про відмову в забезпечені адміністративного позову
05 серпня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/2709/22-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву Чернівецької міської ради про забезпечення позову у справі за позовом Чернівецької міської ради до Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради, Колективного проектно-кошторисного бюро побуту про скасування дозволу на початок будівельних робіт,
Чернівецька міська рада (далі - позивач) звернулася в суд з позовом до Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради (далі - відповідач-1), Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради (далі - відповідач-2), Колективного проектно-кошторисного бюро побуту (далі - відповідач-3) в якому просить:
- скасувати містобудівні умови та обмеження №1075/15 від 11.08.2015 року забудови земельної ділянки на вул. А. Шептицького, 7;
- скасувати дозвіл на початок будівельних робіт за адресою Шептицького 7, від 30.06.2022 року.
Одночасно із позовною заявою, позивач подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії пов'язані із здійсненням будівництва за адресою Митрополита Шептицького,7.
В обґрунтування поданої заяви позивач вказує, що у разі ухвалення за результатами розгляду позовної заяви судового рішення про задоволення позовних вимог позивачеві у майбутньому доведеться докласти значних зусиль і понести витрати на відновлення своїх прав і повернення свого майна, знищення комунальної власності територіальної громади та до значного ускладнення повернення земельної ділянки до попереднього стану, всупереч та не дотримавшись Закону України "Про охорону культурної спадщини". Позивач вважає, що у разі невжиття заходів забезпечення позову захист її прав, свобод та інтересів стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, дослідивши матеріали адміністративного позову, суд дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Порядок розгляду заяви про забезпечення позову врегульовано статтею 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 154 КАС України у виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
У зв'язку з відсутністю виняткових обставини, які унеможливлюють розгляд заяви про забезпечення позову без участі сторін, суд вважає за можливе розглянути її без проведення судового засідання.
Відповідно до вимог статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом частини 4 статті 150 КАС України подання адміністративного позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Частиною 1 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до положень частини 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Із системного аналізу вимог наведених норм випливає, що забезпечення позову - це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову.
Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику. Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ'я сторін.
Законодавець встановив три підстави для постановляння ухвали про забезпечення позову у справі, зокрема такими є:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
- наявні ознаки очевидної протиправності оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності;
- наявні ознаки очевидного порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.
У пункті 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" № 2 від 06.03.2008 року надано роз'яснення, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування обставин, які б свідчили про наявність зазначених вище підстав для забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Із аналізу наведеного видно, що обов'язковою передумовою вжиття заходів для забезпечення позову, є мотивована заява сторони з зазначенням дійсних обґрунтованих підстав вважати, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Тому, у вирішенні питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту порушеного права.
На цій стадії процесу суд не констатує факт порушення права, однак забезпечує можливість виконання рішення суду, яке може бути прийнято на користь позивача.
Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 року, №3-рн/2003 “У справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора)” зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) (пункт 9 мотивувальної частини рішення).
Європейський суд з прав людини у своєму рішення від 23.01.2014 року, №19336/04 “Справа “East/West Alliance Limited” проти України”” вказав на те, що межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (див., серед інших джерел, вищезазначене рішення у справі "Аксой проти Туреччини", п. 95, та рішення у справі "Кудла проти Польщі" [ВП], заява N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI) (пункт 227).
Окрім цього, в рішенні від 18.02.2010, № 54131/08 “Справа “Байсаков та інші проти України”” Європейський суд зазначив, " ... що процедура такого судового контролю становить, у принципі, ефективний засіб юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції стосовно скарг, пов'язаних з рішеннями про вислання та екстрадицію, але за умови існування можливості ефективної перевірки судами законності - з матеріально-правового та процесуального погляду - дискреційних дій органу виконавчої влади і можливості скасування ними такого рішення в разі необхідності (див. ухвалу у справі "Сливенко проти Латвії" [ВП], N 48321/99, п. 99, ЄСПЛ 2002-II). Однак, якщо заявник намагається запобігти своєму висланню з Договірної держави, такий засіб юридичного захисту буде ефективним лише в разі, якщо він автоматично зупиняє дію оскаржуваного рішення (див. рішення у справі "Жебремедин [Габерамадієн] проти Франції", N 25389/05, п. 66, ЄСПЛ 2007-V) (пункт 75).
Отже, підсумовуючи вищенаведене, слід прийти до висновку, що існування інституту забезпечення позову, обумовлено потребою в ефективному юридичному захисті прав та інтересів людини. Ефективне використання інституту забезпечення позову унеможливить порушення права людини, яке на думку останньої є порушеним.
Водночас використання засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади.
Суд звертає увагу на те, що наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень, дій та/або бездіяльності може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що доводи позивача в заяві про забезпечення адміністративного позову не є однозначними, переконливими для цілей забезпечення адміністративного позову та підлягають встановленню під час судового розгляду справи.
Суд вважає за необхідне зазначити і те, що застосовуючи той чи інший вид забезпечення позову, суд не завжди може знати про реальний стан речей (обставин) та наслідки вжиття заходу для відповідача, проте суд діє на підставі доказів та фактів, наданих позивачем. Окрім цього, під час розгляду справи можуть змінитися певні обставини, які суттєво впливають на становище заявника чи можливість виконання рішення суду.
Зважаючи на суть спірних правовідносин, оцінивши доводи позивача, які викладені в заяві про забезпечення позову, суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог щодо забезпечення судом даного позову. Позивачем не наведено переконливих доводів (обґрунтованих припущень), які б могли свідчити про те, що невжиття заходів, про які він просить, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, прийнятого за результатом розгляду даної справи, або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Враховуючи викладене вище, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення даного позову, а тому відмовляє у задоволенні такої заяви.
Керуючись статтями 150, 154, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні заяви представника Чернівецької міської ради про забезпечення позову - відмовити.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п'ятнадцяти днів з дня його проголошення (складання).
Суддя І.В. Маренич