Постанова від 17.02.2022 по справі 420/13558/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2022 р.м. ОдесаСправа № 420/13558/21

Час і місце ухвалення рішення суду 1 інстанції:

12:05 год., м. Одеса;

Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:

22.10.2021 року;

Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р.

П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді - Єщенка О.В.

суддів - Димерлія О.О.

- Танасогло Т.М.

За участю: секретаря - Зелінської Д.Р.

представника апелянта - Голодняк Д.М.

представника позивача - Онищенка І.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИНФОРТ» до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВИНФОРТ» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 13.07.2021 року №134/34-00-07-01, №142/34-00-07-01, №0001433400, №000144340, №145/34-00-25.

В обґрунтування позову зазначено, що в червні 2021 року відповідачем проведено документальну планову перевірку на підприємстві, за результатами якої встановлено ряд порушень вимог податкового законодавства. Висновки контролюючого органу про заниження податку на прибуток, податку на додану вартість, а також порушення правил оподаткування доходу нерезидента і звітування про контрольовані операції є необґрунтованими та безпідставними. Позивачем під час перевірки у повній мірі підтверджено належним чином оформленими документами первинного та бухгалтерського обліку як реальність господарських операцій у перевіряємому періоді так і дотримання платником податків вимог податкового законодавства під час провадження своєї господарської діяльності.

Наведені обставини у сукупності, а також те, що контролюючим органом не було забезпечено право платника, передбачене положеннями ст. 86 Податкового кодексу України, на участь у вирішенні поданих заперечень на акту перевірки, свідчать про не надання відповідачем належної оцінки специфіки господарської діяльності позивача, необґрунтоване не врахування первинної, бухгалтерської і розрахункової документації, неправомірність визначення зобов'язань та застосування штрафних санкцій та наявність безумовних підстав для задоволення адміністративного позову і скасування рішень суб'єкта владних повноважень.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Південного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків від 13.07.2021 року №134/34-00-07-01, №142/34-00-07-01, №0001433400, №0001443400, №145/34-00-25.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти: придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами. З огляду на принцип індивідуальної відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

За результатом дослідження та аналізу первинної документації, що міститься в матеріалах адміністративної справи, суд першої інстанції визначив, що ці документи відповідають положенням законодавства та містять всі обов'язкові реквізити первинного документу, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, підтверджують фактичне вчинення платником податків господарських операцій, у своїй сукупності не дають підстав для сумніву щодо реальності операцій чи їх невідповідності господарській діяльності позивача, не свідчать про відсутність у позивача підстав для формування задекларованих позивачем податкових вигод у відповідних періодах.

З посиланням на положення п.п. 39.1.2, 39.2.1 п. 39.1 ст. 39 Податкового кодексу України, суд першої інстанції також визначив, що обов'язок платника податків збільшити фінансовий результат до оподаткування на суму 30 відсотків вартості товарів за наслідками їх придбання у нерезидентів, зареєстрованих у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України, виникає за сукупності наступних умов: операції не є контрольованими; сума таких витрат не підтверджується платником податку за цінами, визначеними за принципом «витягнутої руки». При цьому, операції між позивачем та нерезидентами не набули статусу контрольованих, оскільки позивач має в наявності повну інформацію про зовнішньоекономічні договори та їх умови, про характеристики та властивості товарів, первинні та митні документи на такі товари, інформація найбільш повно та всебічно надає можливість здійснити зіставлення господарських операцій для визначення відповідності цін принципу «витягнутої руки».

Таким чином, визнаючи безпідставними висновки контролюючого органу про порушення підприємством вимог п.п. 44. 1, 44. 2 ст. 44, п.п. 134. 1 ст. 134, п. 135. 1 ст. 135, п.п. 140.5 4 п. 140. 5 ст. 140 Податкового кодексу України, п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290, судом першої інстанції враховано документальне підтвердження та обґрунтування позивачем ступеню зіставності між господарськими операціями, співставлення детальних характеристик зіставних товарів та доцільності застосування в даному випадку саме методу порівняльної неконтрольованої ціни з повним аргументуванням умов його застосування, у тому числі з використанням методу порівняльної неконтрольованої ціни, з огляду на те, що порівняльні товари відносяться до однієї групи товарів, мають однакові фізичні та якісні характеристики, придбані безпосередньо у виробників, мають однакові міцність, об'єм, витримку, ціни всіх товарів, що порівнюються, визначені постачальниками з урахуванням положень базису поставки FCA склад продавця або EXW - склад продавця, що є зіставними умовами поставки, та наявність державного регулювання на відповідні види товарів і визнання ціни на такі товари законодавчому рівні за правилами податкового законодавства відповідно до принципу «витягнутої руки».

Також, з посиланням на приписи п.п. «а», «б» п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, суд першої інстанції визначив, що надання маркетингових послуг повинно виражатись в певних діях виконавця таких послуг щодо, зокрема, розміщення продукції платника податку в місцях продажу, вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) постачальника до інформаційних баз продажу, збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги) тощо. Під продажем маркетингових послуг розуміються операції з надання таких послуг за умови компенсації їх вартості. Отримання маркетингових послуг передбачає наявність двостороннього зобов'язання між сторонами, де одна сторона має зобов'язання надати послуги, інша - зустрічний обов'язок оплатити їх. В той же час знижки і бонуси передбачають виключно одностороннє зобов'язання однієї сторони здійснити конкретну дію при належному виконанні іншою стороною договору (основного зобов'язання).

Додаткова бонусна винагорода, премія або знижка на вартість товару, надана продавцем покупцеві відповідно до умов угоди про купівлю-продаж, яка не передбачає виконання жодних зобов'язань щодо надання послуг на користь продавців, чи окремої згоди сторін для зацікавлення (винагороди) постійних покупців у подальшій співпраці, не може розцінюватись як оплата вартості послуг в сфері маркетингу, операції з надання яких є об'єктом оподаткування ПДВ в розумінні вищенаведених правил податкового законодавства.

Аналізуючи положення п.п. 14.1.11 п. 14.1, п.п. 14.1.257, п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України і п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31.01.2000 року №20, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що списання безнадійної заборгованості має бути належним чином оформлено та прийняте керівником підприємства рішення (наказ) про визнання заборгованості безнадійної та її списання, який є підставою для внесення відповідних даних до бухгалтерського обліку. Однак, оскільки у перевіряємому періоді позивачем безнадійна дебіторська заборгованість списана не була, посилання перевіряючих на наявність у платника податкового обов'язку з нарахування податку на додану вартість заниження позивачем податкових зобов'язань на суму такої заборгованості не містять правового та обґрунтованого підтвердження.

У тому числі, правомірність застосування пільг в оподаткуванні, передбачених положеннями п. 103.1 ст. 103, п. 103.4 ст. 103 Податкового кодексу України, позивач підтвердив довідкою, виданою компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни в електронній формі, що, в свою чергу у відповідно до ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» свідчить про відсутність порушень платником ст. 103 Податкового кодексу України.

Виходячи з суті податкового обов'язку, встановленого п. 103.9 ст. 103 Податкового кодексу України та мети застосування штрафних санкцій в податковій сфері, суд першої інстанції також погодився і з обґрунтованістю доводів позивача про те, що із відсутністю у платника у звітному періоді необхідного до сплати податку з доходу підприємств-нерезидентів на підставі дії нульової ставки такого податку у такого платника не виникає обов'язку із подання відповідних додатків до податкової декларації.

Надаючи правову оцінку положенням п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п.п. 4, 43, 44 Положення Правління Національного банку України №5 від 02.01.2019 року «Про заходи та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті» та доводам відповідача про те, що курсова різниця, яка виникла через повернення передплати за товар є операцією за відповідним контрактом, суд першої інстанції виходив, з того, що операції з купівлі валюти та продажу валюти і курсова різниця не відноситься до операції за договором з нерезидентом, а є окремою операцією між клієнтом та банком.

Також, виходячи із поняття, що є об'єктом оподаткування за приписами ст. 134 Податкового кодексу України та бази оподаткування відповідно до п. 135.1 Податкового кодексу України, враховуючи не встановлення контролюючим органом порушення щодо відображення у звіті основних контрольованих операцій з нерезидентом, за якими була зменшена заборгованість за рахунок бонусів, суд першої інстанції погодився і з обґрунтованістю доводів позивача про дотримання норм податкового законодавства під час виконання угоди і застосування сторонами бонусної програми.

В апеляційній скарзі Південне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати судове рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки приписам п. 44.1 ст. 44, п.п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і помилково не враховано, що не підтвердження джерела походження товару, відсутність у контрагента основних ресурсів для реалізації товару, збитковість операцій свідчить лише про створення документообігу по нереальним господарським операціям без фактичного їх здійснення.

У зв'язку із не наданням належної правової оцінки положенням п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39, п.п. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України, судом першої інстанції також помилково залишено поза увагою не проведення та не надання платником належного функціонального аналізу з урахуванням виконуваних функцій, використовуваних активів і понесених ризиків, супутніх витрат при переміщенні товару, які включаються до ціни імпортованого; не обґрунтовано ступінь зіставності між контрольованими і неконтрольованими операціями, зокрема, порівняння товарів за однаковою категорією, але різних виробників є недоцільним, так як кожний виробник використовує різні сировинні матеріали та по різному оцінює вартість власного бренду.

Не надання належної правової оцінки приписам п. 103.5 ст. 103 Податкового кодексу України призвело до помилково не врахування судом першої інстанції і тієї обставини, що податковим законодавством не передбачено використання в електронному вигляді довідки в підтвердження того, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, а відтак така довідка (не складена на паперовому носії, яка належним чином не легалізована та не перекладена відповідно до законодавства України) не може бути підставою для застосування норм міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування та звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України.

Звертаючи увагу на положення п.п. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16, п. 103.9 ст. 103 та п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Податкового кодексу України, апелянт також наголошує на обов'язковості застосування штрафу у разі невиконання платником податкового обов'язку щодо звітування, нарахування податків та зборів тощо, а також порушення платником установлених строків стосовно виконання свого податкового обов'язку.

З посиланням на приписи п.п. 14.1.108 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України апелянт додає, що мотиваційні та стимулюючі виплати (премії, бонуси, інші заохочення), які сплачуються постачальником продукції (робіт, послуг), спрямовуються на стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), такі виплати визнаються як оплата вартості маркетингових послуг. Таким чином, виплата нерезидентом грошової винагороди у формі бонусу позивачу розцінюється як компенсація (оплата) вартості маркетингових послуг, що надаються резидентом (платником ПДВ) нерезиденту, операція з постачання яких є об'єктом оподаткування ПДВ та оподатковується за ставкою 20 відсотків. Відповідно, у платника при отриманні від нерезидента грошової винагороди у формі бонусу виникають податкові зобов'язання з ПДВ на суму такої винагороди.

Апелюючи проти обґрунтованості висновків суду першої інстанції, апелянт, з посиланням на приписи п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України і ст.ст. 257, 605 Цивільного кодексу України, наголошує на тому, що якщо платник податку при перерахуванні попередньої оплати за товари/послуги сформував податковий кредит на підставі податкової накладної, але товари/послуги не поставлено, фактично не використовуватимуться у господарській діяльності покупця, то у податковому періоді, в якому відбувається списання заборгованості, платник податку-покупець має нарахувати податкові зобов'язання з ПДВ.

Також, не погоджуючись із висновками суду першої інстанції, апелянт відповідно до положень п.п. «в» п.п. 39.2.1.1 п.п. 39.2.1 п. 39.2, п.п. 39.2.1.7 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України та приписів Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», зазначає, що операція з повернення контрагенту-нерезиденту отриманої передплати за непоставлений товар впливає на об'єкт оподаткування податком на прибуток платника податків за звітний податковий період.

Не включення платником до звітів про контрольовані операції інформації про всі здійснені протягом звітного періоду контрольовані операції безумовно свідчить про обґрунтованість висновків контролюючого органу про допущення позивачем порушень п.п. 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 Податкового кодексу України та правомірність застосованої до платника відповідальності, передбаченої п. 120.4 ст. 120 Податкового кодексу України з урахуванням положень п. 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» цього Кодексу.

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «ВИНФОРТ» посилається на необґрунтованість доводів апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність правових обставин для задоволення скарги та скасування судового рішення.

Судом першої інстанції з'ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, Південним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 77, п. 82. 1 ст. 82 Податкового кодексу України проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Винфорт» з питань здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2017 року по 31.12.2020 року, правильністю нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2012 року по 31.12.2020 року, за результатами якої складено акт від 07.06.2021 року №156/34-00-07-01/30704028.

Зазначеною перевіркою встановлено порушення ТОВ «Винфорт», зокрема:

п.п. 44.1, 44.2 ст. 44, п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п.п. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України, п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2 663 078 грн., у тому числі: за 3 квартал 2017 року на суму 1354 230 грн., за 4 квартал 2017 року на суму 150 131 грн.; за 4 квартал 2018 року на суму 356 668 грн., за 4 квартал 2019 року на суму 333 747 грн., за 4 квартал 2020 року на суму 468 301 грн.;

п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.4, 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 2 363 099 грн., у тому числі: за серпень 2017 року на суму 1 350 794 грн.; за вересень 2017 року на суму 153 906 грн.; за жовтень 2019 року на суму 42 590 грн.; за листопад 2019 року на суму 45 683 грн.; за січень 2020 року на суму 58 286 грн.; за травень 2020 року на суму 31 282 грн., за грудень 2020 року на суму 680 558 грн.;

п.п. 141.4.4 п. 141. 4 ст. 141 Податкового кодексу України, в частині неутримання та не перерахування до бюджету податку за ставкою 6% від суми сплаченого доходу нерезиденту, в результаті чого занижено податок з доходу нерезидента в сумі 109 380,25 грн., у тому числі перше півріччя 2017 року - 3 121,8 грн., три квартали 2017 року - 12 521,91 грн.; 2017 рік - 22 270,03 грн., 1 квартал 2018 року - 3 453,3 грн., півріччя 2018 року - 9 720, 45 грн., три квартали 2018 року - 23 069,53 грн., 2018 рік - 32 820,58 грн., півріччя 2019 року - 5 878,66 грн., три квартали 2019 року - 14 366,76 грн., 2019 рік- 22 837,46 грн., 1 квартал 2020 року - 3 079,83 грн., півріччя 2020 року - 9 857,07 грн., три квартали 2020 року - 16 735,21 грн., 2020 рік -31 452,18 грн.;

п.п. 16.1 3 п. 16.1 ст. 16, п. 103.9 ст. 103 Податкового кодексу України, наказу Міністерства фінансів України від 20.10.2015 року №897 «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства», в частині неподання додатків ПН до Податкової декларації з податку на прибуток підприємства за півріччя 2017 року, три квартали 2017 року, півріччя 2020 року;

п.п. 39.4.2.1 п. 39.4 ст. 39 та п.п. 39.4.2 п. 39. 4 ст. 39 Податкового кодексу України в частині не включення до поданих звітів про контрольовані операції за 2017-2019 звітні роки інформації про всі здійснені протягом звітних періодів контрольовані операції.

Не погодившись із висновками акту перевірки, ТОВ «Винфорт» подало заперечення, в яких просило переглянути висновки перевірки стосовно виявлених порушень та визнати обставини, що пом'якшують відповідальність платника податків, врахувати такі обставини при притягненні до відповідальності за порушення п.п. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16, п. 103.9 ст. 103 Податкового кодексу України, наказу міністерства фінансів України від 20.10.2015 року №897 «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства» в частині неподання Додатків ПН до податкової декларації з податку на прибуток підприємства за півріччя 2017 року, три квартали 2017 року, обґрунтування відносно яких міститься в даних запереченнях.

Розглянувши заперечення, Південним міжрегіональним управлінням Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків у відповіді від 07.07.2021 року за №1920/6/34-00-07-01 висновок акту планової виїзної перевірки стосовно порушення п.п. 16.1 3 п. 16.1 ст. 16, п. 103.9 ст. 103 Податкового кодексу України, наказу Міністерства фінансів України від 20.10.2015 року №897 «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства», в частині неподання додатків ПН до Податкової декларації з податку на прибуток підприємства за півріччя 2017 року, три квартали 2017 року, півріччя 2020 року, викладено в наступній редакції:

На підставі виявлених порушень та відповіді на заперечення, Південним міжрегіональним управлінням Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків винесено податкові повідомлення-рішення:

від 13.07.2021 року №134/34-00-07-01, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 2 663 078 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 548 694 грн.;

від 13.07.2021 року №142/34-00-07-01, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 2 363 099 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 590 775 грн.;

від 13.07.2021 року №0001433400, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем - податки і збори, пеня з податку на доходи фізичних осіб (військового збору), за основним зобов'язанням у розмірі 109 380,25 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 20 251,97 грн.;

від 13.07.2021 року №0001443400, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за платежем - податок на прибуток іноземних юридичних осіб, у розмірі 2 720 грн.;

від 13.07.2021 року №145/34-00-25, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за платежем - адміністративні штрафи та інші санкції, у розмірі 354 177,83 грн.

Не погоджуючись із висновками контролюючого органу, посилаючись на необґрунтованість та неправомірність рішень відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.

За визначенням, наведеним у п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно із п.п. 44.1, 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

У п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно із п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

За правилами п.п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Разом з цим, відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування податком на прибуток є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Також, за правилами п.п. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму 30 відсотків вартості товарів, у тому числі необоротних активів (крім активів з права користування за договорами оренди), робіт та послуг (крім операцій, зазначених у пункті 140.2 та підпункті 140.5.6 цього пункту, та операцій, визнаних контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу), придбаних у:

нерезидентів (у тому числі пов'язаних осіб - нерезидентів), зареєстрованих у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 цього Кодексу;

нерезидентів, організаційно-правова форма яких включена до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту "г" підпункту 39.2.1.1 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 цього Кодексу, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі податок з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи.

Вимоги цього підпункту не застосовуються платником податку, якщо операція не є контрольованою та сума таких витрат підтверджується платником податку за цінами, визначеними за принципом "витягнутої руки" відповідно до процедури, встановленої статтею 39 цього Кодексу, але без подання звіту.

Згідно із п. 7 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290, визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами:

дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

інші операційні доходи;

фінансові доходи;

інші доходи.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо).

Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів.

До складу інших операційних доходів включаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від роялті, відсотків, отриманих на залишки коштів на поточних рахунках в банках, дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій), необоротних активів, утримуваних для продажу, та групи вибуття тощо.

До складу фінансових доходів включаються дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі).

До складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.

Одночасно слід враховувати, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно із ч. 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року №996-XIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

У ст. 9 Закону України від 16.07.1999 року №996-XIV (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналіз приведених положень законодавства свідчить про те, що дохід та витрати, а також податковий кредит, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути підтверджені фактично здійсненими господарськими операціями, належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність цих операцій і які є підставою для формування податкового обліку платника.

Проведення будь-якої господарської операції підприємства має бути зафіксоване у порядку, встановленому правилами податкового та бухгалтерського законодавства, підтверджуватись первинними і розрахунковими документами.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Отже, право на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні товару, наданні послуг/виконанні робіт до податкового кредиту та формування витрат виникає у суб'єкта господарювання в разі фактичного придбання товару, надання послуг/виконання робіт, що підтверджується первинними документами, та використання цих товару/робіт/послуг в господарській діяльності платника.

Стан виконання податкових обов'язків визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов'язують формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та податкового кредиту з фактом придбання товарів з метою використання в господарській діяльності.

Отже, визначальним при вирішенні питання щодо формування платником податку витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту має значення не те, які зобов'язання сторони обумовили договором, а те, що вчинив платник податків. З позиції оподаткування не має значення чи є в господарській операції дефект волевиявлення сторін правочину, а має значення господарська операція, що вчинена платником, яка і має бути предметом аналізу в податковому спорі.

Право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів виключно у разі фактичного здійснення платником податків господарської операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, а тому не можуть бути підставою для врахування фінансових показників господарської операції в податковому обліку платника. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

У разі фактичного здійснення господарської операції певні недоліки, допущені в первинних документах, не є безумовною підставою для їх оцінки такими, що вони не є підставою для ведення платником податків податкового обліку, за умови, що в своїй сукупності ці документи підтверджують господарські операції, факт здійснення яких не викликає сумнівів.

Під час вирішення спору судом першої інстанції вірно враховано, що 01.08.2017 року між ТОВ «Винфорт» (Покупець) та ТОВ «ВЄТЄК-Київ» (Постачальник) укладено договір поставки №МП-0108/17, за яким постачальник зобов'язується передати (поставити) у власність Покупця зернові та олійні культури та продукти їх переробки, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар відповідно до умов цього Договору.

У п. 1.3 Договору Сторонами обумовлено, що асортимент, найменування товару в кожній партії визначається у специфікації на цю партію товару.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 Договору якість товару повинна відповідати вимогам вказаним в специфікації на цю партію товару.

Показники якості товару не обумовлені у специфікації повинні відповідати ДСТУ встановленого для даного виду товару.

Згідно із п.п. 3.1, 3.2, 3.3 Договору партія товару поставляється загалом або по частинах протягом періоду вказаного в специфікації на цю партію товару.

Одиниця виміру, кількість, ціна та загальна вартість товару в кожній партії, що поставляється, визначаються в специфікації на відповідну партію товару.

Загальна кількість та вартість товару, що підлягає постачанню за умовами цього Договору, визначається сумою кількості та вартості товару за усіма специфікаціями, укладеними до цього Договору.

Пунктом 4 Договору Сторони передбачили, що при визначенні умов поставки товару використовуються правила Інкотермс в редакції 2010 року, за винятком застережень, прямо передбачених в цьому Договорі та його невід'ємних частинах, а також з врахуванням внутрішньо-торгівельного характеру поставки.

Період (строк) постачання, порядок переходу права власності на товар та розподілу ризиків, а також інші умови постачання визначаються у специфікації на кожну партію товару.

Згідно із п. 5.1 Договору оплата товару, що поставляється за даним Договором, проводиться в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом строку та на умовах, зазначених у специфікаціях до цього Договору.

Пунктом 10.1 визначено, що Договір набирає чинності з дати підписання його Сторонами і діє до 31 грудня 2017 року, а в частині зобов'язань Сторін - до повного та належного їх виконання Сторонами.

На виконання умов вказаного Договору Сторонами 01.08.2017 року оформлено Специфікацію №1, в якій обумовлено найменування (асортимент), одинцю виміру, кількість, ціну та вартість товару в партії: олія соняшникова нерафінована у кількості 410 т, вартістю з ПДВ 9 028 200 грн., визначено вимоги до якості товару.

Також, у п.п. 3, 4, 7, 10, 11 Специфікації Сторони передбачили, що Постачальник забезпечує поставку партії товару на умовах EXW (франко-склад постачальника), що знаходиться за адресою - «СП Укрсоя», Миколаївська область, Вітовський район, смт. Воскресенське, вулиця Миру-17А.

Товар в повному обсязі постачається у строк до 31 серпня 2017 року.

Покупець (або уповноважена ним особа) зобов'язаний протягом 20 календарних днів з моменту отримання товару у власність, згідно умов п. 5 Специфікації, за свій рахунок та своїми силами здійснити вивіз автомобільним транспортом всієї партії товару зі складу Постачальника.

Документ про відповідність якості товару надається за вимогою Покупця під час передачі та/або зберігання товару та/або на момент завантаження товару у транспортний засіб. Витрати на сертифікацію товару під час його зберігання здійснюються за рахунок ініціюючої сторони.

Покупець здійснює оплату товару на умовах, визначених Договором, протягом 90 календарних днів з моменту передавання товару у власність Покупця згідно п. 5 цієї Специфікації.

На підтвердження фактичного постачання товару та виконання умов Договору позивачем як під час перевірки так і суду представлено видаткові накладні та акти прийому-передачі сільськогосподарської продукції.

Оплата товару проведена у безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника. Повний розрахунок за постачання товару позивачем відображено у своєму бухгалтерському обліку по рахунку 631.

Поставлений товар реалізовано на експорт ТОВ «Украгропрофіт» за дорученням ТОВ «Винфорт» на підставі Договору комісії на реалізацію сільськогосподарської продукції від 10.08.2017 року №ВФУ1008/17.

При цьому, у Специфікації від 10.08.2017 року №1 до Договору комісії на реалізацію сільськогосподарської продукції від 10.08.2017 року №ВФУ1008/17 ТОВ «Винфорт» та ТОВ «Украгропрофіт» обумовили найменування (асортимент), одинцю виміру, кількість, ціну та вартість товару в партії: олія соняшникова нерафінована у кількості 410 т, ціна без ПДВ 18 350 грн., загальна вартість без ПДВ 7 523 500 грн., визначено мінімальну ціну товару, період поставки та умови поставки на експорт, умови передачі товару комісіонеру, строки розрахунків, комісійну винагороду на рівні 0,1%, узгодили покладення видатків (транспортування, зберігання) для виконання ЗЕД контракту на Комітента, обов'язок Комітента компенсувати такі витрати Комісіонеру.

Фактична передача на комісію товару та його реалізація підтверджується актом прийому-передачі товару на комісію, звітами комісіонера, актами надання послуг (комісійна винагорода, компенсація витрат), зовнішньоекономічним контрактом на поставку товару, митними деклараціями, актами наданих послуг та рахунками, пов'язаними з митними формальностями.

Розрахунки за реалізацію товару та комісійні витрати також відображено підприємством у своєму бухгалтерському обліку по рахункам 361, 362, 3771.

Перевіривши представлені первинні, бухгалтерські та розрахункові документи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ці матеріали підтверджують фактичне виконання між платниками податків господарських операцій, за своєю сукупністю не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення підприємством господарських операцій з придбання товарів/послуг чи їх невідповідності з господарською діяльністю позивача (неспеціалізована оптова торгівля), підтверджують право позивача на формування задекларованих податкових вигод у вказаному періоді.

Оформлені між підприємствами первинні документи є достатніми для встановлення характеру та напрямку операцій, містять всі обов'язкові реквізити, які статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вимагаються до первинного документу, а отже відповідають положенням законодавства, мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов'язань та капіталу позивача, направлення цих операцій на одержання прибутку, чим спростовуються висновки контролюючого органу про порушення вимог податкового закону у зв'язку із цими операціями.

Судом першої інстанції надано вірну правову оцінку необґрунтованим доводам податкового органу щодо не встановлення під час податкової перевірки позивача джерела походження товару у ТОВ «ВЄТЄК-Київ», зареєстрованих земельних ділянок, власних основних засобів, трудових ресурсів, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами-постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту/витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачена презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Також, відповідно до п.п. 39.1.1, 39.1.2, 39.1.3, 39.1.4 п. 39.1 ст. 39 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку, який бере участь у контрольованій операції, повинен визначати обсяг його оподатковуваного прибутку відповідно до принципу "витягнутої руки".

Обсяг оподатковуваного прибутку, отриманого платником податку, який бере участь в одній чи більше контрольованих операціях, вважається таким, що відповідає принципу "витягнутої руки", якщо умови зазначених операцій не відрізняються від умов, що застосовуються між непов'язаними особами у співставних неконтрольованих операціях.

Якщо умови в одній чи більше контрольованих операціях не відповідають принципу "витягнутої руки", прибуток, який був би нарахований платнику податків в умовах контрольованої операції, що відповідає зазначеному принципу, включається до оподатковуваного прибутку платника податку.

Встановлення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" проводиться за методами, визначеними пунктом 39.3 цієї статті, з метою перевірки правильності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток підприємств.

Згідно із п.п. 39.2.1.1 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу України контрольованими операціями є господарські операції платника податків, що можуть впливати на об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств платника податків, а саме, зокрема, господарські операції, що здійснюються з нерезидентами, зареєстрованими у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 цього підпункту, або які є резидентами цих держав (підпункт «в» цього підпункту).

Для цілей нарахування податку на прибуток підприємств контрольованими операціями є господарські операції, якщо одночасно виконуються такі умови: річний дохід платника податків від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 50 млн. гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік; обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним контрагентом, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 5 млн. гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік (п.п. 39.2.1.7 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу України).

Аналіз наведених норм показав, що обов'язок платника податків збільшити фінансовий результат до оподаткування на суму 30 відсотків вартості товарів за наслідками їх придбання у нерезидентів, зареєстрованих у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України, виникає за сукупності наступних умов: операції не є контрольованими; сума таких витрат не підтверджується платником податку за цінами, визначеними за принципом «витягнутої руки».

Разом з цим, відповідно до Переліку держав (територій), які відповідають критеріям встановленим підпунктом 39.2.1.1. підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 року №1045, до таких держав віднесено Республіку Кіпр, Республіку Молдову.

Так, перевіркою за період з 01.04.2017 року по 31.12.2020 року встановлено заниження платником показників рядка 03 декларацій на суму 7 271 375 грн.

З'ясовано, що на формування цих показників вплинуло здійснення імпортних операцій з контрагентами-нерезидентами, а саме: ПІК ВКЗ «Золотой АИСТ» (ТОВ «Молдова»), СП «Колусвин» ТОВ (Молдова), AMBERBEV INTERNATIONAL LTD (Кіпр), Armand de Brignac Holdings LLC (США), VINSNABTREST SRL (Молдова).

За висновком перевірки, дані операції не підпадають під критерії «контрольовані операції», оскільки підприємства: ПІК ВКЗ «Золотой АИСТ» (ТОВ «Молдова»), СП «Колусвин» ТОВ (Молдова), AMBERBEV INTERNATIONAL LTD (Кіпр), VINSNABTREST SRL (Молдова) були включені до переліку держав, які відповідають критеріям установленим п.п. 39.2.1.2 п.п. 39.2. 1 п. 39. 2 ст. 39 Податкового кодексу України.

Згідно обставин господарської діяльності платника, у перевіряємому періоді позивачем придбано у ПІК ВКЗ «Золотой АИСТ» (ТОВ «Молдова»), СП «Колусвин» ТОВ (Молдова), AMBERBEV INTERNATIONAL LTD (Кіпр), Armand de Brignac Holdings LLC (США), VINSNABTREST SRL (Молдова) алкогольні напої, а саме: вино та коньяк, які постачались за зовнішньоекономічними договорами.

ТОВ «Винфорт» проведено аналіз податкового законодавства щодо належності вищенаведених господарських операцій на предмет відповідності критеріям контрольованої операції та активно сприяло контролюючому органу в організації перевірки, надавши на запит відповідача документальні підтвердження та обґрунтування ступеню зіставності між наведеними господарськими операціями співставлення детальних характеристик зіставних товарів, обґрунтувавши доцільність застосування в даному випадку саме методу порівняльної неконтрольованої ціни.

Аргументи умов застосування обраного методу обґрунтовано трансферною ціною, здійсненою з використанням методу порівняльної неконтрольованої ціни із врахуванням тієї обставини, що усі товари, що порівнюються, відносяться до однієї групи товарів, мають однакові фізичні та якісні характеристики, придбані безпосередньо у виробників, мають однакові міцність, об'єм витримку, ціни всіх товарів, що порівнюються визначені постачальниками з урахуванням положень базису поставки FCA склад продавця або EXW - склад продавця, що є зіставними умовами поставки.

Врахувавши ідентичність товарів, їх характеристик, властивостей та умов постачання, визначив відсутність потреби у коригуванні цін при порівнянні, з огляду на дію на території України державного регулювання цін на алкогольні напої, установлене постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 року №957 «Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних та роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв». Пославшись на наявність державного регулювання на вказані вище види товарів на законодавчому рівні, обґрунтував визнання згідно податкового законодавства цін на товари такими, що відповідають принципу «витягнутої руки».

Судом першої інстанції також правильно враховано, що встановлення відповідності умов контрольованої операції принципу «витягнутої руки» проводиться за методами, визначеними пунктом 39.3 цієї статті, з метою перевірки правильності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток підприємств (п.п. 39.1.4 п. 39.1 ст. 39 Податкового кодексу України).

Методологія проведення такого співставлення та застосування принципу «витягнутої руки» викладена у статті 39 Кодексу та передбачає проведення зіставлення комерційних та фінансових умов операцій (підпункт 39.2.2 пункту 39.2), використання одного із методів, передбачених підпунктом 39.3.1 пункту 39.3, проведення економічного та порівняльного аналізу (підпункт «и» підпункту 39.4.6 пункту 39.4 статті 39 Податкового кодексу України).

Згідно із п.п. 39.2.2.1 п.п. 39.2.2 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу України для цілей цього Кодексу контрольовані операції визнаються зіставними з неконтрольованими, якщо: немає значних відмінностей між ними, що можуть істотно вплинути на фінансовий результат під час застосування відповідного методу трансфертного ціноутворення; такі відмінності можуть бути усунені шляхом коригування умов та фінансових результатів контрольованої або неконтрольованої операції для уникнення впливу таких відмінностей на зіставність.

Підпунктом 39.2.2.2 п.п. 39.2.2 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу України встановлено, що під час визначення зіставності операцій аналізуються такі елементи контрольованої та зіставних операцій: характеристика товарів (робіт, послуг), які є предметом операції; функції, які виконуються сторонами операції, активи, що ними використовуються, умови розподілу між сторонами операції ризиків та вигод, розподіл відповідальності між сторонами операції та інші умови операції (далі - функціональний аналіз); тала практика відносин та умови договорів, укладених між сторонами операції, які істотно впливають на ціни товарів (робіт, послуг); економічні умови діяльності сторін операції, включаючи аналіз відповідних ринків товарів (робіт, послуг), які істотно впливають на ціни товарів (робіт, послуг); бізнес-стратегії сторін операції (за наявності), які істотно впливають на ціни товарів (робіт, послуг).

У разі відсутності або недостатності інформації про окремі неконтрольовані операції для визначення показників рентабельності може використовуватися фінансова інформація юридичних осіб, які здійснюють діяльність, зіставну із контрольованою операцією, за умови наявності інформації про те, що зазначені юридичні особи не здійснюють операції з пов'язаними особами.

Визначення зіставності юридичних осіб здійснюється з урахуванням їх галузевої специфіки та відповідних видів діяльності, що здійснюються ними в зіставних з контрольованою операцією економічних (комерційних) умовах.

Підпунктом 39.5.3.1 п.п. 39.5.3 п. 39.5 ст. 39 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків та контролюючий орган використовують джерела інформації, які містять відомості, що дають можливість зіставити комерційні та фінансові умови операцій згідно з підпунктом 39.2.2 пункту 39.2 цієї статті, зокрема: а) інформацію про зіставні неконтрольовані операції платника податків, а також інформацію про зіставні неконтрольовані операції його контрагента - сторони контрольованої операції з непов'язаними особами; б) будь-які інформаційні джерела, що містять відкриту інформацію та надають інформацію про зіставні операції та осіб; в) інші джерела інформації, з яких інформація отримана платником податків з дотриманням вимог законодавства та які надають інформацію про зіставні операції та осіб, за умови що платник податків надасть таку інформацію контролюючому органу; г) інформацію, отриману контролюючим органом у рамках укладених Україною міжнародних угод.

Відтак, для визначення операцій зіставними із досліджуваною, слід порівнювати саме комерційні та фінансові умови таких операцій. Для порівняння не обов'язково, щоб дві операції були ідентичними, але жодна з відмінностей між ними не має істотно впливати на ринкову ціну або прибуток. Якщо ж існують такі відмінності, то слід внести досить точні поправки (коригування), які виключають їх вплив. При цьому у підпункті 39.2.2.2 підпункту 39.2.2 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України наведено перелік елементів, що підлягають аналізу при визначенні зіставності операцій.

Операції між позивачем та нерезидентами не набули статусу контрольованих, оскільки позивач має в наявності повну інформацію про зовнішньоекономічні договори та їх умови, про характеристики та властивості товарів, первинні та митні документи на такі товари, інформація найбільш повно та всебічно надає можливість здійснити зіставлення господарських операцій для визначення відповідності цін принципу «витягнутої руки».

Відтак, у позивача як учасника неконтрольованої операції з нерезидентами, зареєстрованими у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України, виник обов'язок із підтвердження суми витрат за процедурою, встановленою, статтею 39 Податкового кодексу України.

Позивачем належним чином обґрунтовано обрання порівняльної неконтрольованої ціни за операціями, а встановлені обставини і норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, спростовують правомірність висновків податкового органу.

Також, під час перевірки контролюючим органом з'ясовано, що 01.04.2016 року між ТОВ «Вин форт» (Покупець) та AS «Latvijas balzams» (Латвія) (Продавець) укладено Контракт купівлі-продажу №VF001/16-E, за яким продавець виробляє та продає продукцію (алкогольні напої) згідно замовлень та умов контракту.

У Контракті сторонами обумовлено, що для продукції виділяється маркетинговий бюджет, який може бути наданий в якості знижки до ціни інвойсу або одержаний в якості «»безкоштовної продукції», або у вигляді «POSM матеріали» або прямий переказ на рахунок Покупця.

Для отримання маркетингового бюджету Покупець повинен підтвердити відповідні або більш значні внески зі свого боку та надати звіт про видатки бюджету з реальними назвами географічних місць продажу продукції третім особам та конкретних дат.

Оспорюваними є висновки контролюючого органу про одержання ТОВ «Винфорт» у жовтні-листопаді 2019 року, у січні 2020 року, травні 2020 року, жовтні 2020 року бонусів в грошовому еквіваленті на розрахунковий рахунок, як компенсація для просування придбаного товару на території України на загальну суму 1 140 237,69 грн.

При цьому, позивач наголошує, що за зовнішньоекономічним контрактом, не виконував жодних дій по просуванню або стимулюванню збуту конкретних товарів, а отримані кошти - це додаткова бонусна винагорода або знижка на вартість товару.

Виходячи з обставин справи, судом першої інстанції правильно враховано, що, з огляду на положення п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, надання маркетингових послуг повинно виражатись в певних діях виконавця таких послуг щодо, зокрема, розміщення продукції платника податку в місцях продажу, вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) постачальника до інформаційних баз продажу, збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги) тощо. Під продажем маркетингових послуг розуміються операції з надання таких послуг за умови компенсації їх вартості.

Тобто отримання маркетингових послуг передбачає наявність двостороннього зобов'язання між сторонами, де одна сторона має зобов'язання надати послуги, інша - зустрічний обов'язок оплатити їх.

Водночас, знижки і бонуси передбачають виключно одностороннє зобов'язання однієї сторони здійснити конкретну дію при належному виконанні іншою стороною договору (основного зобов'язання).

Додаткова ж бонусна винагорода, премія або знижка на вартість товару, надана продавцем покупцеві відповідно до умов угоди про купівлю-продаж, яка не передбачає виконання жодних зобов'язань щодо надання послуг на користь продавців, чи окремої згоди сторін для зацікавлення (винагороди) постійних покупців у подальшій співпраці, не може розцінюватись як оплата вартості послуг в сфері маркетингу, операції з надання яких є об'єктом оподаткування ПДВ в розумінні п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України.

Також, перевіркою з'ясовано, що 23.11.2011 року між ТОВ «Винфорт» та ТОВ «Вікко» укладено Договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №02/11.

Відповідно до умов Договору та додаткових угод до нього, ТОВ «Вікко» повинно було у строк з 25.09.2011 року по 25.11.2011 року здійснити поставку товару.

ТОВ «Винфорт» виконало свої зобов'язання, оплативши повну вартість партії товару.

ТОВ «Вікко» свої зобов'язання з поставки товару виконало частково, а саме в період жовтня-грудня 2011 року відвантажило позивачу партію товару на суму 2 844 469,48 грн. Загальна сума коштів, яка відповідно до п. 7.5.4 та п. 9.5 Договору підлягала поверненню позивачу, склала 2 580 530,52 грн.

20.04.2011 року між ТОВ «Винфорт» та ТОВ «Укрцукрінвест» було укладено Договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №01/11.

Відповідно до умов Договору та додаткових угод до нього, ТОВ «Укрцукрінвест» повинно було у період з 30.09.2011 року по 30.11.2011 року здійснити поставку товару.

ТОВ «Винфорт» виконало свої зобов'язання, оплативши повну вартість партії товару.

ТОВ «Вікко» свої зобов'язання з поставки товару виконало частково, а саме в період жовтня-грудня 2011 року відвантажило позивачу партію товару на суму 397 200 грн. Загальна сума щодо не виконаних зобов'язань контрагентом склала 1 202 800 грн.

Перевіркою з'ясовано, що підприємства-контрагенти є ліквідованими та припиненими як юридичні особи.

Разом з цим, позивачем наголошується, що згідно даних бухгалтерського, списання заборгованості вказаних підприємств станом на 31.12.2020 року не здійснено.

Оспорюваним є наявність обов'язку позивача з нарахування податку на додану вартість за цими операції у зв'язку із висновком контролюючого органу про те, що наявна дебіторська заборгованість має статус безнадійної заборгованості та підлягає списанню.

Перевіряючи обґрунтованість висновків відповідача, судом першої інстанції вірно враховано, що за визначенням, наведеним у п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, безнадійна заборгованість - це, зокрема, заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Сума заборгованості одного платника податку перед іншим платником податку, що не стягнута після закінчення строку позовної давності, є безповоротною фінансовою допомогою (п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Одночасно, відповідно до п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31.01.2000 року №20, зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Сукупний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що списання безнадійної заборгованості має бути належним чином оформлено шляхом прийняття керівником підприємства рішення (наказу) про визнання заборгованості безнадійної та її списання. Таке рішення (наказ) є підставою для внесення відповідних даних до бухгалтерського обліку.

Відповідачем не встановлено та не підтверджено відповідними доказами списання підприємством безнадійної дебіторської заборгованості, чим не обґрунтовано виникнення у платника обов'язку з визначення та декларування податкових зобов'язань.

Також, перевіркою встановлено, що ТОВ «Винфорт» на підставі Договору від 06.05.2020 року №01-05 та актів виконаних робіт у 2020 році здійснило виплату на користь ТОВ «Ика Транс» (Грузія) у загальному розмірі 14950 дол.США (415747,95 грн.) за транспортні послуги.

На підставі Договорів від 24.05.2017 року №24/05-17, від 02.01.2018 року №01-2018, від 01.02.2019 року №01-19, від 05.02.2020 року №01-20 та актів виконаних робіт ТОВ «Винфорт» здійснило виплати на користь ТОВ «Геотранс-2007» (Грузія) за транспортні послуги в загальній сумі 53300 ддол.США (1407256,18 грн.).

Під час здійснення виплат на користь нерезидентів ТОВ «Винфорт» не утримувало та не сплачувало до бюджету податок на прибуток іноземних юридичних осіб.

Як свідчать обставини справи, ТОВ «Винфорт» скористалось положеннями Конвенції, укладеної між Урядом України та Урядом Грузії про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно, дата набуття чинності для України 01.04.1999 року, в частині звільнення від оподаткування виплачених доходів на користь компанії-нерезидента.

На підтвердження наявності права щодо пільгового оподаткування позивач під час перевірки надав електронні документи, роздруковані з сайту податкової служби Грузії, Довідки про резидентство, які видані податковою службою Грузії, в підтвердження резидентства Грузії компанії ТОВ «Геотранс-2007» та компанії ТОВ «Ика Транс».

В свою чергу, відповідач заперечував проти наданих електронних документів, посилаючись на те, що податковим законодавством не передбачено надання таких документів в електронному вигляді.

Вирішуючи спір в цій частині, судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до п. 103.1. ст. 103 Податкового кодексу України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами п. 103.4 цієї статті. (п. 103.2 ст. 103 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 103.4. ст. 103 Податкового кодексу України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Відповідно до п. 103.5. ст. 103 Податкового кодексу України довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

У разі потреби така довідка може бути затребувана у нерезидента особою, яка виплачує йому доходи, або контролюючим органом під час розгляду питання про повернення сум надміру сплачених грошових зобов'язань на іншу дату, що передує даті виплати доходів (п. 103.6 ст. 103 ПК України).

Матеріалами справи підтверджено, що довідки про податкове резидентство вказаних компаній видані офіційним компетентним органом Грузії - Службою доходів. Позивач зазначив, що зазначені довідки згідно з законодавством Грузії видаються лише в електронній формі та паперовий варіант такої довідки не передбачений законодавством країни нерезидента.

Одночасному врахуванню підлягає те, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Виходячи зі встановлених обставин справи та наведених норм законодавства, є вірним висновок суду першої інстанції про дотримання платником положень ст. 103 Податкового кодексу України та необґрунтованість висновків контролюючого органу про заниження підприємством податку з доходу неризедента внаслідок неутримання та не перерахування до бюджету податку за ставкою 6% суми сплаченого доходу нерезиденту.

Стосовно не надання позивачем додатків до Податкової декларації з податку на прибуток підприємства за півріччя 2017 року, три квартали 2017 року, судом першої інстанції вірно враховано, що вказані дії платника пояснюються відсутністю необхідного до сплати податку з доходу підприємств-нерезидентів на підставі дії нульової ставки такого податку, а звітування в обраний спосіб не призвело до зміни в складі активів та зобов'язань ТОВ «Винфорт», не вплинуло на базу оподаткування чи до недоотримання бюджетом коштів, а тому не є підставою для притягнення до відповідальності.

Так, відповідно до п. 103.9. ст. 103 Податкового кодексу України особа, яка виплачує доходи нерезидентові, зобов'язана у разі здійснення у звітному періоді (кварталі) виплат нерезидентам доходів із джерелом їх походження з України подавати контролюючому органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) звіт про виплачені доходи, утримані та перераховані до бюджету податки на доходи нерезидентів у строки та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Отже, саме у разі здійснення у звітному періоді (кварталі) виплат нерезидентам доходів із джерелом їх походження платник податку має подавати звіт про виплачені доходи.

З відсутністю у платника у звітному періоді необхідного до сплати податку з доходу підприємств-нерезидентів на підставі дії нульової ставки такого податку, у такого платника не виникає обов'язку щодо надання додатків до податкової декларації.

Слід також зазначити, що відповідно до п. 120.1. ст. 120 Податкового кодексу України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, платежі, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов'язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом.

Згідно із п.п. 14.1.265. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з осіб, що вчинили податкове правопорушення або порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

З урахуванням вище встановлених судом обставин, контролюючим органом помилково нараховані штрафні (фінансові) санкції відповідно до п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України.

Також, перевіркою встановлено недекларування платником податків у звіті про контрольовані операції з контрагентом SANDERGATE LIMITED (Кіпр) за 2017 рік та операцій з контрагентом S.P.I. Spirits (кіпр) за 2017-2019 роки.

Як свідчать обставини справи, 09.90.2016 року між ТОВ «Винфорт» та Компанією SANDERGATE LIMITED (Кіпр) укладено Контракт поставки партії гороху.

В межах цих операцій нерезиденту були виставлені інвойси на загальну суму 810 000 дол. США, Компанією SANDERGATE LIMITED здійснено передплату товару за контрактом на суму 810 000 дол. США.

У зв'язку з тим, що поставка товару за контрактом здійснена не була, позивачем протягом 2017 року повернуто нерезиденту кошти в сумі 810 000 дол.США.

Виходячи з положень п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Разом з цим, відповідно до п. 4 Положення Правління Національного банку України від 02.01.2019 року №5 «Про затвердження про заходи та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті» клієнти (резиденти та нерезиденти) здійснюють валютні операції з купівлі безготівкової іноземної валюти/банківських металів та/або переказу іноземної валюти/банківських металів/національної валюти в разі наявності підстав/зобов'язань для проведення таких операцій, що підтверджуються відповідними документами, які подаються для здійснення купівлі до банків, для здійснення переказу - до уповноважених установ.

Згідно із п. 43 цього Положення банк зобов'язаний зараховувати куплену, обміняну за дорученням клієнтів іноземну валюту на поточні рахунки клієнтів, за винятком купівлі, обміну іноземної валюти:3) для виконання резидентом зобов'язань перед нерезидентом за зовнішньоекономічним договором, якщо обмін іноземної валюти здійснено на міжнародному валютному ринку.

Клієнт-резидент зобов'язаний використати: 1) іноземну валюту, куплену в установленому порядку через банк, не пізніше ніж за 10 робочих днів після дня її зарахування на його поточний рахунок на потреби, зазначені в заяві про купівлю іноземної валюти (з урахуванням особливостей, передбачених у пунктах 45, 451 розділу IV цього Положення). Ця вимога не поширюється на випадки купівлі іноземної валюти резидентами, визначені в пункті 901 розділу IX цього Положення, а також випадки купівлі іноземної валюти фізичними особами (п. 44 Положення).

Отже, є обґрунтованими доводи позивача про те, що операції з купівлі валюти та продажу валюти і курсова різниця не відноситься до операції за договором з нерезидентом, а є окремою операцією між клієнтом та банком.

Таким чином, отримана попередня оплата за товар не є доходом та не впливає на об'єкт оподаткування платника податків.

Стосовно господарських операцій з Компанією S.P.I. Spirits (Cyprus) Limited судом першої інстанції вірно встановлено, що 24.01.2011 року між позивачем та нерезидентом укладено Договір про дистрибуцію, за яким ТОВ «Винфорт» отримано виключне право на розповсюдження та продаж горілки, маркованої товарними знаками, визначеними у додатку №1 до договору.

У зв'язку з тим, що обсяг поставок за 2017 рік перевищував вартісний показник 10 млн.грн., операції з поставки всієї продукції були відображені у звіті про контрольовані операції.

Також, у 2017 році ТОВ «Винфорт» було надано знижку на загальну суму 364 726 євро на підставі відповідних угод. Сума бонусу згідно з даних угод сплачувалася шляхом зменшення заборгованості дистриб'ютора за отриманий від постачальника товар у розмірі, зазначеному у кожній угоді окремо.

Відповідно до п. 3 угод, ця сума є виключно знижкою (бонусом) і не є сплатою за будь-які надані дистрибютерні послуги.

Вирішуючи спір в цій частині, суд першої інстанції правильно врахував, що за визначенням об'єкт оподаткування відповідно до ст. 134 Податкового кодексу України та база оподаткування відповідно до ст. 135 Податкового кодексу України є грошовим вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Як свідчать обставини справи, угодами укладеними між ТОВ «Винфорт» та S.P.I. Spirits (Cyprus) Limited передбачено, що сума бонусу згідно з даних угод сплачувалася шляхом зменшення заборгованості дистриб'ютора за отриманий від постачальника товар у розмірі, зазначеному у кожній угоді окремо.

Контролюючим органом встановлено порушення щодо не відображення у звіті контрольованих операцій щодо отриманих бонусів, однак не зазначено порушень щодо відображення у звіті основних контрольованих операцій з нерезидентом, за якими була зменшена заборгованість за рахунок бонусів.

Таким чином, порушень норм податкового законодавства позивач не допустив.

Під час вирішення справи, судом першої інстанції вірно акцентовано увагу на тому, що позивачем під час перевірки надано повний і належний пакет документів, які підтверджують правильність бухгалтерського обліку платника та дотримання норм податкового законодавства під час провадження своєї господарської діяльності.

Висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на неповному дослідженні і врахуванні первинної, розрахункової документації, чим помилково визначено порушення позивача у податковій сфері.

З огляду на те, що висновки суду про наявність підстав для задоволення позову відповідають нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та обставинам справи, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до вимог ст. 316 КАС України підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 139, 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 05.08.2022 року.

Головуючий-суддя: О.В. Єщенко

Судді: О.О. Димерлій

Т.М. Танасогло

Попередній документ

105604115

Наступний документ

105604117

Інформація про рішення:

№ рішення:	105604116
№ справи:	420/13558/21
Дата рішення:	17.02.2022
Дата публікації:	09.08.2022
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	П'ятий апеляційний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Відмовлено у відкритті провадження (30.03.2023)
Дата надходження:	17.02.2023
Предмет позову:	про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Розклад засідань:

Минулі засідання (7)

26.03.2026 02:48	П'ятий апеляційний адміністративний суд
26.03.2026 02:48	П'ятий апеляційний адміністративний суд
26.03.2026 02:48	П'ятий апеляційний адміністративний суд
06.09.2021 11:30	Одеський окружний адміністративний суд
12.10.2021 10:00	Одеський окружний адміністративний суд
27.01.2022 11:30	П'ятий апеляційний адміністративний суд
17.02.2022 09:30	П'ятий апеляційний адміністративний суд