Справа № 381/3391/21
Провадження № 2-а/369/75/22
Іменем України
05.08.2022 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Волчка А.Я.,
секретаря судового засідання Миголь А.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора управління патрульної поліції в Одеській області, капрала поліції Калашнікової Тетяни Олегівни, третя особа: Департамент патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови серії АПО18 №567637 від 28 серпня 2021 року,-
22.09.2021 року позивач звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом про скасування постанови серії АПО18 №567637 від 28 серпня 2021 року, посилаючись на те, що постановою відповідача його, без законних підстав, притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 44-3 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 255,00 грн.
Свої вимоги мотивував тим, що постанова складена безпідставно.
Зазначив, що поліцейським28 серпня 2021 року було зупинено транспортний засіб позивача та розпочато розгляд справи про перевищення швидкості автомобілем, яким керував позивач. Не погоджуючись з твердженням відповідача про перевищення швидкості, вважаючи зупинку транспортного засобу безпідставною, позивач просив відповідача надати докази здійснення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, після чого поліцейські почали вести себе досить агресивно та запропонували позивачу вийти з автомобіля, а коли позивач вийшов з нього, повалили позивача на землю з надяганням кайданів та застосували грубу фізичну силу, душили та приснули в обличчя газовим балончиком, чим заподіяли позивачу тілесні ушкодження у вигляді закритого крайового перелому човноподібної кістки. Потім провели затримання позивача та направились до відділення поліції для складання протоколу, залишивши машину з родиною позивача на дорозі.
У відділені поліції, додатково, було винесено постанову серії АПО18 №567637 від 28 серпня 2021 року,та притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 44-3 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 255,00грн.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24.09.2021 року справу передано за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.
18.11.2021 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області відкрито провадження у справі з призначенням розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.
23.03.2022 року представником відповідача до суду надані пояснення на позовну заяву, просив у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що винесена постанова в повній мірі відповідає вимогам закону, коли твердження позивача у позовній заяві не відповідають дійсності, є безпідставними та необґрунтованими. Зазначив, що факт вчиненого адміністративного правопорушення було зафіксовано відеозаписами працівників поліції. Позивач знаходився у приміщенні відділення поліції без вдягнутих засобів індивідуального захисту, вказане підтверджується відеозаписом з боді камери «б.к. 1737», який записаний до постанови як доказ.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.08.2021 року відповідачем у м. Одеса по вул. Заболотного, 18А, винесено постанову серії АПО18 № 567637 про те, що позивач 28.08.2021 року о 12 год. 00 хв. Знаходився в громадській будівлі, а саме в Суворовському ВП без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіратора, або захисної маски, що закриває рот та ніс, порушив постанову КМУ від 19.12.2020 року, ураховуючи, що громадянин ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 44-3 КУпАП його було притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено на нього штраф у розмірі 255,00 грн.
Представником відповідача наданий відеозапис з нагрудної боді камери № 1737, однак, зазначений доказ не визнається судом належним, оскільки про такий доказ не було зазначено у постанові про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно ч.2 ст.44-3 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно у вигляді штрафу в розмірі від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У відповідності до ч.1 ст.8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно з положенням п.8 ч.1 ст.23 цього Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
На підставі ч.1 ст.222 КпАП України органи Національної поліції розглядають, серед іншого, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст.44-3 цього Кодексу.
Відповідно до ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.
На виконання вимог Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №641 від 22 липня 2020 року «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якою з метою запобігання поширенню на території України вказаної гострої респіраторної хвороби, у період з 01 серпня 2020 року по 31 березня 2022 року на території України запроваджено карантин на всій території України, згідно з постановами Уряду №211 від 11.03.2020 року та №392 від 20.05.2020 року, від 15.12.2021 року №1336.
Відповідно до п.2-2 постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09 грудня 2020 року, з 17 червня 2021 року на території України встановлюється «зелений» рівень епідемічної небезпеки, відповідно до якого забороняється перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно.
Так, постанова Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №1236 від 09 грудня 2020 року на момент вчинення адміністративного правопорушення була чинною, її норми, в контексті положень ст.117 Конституції України, є обов'язковими для виконання усіма особами на території України, а окремі положення вказаного нормативно-правового акту, в тому числі п.п.15 п.3.5 неконституційними не визнавались.
За змістом ст.1 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» визначено що громадське місце - це частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, в тому числі під'їзди, а також підземні переходи, стадіони.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема застосовувати технічні прилади і технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
За змістом ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а також у доведенні перед судом їх переконливості, суд зазначає, що обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем не звільняє позивача від обов'язку доказування протилежного.
При дослідженні постанови серії АПО18 №567637 від 28 серпня 2021 року, судом встановлено, що інспектор управління патрульної поліції в Одеській області капрал поліції Калашнікова Тетяна Олегівна не дотрималася вказаних вимог закону при складанні щодо ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 44-3 КУпАП, зазначила постанову КМУ від 19.12.2020 року (у зв'язку з поганою роздруківкою не можливо встановити № постанови КМУ), не зазначила які саме пункти (положення) постанови КМУ N 1236 від 09 грудня 2020 року порушив ОСОБА_1 , належним чином не виклала суть вчиненого останнім адміністративного правопорушення, що призвело до неконкретності змісту зазначеного протоколу, а також не відібрала пояснення у свідків щодо обставин події. Тобто, протокол про адміністративну відповідальність щодо ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд, встановивши, наведені порушення при складенні постанови, перевіривши фактичні обставини, дійшов обґрунтованого висновку про не доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 44-3 КУпАП.
Частина 1 ст. 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити провадження у справі.
Справу про адміністративне правопорушення відносно позивача слід закрити, оскільки немає доказів події адміністративного правопорушення, а відсутність події адміністративного правопорушення у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП виступає обставиною, що виключає провадження в справі про адміністративне правопорушення.
З огляду наведених підстав, суд прийшов до висновку, що постанова серії АПО18 №567637 від 28 серпня 2021 року підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання дій відповідача щодо складання оскаржуваної постанови протиправними задоволенню не підлягають, оскільки частиною 3 статті 286 КАС України визначено перелік рішень, які може прийняти суд за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Вказаний перелік є вичерпним і не передбачає визнання дій посадової особи щодо складання постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності незаконними або визнання постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності протиправною, а відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Приписами ч. 1 ст. 143 КАС України визначено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішення, постанові або ухвалі.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 454,00 грн.
Таким чином, вирішуючи питання стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правову допомогу, суд зазначає наступне.
Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до частини п'ятої статті 242 КАС України також враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 №280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Зазначені норми (статті 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб'єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Враховую вищенаведене, обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи, суд відмовляє у задоволені позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн., у зв'язку з не підтвердженням фактичної сплати таких витрат, відсутності переліку виконаних робіт, вартості конкретних робіт.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 2, 5, 9, 72, 74, 75, 77, 205, 241, 242, 244, 246, 250, 255, 286, 295, 297 КАС України, ст. 7, 33, ч.2 ст.44-3, 245, 251, 252, 256, 258, 268, 276, 280, 283, 288, 289, 293 КУпАП, суд -
Позов задовольнити частково.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії АПО18 №567637 від 28 серпня 2021 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 44-3 КУпАП.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 44-3 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати на сплату судового збору у розмірі 454,00 грн.
В задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: А.Я.Волчко