ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
03 серпня 2022 року Справа № 918/822/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Грязнов В.В.
при секретарі судового засідання Мельникова О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Колективного підприємства "Озон" на рішення Господарського суду Рівненської області від 8 лютого 2022 року та на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 21 лютого 2022 року в справі №918/822/21
час та місце ухвалення рішення: 8 лютого 2022 року; м. Рівне, вул. Набережна, 26-А; вступна і резолютивна частина проголошена о 15:30 год; повний текст рішення складено 14 лютого 2022 року
час та місце ухвалення додаткового рішення: 21 лютого 2022 року; м. Рівне, вул. Набережна, 26-А; повний текст додаткового рішення складено 22 лютого 2022 року
за позовом Колективного підприємства "Озон"
до
Відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд"
Відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Демидівські смаколики"
про визнання недійсним акту приймання-передачі та скасування записів про державну реєстрацію
за участю представників сторін:
від Позивача - Грабовський В.А.;
від Відповідача 1 - Тимошенко О.В.;
від Відповідача 2 - не з'явився.
Колективне підприємство "ОЗОН" (надалі - Позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд" (надалі - Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Демидівські смаколики" (надалі - Відповідач 2) в якому просив:
· визнати недійсним акт приймання-передачі майнового внеску до статутного капіталу від 4 вересня 2018 року;
· скасувати державну реєстрацію права власності з одночасним припиненням речового права за Відповідачем 2 на об'єкти нерухомого майна: будівлю хлібопекарні, загальною площею 488,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Рівненська обл., Демидівський р-н, смт Демидівка, вул. Хмельницького Б. (вул. 40-річчя Жовтня), будинок, 9, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 64471956214; земельну ділянку, кадастровий номер 5610100000:01:041:0077, площею 0,0552, що знаходиться за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Чайковського, 5 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1072690656101; земельну ділянку, кадастровий номер 5610100000:01:041:0521, площею 0,0468, що знаходиться за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Чайковського, 5 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1072709156101; земельну ділянку, кадастровий номер 5610100000:01:041:0079, площею 0,0123, що знаходиться за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Чайковського, 5 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1072668956101; земельну ділянку, кадастровий номер 5610100000:01:041:0550, площею 0,102, що знаходиться за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Чайковського, 5 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1655209756101.
В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач посилався на те, що Відповідач 1 відчужуючи свої права власника Відповідачу 2, засновником якого виступив, був обізнаний про наявність боргу перед Позивачем і передбачав негативні наслідки для себе у випадку необхідності повернення боргу. Метою вказаного правочину по передачі майна до статутного капіталу іншої юридичної особи була необхідність приховати таке майно від необхідності в майбутньому, за його рахунок повернути борг Позивачу, який у Відповідача 1 виник перед Позивачем.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 8 лютого 2022 року в задоволенні позовних вимог відмовлено (том 2, а.с. 86-92).
Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що вказані докази у справі у встановленому законом порядку не підтверджують факту укладення акту приймання-передачі майнового внеску Відповідача 1 до статутного капіталу Відповідача 2 від 4 вересня 2019 року з метою не сплати боргу по договорах про переведення боргу (заміну боржника) від 21 серпня 2018 року за договором позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 23 липня 2018 року та від 3 квітня 2017 року.
Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що з матеріалів справи вбачається, що рішення про створення юридичної особи виконано в повній мірі, шляхом передання об'єктів нерухомого майна, згідно акту приймання-передачі майнового внеску Відповідача 1 до статутного капіталу Відповідача 2 від 4 вересня 2018 року, проведення державної реєстрації юридичної особи - Відповідача 2 та права власності на об'єкти нерухомості за Відповідачем 2.
Також приймаючи оскаржуване рішення судом першої інстанції зазначено зазначено, що наведені встановлені судом факти свідчать про те, що спірний акт приймання-передачі майнового внеску Відповідача 1 до статутного капіталу Відповідача 2 від 4 вересня 2018 року не може бути визнано фіктивним зважаючи на вчинення Відповідачем 1 та Відповідачем 2 дій спрямованих на зміну цивільних прав та обов'язків, які мають юридичні наслідки.
11 лютого 2022 року на офіційну електронну адресу Господарського суду Рівненської області від представника Відповідача 1 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у даній справі (том 2, а.с. 93-94).
Додатковим рішення від 4 лютого 2022 року заяву Відповідача 1 про розподіл судових витрат задоволено. Стягнуто з Позивача на користь Відповідача 1 витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 15000 грн.
Місцевим господарським судом оцінивши заявлені до стягнення витрати, враховуючи всі аспекти складності цієї справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у Господарському суді Рівненської області та часу, який міг би витратити адвокат на підготовку матеріалів як кваліфікований фахівець, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, прийшов до висновку про необхідність стягнення з Позивача на користь Відповідача 1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн.
Позивач не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 180-186), в якій з підстав, висвітлених в ній, просив апеляційний господарський суд рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким повністю задоволити позовні вимоги.
Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Позивач звертає увагу апеляційного суду на те, що очевидним є те, що учасники оспорюваного правочину (акту приймання-передачі майнового внеску) «вживали право на зло», оскільки передача майна Відповідача 1 до статутного капіталу Відповідача 2 використовувалася учасниками для недопущення звернення стягнення на майно Відповідача 1. Для кваліфікації правочину як фраудаторного, необхідним є настання певних обставин, які свідчать про те, що оплатний договір вчинений на шкоду кредитору. Такими обставинами на переконання апелянта є: момент вчинення передачі майна за актом приймання-передачі майнового внеску до Відповідача 2 , а саме 4 вересня 2018 року, тобто тоді коли у Відповідача 1 виникли зобов'язання із погашення заборгованості, (борг повинен був бути повернений до 31 серпня 2018 року). За твердженнями Позивача, Відповідач 1 та Відповідач 2 є пов'язаними особами, оскільки Відповідач 1 володіє корпоративними правами Відповідача 2 у розмірі більше 20 відсотків, ціна за якими було передано будівлю та земельні ділянки до статутного капіталу Відповідача 2 була в рази занижую від ринкової вартості.
Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що ним до суду першої інстанції була надано всі належні докази, які підтверджують існування боргових зобов'язань Відповідача 1 перед Позивачем та надані докази, які підтверджують той факт, що Відповідач 1 створив нову юридичну особу та передав туди майно лише задля уникнення звернення стягнення на майно. Крім того, Позивачем наведенні достатні доводи, які свідчать про фраудаторність правочину, однак судом першої інстанції такі докази не були оцінені належним чином, а також: не зазначено будь-яким доводів на спростування тверджень Позивача.
Окрім того, не погоджуючись із прийнятим додатковим рішенням суду першої інстанції, Позивач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 21 лютого 2022 року в справі №918/822/21 та відмовити в задоволенні заяви Відповідача 1 про стягнення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 15000 грн.
Скаржник вважає, що представник Відповідача 1 не був присутній в усіх засіданнях, що зазначені в акті, а також при здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, вказує на необхідність враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку статті 86 ГПК України надати належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.
Апелянт наголосив, зо згідно постанови Верховного Суду від 3 квітня 2021 року по справі №922/2321/20 такі послуги як здійснення аналізу нормативного матеріалу, консультації пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах охоплюються послугою зі складання відповідного процесуального документа, в даному випадку відзиву на позовну заяву.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 квітня 2022 року (том 2, а.с. 208) відкрито апеляційне провадження у справі № 918/822/21 за апеляційною скаргою Позивача на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 18 квітня 2022 року. Запропоновано учасникам по справі протягом 7 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 квітня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі № 918/822/21 за апеляційною скаргою Позивача на рішення Господарського суду Рівненської області від 21 лютого 2022 року. Запропоновано учасникам по справі протягом 7 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив. Об'єднано апеляційні скарги Позивача на додаткове рішення та судове рішення в одне апеляційне провадження для спільного розгляду.
На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 6 травня 2022 року надійшов відзив від Відповідача 1 на додаткове рішення, в якому з підстав, наведених у даному відзиві, Відповідач 1 просив залишити додаткове рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, Відповідач 1 вказав, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 6 травня 2022 року надійшов відзив від Відповідача 1 на рішення суду, в якому з підстав, наведених у даному відзиві, Позивач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, Відповідач 1 вказав, що з доказів, долучених до матеріалів справи вбачається, що 4 вересня 2018 року Відповідач 1 та ОСОБА_1. вирішили створити юридичну особу Відповідача 2. Вказане рішення оформлено Рішенням № 1 засновників (учасників), в якому вказано про склад вкладу, номінальну вартість не грошових вкладів та порядок їх внесення. Як вбачається з матеріалів справи Рішення № 1 виконано в повній мірі шляхом передання об'єктів нерухомого майна, згідно акту приймання-передачі майнового внеску Відповідача 1 до статутного капіталу Відповідача 2, проведення державної реєстрації юридичної особи - Відповідача 2 та права власності на об'єкти нерухомості за Відповідачем 2.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16 травня 2022 року проведення підготовчих дій закінчено та розгляд апеляційної скарги призначено на 8 червня 2022 року об 14:00 год.
7 червня 2022 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду подано клопотання про долучення до матеріалів справи рішення Господарського суду Рівненської області від 28 квітня 2022 року по справі № 918/777/21.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 8 червня 2022 року, з підстав, наведених у даній ухвалі, розгляд апеляційної скарги відкладено 3 серпня 2022 року об 14:00 год..
На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 1 серпня 2022 року від представника Відповідача 1 надійшли письмові пояснення в яких представник Відповідача 1 вказав, що головною підставою для відмови у задоволенні позову у рішенні суду є не доведення Позивачем умислу у Відповідачів 1 та 2 на укладення фіктивного правочину, таким чином наявність боргу чи його відсутність не були визначальними факторами, вказана обставина не впливає на законність рішення, відповідно рішення Господарського суду Рівненської області від 28 квітня 2022 року у справі № 918/777/21 не стосується предмета спору у справі № 918/822/21. У провадженні Господарського суду Рівненської області знаходиться права № 918/925/21 в межах якої призначено експертизу щодо встановлення часу підписання договорів та дійсності підписів у договорах (договір позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 23 липня 2018 року на суму 82 820 грн; договір про переведення боргу (заміну боржника) від 21 серпня 2018 року у договорі позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 23 липня 2018 року на суму 82 820 грн). Вказані договори були підставою для винесення рішення у справі № 918/777/21 відповідно встановлення факту їх підроблення буде підставою для перегляду справи № 918/777/21.
У зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Бучинської Г.Б., на підставі Службової записки головуючого судді по даній справі, розпорядженням керівника апарату суду від 2 серпня 2022 року за №01-05/316 призначено заміну судді-члена колегії в справі №918/822/21.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., суддя Грязнов В.В..
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 серпня 2022 року прийнято справу №918/822/21 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., суддя Грязнов В.В. (том 3, а.с. 39).
В судове засідання від 3 серпня 2022 року представник Відповідача 2 не з'явився.
З наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення вбачається, що сторони були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання судом вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 ГПК України, що вказує на те, що ухвалою суду від 30 березня 2022 року явка сторін обов'язковою не визнавалась.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В той же час, згідно пункту 2 частини 3 статті 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи вищевказане суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.
З огляду на вказану норму процесу та описані вище обставини, апеляційний господарський суд вбачає за можливе провести розгляд справи без участі представника Відповідача 2 за наявними в справі матеріалами.
В судовому засіданні від 3 серпня 2022 року представник Позивача підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі та з підстав, висвітлених в ній просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Також просив скасувати додаткове рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 15000 грн. Представник Позивача вказав, що для кваліфікації правочину як фраудаторного необхідним є настання певних обставин, які свідчать про те, що оплатний договір вчинений на шкоду кредитору, якими є момент вчинення передачі майна за актом приймання-передачі майнового внеску до Відповідача 2, а саме 4 вересня 2018 року, тобто тоді коли у Відповідача 1 виникли зобов'язання із погашення заборгованості, борг повинен був бути повернений до 31 серпня 2018 року. Відповідач 1 та Відповідач 2 є пов'язаними особами, оскільки Відповідач 1 володіє корпоративними правами Відповідача 2 у розмірі більше 20 відсотків, ціна за якими було передано будівлю та земельні ділянки до статутного капіталу Відповідача 2 була в рази занижую від ринкової вартості. Що ж стосується додаткового судового рішення, то представник Позивача вказав, що представник Відповідача 1 не був присутній в усіх засіданнях, що зазначені в акті, а також при здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, слід враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку статті 86 ГПК України надати належну оцінку поданим стороною, яка понесла виграти на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг. Також, представник Позивача вказав, що згідно постанови Верховного Суду від 3 квітня 2021 року по справі № 922/2321/20 такі послуги як здійснення аналізу нормативного матеріалу, консультації пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах охоплюються послугою зі складання відповідного процесуального документа, в даному випадку відзиву на позовну заяву.
В судовому засіданні від 3 серпня 2022 року представник Відповідача 1 заперечив проти доводів апеляційної скарги Позивача та просив залишити рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник Відповідача 1 вказав, що з матеріалів справи вбачається, що Рішення № 1 виконано в повній мірі шляхом передання об'єктів нерухомого майна, згідно акту приймання-передачі майнового внеску Відповідача 1 до статутного капіталу Відповідача 2, проведення державної реєстрації юридичної особи - Відповідача 2 та права власності на об'єкти нерухомості за Відповідачем 2. Головною підставою для відмови у задоволенні позову у рішенні суду є не доведення Позивачем умислу у Відповідачів 1 та 2 на укладення фіктивного правочину, таким чином наявність боргу чи його відсутність не були визначальними факторами, вказана обставина не впливає на законність рішення, відповідно рішення Господарського суду Рівненської області від 28 квітня 2022 року у справі №918/777/21 не стосується предмета спору у справі № 918/822/21. У провадженні Господарського суду Рівненської області знаходиться права № 918/925/21 в межах якої призначено експертизу щодо встановлення часу підписання договорів та дійсності підписів у договорах, що були підставою для винесення рішення у справі № 918/777/21 відповідно встановлення факту їх підроблення буде підставою для перегляду справи № 918/777/21.
Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача 1, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційних скарг стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в задоволенні апеляційних скарг слід відмовити, а оскаржуване рішення та додаткове рішення слід залишити без змін. При цьому колегія виходила з наступного.
Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що Відповідач 1 згідно договору купівлі-продажу від 23 серпня 2017 року (надалі - Договір №1; том 1, а.с. 11), посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В.І., реєстровий номер 1436, придбав нежитлове приміщення будівлю хлібопекарні, яке знаходиться за адресою Рівненська обл., смт Демидівка, вул. Богдана Хмельницького, буд. 9. Пунктом 3 Договору № 1 передбачено, що майно придбали за 77 148 грн.
Набуття права власності на об'єкти нерухомого майна підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна №64471956214 (том 1, а.с. 12).
Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 грудня 2017 року (надалі - Договір №2; том 1, а.с. 13), посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В.І., реєстровий номер 2047, Відповідач 1 придбав земельну ділянку площею 0,0552 га, кадастровий номер 5610100000:01:041:0077, яка знаходиться за адресою місто Рівне, вул. Чайковського, 5, Пунктом 2 Договору № 2 передбачено, що майно придбали за 5 520 грн.
Набуття права власності на об'єкти нерухомого майна підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна № 1072690656101 (том 1, а.с. 14).
Як вбачається з договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 грудня 2017 року (надалі - Договір №3; том 1, а.с. 15), посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В.І., реєстровий номер 2049, Відповідач 1 придбав земельну ділянку площею 0,0468 га, кадастровий номер 5610100000:01:041:0521, яка знаходиться за адресою місто Рівне, вул. Чайковського, 5, Пунктом 2 Договору № 3 передбачено, що майно придбали за 4 680 грн.
Набуття права власності на об'єкти нерухомого майна підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна № 1072709156101 (том 1, а.с. 18).
Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 грудня 2017 року (надалі - Договір № 4; том 1, а.с. 17), посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В.І., реєстровий номер 2048, Відповідач 1 придбав земельну ділянку площею 0,0123 га, кадастровий номер 5610100000:01:041:0579, яка знаходиться за адресою місто Рівне, вул. Чайковського, 5, Пунктом 2 Договору № 4 передбачено, що майно придбали за 1230 грн.
Водночас, 3 квітня 2017 року між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рівнеагробуд» укладено договір позики на умовах поворотної фінансової допомоги. Змістом договору позики передбачено, що Позивач надав для Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнеагробуд» позику на умовах фінансової поворотної допомоги у розмірі 4 312 грн на строк до 31 серпня 2018 року (том 1, а.с. 70-71).
В матеріалах справи наявний договір позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 23 липня 2018 року укладений між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рівнеагробуд». Зі змісту договору позиви вбачається, що Позивач надав для Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнеагробуд» позику на умовах фінансової поворотної допомоги у розмірі 82 820 грн на строк до 31 липня 2018 року. Додатковою угодою від 20 серпня 2018 року строк повернення позики продовжено до 31 серпня 2018 року (том 1, а.с. 64-65).
21 серпня 2018 року укладено договори про переведення боргу (заміну боржника) між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рівнеагробуд» (первісний боржник), Відповідачем 1 (новий боржник) та Позивачем (кредитор). Новим боржником по договорах позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 3 квітня 2017 року та 23 липня 2018 року став Відповідач 1.
4 вересня 2018 року Відповідач 1 в особі директора Поддубного Максима Ігнатовича та ОСОБА_1. вирішили створити Відповідача 2. Вказане підтверджується рішенням № 1 засновників (учасників) Відповідача 2 (надалі - Рішення № 1; том 1, а.с. 22).
Згідно даного Рішення № 1 визначено розмір статутного капіталу 100 000 грн та наступний порядок його формування: ОСОБА_1., вид вкладу грошовий, номінальна вартість 11 120 грн; Відповідач 1, вид вкладу не грошовий, номінальна вартість 88 880 грн. Склад вкладу Відповідача 1: земельна ділянка площею 0,0468 га, кадастровий номер 5610100000:01:041:0521, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою місто Рівне, вул. Чайковського, 5, що належить засновнику на праві власності, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за 24225195, реєстровий номер об'єкта нерухомого майна 1072709156101, грошова оцінка в розмірі 4800 грн; земельна ділянка площею 0,0552 га, кадастровий номер 5610100000:01:041:0077, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою місто Рівне, вул. Чайковського, 5, що належить засновнику на праві власності, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за 24222048, реєстровий номер об'єкта нерухомого майна 1072690656101, грошова оцінка в розмірі 5710 грн; земельна ділянка площею 0,0123 га, кадастровий номер 5610100000:01:041:0579, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою місто Рівне, вул. Чайковського, 5, що належить засновнику на праві власності, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за 24224468, реєстровий номер об'єкта нерухомого майна 1072668956101, грошова оцінка в розмірі 1230 грн; будівля хлібопекарні, загальною площею 488,7 кв.м., яке знаходиться за адресою Рівненська обл., смт Демидівка, вул. Богдана Хмельницького, буд. 9, що належать Відповідачу 1 на праві власності, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за 22027803, реєстровий номер об'єкта нерухомого майна 64471956214, грошова оцінка в розмірі 77 140 грн.
Передача внеску Відповідача 1 до статутного капіталу Відповідача 2 підтверджується актом приймання-передачі майнового внеску Відповідача 1 до статутного капіталу внеску Відповідача 2 від 4 вересня 2018 року (надалі - Акт приймання-передачі; том 1, а.с. 21).
Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 140746204 від 9 жовтня 2018 року право власності на вище перелічені об'єкти нерухомого майна були зареєстровані за Відповідачем 2. На момент розгляду справи судом право власності без змін зареєстровано за Відповідачем 2.
Позивач зазначає, що Відповідач 1 позику у встановлений правочином строк не повернув, а об'єкти нерухомого майна вніс до статного капіталу Відповідача 2 з метою недопущення звернення стягнення на майно, що стало підставою звернення Позивача до суду, за захистом порушеного, на його думку, права з позовною заявою про визнання недійсним Акту приймання-передачі та скасування державної реєстрації.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.
Відповідно до частини 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
В силу дії частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Частинами 1 - 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначає, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За змістом частин 1-3 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
За змістом частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини першої статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Для визнання правочину фіктивним слід встановити наявність умислу в усіх сторін правочину.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на меті настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином.
У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише не вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності.
З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.
Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Розглядаючи позовну вимогу Позивача щодо визнання недійсним Акту приймання-передачі саме в розрізі його ознак як фраудаторного правочину, як зазначає Позивач в апеляційній скарзі, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання Акту недійсним на момент та наявність фраудаторних ознак такого правочину і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідають дії сторін щодо заснування Відповідача 2.
З доказів, долучених до матеріалів справи вбачається, що 4 вересня 2018 року Відповідач 1, в особі директора Поддубного Максима Ігнатовича та ОСОБА_1 вирішили створити юридичну особу Відповідача 2. Вказане рішення оформлено Рішенням № 1 засновників (учасників) Відповідача 2 від 4 вересня 2018 року, в якому вказано про склад вкладу, номінальну вартість не грошових вкладів та порядок їх внесення.
Як вбачається з матеріалів справи, Рішення № 1 виконано в повній мірі шляхом передання об'єктів нерухомого майна, згідно акту приймання-передачі майнового внеску Відповідача 1 до статутного капіталу Відповідача 2, проведення державної реєстрації юридичної особи - Відповідача 2 та права власності на об'єкти нерухомості за Відповідачем 2.
Наведені обставини свідчать про те, що оскаржуваний Акт приймання-передачі майнового внеску Відповідача 1 до статутного капіталу Відповідача 2 від 4 вересня 2018 року не може бути визнано фіктивним зважаючи на вчинення Відповідачем 1 та Відповідачем 2 фактичних дій спрямованих на встановлення, зміну цивільних прав та обов'язків, які мають юридичні наслідки.
Що ж стосується ототожнення дій Відповідача 1 та вчиненого правочину (укладення акту приймання-передачі) з фраудаторним правочином, то колегія суддів зазначає наступне.
Правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов'язань особою, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов'язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними (частина 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") або можуть бути визнані недійсними (частина 1 статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", частина 4 статті 9 Закону України "Про виконавче провадження"). У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів). Загальної норми, яка безпосередньо би встановлювала нікчемність або можливість бути визнаними недійсними договорів, які мають такий юридичний дефект, цивільне законодавство не містить.
Північно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що конструкція «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі, включає:
· момент укладення договору (коли боржник усвідомлює, що майно заберуть за борги);
· контрагента з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа);
· ціну ((ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
Відтак, досліджуючи такі договору необхідно враховувати момент вчинення таких договорів (після відкриття провадження, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні в справі), контрагента, з яким боржник вчинив оспорювані договори (який був учасником товариства - боржника), ціну в оспорюваних договорах купівлі-продажу (майно було продано за мізерну ціну), і лише після встановлення таких істотних ознак можна буде встановити, що боржник діяв очевидно недобросовісно та зловжив правами, оскільки вчинив оспорювані договори, які порушують майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Боржник, який вчиняє дії, пов'язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов'язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно і зловживає правами стосовно кредитора.
Відтак, колегія суддів дослідивши докази, долучені до матеріалів справи, зазначає, що при укладенні оскаржуваного Акту приймання-передачі відсутня конструкція «фраудаторності», а саме:
· при створенні Відповідача 2 Відповідач 1 не мав статусу боржника та не було встановлено його неплатоспроможність, не існувало будь-яких судових рішень щодо визнання його боржником з огляду на невиконання договірних зобов'язань;
· в матеріалах справи відсутні докази, котрі б вказували про звернення кредиторів до суду із заявами про відкриття провадження у справі відносно Відповідача 1;
· в разі ж відкриття провадження в справі про банкрутство Відповідача 1, призначений арбітражний керуючий буде зобов'язаний вчиняти дії щодо збільшення ліквідаційної маси та повернення майна (в тому числі земельних ділянок та нерухомого майна);
· відсутні докази, котрі б вказували про існування не виконаних Відповідачем 1 порушених виконавчих проваджень;
· відсутні докази, котрі б вказували про статус контрагента з яким Відповідач 1 підписав Акт приймання-передачі (наприклад, родич боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа).
Тобто, підсумовуючи усе описане вище, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, котрі б вказували на те, що Відповідач 1 ухиляється своїми діями від виконання зобов'язань, набуття ним статусу боржника та неплатоспроможної особи по існуючим зобов'язанням, що на переконання колегії суддів свідчить про передчасність подання позову саме із такими підставами та предметом.
Що ж стосується покликання апелянта на рішення Господарського суду Рівненської області від 28 квітня 2022 року по справі №918/777/21 (за позовом Позивача до Відповідача 1; за участю Відповідача 2 про стягнення 1160953 грн 25 коп. заборгованості по Договорам позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 23 липня 2018 року та від 3 квітня 2017 року), то колегія суддів зазначає, що дане рішення не існувало в юридичній природі на момент винесення оскаржуваного рішення (8 лютого 2022 року), а в матеріалах справи відсутні докази, котрі б вказували про ухилення Відповідача 1 від виконання такого судового рішення з огляду на його неплатоспроможність. В той же час, дослідивши подане судове рішення апеляційний господарський суд наголошує на тому, що даним судовим рішенням (том 3, а.с. 6-15; котре не оскаржено в апеляційному порядку і набрало законної сили) стягнуто з Відповідача 1 на користь Позивача лише 165178 грн 90 коп... Зокрема в даному судовому рішенні, з урахуванням практики Великої Палати Верховного Суду в справах №703/2718/16 та №646/14523/15-ц від 19 червня 2019 року та №902/417/18 від 18 березня 2020 року зменшено розмір річних (котрі розраховані з розміру 365 % річних) з 956709 грн 36 коп. до 9567 грн 09 коп.. Разом з тим, оцінивши подане Позивачем судове рішення по справі №918/777/21, апеляційний господарський суд наголошує на тому, що фактично виникнувша за вказаним судовим рішенням сума боргу (165178 грн 90 коп.) є малозначною сумою, адже її розмір є меншим 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Поряд з тим, аналіз зазначеного судового рішення вказує на те, що Позивач подаючи позов по цій справі, здійснив нарахування на суму основного боргу (що склала 87132 грн) пені, штрафу, річних та інфляційних на загальну суму 1073821 грн 25 коп., і виходячи зі збільшеної суми доводив у справі №918/828/21 існування значної суми заборгованості Відповідача 1 перед Позивачем та виходячи з цього обгрунтував необхідність визнання недійсним акту приймання-передачі та скасування записів про державну реєстрацію.
Проте, з огляду на те, що позов по справі №918/777/21 задоволено частково, а саме на суму 165178 грн 90 коп. (і лише з набранням законної сили даним судовим рішенням по суті з'явилася обставина існування у відповідача 1 перед Позивачем заборгованості) та з огляду на те, що доказів невиконання вказаного рішення не подано (суду першої інстанції апріорі не могло бути подано, з огляду на не існування судового рішення в справі №918/777/21 на момент винесення оспорюваного рішення по суті №918/827/21)), суд апеляційної інстанції констатує факт передчасності поданого позову.
Що ж до доводів апеляційної скарги відносно вартості об'єктів нерухомого майна, то колегія суддів зазначає, що підпунктом 3.1.5 Статуту Відповідача 1 визначено, що Відповідач 1 має право брати участь в заснуванні та діяльності господарських товариств і об'єднань.
Згідно пункту 7.5 Статуту Відповідач 1, Відповідач 1 здійснює згідно з законодавством України володіння, користування та розпорядження своїм майном відповідно до мети своєї діяльності та призначенням майна.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», вкладом учасників можуть бути гроші, цінні папери, інше майно. Вклад у не грошовій формі повинен мати грошову оцінку, що затверджується одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. При створенні товариства така оцінка визначається рішенням засновників про створення товариства.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що учасники товариства самостійно визначають вартість майна, яке передають у якості вкладу до статутного капіталу. При цьому на момент вчинення таких дій у Відповідача 1 не існувало будь-яких переконань по їх вчиненню (зокрема не існувало перед Позивачем заборгованості по рішенню суду).
Позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності з одночасним припиненням речового права за товариством з обмеженою відповідальністю «Демидівські смаколики» на об'єкти нерухомого майна: будівлю хлібопекарні, загальною площею 488,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Рівненська обл., Демидівський р-н, смт Демидівка, вул. Хмельницького Б. (вул. 40-річчя Жовтня), будинок, 9, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 64471956214; земельну ділянку, кадастровий номер 5610100000:01:041:0077, площею 0,0552, що знаходиться за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Чайковського, 5 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1072690656101; земельну ділянку, кадастровий номер 5610100000:01:041:0521, площею 0,0468, що знаходиться за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Чайковського, 5 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1072709156101; земельну ділянку, кадастровий номер 5610100000:01:041:0079, площею 0,0123, що знаходиться за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Чайковського, 5 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1072668956101; земельну ділянку, кадастровий номер 5610100000:01:041:0550, площею 0,102, що знаходиться за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Чайковського, 5 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1655209756101 є похідними від вимоги про визнання недійсним акту приймання-передачі майнового внеску до статутного капіталу від 4 вересня 2018 року.
Зважаючи на все вищевстановлене в даній постанові в площинні відсутності обставини щодо порушення оскаржуваним актом прав та інтересів саме Позивача та відсутності обставин, котрі б вказували про існування конструкції фраудаторного правочину, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними та необґрунтованими доводи Позивача щодо того, що Відповідач 1, який здійснив вклад у статутний фонд Відповідача 2 вчинив дії, пов'язані із зменшенням платоспроможності, саме після виникнення у нього зобов'язання із повернення суми позики і що Відповідач 1 діяв ніби-то очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно кредитора (Позивача).
Усе описане вище на переконання колегія суддів підтверджує те, що Позивач не підтвердив належними та допустимими доказами порушення його права, за захистом якого він звернувся до суду з даним позовом. Дане є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог Позивача щодо визнання недійсним Акту приймання-передачі від 4 вересня 2018 року.
Дане рішення в цій частині було прийнято місцевим господарським судом, а тому Північно-західний апеляційний господарський суд залишає оскаржуване рішення в цій частині без змін.
Що ж стосується позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності з одночасним припиненням речового права за Відповідачем 2 на об'єкти нерухомого майна, то колегія суддів зазначає наступне.
Підставою вчинення оскаржуваної реєстраційної дії став акт приймання-передачі майнового внеску у статутному капіталі Відповідача 2 від 4 вересня 2018 року, що складений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 (у визнанні недійсності якого судом відмовлено вище в даній судовій постанові).
Підсумовуючи усе вищеописане в даній постанові, зважаючи на відмову в задоволенні позовної вимоги щодо визнання недійсним акту приймання-передачі на підставі якого й було проведеного оскаржувану реєстраційну дію (враховуючи доводи, котрі направленні на оскарження такої реєстраційної дії, а саме щодо створення Відповідача 2 з метою уникнення сплати заборгованості перед Позивачем), позовні вимоги Позивача про скасування державної реєстрації права власності з одночасним припиненням речового права за Відповідачем 2 на об'єкти нерухомого майна, не підлягають задоволенню.
З огляду на усе вищевказане в даній судовій постанові суд відмовляє Позивачу в задоволенні позовних вимог щодо скасування реєстраційної дії повністю.
Дане рішення в цій частині прийнято й місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає без змін рішення місцевого господарського суду і в цій частині.
Усе описане вище на переконання колегія суддів підтверджує те, що Позивач не підтвердив належними та допустимими доказами порушення оспорюваним Актом приймання-передачі його права саме як кредитора, за захистом якого він ніби-то звернувся до суду з даним позовом.
З врахуванням серйозності та важливості основного доводу Позивача щодо набуття оскаржуваним актом всіх ознак та конструкції фраудаторного правочину, Північно-західний апеляційний господарський суд всебічно та об'єктивно дослідив всі доводи та докази Позивача, Відповідача 1, Відповідача 2, як вищевказані, так і інші, наведені у позові та апеляційній скарзі, як кожний окремо, так і, головне, у їх комплексі та сукупності на підтвердження чи не підтвердження фраудаторного правочину.
Доводи наведені Позивачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи та усім вищеописаним в даній судовій постанові.
З огляду на усе вищевикладене, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Позивача щодо визнання недійсним Акту приймання-передачі та скасування державної реєстрації.
Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає оспорюване рішення без змін з огляду на його законність і обгрунтованість, а також те, що при прийнятті даної постанови, Північно - західним апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даного рішення (в розумінні частини 4 статті 269 ГПК України).
Відтак, виносячи дану судову постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом залишено без задоволення апеляційну скаргу Позивача, апеляційний господарський суд, відповідно статті 129 ГПК України, залишає судовий збір за розгляд апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду за Позивачем.
Що ж стосується апеляційної скарги Позивача, поданої на додаткове судове рішення, то колегія суддів зазначає наступне.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 8 лютого 2022 року у задоволені позову Позивача про визнання недійсним акту приймання - передачі та скасування записів про державну реєстрацію - відмовлено (дане рішення залишено без змін судом апеляційної інстанції даною постановою, з підстав, що описані вище у цій постанові).
11 лютого 2022 року на офіційну електронну адресу Господарського суду Рівненської області від представника Відповідача 1 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у даній справі (том 2, а.с. 93-94).
14 лютого 2022 року від представника Позивача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу (том 2, а.с. 107-11).
На підставі частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання стосовно розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених Відповідачем, колегією суддів встановлено наступне.
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, на професійну правничу допомогу.
Частиною 4, 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
В силу дії статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
На підставі частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
В якості доказів, що підтверджують надання правової допомоги, представником Відповідача 1 до матеріалів справи додано: копію договору про надання правничої допомоги №248/21 від 22 жовтня 2021 року (том 2, а.с. 94-95); Акт про надання правничої допомоги (том 2, а.с. 96-97); квитанцію (чек) від 9 лютого 2022 року №0.0.2450357831.1 на суму 15000 грн (том 2, а.с. 97).
Предметом Договору про надання правничої допомоги №248/21 від 22 жовтня 2021 року є представництво інтересів Відповідача 1 в Господарському суді Рівненської області по справі №918/822/21. Пунктом 2 вказаного Договору №248/21 від 22 жовтня 2021 року передбачено розмір гонорару, строк і порядок його внесення.
Представник Позивача у клопотанні про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема посилається на незначну складність справи, заперечення та пояснення виготовлених адвокатом, при цьому представник Позивача у клопотанні про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу просить суд відмовити у задоволені заяви про розподіл судових витрат в повному обсязі.
Як вбачається з наданого представником Відповідача 1 акту про надання правничої допомоги від 8 лютого 2022 року, на виконання умов договору про надання правової допомоги клієнту надано послуг на 15 000 грн, що підтверджується підписом та печаткою замовника (том 2, а.с. 96).
Надання зазначених документів підтверджено матеріалами справи, вартість цих послуг зафіксована сторонами.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
З огляду на все вищезазначене, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року в справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року в справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року в справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року в справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до положень статей 1, 26, 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
У статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Оцінивши заявлені до стягнення витрати, приймаючи до уваги обставини, викладені у запереченнях Позивача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, враховуючи всі аспекти складності цієї справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у Господарському суді Рівненської області (судове засідання 7 грудня 2021 року -том 2, а.с. 52; судове засідання від 14 грудня 2021 року - том 2,а.с.63; судове засідання від 21 грудня 2021 року - том 1, а.с. 69; судове засідання від 8 лютого 2022 року - том 1, а.с. 84) та часу, який міг би витратити адвокат на підготовку матеріалів як кваліфікований фахівець, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суду прийшла до висновку про обгрунтованість заяви представника Відповідача 1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, що полягають у представництві інтересів Відповідача 1 в суді першої інстанції.
Що ж стосується покликання апелянта на постанову Верховного Суду від 8 квітня 2021 року по справі №922/2321/20 (а саме на пункт 48 постанови, в якому зазначено: що на думку касаційного суду, за обставин даної справи зазначені окремо у Акті надання правової допомоги (послуг) від 16.03.2021 послуги адвоката зі здійснення аналізу нормативного матеріалу, консультації, пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах, публікацій науковців, коментарів спеціалістів охоплюються послугою зі здійснення підготовки відзивів на касаційні скарги) не заслуговує на увагу, з огляду на те, що даний пункт не є тим самим правовим висновком Верховного суду котрий необхідно застосовувати в інших анаоргічних справах, адже обставини в справі №922/2321/20 що стосуються витрат на правничу допомогу зовсім інші від обставин в даній справі. Верховний Суд в справі №922/2321/20 прийшов до такого висновку (на котрий покликається апелянт) попередньо вказавши, що: вирішуючи чи є розмір витрат відповідача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, Верховний Суд враховує, що під час апеляційного і касаційного перегляду справи позиція боржника не змінювалася, а представництво його інтересів здійснювалося тим самим адвокатом. При цьому, зміст відзивів боржника на касаційні скарги фактично узгоджується зі змістом відзивів на апеляційні скарги. З даного вбачається, що представник зазначив вид та обсяг послуг в суді касаційної інстанції, аналогічний виду та обсягу послуг, який надавався в суді першої та апеляційної інстанції, з приводу чого й був зроблений такий висновок (в даній же справі здійснюється перегляд додаткового рішення ухваленого в суді першої інстанції). Крім того, даний абзац вирізаний з контексту постанови Верховний Суд в справі №922/2321/20, суперечить практиці Верховного Суду, наведеній в постанові по справі №640/18402/19 від 28 грудня 2020 року, а саме: отже розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Даний розподіл судових витрат є оптимальним та відповідає критерію необхідності та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, що відповідає вимогам статей вимогам статті 126, 129 Господарського процесуального кодексу України та сталій практиці Європейського суду з прав людини.
При цьому на переконання колегії суддів Позивач не довів, а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції, що витрати в задоволеній судом сумі є завищеними, як і не довів, що дані витрати стягнуті за послуги, що не надавалися адвокатом для Відповідача.
Проаналізувавши встановлені апеляційним господарським судом обставини, суд приходить до висновку, що до стягнення з Позивача на користь Відповідача 1 підлягають судові витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 15 000 грн.
Відповідно приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд залишає без задоволення апеляційну скаргу Позивача що стосується скасування додаткового судового рішення.
Відтак, апеляційний господарський суд залишає без змін додаткове судове рішення Господарського суду Рівненської області від 21 лютого 2022 року про стягнення з Позивача на користь Відповідача 1 судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Колективного підприємства "Озон" на рішення Господарського суду Рівненської області від 8 лютого 2022 року - залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 21 лютого 2022 року справі №918/822/21 - залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду Рівненської області від 21 лютого 2022 року в справі №918/822/21 - залишити без змін.
4. Додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 21 лютого 2022 року - залишити без змін.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
6. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
7. Справу №918/822/21 повернути Господарському суду Рівненської області.
Повний текст постанови виготовлено 8 серпня 2022 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Грязнов В.В.