04 серпня 2022 року
м. Київ
справа №629/1261/15-а
адміністративне провадження №К/990/18138/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року у справі №629/1261/15-а за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області, Кабінету Міністрів України, Лозівського міського голови Степанова Сергія Федоровича, Лозівського міського голови Зеленського Сергія Володимировича, треті особи Комунальне підприємство "Житлова управляюча компанія" Лозівської міської ради Харківської області, Комунальне підприємство "Лозоваводоканал" Лозівської міської ради Харківської області про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з із позовною заявою, у якій з урахуванням заяви від 25.05.2015, просив суд:
- визнати протиправними дії і бездіяльність Лозівського міського голови Степанова С.Ф. - суб'єкта владних повноважень такими, що порушують статті 22, 92 Конституції України, статті 2, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статті 18, 19, 22 Закону України «Про звернення громадян», статтю 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статтю 28 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», статті 7, 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закон України «Про захист прав споживачів», статті 71, 171 Кодексу адміністративного судочинства України;
- зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, а саме: забезпечити створення необхідних умов для реалізації конституційних прав громадян на письмове звернення, особистий прийом та обов'язкове одержання обґрунтованої відповіді на них, а також неухильне виконання вимог Закону України «Про звернення громадян» щодо об'єктивної, всебічної і вчасної перевірки заяв і скарг, домагатися реального здійснення рішень;
- зобов'язати Лозівського міського голову Степанова С.Ф. прийняти відповідне рішення щодо визначення джерел фінансування забезпечення робіт, пов'язаних з повіркою/заміною засобів обліку води (демонтажу, повірки, ремонту, транспортування, монтажу, опломбування) для суб'єктів господарювання, що надають послуги за тарифами, до складу яких не включені витрати на повірку засобів обліку води;
- поновити до попередніх розмірів - 139,07 грн. (64,39 грн;. - водопостачання, 74,68 грн. - водовідведення) передбачену пунктом 5 статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» 50% знижку плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами), згідно із частинами 2, 3, статті 2 цього Закону відповідно до статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України через визнання: постанови Кабінету Міністрів України №409 від 06.08.2014 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» із роз'ясненнями Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28.10.2014 №7/10-12779 щодо застосування вказаної постанови і рішенням Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області №470 від 10.08.2010 недійсними у частині нерівноцінної заміни, а саме: зниження норм споживання послугами з водопостачання та водовідведення - 7,0 куб.м на одну особу на місяць, необґрунтованого встановлення соціальних нормативів користування послугами, на які надаються пільги, - 4,0 куб.м на одну особу на місяць, що незаконно скасовує 65,97 грн. нарахувань пільг за діючими на 25.05.2015 тарифами;
- відновити втрачену можливість розраховуватися за показанням лічильників води через порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу безпідставно була знижена 50% знижка плати за користування водопостачанням і водовідведенням, у зв'язку з чим рішення підприємств, які надають пільги, були оскаржені на ім'я Лозівського міського голови Степанова С.Ф., оскільки він здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету та, як зазначає позивач, питання по суті не вирішується, на скаргу від 09.12.2014 року ніхто не реагує взагалі, письмові відповіді не надавались. Заяви позивача про визначення дати на особистий прийом за поштовим повідомленнями від 19 січня і 18 лютого 2015 року Лозівським міським головою Степановим С.Ф. двічі проігноровані. Дії і бездіяльність відповідача при наданні житлово-комунальних послуг, на думку позивача, грубо порушують конституційні, соціальні права громадян, права споживачів.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2021 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Лозівського міського голови Степанова Сергія Федоровича - суб'єкта владних повноважень щодо неналежного розгляду скарг ОСОБА_1 від 09.12.2014 року та від 19.01.2015 року. Зобов'язано Лозівського міського голову - Зеленського Сергія Володимировича забезпечити розгляд скарг ОСОБА_1 від 09.12.2014 року, від 19.01.2015 року. Зобов'язано Лозівського міського голову - Зеленського Сергія Володимировича вирішити питання щодо особистого прийому ОСОБА_1 згідно затвердженого графіку. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції під час ухвалення судового рішення не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17 та у справі №815/5329/16.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Так, у справі №235/499/17, розглянутій Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, правові відносини виникли через незгоду позивача з тим, що відповідач почав нараховувати оплату без урахування показів квартирних засобів обліку згідно норм споживання, мотивуючи це тим, що позивачем порушено строк проведення державної повірки квартирних приладів обліку.
У справі №815/5329/16, правові відносини виникли через незгоду позивача з постановою від 22 вересня 2016 року №35 про накладення на ТОВ "Інфокс" стягнень передбачених статтею 23 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року №1023-ХІІ.
Натомість у цій справі спірні правовідносини, окрім іншого склались через незгоду позивача з діями і бездіяльністю відповідача, а саме з тим, що позивачу була безпідставно знижена 50% знижка плати за користування водопостачанням і водовідведенням, у зв'язку з чим рішення підприємств, які надають пільги, були оскаржені на ім'я Лозівського міського голови Степанова С.Ф. Крім того, позивач просив суд зобов'язати Лозівського міського голову Степанова С.Ф. прийняти відповідне рішення щодо визначення джерел фінансування забезпечення робіт, пов'язаних з повіркою/заміною засобів обліку води (демонтажу, повірки, ремонту, транспортування, монтажу, опломбування) для суб'єктів господарювання, що надають послуги за тарифами, до складу яких не включені витрати на повірку засобів обліку води.
З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах №235/499/17 та №815/5329/16 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постановах не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.
Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та наведеним скаржником судовим рішенням суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
Крім того, Суд зауважує, що посилаючись на постанови Верховного Суду від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17 та у справі №815/5329/16 скаржником не зазначено норми матеріального права, яку, на думку скаржника, неправильно застосовано судом апеляційної інстанції та висновок суду, який суперечить позиції Верховного Суду.
Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередніх ухвалах Верховного Суду від 24 січня 2022 року, 19 квітня 2022 року та 06 червня 2022 року про повернення касаційних скарг скаржнику надавалися вичерпні роз'яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.
Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Крім того, згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 07 грудня 2021 року, а касаційну скаргу подано на пошту 11 липня 2022 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Втім, скаржник питання про поновлення строку на касаційне оскарження не порушує.
Згідно з частиною третьою статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
Крім, положенням частини четвертої статті 330 КАС України передбачено, що до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Відповідно до частини п'ятої статті 330 КАС України якщо касаційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору. Скаржником не додано вказаний документ до касаційної скарги.
Питання, пов'язані із розміром ставок судового збору, порядком сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюються Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).
Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (станом на дату подання касаційної скарги).
Згідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час звернення позивача до суду, ставка судового збору за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру встановлена на рівні 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік» визначено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2015 року встановлено 1218,00 грн.
Зі скарги та доданих до неї матеріалів слідує, що позивач, є фізичною особою, звернувшись до суду у 2015 році, заявив вимогу немайнового характеру із похідними від неї вимогами.
Таким чином, ставка судового збору, що підлягає сплаті за звернення з цією касаційною скаргою, складає 974,40 гривень (200% від 487,20 (1218,00*0,4).
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із наданням відповідних доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження (конверта з відбитками та штрихкодовими ідентифікаторами установи поштового зв'язку, довідки відділення поштового зв'язку тощо); документу про сплату судового збору в установленому законом розмірі або доказів наявності підстав для звільнення від сплати судового збору.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року у справі №629/1261/15-а за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області, Кабінету Міністрів України, Лозівського міського голови Степанова Сергія Федоровича, Лозівського міського голови Зеленського Сергія Володимировича, треті особи Комунальне підприємство "Житлова управляюча компанія" Лозівської міської ради Харківської області, Комунальне підприємство "Лозоваводоканал" Лозівської міської ради Харківської області про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
1) клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням причин пропуску такого строку та надання відповідних доказів на підтвердження їх поважності;
2) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України;
3) документу про сплату судового збору у розмірі 974,40 гривень (отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету - 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055"); призначення платежу - *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), на рішення від ______ (Дата оскарження справи) по справі _________ (Номер справи), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний адміністративний суд) (назва суду, де розглядається справа)) або доказів наявності підстав для звільнення від сплати судового збору.
Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
М.В. Білак
О.А. Губська
Судді Верховного Суду