. Києві покращилась, відновлено рух громадського транспорту, запроваджено нову комендантську годину, яка триває з 23:00 год. до 05:00 год.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
23.04.2021 між позивачем (страховик) та ОСОБА_1 (надалі - страхувальник) укладено сертифікат добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» №011062/4605/0000237 (надалі - договір), предметом якого є страхування транспортного засобу «Hyundai» державний номер НОМЕР_1 .
Згідно п. 6.5. договору страхова сума складає 220 000, 00 грн.
У пункті 9 договору передбачена франшиза в розмірі 0,5% але не менше 1 500, 00 грн.
Відповідно до п. 13. договору строк його дії встановлено з 00 год 00 хв. 08.05.2021 до 24 год 00 хв 07.05.2022.
25.11.2021 відбулася дорожньо-транспортна пригода (за місцем вчинення згідно GPS координатів, що зазначені в Електронному європротоколі) за участю транспортного засобу «Hyundai» державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «Volvo» державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 .
Як убачається з матеріалів справи, водієм транспортного засобу «Hyundai» державний номер НОМЕР_1 ОСОБА_1 та водієм транспортного засобу «Volvo» державний номер НОМЕР_2 ОСОБА_2 за взаємною згодою було складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Електронний Європротокол).
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування" від 17.02.2011 були внесені зміни та доповнення до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", які дозволили учасникам дорожнього руху, при скоєні ДТП, за наявності встановлених пунктом 33.2 статті 33 наведеного Закону обставин, спільно складати повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду ("Європротокол") без інформування відповідних підрозділів Національної поліції про її настання.
Відповідно до п. 33.2 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що кореспондується з абзацом 3 п. 2.11 Правил дорожнього руху України, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
Згідно з розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 17.11.2011 № 698 "Про затвердження максимальних розмірів страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державтоінспекції МВС України", затверджено максимальні розміри страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України: на період з дня набрання чинності цим розпорядженням до 31 грудня 2012 року в розмірі 10000 гривень потерпілому; з 1 січня 2013 року - 25000 гривень потерпілому, з 01 лютого 2016 року - 50 000 гривень потерпілому.
У такому разі, водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідний підрозділ МВС України про її настання.
Інформаційна система "Електронний Європротокол" впроваджена в МТСБУ з 01.10.2017. У відповідності до рішення Президії в МТСБУ від 13.07.17 №403/2017, Європротокол, оформлений з використанням зазначеної системи, є повним аналогом Європротоколів, надісланих або пред'явлених страховику у паперовій формі.
На виконання умов Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплат страхового відшкодування", Моторним (транспортним) страховим бюро України було встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено протоколом Президії МСТБУ від 11.08.2011 №274/2011 Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
Відповідно до зазначеної Інструкції, у Європротоколі зазначаються фактична дата, час та місце настання дорожньо-транспортної пригоди, інформація про страхувальника згідно з даними полісу та інше. Виправлення у повідомленні категорично забороняються та замість зіпсованого бланку заповнюється інший.
Як вбачається з Електронного Європротоколу б/н від 25.11.2021, останній складений обома учасниками ДТП. У частинах, що стосуються інформації про 1-го та 2-го учасників ДТП зазначено дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема ДТП, визначені обставини ДТП (2-й учасник, водій автомобіля "«Hyundai» державний номер НОМЕР_1 вказав обставину ДТП - під час стоянки), а також відсутні будь-які відмітки про наявність з боку сторін зауважень стосовно відомостей, які зазначені у даному Європротоколі.
Крім того, сам лише факт складання обома учасниками ДТП повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Електронного Європротоколу), вказує на наявність у водіїв транспортних засобів згоди щодо обставин її скоєння.
Враховуюче зазначене Електронний Європротокол б/н від 25.11.2021 визнається судом як належний та допустимий доказ у справі, в силу вимог пункту 33.2 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", абзацу 3 пункту 2.11 Правил дорожнього руху України.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність вини водія транспортного засобу «Volvo» державний номер НОМЕР_2 ОСОБА_2 в спричиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 24.11.2020, з огляду на таке.
Як установлено судом, учасниками ДТП було складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду відповідно до встановленого зразка.
Суд зазначає, що при оформленні дорожньо-транспортної пригоди у такий спосіб (складання її учасниками європротоколу без виклику відповідного підрозділу Міністерства внутрішніх справ України) не виноситься постанова про адміністративне правопорушення та не направляються матеріали дорожньо-транспортної пригоди до суду для притягнення відповідальної за вчинення такої пригоди особи до відповідальності.
Тобто, унеможливлюється існування відповідних судових рішень (про притягнення особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності), які б встановлювали вину учасника дорожньо-транспортної пригоди. Проте, цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду настає у разі наявності вини особи в цьому, незалежно від того, чи є у діях цієї особи склад адміністративного проступку чи злочину.
Зі змісту наявного в матеріалах справи повідомлення та схеми дорожньо-транспортної пригоди вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка відбулась 25.11.2021, сталась внаслідок того, що ОСОБА_2 керуючи транспортний засіб «Volvo» державний номер НОМЕР_2 здійснила зіткнення в задню частину з припаркового транспортного засобу «Hyundai» державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1
25.11.2021 водій транспортного засобу «Hyundai» державний номер НОМЕР_1 звернувся до позивача із заявою № 00477073 про подію з ознаками страхового випадку згідно договору та на виплату страхового відшкодування на рахунок СТО.
У вказаній вище заяві водій транспортного засобу «Hyundai» державний номер НОМЕР_1 зазначив, що під час стоянки в задню частину його автомобіля в'їхав автомобіль марки «Volvo» державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 .
Суд за змістом Європротоколу встановив обставини скоєння ДТП та особу, відповідальну за заподіяну шкоду - водій транспортного засобу «Volvo» державний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено, зокрема, застрахований позивачем автомобіль марки «Hyundai» державний номер НОМЕР_1 .
Згідно рахунку ТОВ «ФРЕЙДІНГ» № С-002705 від 26.11.2021 вартість відновлювального ремонту, пошкодженого внаслідок вказаної ДТП, автомобіля "«Hyundai» державний номер НОМЕР_1 , склала 20 101, 56 грн.
26.11.2021 позивачем складено страховий акт № 00477073 на розрахунок суми страхового відшкодування, відповідно до якого сума страхового відшкодування становить 18 601, 56 грн (20 101, 56 грн - 1 500, 00 грн франшиза).
Позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування згідно з платіжними дорученнями № 262515 від 29.11.2021 на рахунок ТОВ «ФРЕЙДІНГ» у сумі 18 601, 56 грн.
Отже, у відповідності до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, в зв'язку із настанням страхового випадку (ДТП) позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 18 601, 56 грн.
Відповідно до ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, в таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.
На підставі статей 512, 514 Цивільного кодексу України, страховик стає замість потерпілої особи кредитором у зобов'язанні щодо відшкодування заподіяної шкоди в межах виплаченої суми.
Згідно із положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою на користь потерпілої особи страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої в деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.
Як убачається з матеріалів справи, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «Volvo» державний номер НОМЕР_2 застрахована відповідачем на підставі полісу серії ЕР № 202514096 з лімітом відповідальності по майну в сумі 130 000,00 грн та франшизою 0, 00 грн.
Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, позивач у силу приписів ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про страхування", з урахуванням положення п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», набув права вимоги до відповідача.
У даному випадку саме відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності автомобіля «Volvo» державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , тобто особи, яка визнана винною в ДТП, має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок ДТП в межах ліміту відповідальності за вирахуванням франшизи, а позивач, як особа, яка виплатила страхове відшкодування особі, якій завдано збитків внаслідок ДТП, набув право вимоги, яке ця особа має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що в зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постановах Верховного суду від 06.02.2018 у справі №910/3867/16, від 01.02.2018 у справі №910/22886/16, від 12.03.2018 у справі №910/5001/17, від 13.03.2018 у справі №910/9396/17, від 06.07.2018 у справі №924/675/17, від 25.07.2018 у справі №922/4013/17 з аналогічних спорів, в яких зазначено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, виходять з фактичної суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводиться ремонт автомобіля. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.
Відповідно до ст.1192 Цивільного кодексу України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
При цьому, визначаючи розмір заподіяної шкоди суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 28.01.2020 у справі №917/500/18, від 20.03.2018 у справі №911/482/17).
Отже, визначаючи розмір страхового відшкодування, яке відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності винної у ДТП особи, зобов'язаний виплатити потерпілому, слід враховувати фактичні витрати, розмір яких підтверджується не звітом про оцінку, як попереднього оціночного документу, а відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля, та які підтверджують фактичний розмір понесених збитків.
Як убачається із матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору позивач 15.12.2021 направив відповідачу заяву за вих. № 3430 про виплату страхового відшкодування на суму 18 601, 56 грн.
У зв'язку з тим, що відповідач не сплатив суму страхового відшкодування позивачу, останній звернувся до суду з позовом про стягнення 18 601, 56 грн суми страхового відшкодування.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи та в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов про стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 18 601, 56 грн підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 18 601, 56 грн виплаченого страхового відшкодування.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 6 000, 00 грн витрат на правову допомогу.
Згідно із ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Позивачем на підтвердження понесення витрат на правову допомогу долучено до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги № 1/20ю від 31.12.2020, копію додаткової угоди № 1 від 13.12.2021 до договору про надання правової допомоги, копією додатку № 1 від 30.04.2022 до договору про надання правової допомоги відповідно до якого розмір гонорару за надання правової складає 6 000, 00 грн, копію довіреності № 1 від 03.01.2022, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії РН № 1639 від 21.05.2019, копію ордера серії КС № 138682, розрахунок витрат на правову допомогу з детальним розрахунком та описом робіт (наданих послуг) від 30.04.2022, копію акта надання послуг № 60 від 19.05.2022 до договору про надання правової допомоги на суму 6 000, 00 грн, копію платіжного доручення № 3283 від 02.05.2022 про оплату правової допомоги відповідно до договору в сумі 6 000, 00 грн.
Частини 1 та 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з тим відповідачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не заявлялось.
При цьому, судом враховано, що заявлений до відшкодування розмір судових витрат не є надмірним та завищеним, оскільки відповідає як принципам матеріального (договірного) права, так і процесуального права (оскільки висвітлює затрати по роботі адвоката у даній справі), що відповідає правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах від 25.04.2018 у справі №922/3142/17, від 02.05.2018 у справі №910/22350/16, від 11.06.2018 року у справі №923/567/17.
Беручи до уваги підтвердження позивачем правового статусу адвоката, надання доказів фактичного надання правничої допомоги на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку про обґрунтованість поданої заяви, в зв'язку з чим, судом покладаються на відповідача витрати позивача на правову допомогу в розмірі 6 000, 00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ЕТАЛОН» (03057, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 33-Б, 2 під'їзд, ідентифікаційний код 20080515) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (04112, місто Київ, вулиця Теліги Олени, будинок 6, літ. В, ідентифікаційний код 20033533) 18 601 (вісімнадцять тисяч шістсот одну) грн 56 коп. страхового відшкодування, 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн 00 коп. судового збору та 6 000 (шість тисяч) грн 00 коп. витрат на правову допомогу.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань