05 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/956/22 пров. № А/857/7355/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Носа С.П.,
суддів Онишкевича Т.В., Шинкар Т.І.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 березня 2022 року у справі № 500/956/22 (головуючий суддя Дерех Н.В., м. Тернопіль) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
10 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просила визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати підвищення пенсії, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому ст.47, п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), у відповідності до ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно ст.47, п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 20.07.2021 року, і здійснити перерахунок стажу роботи згідно з ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 20.07.2021 року як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 07.10.1949 року по 15.08.1954 року на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13.03.2018 року.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 березня 2022 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплаті їй підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку стажу роботи як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій відповідно до статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно із пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 20.07.2021, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок стажу роботи згідно вимог статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 05.05.2018 як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 07.10.1949 по 15.08.1954.
В задоволенні позовних вимог про перерахунок підвищення до пенсії згідно статті 47 Закону України "Про пенсійне забезпечення" - відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подало апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що в матеріалах пенсійної справи містяться дані про те, що позивачка зазнала політичних репресій, як член сім'ї, репресованої особи яку було примусово переселено. Виплата підвищення членам сімей репресованих, яких було примусово переселено проводиться позивачці відповідно до вимог чинного законодавства в сумі 42,52 грн. Звертає увагу апелянт, що стаття 77 Закону №1788-XII передбачає, що громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються на 50 %, а членам їхніх пенсій, яких було примусово переселено, - на 25 % мінімальної пенсії за віком - не застосовується. Щодо обчислення стажу роботи в потрійному розмірі апелянт повідомляє, що факт спецпоселення позивачка підтверджує довідкою УМВСУ в Тернопільській області №37-Л-5/2021 від 08.07.2021 як член сім'ї репресованих осіб, а оскільки стаття 58 Закону №1788-XII не поширюється на громадян, які перебували на спецпоселенні, тому стаж обчислено в одинарному розмірі.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 23.03.2022 року та винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) та підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн. як член сім'ї реабілітованої особи на підставі Постанови №654, що підтверджується копією посвідчення як особи, на яку поширено право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» серії НОМЕР_1 (а.с. 10).
Відповідно до довідки №37-Л-5/2021 виданої Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області 08.07.2021, ОСОБА_2 , 1949 року народження, разом із сім'єю на підставі наказу МДБ СРСР №00386 від 20.10.1948 року рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як сім'ю пособника учасникам ОУН 07 жовтня 1949 року була виселена з села Вищі Луб'янки Збаразького району Тернопільської області на спецпоселення в Хабаровський край з конфіскацією майна. Виселення затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 15.10.1949 р., протокол №59. На поселенні під наглядом спецкомендатури ОСОБА_2 перебувала до 15 серпня 1954 року. Звільнена з обліку спецпоселенців на підставі Постанови Уряду СРСР від 05.07.1954 року. На підставі Закону України від 17.04.1991 року “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” ОСОБА_2 реабілітована.
Відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого 30.09.1994, ОСОБА_2 після реєстрації шлюбу присвоєно прізвище чоловіка - ОСОБА_3 .
20.07.2021 позивачка ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Тернопільській області із заявою щодо проведення з 05.05.2018 перерахунку пенсії відповідно до статті 47 та пункту “г” статті 77 Закону №1788-XII та перерахунку стажу роботи відповідно до статті 58 цього ж Закону (а.с. 16).
Головне управління ПФУ в Тернопільській області прийняло рішення, оформлене листом №4809-4541/Л-02/8-1900/21 від 18.08.2021, яким фактично відмовило ОСОБА_1 про проведення перерахунку пенсії відповідно до статті 47 та пункту “г” статті 77 Закону №1788-XII та перерахунку стажу роботи відповідно до статті 58 цього ж Закону, повідомивши заявницю, що виплата надбавок та підвищень до пенсії здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008, якою установлено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні. В матеріалах пенсійної справи містяться дані про те, що заявниця зазнала політичних репресій як член сім'ї, яку було примусово переселено. Виплата підвищення членам сімей репресованих, яких було примусово переселено, у тому числі ОСОБА_1 , проводиться відповідно до вимог чинного законодавства в сумі 43,52 грн.. Щодо обчислення стажу роботи в потрійному розмірі пенсійний орган повідомив, що стаття 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не поширюється на громадян, які перебували на спецпоселенні, тому стаж обчислено в одинарному розмірі (а.с. 13).
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернулася до адміністративного суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, на переконання колегії суддів, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Також колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись. Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Водночас, колегія суддів апеляційного суду наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Як видно з матеріалів справи, звертаючись 20.07.2021 до відповідача із заявою про проведення з 05.05.2018 перерахунку пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітована, відповідно до статті 47 та пункту “г” статті 77 Закону «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII та перерахунку стажу роботи у трикратному розмірі відповідно до статті 58 цього ж Закону, позивач вже знала, що з 05.05.2018 пенсія обчислювався та виплачувався відповідачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008 з доплатою у розмірі 43,52 гривні та обчисленим стажем роботи в одинарному розмірі.
Проте, з адміністративним позовом про визнання протиправним дій відповідача щодо відмови у проведенні спірного перерахунку підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком та перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 17.01.1950 року по 08.03.1960 року та зобов'язання відповідача здійснити такий перерахунок пенсії, позивач звернувся лише 10 лютого 2022 року, що підтверджується матеріалами справи, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 122 КАС України.
При цьому колегія суддів апеляційного суду зазначає, що отримання позивачем листа відповідача від 18.08.2021 у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статті 87 Закону №1788-ХІ та статті 46 Закону №1058-ІV (щодо не обмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Крім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський Суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Враховуючи те, що поважних та об'єктивних причин пропуску строку звернення до суду з позовом позивачем не зазначено та в ході судового розгляду справи таких не встановлено, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС України та залишення позовних вимог, які виходять за межі встановленого частиною другою статті 122 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду з позовом, без розгляду.
Вказана правова позиція щодо застосування до спірних правовідносин положень статей 122, 123 КАС України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а та постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Відповідно до частини 1 статті 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Згідно п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Частинами 3 і 4 статті 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За таких обставин, оцінивши зібрані докази у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги відповідача щодо застосування до спірних правовідносин, які виходять за межі шестимісячного строку звернення до адміністративного суду із позовом, положень статті 123 КАС України є підставними і обґрунтованими, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Тернопільській області про зобов'язання здійснити перерахунок підвищення пенсії та перерахунок стажу роботи - за період із 05.05.2018 року по 09.08.2021 року включно необхідно залишити без розгляду.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми процесуального права в частині вирішення позовних вимог до відповідача ГУ ПФУ в Тернопільській області за періоди із 05.05.2018 року по 09.08.2021 року, відтак оскаржуване рішення суду у наведеній частині відповідно до вимог статті 319 КАС України підлягає скасуванню з одночасним прийняттям постанови про залишення позову в цій частині без розгляду, з наведених вище підстав.
Відносно решта позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання вчинити дії, тобто відносно питання щодо відмови відповідача у проведенні розрахунку підвищення пенсії позивачу та невиплаті їй підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” із розрахунку 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, а також відмови у проведенні позивачу перерахунку стажу роботи як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій відповідно до статті 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лишена підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 року №962-XII (далі - Закон №962-XII), дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.
Статтею 1 Закону №962-XII (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) встановлено, що реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Статтями 3, 4 Закону №962-XII, у редакції до 05.05.2018, постановлено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями. Поновити реабілітованих в усіх громадських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Згідно із частиною першою статті 6 Закону №962-XII, у вищевказаній редакції, реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” №2325-VIII від 13.03.2018 внесено ряд суттєвих змін до Закону №962-ХІІ, а також викладено в новій редакції, зокрема, назву закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», преамбулу та ст.1, 3, 6 Закону №962-ХІІ.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги, передбачені Законом №962-ХІІ.
Із порівняльного аналізу редакцій статті 6 вищевказаного Закону слідує, що частина перша статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» із змінами внесеними Законом №2325-VIII передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05.05.2018.
Відповідно до статті 6 Закону №962-XII, реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних депутатів.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №962-XII.
Відповідно до пункту "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 01.11.1991 року №1788-XII, призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Пунктом 6 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV визначено, що до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом №1788-ХІІ. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Водночас, нормами підпункту 2 пункту 4 Постанови №654 установлено, що з 1 вересня 2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Стаття 8 Конституції України гарантує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону №1788-ХІІ, який має вищу юридичну силу, а не підпункту 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008, зважаючи на те, що остання звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах викладені Верховним Судом у постановах від 09.04.2020 у справі №446/1525/16-а, від 04.03.2020 у справі №446/1566/16-а, від 16.01.2020 у справі №446/1535/16-а, від 24.10.2019 у справі №446/1526/16-а, від 02.10.2019 у справі №446/1542/16-а.
Судом встановлено, що позивачка згідно довідки №37-Л-5/2021 виданої Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області 08.07.2021, ОСОБА_2 , 1949 року народження, разом із сім'єю на підставі наказу МДБ СРСР №00386 від 20.10.1948 року рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як сім'ю пособника учасникам ОУН 07 жовтня 1949 року була виселена з села Вищі Луб'янки Збаразького району Тернопільської області на спецпоселення в Хабаровський край з конфіскацією майна. Виселення затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 15.10.1949 р., протокол №59. На поселенні під наглядом спецкомендатури ОСОБА_2 перебувала до 15 серпня 1954 року. Звільнена з обліку спецпоселенців на підставі Постанови Уряду СРСР від 05.07.1954 року. На підставі Закону України від 17.04.1991 року “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років” ОСОБА_2 реабілітована.
Отже, ОСОБА_1 є репресованою особою, яку реабілітовано, що надає їй право на підвищення призначеної пенсії відповідно до вимог пункту “г” частини першої статті 77 Закону №1788-XII. Наявність такого права гарантується статтею 46 Конституції України.
При цьому суд зауважує, що позивачку було визнано саме репресованою особою, яку у подальшому було реабілітовано, а не визнано членом сім'ї реабілітованої особи.
Позивачка відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 року отримує підвищення до пенсії в сумі 43,52 грн., що підтверджується листом відповідача від 18.08.2021 року №4809-4541/Л-02/8-1900/21.
Оскільки з 05.05.2018 року Законом №962-ХІІ розширено коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги, право на перерахунок підвищення до пенсії у позивачки виникло з 05.05.2018 року.
Відтак, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у проведенні перерахунку підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є протиправними, а тому право позивачки на перерахунок підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком підлягає відновленню в межах шестимісячного строку звернення до суду із цим позовом, шляхом зобов'язання відповідача здійснити відповідний перерахунок пенсії позивача.
Що стосується позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи позивачки як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), у відповідності до статті 58 Закону №1788-XII та зобов'язати здійснити перерахунок стажу роботи у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 17.01.1950 року по 08.03.1960 року, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону №962-XII, заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Згідно із ч.1 ст.6 Закону №962-XII в редакції з 05.05.2018, реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Також статтею 58 Закону №1788-XII в редакції з 05.05.2018 передбачено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована, в потрійному розмірі.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачка в період з 07.10.1949 року по 15.08.1954 року перебувала на спецпоселення в Хабаровському краю на підставі рішення позасудових органів в адміністративному порядку.
За визначенням статті 1-1 Закону №962-XII, заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
На підставі встановленого, період перебування позивачки на спецпоселенні з 07.10.1949 року по 15.08.1954 року підлягає зарахуванню до стажу її роботи у потрійному розмірі, а відтак відповідач протиправно відмовив позивачці у проведенні відповідного перерахунку стажу її роботи як особі, що необгрунтовано зазнала політичних репресій (заслання).
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про те, що стаття 58 Закону №1788-XII не поширюється на громадян, які перебували на спецпоселенні, оскільки такі твердження є помилковими та ґрунтуються на неправильному тлумаченні вищевказаних норм чинного законодавства. У відповідності до положень чинного законодавства, які регламентують діяльність органів ПФУ, останні не вправі змінювати, тлумачити на свій розсуд чи в будь-який інший спосіб коригувати рішення відповідних компетентних органів, які прийняті на виконання Закону №962-XII , навіть у випадку, коли такі рішення породжують відповідні обов'язки для пенсійних органів.
Належним способом захисту прав позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи позивача як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), у відповідності до статті 58 Закону №1788-XII та зобов'язання відповідача здійснити позивачу з 10.08.2021 (в межах шестимісячного строку звернення до суду із цим позовом) перерахунок стажу роботи згідно статті 58 Закону №1788-XII із застосуванням пільги по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 07.10.1949 року по 15.08.1954 року на підставі Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років” від 17.04.1991 №962-XII.
Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог, заявлених в межах строку звернення до адміністративного суду, відтак такі підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи викладене вище, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, відтак оскаржене рішення суду відповідно до вимог статей 317, 319 КАС України підлягає скасуванню з одночасним прийняттям постанови про залишення частини позовних вимог без розгляду та задоволення решти позовних вимог, з наведених вище підстав.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - задовольнити частково.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 березня 2022 року в адміністративній справі №500/956/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати та прийняти постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про зобов'язання здійснити перерахунок підвищення пенсії та перерахунок стажу роботи - за період з 05.05.2018 року по 09.08.2021 року - залишити без розгляду.
Решта позовних вимог ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплати їй підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, та у проведенні перерахунку стажу роботи ОСОБА_1 як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), у відповідності до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 з 10 серпня 2021 року перерахунок підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно із пунктом “г” статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 з 10 серпня 2021 року перерахунок стажу роботи згідно статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 17.01.1950 року по 08.03.1960 року на підставі Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років”.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді Т. В. Онишкевич
Т. І. Шинкар