Справа № 240/6206/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович І.Е.
Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.
05 серпня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Смілянця Е. С. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
в квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності Житомирського прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби в Державній прикордонній службі України речове майно станом на день звільнення з військової служби, а саме: 30.01.2020; стягнення з Житомирського прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільнені з 30.01.2020 до дня фактичного розрахунку 19.03.2020 в сумі 17100,00 гривень, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно в день її звільнення з військової служби, а саме: 30.01.2020; зобов'язано Житомирський прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 3043,19 гривень (три тисячі сорок три гривні дев'ятнадцять копійок за час затримки з 31.01.2020 по 18.03.2020 виплати їй грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення, тому ст.117 КЗпП України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Крім того, апелянт стверджує, що заробітна плата та грошове забезпечення не є тотожними, тому суд першої інстанції безпідставно застосував Порядок №100.
Відзив позивача на апеляційну скаргу на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду не надходив, що відповідно до ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу в 9 прикордонному загоні Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України.
На підставі наказу начальника 9 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 22.01.2020 №30-ОС (по особовому складу) сержанта ОСОБА_1 , звільнено з військової служби у запас за підпунктом "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (а.с.41).
Відповідно до наказу начальника 9 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 30.01.2020 №40-ОС (по особовому складу), позивачку з 30.01.2019 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією витягу із зазначеного наказу (а.с.42).
Однак, в день звільнення відповідач не виплатив позивачці грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Відповідно до виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 грошова компенсація вартості за неотримане речове майно в розмірі 3043,24 гривень була перерахована Житомирським прикордонним загоном на її картковий рахунок 19 березня 2020 року (а.с.10).
Вважаючи, бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації за неотримане речове майно станом на день звільнення з військової служби протиправною, позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом у даній справі.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачці не була виплачена належна їй грошова компенсація за у день її звільнення, що є підставою для стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку.
Відмовляючи в задоволенні позову в іншій частині, суд першої інстанції виходив з того, що із врахуванням принципу справедливості та істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника з відповідача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 3043,19 гривень.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з ч.3 ст.24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до абз.1 п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Абз. 3 п.242 Положення передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, невиплачені суми компенсації за неотримане речове майно повинні бути виплачені на день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення КЗпП України, колегія суддів виходить з наступного.
Законодавством України про проходження військової служби не врегульовано відповідальність роботодавця за порушення строків виплати належних військовослужбовцю сум та порядок компенсації часу затримки розрахунку при звільненні.
Водночас, такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Враховуючи вищенаведене, оскільки спеціальним законодавством не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин норм КЗпП України.
Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 30.01.2020 (а.с.8).
Водночас, суму грошової компенсації вартості за неотримане речове майно відповідач виплатив позивачці 19.03.2020 (а.с.10).
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач провів остаточний розрахунок з ОСОБА_1 з порушенням встановлених чинним законодавством строків, тому позивачка має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку згідно зі ст.117 КЗпП України.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення, тому ст.117 КЗпП України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Разом з тим, у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що позивачка погодилася на звільнення з військової служби до проведення з нею усіх розрахунків та не оскаржувала наказ про виключення її зі списків особового складу військової частини.
Водночас, на підтвердження вказаних вище доводів апеляційної скарги відповідач не надав письмових доказів згоди ОСОБА_1 на виключення її зі списків особового складу без виплати компенсації вартості за неотримане речове майно.
В той же час самий лише наказ про виключення зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення наявність такої згоди не підтверджує.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
При цьому, апеляційна скарга не містить доводів або вимог в частині обчислення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, що належить до виплати позивачу з урахуванням принципу справедливості та співмірності, тому з урахуванням встановлених ч.1 ст.308 КАС України меж перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів не перевіряє обґрунтованість суми, що підлягає стягненню з відповідача.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Смілянець Е. С. Капустинський М.М.