03 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/1558/22 пров. № А/857/9457/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідач - Кушнерика М.П.,
суддів - Курильця А.Р., Ніколіна В.В.
за участю секретаря судового засідання Єршової Ю.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 червня 2022 року, прийняте суддею Черняк В.В. в м.Луцьк, у справі № 140/1558/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Другий відділ Державної виконачої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправними дій та відшкодування шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати дії Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції щодо направлення постанови про накладення адміністративного стягнення у розмірі 680 грн. у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАН № 4113132 від 24 квітня 2021 року у примусовому порядку до Другого ВДВС у місті Луцьку протиправними, стягнути на його користь 230,40 грн. матеріальної шкоди і 1000,00 грн. моральної шкоди, а також понесені судові витрати, в тому числі на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн..
Позовні вимоги мотивовано тим що, 24 квітня 2021 року відносно нього була складена постанова серії ЕАН № 4113132 щодо порушення ним п. 12.4 ПДР, за що передбачена відповідальність ч.1 ст. 122 КУпАП у розмірі 340 грн. Пунктом 6 постанови передбачено, що у разі несплати штрафу протягом 15 днів на підставі ст. 307, ч.2 ст. 308 КУпАП органами ДВС з правопорушника буде стягнута подвійна сума штрафу.
30 квітня 2021 року він добровільно у межах встановленого пільгового строку сплатив вказаний штраф, що стверджується відповідною квитанцією АТ «Укрпошта».
Водночас, 22 липня 2021 року державним виконавцем Другого відділу ДВС у місті Луцьку ЗМУМЮ (м. Львів) Ковальовим Ю.М. винесена постанова про відкриття провадження № 66177924 про стягнення з позивача 680 грн. штрафу на підставі постанови № 4113132 від 24 квітня 2021 року. Того ж дня були прийняті постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 161,40 грн. та постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі 68 грн. 22 липня 2021 року винесена постанова про арешт коштів боржника.
23 листопада 2021 року прийнята постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з тим, що штраф сплачений напряму стягувачу за квитанцією № 1012404363 від 30 квітня 2021 року.
25 листопада 2021 року у виконавчому провадженні винесена постанова про стягнення витрат виконавчого провадження на користь держави у розмірі 230,40 грн., які згідно звіту відраховано із заробітної плати позивача.
Вказані дії працівників поліції призвели до завдання позивачу не лише майнової, а й моральної шкоди.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 червня 2022 року позов задоволено частково.
Визнано дії управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції щодо направлення постанови про накладення адміністративного стягнення у розмірі 680 грн. у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАН № 4113132 від 24 квітня 2021 року у примусовому порядку до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) протиправними.
Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача 230,40 грн. матеріальної шкоди.
Стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції судові витрати у розмірі 4178 гривень 38 копійок.
Повернути позивачу з Державного бюджету України 992 гривні 40 копійок сплаченого судового збору згідно квитанції № 21 від 02 лютого 2022 року.
Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив відповідач, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування обставин справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає те, що в квитанції про сплату штрафу позивачем було невірно зазначено призначення платежу, а саме неправильно зазначено серію та номер постанови «ЕАН; 41131232», замість «ЕАН; 4113132», а також не вірно зазначено прізвище правопорушника ОСОБА_1 , замість ОСОБА_1 .
На виконання вимог ст. 307 КУпАП позивач не надав до УПП у Волинській області ДПП квитанцію про сплату штрафу.
Використавши критерії пошуку ІП «Адмінпрактика-штрафи» та пошук в ручному режимі, не було знайдено відомості сплаченого позивачем штрафу по постанові серії ЕАН № 4113132 від 24.04.2021.
Дану оплату неможливо було ідентифікувати, а тому вважає, що дії управління є правомірними.
Щодо стягнення матеріальної шкоди в сумі 230,40 грн., то такі стосуються виконавчого збору і не пред'явлено вимоги до виконавчої служби.
Також, вважає, що витрати на професійну правничу допомогу не підтвердження відповідними банківськими чеками про перерахунок грошових коштів, а тому вони не підлягають задоволенню.
Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Представником позивача - адвокатом Мохнюком М.В. подано відзив на апеляційну скаргу, в якому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Поряд з цим зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а судом першої інстанції повно та об'єктивно з'ясовано всі обставини справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, який просить залишити без змін рішення суду, представника відповідача, яка просить задоволити апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що штраф накладений постановою серії ЕАН № 4113132 від 24 квітня 2021 року був сплачений позивачем у встановленому розмірі 30 квітня 2021 року (в межах пільгового строку) (а.с. 9).
Відповідний платіж здійснено позивачем через оператора АТ «Укрпошта».
Згідно даних квитанції платником зазначено « ОСОБА_1 », номер та серія постанови «ЕАН; 41131232», відтак, при сплаті штрафу була допущена помилка в зазначенні реквізитів особи та номеру постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
22 липня 2021 року державним виконавцем Другого відділу ДВС у місті Луцьку ЗМУМЮ (м. Львів) винесена постанова про відкриття провадження № 66177924 про стягнення з позивача подвійного розміру штрафу у сумі 680 грн. згідно ст. 307, ч.2 ст. 308 КУпАП на підставі постанови № 4113132 від 24 квітня 2021 року (а.с.10).
Того ж дня були прийняті постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 161,40 грн. та постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі 68 грн. (а.с.11, 12)
27 липня 2021 року винесена постанова про арешт коштів боржника (а.с.15, 16).
23 листопада 2021 року прийнята постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з тим, що штраф сплачений напряму стягувачу за квитанцією № 1012404363 від 30 квітня 2021 року (а.с.13, 14).
25 листопада 2021 року у виконавчому провадженні винесена постанова про стягнення витрат виконавчого провадження на користь держави у розмірі 230,40 грн., які згідно звіту про здійснення відрахування відраховано із заробітної плати позивача (а.с.18 - 20, 22).
Частково задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач протиправно направив постанову про накладення адміністративного стягнення у розмірі 680 грн. у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАН № 4113132 від 24 квітня 2021 року у примусовому порядку до Другого ВДВС у місті Луцьку та стягнув 3000,0 грн. витрат на правову допомогу, 230,40 грн. витрат виконавчого провадження.
Колегія суддів виходить з наступного.
Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до приписів частини другої статі 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Щодо позовної вимоги про протиправність дій відповідача щодо направлення постанови про накладення адміністративного стягнення у розмірі 680 грн. у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАН № 4113132 від 24 квітня 2021 року у примусовому порядку до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку, то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно положень ст. 307 КУпАП, штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Штраф, накладений за вчинення адміністративного правопорушення, вноситься порушником в установу банку України, за винятком штрафу, що стягується на місці вчинення правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України.
У разі несплати штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення документ, що підтверджує його сплату, або його копія не пізніше трьох робочих днів після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, надсилається правопорушником до органу (посадовій особі), який виніс постанову про накладення цього штрафу.
У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом (ст. 308 КУпАП).
В даній справі спір виник через помилки при сплаті штрафу.
Факт сплати штрафу, сторонами не заперечується.
Не заперечуючи відповідальності за правильність заповнення квитанції про сплату штрафу, судом першої інстанції зазначено, що доказів здійснення дій щодо використання можливості пошуку платежу у системі ІПНП з реквізитом «не відповідає» формату платежу, з функцією «Розширеного пошуку», який передбачає 15 реквізитів (з можливістю формування ще шістьох складних критеріїв пошуку) відповідачем не надано і суду апеляційної інстанції.
Хоча по тих же вихідних даних, виконавчою службою встановлено та ідентифіковано пільгову сплату позивачем штрафу.
Сплата позивачем в добровільному порядку штрафу, свідчить про виконання зобов'язання в добровільному порядку, яке надійшло в бюджет держави.
Таким чином, відповідачем протиправно направлено постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).
Щодо вимоги про відшкодування позивачу матеріальної шкоди в розмірі 230,40 грн. з відповідача, то колегія суддів зазначає наступне.
Позивач зазначає, що завдання матеріальної шкоди є у причинно-наслідковому зв'язку із направлення постанови про притягнення його до адмінвідповідальності, до відділу виконавчої служби всупереч вимог ст. 307 КУпАП.
Задовольняючи позов в цій частині та повертаючи позивачу суму стягненого виконавчого збору з Державного бюджету, суд першої інстанції дійшов висновку, що стягнення суми виконавчого збору з позивача є неправомірним, в силу норм ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження».
Однак, судом першої інстанції не враховано, що в даній справі не оскаржується правомірність вчинення дій відділом виконавчої служби, а вимога стосується відповідача, відтак, колегія суддів вважає, що дана вимога не підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів зазначає наступне.
Частиною третьою статті 19 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.
Згідно ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Так, згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Фактичною підставою для застосування відповідальності на підставі ст.1167 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому, слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Колегія суддів зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Моральна шкода позивачем не мотивована, а зазначені аргументи колегією суддів не приймаються до уваги.
При цьому, колегія суддів вважає, що задоволення позову в частині неправомірних дій відповідача і є сатисфакцією моральної шкоди.
Щодо стягнення судових витрат, то колегія суддів виходить з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до положень ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З матеріалів справи убачається, що позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2977 гривні 20 копійок згідно квитанції № 21 від 02 лютого 2022 року (а.с.6), оскільки позивачем заявлено 2 вимоги немайнового характеру, які відповідно до пункту три частини другої статі 4 Закону України «Про судовий збір» підлягають сплаті виходячи з 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і в частині майнової вимоги 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2481,00 х 0,4 х 2 + 992,40).
Разом з тим, суд першої інстанції при частковому задоволенні позову помилково зазначив в мотивувальній частині рішення суду, що стягненню підлягає 1178,38 грн. судового збору.
В даній справі на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції судовий збір в розмірі 992 гривні 40 копійок (пропорційно задоволеному позову).
В частині витрат на правову допомогу, то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що такі підлягають стягненню в розмірі 3000,00 грн., виходячи з наступного.
Позивачем на підтвердження витрат надано акт прийому-передачі послуг від 27 травня 2022 року, детальний опис робіт, виконаних адвокатом від 27 травня 2022 року. Розмір оплати правової допомоги становить 6000 грн. (72, 73)
При визначені розміру витрат на правову допомогу враховано реальність адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, їх розумної необхідності та предмету спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, факт часткового задоволення позовних вимог.
Подані позивачем документи дозволяють встановити зміст, обсяг та вартість наданих послуг, а, відтак, не заслуговує на увагу покликання відповідача, що в Детальному описі робіт, виконаних адвокатом від 27.05.2022 не зазначені суми, які підлягають сплаті за ту чи іншу послугу, оскільки в акті прийому передачі послуг від 27 травня 2022 сторони визначили загальну суму 6000,00 грн.
Верховний Суд у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 зазначив, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Положеннями ч. 1 ст. 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Колегією суддів встановлено, що Луцьким міськрайонним судом Волинської області порушено норми процесуального права, що є безумовною підставою скасування рішення суду, так як юрисдикція місцевих адміністративних судів не поширюється на спори, які підсудні окружним адміністративним судам, відповідно до ч.2 ст. 20 КАС, оскільки предметом оскарження є неправомірні дії державного органу.
Враховуючи вищевикладене, з врахуванням вимог ст. 317 КАС України, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню, у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального, порушенням норм процесуального права, з прийняттям постанови про часткове задоволення позову
Керуючись ч.3 ст. 243, ст.ст. 139, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС суд, -
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції - задоволити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 червня 2022 року, у справі № 140/1558/22 - скасувати та прийняти постанову, якою позов задоволити частково.
Визнати дії управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції щодо направлення постанови про накладення адміністративного стягнення у розмірі 680 грн. у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАН № 4113132 від 24 квітня 2021 року у примусовому порядку до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) протиправними.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції (вул. Залізнична, 15, м. Луцьк 43006, ЄДРПОУ 40108604) витрати на правову допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції (вул. Залізнична, 15, м. Луцьк 43006, ЄДРПОУ 40108604) - 992 гривні 40 копійок сплаченого судового збору.
В задоволенні позовних вимог про відшкодування позивачу матеріальної шкоди - відмовити.
В частині позову про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя М. П. Кушнерик
судді А. Р. Курилець
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 05.08.22