04 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 352/2686/21 пров. № А/857/7428/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
з участю секретаря судового засідання Юник А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2022 року, ухвалене суддею Гриньків Д.В. у м. Івано-Франківську у справі № 352/2686/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції про визнання дій протиправними та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, закриття провадження у справі,-
14 грудня 2021 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача - Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції, у якому просив визнати протиправними дії поліцейського Михайлюка Тараса Васильовича, скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення ГАБ №338193 від 30.11.2021 за вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.44-3 КУпАП, а провадження по справі - закрити.
Позивач не заперечує факту перебування в приміщенні Тисменицького районного суду Івано-Франківської області під час дії карантину без одягнутих засобів індивідуального захисту. Протиправність дій поліцейського та оскаржуваної постанови позивач обгрунтовує тим, що застосування Постанов Кабінету Міністрів України, якими установлено карантин та проведення інших обов'язкових санітарних та протиепідеміологічних заходів, дію яких направлено на обмеження права на вільне пересування теприторією України без одягнутої захисної маски, є таким, що суперечить ст.64 Конституції України, відтак працівники поліції не вправі керуватись та покликатись на такі нормативно-правові акти при накладенні адміністративного стягнення за їх порушення.
Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В судове засідання сторони не з'явились, хоча були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи у суді з урахуванням особливостей, визначених ст.268 Кодексу адміністративного судочинства України для розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ, а тому суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі та відповідно до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
У відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено та підтверджується матеріалами справ, що постановою поліцейського В1 Р2 БУПП в Івано-Франківській області лейтенантом поліції Михайлюка Тараса Васильовича серії ГАБ №338193 від 30.11.2021 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 255 грн за ч. 2 ст. 44-3 КУпАП, оскільки встановлено, що 30.11.2021 0 09:36 гр. ОСОБА_1 перебував в суді - громадському будинку за адресою: АДРЕСА_1 без вдягнутих засобів індивідувального захисту, чим порушив пп.1 п.2 Постанови кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 №1236.
Позивач, вважаючи дії поліцейського та постанову про накладення адміністративного стягнення протиправними, звернувся до суду з вимогами про скасування постанови та закриття провадження у справі.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
В розумінні статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Згідно з частиною 2 статті 43-3 КУпАП перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно, - тягне за собою накладення штрафу від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП).
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП).
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події та складу адміністративного правопорушення, а також вини особи у його вчиненні, підтвердженої доказами.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII), завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Згідно статті 23 Закону №580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Згідно із статтею 31 Закону № 580-VIII поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; поверхнева перевірка і огляд; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису, засобів фото і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою: 1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем на розгляд суду надано відеозапис із нагрудної камери, який в розумінні статті 251 КУпАП є належним та допустимим доказом по цій справі, та про його долучення міститься зазначення у оскаржуваній постанові, яким підтверджу.ться описані у постанові обставини вчинення позивачем адміністративного порушення.
Статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2020 № 1645-ІІІ, передбачено, що карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
За змістом статті 29 цього Закону карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.
На виконання вимог Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» Кабінетом Міністрів України 09.12.2020 прийнято постанову № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (даді - Постанова №1236), пунктом 1 якої, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, у період з 19 грудня 2020 р. до 28 лютого 2021 р. на території України установлено карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Згідно із пп.1 п.2 Постанови № 1236 на території України на період дії карантину запроваджуються обмежувальні протиепідемічні заходи, а саме забороняється перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно.
За пунктом 3.6 Державних будівельних норм України, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України за №260 від 28.09.2018, громадські будинки і споруди - загальна назва будинків і приміщень, які призначені для розміщення закладів, підприємств, організацій, які надають послуги фізичним особам (населенню) або юридичним особам (громаді та державі).
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивачем порушено правила карантину, перебуваючи в приміщенні Тисменицького районного суду Івано-Франківської області, відповідальність за порушення якого передбачено частиною 2 статті 44-3 КУпАП.
При цьому відповідно до статті 222 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частиною 2 статті 44-3 КУпАП, розглядають органи Національної поліції.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Отже, за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема на підставі частини 2 статті 44-3 КУпАП, є виключною компетенцією уповноваженого органу, в цьому випадку - працівників органів і підрозділів Національної поліції.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Згідно частини 3 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні у справі «Василева проти Болгарії» (Vasileva v. Bulgaria, рішення від 17.03.2016, заява № 23796/10, пункти 63-69) Європейський суд вказав: «Зараз вже чітко встановлено, що хоча право на здоров'я не належить до прав, гарантованих Конвенцією або Протоколами до неї (...), Високі Договірні Сторони мають, паралельно зі своїми позитивними зобов'язаннями, передбаченими статтею 2 Конвенції, позитивні зобов'язання за статтею 8 Конвенції. У той же час, Високі Договірні Сторони мають певну свободу розсуду при виборі способів виконання своїх позитивних зобов'язань за Конвенцією». Крім того, держави, імплементуючи свої позитивні зобов'язання, мають певні межі розсуду. Межі розсуду будуть ширшими тоді, коли держава має забезпечити рівновагу між конкуруючими приватними і суспільними інтересами або закріпленими Конвенцією правами. Також слід враховувати необхідність прийняття оперативних рішень, які повинна приймати держава з позиції пріоритетів та наявних в неї ресурсів, коли стикається з ризиками для життя та фізичної недоторканності осіб (див., наприклад, рішення у справі «Осман проти Сполученого Королівства» (Osman v. UnitedKingdom) від 28.10.1998, заява № 23452/94).
У своєму рішенні у справі «Фіногенов та інші проти Росії» від 20.12.2011, заяви № 18299/03 та N 27311/03) Європейський суд нагадував, що: «Позитивні зобов'язання влади, передбачені статтею 2 Конвенції, не є беззаперечним: не кожна загроза життю зобов'язує владу вживати конкретних заходів, щоб уникнути ризику. Обов'язок вживати конкретних заходів виникає лише в тому випадку, якщо органи влади знали або повинні були знати про це на момент існування реального і негайного ризику для життя осіб і якщо влада зберігала певний ступінь контролю над ситуацією. Європейський суд вимагає від держави відповідача вжити лише тих заходів, які є «здійсненними» за обставин, що склалися. Позитивний обов'язок, про який йдеться, повинен тлумачитися таким чином, що не покладає на владу неможливе чи непропорційне навантаження, беручи до уваги труднощі, пов'язані з поліцейськими функціями сучасних суспільств, непередбачуваність поведінки людей та оперативний вибір, який повинен бути зроблений з точки зору пріоритетів та ресурсів» (див. п. 209 згаданого рішення).
Існуюча практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що для кожної Договірної Держави, відповідальної за «життя [своєї] нації», належить визначити, чи загрожує цьому життю «надзвичайна ситуація у суспільстві», і якщо так, то як далеко потрібно пройти, намагаючись подолати надзвичайну ситуацію - усі обмежувальні заходи - незалежно від того, чи засновані вони на відступі від зобов'язань - повинні завжди мати правову основу, яка включає дотримання відповідних конституційних гарантій та вимог відповідної держави-члена (рішення у справі «Мехмет Хасан Алтан проти Туреччини» від 20 березня 2018 року).
З наведеного слідує, що притягнути особу до відповідальності за частиною 2 статті 44-3 КУпАП можна лише за перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно із наведенням відповідних доказів.
В даному випадку відповідачем було встановлено всі фактичні дані справи, у повному обсязі досліджені обставини справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, як це передбачено ст. 252 КУпАП, при винесенні постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності поліцейський діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 статті 44-3 КУпАП.
Факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 2 статті 44-3 КУпАП підтверджується доданим до матеріалів справи записом відеофіксацієї адміністративного правоворушення - додатком до оскаржуваної постанови.
Натомість, пояснення позивача, спрямовані на уникнення несприятливих для нього наслідків у зв'язку із притягненням до адміністративної відповідальності, не є беззаперечним доказом неправомірності дій поліцейського та протиправності постанови по справі про адміністративне правопорушення.
Слід зазначити, що оскаржувана постанова складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам чинного законодавства, розмір штрафу відповідає санкції ч.2 статті 44-3 КУпАП.
Доказів упередженості відповідача щодо позивача перед судом не доведено. Підстав для сумніву щодо об'єктивності відповідача щодо позивача не вказано.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст.139 КАС України.
Керуючись статтями 242, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2022 року у справі № 352/2686/21 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний