04 серпня 2022 року м. Дніпросправа № 340/2280/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Сафронової С.В., Чумака С.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року в адміністративній справі №340/2280/21 (головуючий суддя першої інстанції Дегтярьова С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач 13.05.2021 року звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 провести розрахунок та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати належної йому при звільненні, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, а саме: провести розрахунок та виплатити йому середній заробіток за період з 31.03.2019 по 29.04.2021 включно.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 31.03.2019 №97 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Проте в день звільнення не було проведено остаточного розрахунку з позивачем, оскільки не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2015 року по 2019 рік включно. Позивач отримав таку грошову компенсацію лише 29.04.2021 року на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 року у справі №340/5268/20. Вважає, що відповідач має нести відповідальність, передбачену ст.117 Кодексу законів про працю.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 27437,50 грн..
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про відмову в задоволенні вимог адміністративного позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а позовні вимоги є безпідставними. Відповідач зазначає стосовно правомірності дій посадових осіб військової частини, оскільки до такої категорії осіб як військовослужбовці не підлягає застосуванню поняття як середній заробіток, у зв'язку із чим відсутні підстави для виплати такого середнього заробітку за час затримки відповідно до приписів трудового законодавства.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та 21.09.2015 року набув статусу учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с.7).
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 31.03.2019 року №97 ОСОБА_1 звільнено з військової служби на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 26.03.2019 №27-рс за п. «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок» (а.с.9).
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 р. по справі №340/5268/20 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації невикористаної відпустки, яка надається учаснику бойових дій, за період проходження служби за 2015-2019 роки, враховуючи грошове забезпечення станом на день звільнення з військової служби (31 березня 2019 року). Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку, яка надається учаснику бойових дій, за період проходження служби у 2015-2019 роках, враховуючи грошове забезпечення станом на день звільнення з військової служби (31 березня 2019 року) (а.с.11-14).
На виконання вищевказаного судового рішення, відповідачем нарахована та 29.04.2021 року виплачена позивачу на картковий рахунок грошова компенсація в розмірі 27527,60 грн., про що свідчить довідка з банку та зазначається позивачем в адміністративному позові (а.с.15).
Позивач, вважаючи, що має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції зазначив, що оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116 та 117 КЗпП України, а тому відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стосовно розміру середнього заробітку, який підлягає відшкодуванню на користь позивача, суд зазначив, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 27437,50 грн., яка підлягає саме стягненню з відповідача на користь позивача, що в даним правовідносинах є належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Правові засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-ХІІ (далі за текстом - Закон №2011).
Статтею 1 Закону №2011 встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260). Цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Відповідно до пункту 1 розділу XXXI Порядку №260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
В постановах Верховного Суду від 31.10.2019 року у справі №828/598/17, від 05.08.2020 року у справі №826/20350/16, від 15.07.2020 року у справі №824/144/16-а викладена правова позиція щодо застосування норм КзпП України у справах військовослужбовців, пов'язаних із звільненням зі служби.
Суд зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Водночас, Суд враховує, що спеціальними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби.
Таким чином, оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року №108/95-ВР додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Тобто, за своєю правовою природою середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури заробітної плати, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.01.2019 року у справі №910/4518/16.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 по справі №340/5268/20 встановлено, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу при звільненні не нараховувалася.
З тексту позовної заяви вбачається, що розрахунок за рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 року, яке набрало законної сили 26.02.2021 року, проведено 29.04.2021 року, що підтверджується копією виписки з банківського рахунку позивача та не заперечується відповідачем. (а.с. 15)
Посилання відповідача на те, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження заробітної плати, апеляційний суд до уваги не приймає та зазначає, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, як правильно зазначив суд першої інстанції.
Періодом затримки розрахунку при звільненні в даному випадку є період з 01.04.2019 року по 28.04.2021 року.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від розміру простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг такої відповідальності може бути неспівмірним та непропорційним наслідкам порушення.
Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗПП України, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18).
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з огляду на очевидну не співмірність суми несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за невикористані дні календарної відпустки з розміром середнього заробітку за час затримки їх виплати при звільненні, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, то справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, є сума в розмірі 27437,50 грн..
Визначений судом першої інстанції розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку сторонами не оскаржується.
Також апеляційний суд зазначає, що ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
В даному випадку, належним способом поновлення порушених прав позивача буде саме стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 27437,50 грн..
Суд апеляційної інстанції з урахуванням наведених вище обставин в їх сукупності вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог саме у визначеному розмірі.
Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції в цій частині рішення не перевіряється.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних та обгрунтованих юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 77, 123, 240, 250, 308, 311, 316, 319, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року в адміністративній справі №340/2280/21 залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 липня 2021 року в адміністративній справі №340/2280/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Сафронова
суддя С.Ю. Чумак