Справа № 175/324/20
Провадження № 2/175/82/20
14 липня 2022 року смт. Слобожанське
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Бойко О.М.,
при секретарі судового засідання Кучеренко О.Ю.,
за участю: представника позивача - адвоката Савко В.В.,
представника відповідачки - адвоката Доманського В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-
Позивач ОСОБА_1 у січні 2020 року звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що 16.10.2003 року між ним та ОСОБА_3 , яка у подальшому змінила прізвище на - ОСОБА_4 , був укладений договір позики на загальну суму 19000,00 доларів США. На підтвердження укладання договору позики ОСОБА_2 видала йому розписку. Однак, відповідачка свої зобов'язання щодо повернення в обумовлений договором строк отриманої ним позики не виконала, у зв'язку з чим, він змушений звернутися до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідачки в примусовому порядку суму позики, разом з нарахованими відсотками, у розмірі 27981,39 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день звернення до суду, становить 697 285,00 гривень, а також судові витрати по справі.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі та просив задовольнити позовні вимоги стягнувши з відповідачки на користь позивача грошову заборгованість за договором позики.
Відповідачка позов не визнала та надала до суду, через свого представника, відповідний письмовий відзив, згідно якого повністю заперечувала обставини викладені у позові, та просила суд повністю відмовити у задоволенні позовних вимог з підстави їх необґрунтованості та безпідставності.
Представник відповідачки у судовому засіданні повністю підтримав обставини викладені у письмовому відзиві та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю.
Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши правові позиції сторін та обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам у цілому, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 16.10.2003 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_3 був укладений договір позики на загальну суму 19000 доларів США. На підтвердження укладання договору позики ОСОБА_2 видала позивачу розписку.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
У свою чергу, пред'явивши позов про стягнення боргу ОСОБА_1 повинен підтвердити своє право вимагати від відповідачки виконання боргового зобов'язання.
Тобто, для правового застосування статей 1046, 1047 ЦК України позивач повинен довести наявність між ним і відповідачкою правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15.
За аналізом представленої позивачем розписки вбачається, що між сторонами не був укладений саме договір позики, оскільки за представленою розпискою не встановлено обов'язку відповідачки щодо повернення грошових коштів.
Крім того, суд приймає до уваги, що підтвердження факту передачі грошових коштів від позивача до відповідачки - не свідчить про існування між сторонами саме боргового зобов'язання.
Разом з тим, як встановлено у судовому засіданні, ОСОБА_2 не заперечує проти написання розписки від 16.10.2003 року, в той же час вона заперечує проти існування між сторонами договірних відносин в частині укладення договору позики, а також підтверджує той факт, що дійсно у цей же день 16.10.2003 року за ці ж кошти на її ім'я була придбана квартира АДРЕСА_2 . Зазначена квартира була придбана для спільного проживання із позивачем, який на той час ще перебував у попередньому шлюбі, який припинено у січні 2004 року. Згодом позивач був зареєстрований у зазначеній квартирі з 21.06.2004 року по 19.02.2016 року.
Також судом встановлено, що необхідно відзначити, що 25.02.2005 року між позивачем та відповідачкою було зареєстровано шлюб відділом реєстрації актів цивільного стану Жовтневого районного управління юстиції м. Дніпропетровська, про що зроблений актовий запис № 117 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 ), який згодом було розірвано за рішенням суду від 07.02.2018 року (справа №175/3055/17). За час шлюбу у сторін народилась спільна дитина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, під час перебування сторін у шлюбних відносинах, у 2016 році квартира АДРЕСА_2 була нею подарована позивачу. А згодом, у травні 2016 року зазначена квартира була продана позивачем на підставі договору купівлі-продажу серія та номер: 533, посвідчений 17.05.2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Скосарєвою В.В., а отримані кошти від продажу майна стали спільною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Тобто, фактично відбулося повернення грошових коштів позивачу ОСОБА_1 наданих ним відповідачці, за спірною розпискою, на придбання саме вищевказаної квартири.
Крім того, судом встановлено, що за час офіційного шлюбу між позивачем та відповідачкою було придбано рухоме та нерухоме майно, зокрема житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 .
Разом з тим, як встановлено у судовому засіданні, між сторонами наявний спір щодо поділу майна подружжя, який вирішується в Дніпропетровському районному суді Дніпропетровської області (цивільна справа № 175/3165/19).
Таким чином, з урахуванням вищевказаних обставини справи, суд приходить до висновку про відсутність між сторонами заданим позовом договірних відносин щодо укладання договору позики, оскільки кошти отримані відповідачкою, були спрямовані на придбання майна - квартири АДРЕСА_2 , яке було спільним помешканням як позивача так і відповідачки та перебувало у їх спільному використанні, а після продажу даної квартири, отримані кошти також були використані сторонами на спільні інтереси подружжя.
Так, поняття позикових відносин і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.
Відповідно до ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п.2 ч.1 ст.1046 ЦК).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій ст. 640 ЦК, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з абзацом другим частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Аналогічні положення містяться й у статті 1051 ЦК України, згідно з якою позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Отже, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
В той же час, досліджуючи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
Тому, у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов (постанова ВП ВСУ від 16 січня 2019 року, справа № 464/3790/16-ц).
У даній справі доводи сторін фактично зводяться до оцінки доказів, а саме укладеного між сторонами договору позики.
Так, за договором позики, який є предметом спору, сторони передбачили, що на підтвердження укладання договору та його умов надається письмова розписка від позичальника.
Тобто, дане застереження є частиною договору позики, яка має підтвердити як факт укладання договору, так і факт отримання позичальником грошових коштів зазначених у самому договорі.
Таким чином, суд вважає, що факт отримання позичальником грошових коштів за вказаним письмовим договором обов'язково повинен бути підтверджений письмовою розпискою від позичальника, що обумовлено самим договором позики.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до положень статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідачка ОСОБА_2 не заперечувала факту надання розписки від 16.10.2003 року та отримання грошей, однак наполягала на тому, що кошти отримані від позивача були спрямовані на придбання у цей же день квартири хоча і на її ім'я, проте для спільного проживання із позивачем. Позивач ОСОБА_1 був зареєстрований у зазначеній квартирі з 21.06.2004 року до 19.02.2016 року (а.с. 65). Згодом, відповідач 23.02.2016 року подарувала зазначену квартиру позивачу ОСОБА_1 , а згодом 17.05.2016 року вже позивачем ОСОБА_1 зазначена квартира була відчужена на користь третіх осіб (а.с. 60), перебуваючи разом з відповідачем у шлюбних відносинах, а отримані кошти були використанні на спільні потреби подружжя. Тобто позивачу було фактично повернуто надані ним кошти за спірною розпискою, а отже у відповідачки відсутній обов'язок щодо повторного повернення таких коштів.
При цьому, доводи позивача про те, що він не отримував коштів за даною розпискою, суд оцінює критично, оскільки відчуження майна (квартири), придбаного на отримані кошти саме за розпискою, відбулося безпосередньо під час перебування сторін у шлюбі, а отримані кошти стали сумісним майном подружжя та були використані в спільних інтересах, тому суд приходить до висновку про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог. Тим самим, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Саме така правова позиція щодо вирішення аналогічних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду по справі 194/1126/18 від 08 жовтня 2020 року.
Крім того, перебування сторін по справі у шлюбі з 2005 року по 2018 рік, а також наявність у сторін спільної дитини 2009 року народження, придбання сторонами спільного, як рухомого так і нерухомого майна, а також відсутність письмових вимог позивача про повернення боргу за період з 2003 року по 2018 рік, свідчить про фактичне прощення боргу кредитором - позивачем по справі, у наслідок чого зазначене зобов'язання має бути припинено, що узгоджується із вимогами ст. 605 ЦК України.
У відповідності до ст. 605 ЦК України, зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Припинення зазначеного зобов'язання не порушує прав третіх осіб щодо майна ОСОБА_1 .
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій
За вказаних обставин, вимоги позивача до відповідача про стягнення боргу за договором позики суд вважає безпідставними, у зв'язку із чим у задоволенні позову слід відмовити.
У зв'язку із відмовою у позові, судові витрати покладаються на позивача .
На підставі ст.ст. 218, 526, 626, 627, 640, 651, 653, 654, 1046, 1049, 1051 ЦК України, суд керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.
Судові витрати по сплаті судового збору залишити за рахунок позивача ОСОБА_1 .
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Бойко