Ухвала
Іменем України
04 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 756/9032/20
провадження № 61-6849ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю.,
Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пенсіон-ЮА» на рішення Оболонського районного суду міста Києва
від 12 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду
від 08 червня 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пенсіон-ЮА» до ОСОБА_1 про зміну розміру часток у праві власності на нерухоме майно, припинення права власності на нерухоме майно, визнання права власності на нерухоме майно,
У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Пенсіон-ЮА» (далі - ТОВ «Пенсіон-ЮА») звернулося до суду з позовом до
ОСОБА_1 про зміну розміру часток у праві власності на нерухоме майно, припинення права власності на нерухоме майно, визнання права власності на нерухоме майно.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до договору довічного утримання ТОВ «Пенсіон-ЮА» набуло у власність Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . Власником іншої частини вказаної квартири є ОСОБА_1 .
Посилаючись на те, що спірна квартира перебувала в аварійному, антисанітарному стані та потребувала ремонту, який товариство провело за власний рахунок, враховуючи вартість невід'ємних поліпшень цього нерухомого майна, ТОВ «Пенсіон-ЮА», з урахуванням уточнених позовних вимог, просило суд:
- змінити розмір часток у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , визнавши за ТОВ «Пенсіон-ЮА» право власності на 45/100 часток спірної квартири з частки, що належала ОСОБА_1 ;
- залишити у її власності 5/100 часток у цій квартирі, після чого припинити право власності ОСОБА_1 на 5/100 часток у квартирі;
- визнати за ТОВ «Пенсіон-ЮА» право власності на ці 5/100 часток у квартирі зі стягненням з ТОВ «Пенсіон-ЮА» на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за цю частку згідно з висновком будівельно-технічної експертизи.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 12 жовтня
2021 року у задоволенні позову ТОВ «Пенсіон-ЮА» відмовлено.
Зобов'язано Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві повернути ТОВ «Пенсіон-ЮА» 70 400 грн, внесених за квитанцією від 13 квітня 2021 року № ПН 1983451.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2021 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що спірна квартира належить сторонам на праві спільної часткової власності в рівних частках, відповідачка згоди
ТОВ «Пенсіон-ЮА» на проведення в ній ремонтних робіт не надавала, надіслане їй поштовим відправленням повідомлення про проведення цих робіт, яке ОСОБА_1 не вручено, не може розцінюватись як її згода. Разом з тим, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що свідчать про вимушеність вказаних робіт та їх невід'ємність, у зв'язку з чим правових підстав для збільшення частки позивача у спірній квартирі за рахунок частки відповідачки внаслідок проведення ним ремонтних робіт за власні кошти немає, й, відповідно, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У касаційній скарзі, поданій у липні 2022 року, ТОВ «Пенсіон-ЮА» просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Також до касаційної скарги додано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень з посиланням на те, що строк пропущено з поважних причин, оскільки повний текст постанови Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року отримано представником позивача 20 червня 2022 року засобами електронного зв'язку, що підтверджується копією скріншоту електронного листа про направлення копії постанови апеляційного суду.
Відповідно до частин другої, третьої статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження пропущено з поважних причин, наявні підстави для його поновлення.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України
(суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин не було застосовано частину третю
статті 357 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Таким чином не враховано також постанову Верховного Суду України від 08 листопада
2017 року у справі № 6-1447цс17.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Суди встановили, що відповідно до інформації Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації»
(далі - КП Київської міської ради «Київське МБТІ») квартира АДРЕСА_1 , на праві власності зареєстрована за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі договору міни від 27 січня 1995 року № 16, посвідченого Київською державною нотаріальною конторою за № 6-221 та зареєстрованого
в КП Київської міської ради «Київське МБТІ» 01 лютого 1995 року за реєстровим № 2017.
16 листопада 2016 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Пенсіон-ЮА» укладений договір довічного утримання, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала у власність, а ТОВ «Пенсіон-ЮА» отримало
у власність Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . У свою чергу, ТОВ «Пенсіон-ЮА» зобов'язувалося забезпечувати відчужувача утриманням довічно на умовах цього договору.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 18 лютого 2020 року право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 зареєстровано за ТОВ «Пенсіон-ЮА».
Відповідно до довідки Комунального концерну «Центр комунального сервісу» (далі - КК «ЦКС») від 11 листопада 2016 року ОСОБА_3 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 , технічний стан будинку задовільний, характеристика житлової площі задовільна.
Також суди встановили, що 13 березня 2020 року ТОВ «Пенсіон-ЮА» направило ОСОБА_1 засобами електронного зв'язку повідомлення про проведення ремонтних робіт, в якому просило надати згоду
на проведення визначених у повідомленні ремонтних робіт,
що підтверджується описом у вкладення в цінний лист та накладною
№ 0101909403708.
03 квітня 2020 року між ТОВ «Пенсіон-ЮА» та ОСОБА_4 укладений договір № 02 на виконання ремонтно-монтажних, оздоблювальних робіт, відповідно до пункту 1.1 якого ТОВ «Пенсіон-ЮА» доручає, а ОСОБА_4 зобов'язується з матеріалів, які надає замовник, на власний ризик та у передбачений договором строк виконати ремонтно-монтажні, оздоблювальні роботи на об'єкті, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 34,2 кв. м, що перебуває в управлінні і користуванні замовника, а замовник зобов'язується прийняти належним чином виконані роботи та оплатити їх.
Загальна вартість договору складається з суми вартостей робіт згідно з актами виконаних робіт; орієнтований обсяг, характер і вартість робіт визначається у кошторисі, який є додатком № 1 до договору.
За актом виконаних робіт до договору від 03 квітня 2020 року № 02 загальна вартість робіт становить 166 964,72 грн.
Згідно з розпискою ОСОБА_4 від 03 червня 2020 року, від члена правління ТОВ «Пенсіон-ЮА» ОСОБА_5. одержала 166 964,72 грн
у рахунок оплати за виконані роботи відповідно до договору від 03 квітня 2020 року.
Відповідно до висновку оціночно-будівельної експертизи від 14 грудня
2020 року № 14/12/20, яка була зроблена за заявою ТОВ «Пенсіон-ЮА», ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 до здійснених у 2020 році поліпшень, а саме: капітального ремонту (враховуючи стан квартири до проведення ремонту як «незадовільний»), визначена за наданими на дослідження документами станом і в цінах на час складання висновку становить 772 000 грн; ринкова вартість квартири після здійснених у 2020 році невід'ємних поліпшень, а саме: проведення капітального ремонту, визначена за наданими на дослідження документами станом і в цінах на час складання висновку, становить 1 408 000 грн; вартість невід'ємних поліпшень, проведених в квартирі станом і в цінах на час складання висновку становить 636 000 грн.
Відповідно до висновку оціночно-будівельної експертизи від 15 грудня
2020 року № 15/12/20, зробленої за заявою ТОВ «Пенсіон-ЮА» згідно з вимогами нормативно-правових актів у галузі будівництва виділити в натурі 5/100 частин квартири АДРЕСА_1 не вбачається можливим; дійсна (ринкова) вартість частки квартири в розмірі 5/100 станом на час проведення експертизи, визначена за наданими документами, становить 70 400 грн.
Згідно з квитанцією від 13 квітня 2021 року № ПН 1983451
ТОВ «Пенсіон-ЮА» внесено на депозитний рахунок суду 70 400 грн.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом
у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша
статті 13 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.
Статтею 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2013 року
у справі № 6-37цс13 для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників (постанова Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14).
У постановах від 07 лютого 2019 року у справі № 686/17974/17 (провадження № 61-41740св18) та від 18 липня 2019 року у справі
№ 210/2236/15-ц (провадження № 61-33924св18) Верховний Суд вказав, що при вирішенні справ про припинення права на частку у спільному майні в частині незавдання шкоди інтересам відповідача та членам його сім'ї суди насамперед зобов'язані дослідити наявність у відповідача іншого житла.
У разі відсутності такого житла позбавлення особи права на частку у спільному майні, яке є єдиним зареєстрованим за ним житлом, буде розцінюватися як завдання шкоди його інтересам та інтересам членам його сім'ї.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що здійснення права власності співвласниками, в тому числі спрямованих на покращення спільного майна (ремонт), можливе лише за їх спільною згодою, а у разі її відсутності, такі дії одного із співвласником вважаються вчиненими ним на власний ризик і не призводять до зміни розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Суди попередніх інстанцій встановили, що здійснення права власності співвласниками, в тому числі спрямованих на покращення спільного майна (ремонт), можливе лише за їх спільною згодою, а у разі її відсутності, такі дії одного із співвласником вважаються вчиненими ним на власний ризик і не призводять до зміни розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Спірна квартира належить сторонам на праві спільної часткової власності в рівних частках, відповідачка згоди ТОВ «Пенсіон-ЮА» на проведення в ній ремонтних робіт не надавала, а надіслане їй поштовим відправленням повідомлення про проведення цих робіт, яке ОСОБА_1 не вручено, не може розцінюватись як її згода.
Ураховуючи встановлені належним чином судами попередніх інстанцій фактичні обставини у справі на підставі наданих доказів, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов вірного висновку про те, що відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про вимушеність цих робіт та їх невід'ємність, а також для збільшення частки позивача у спірній квартирі за рахунок частки відповідачки внаслідок проведення ним ремонтних робіт за власні кошти й відповідно про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.
Оскільки решта позовних вимог ТОВ «Пенсіон-ЮА» є похідними від позовної вимоги про зміну розміру часток у праві власності на нерухоме майно, то вони також задоволенню не підлягають, а внесені позивачем на депозитний рахунок грошові кошти у сумі 70 400 грн - поверненню.
Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України визначено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник послався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі
№ 490/3505/17 (провадження № 61-5426св19), від 15 вересня 2021 року
у справі № 766/18974/18 (провадження № 61-6657св21).
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини
є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону
не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 490/3505/17 (провадження № 61-5426св19) предметом позову є визнання недійсними результатів аукціону в електронній формі, договору купівлі-продажу вимоги, договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Погоджуючись з висновками, викладеними у рішенні суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2021 року у справі
№ 766/18974/18 (провадження № 61-6657св21) зазначив, що виділ належної позивачу частки в натурі є неможливим, відповідач спірним майном не користується, оскільки проживає в іншому жилому приміщенні, а у спірній квартирі проживає стороння позивачу особа, матеріальну компенсацію відповідач не сплачує, об'єкт спільної власності може бути відчужено з компенсацією кожному власнику його частки без заподіяння будь-якої шкоди співвласникам.
У постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17 Верховний Суд України зробив висновок, що стаття 57 СК України визначає правила віднесення майна до об'єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 СК України встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об'єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об'єктами спільної сумісної власності подружжя. Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик. Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта. Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Отже, висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтею 390, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Пенсіон-ЮА» про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задовольнити.
Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «Пенсіон-ЮА» строк на касаційне оскарження рішення Оболонського районного суду міста Києва
від 12 жовтня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду
від 08 червня 2022 року.
У відкритті касаційного провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пенсіон-ЮА» до ОСОБА_1 про зміну розміру часток у праві власності на нерухоме майно, припинення права власності на нерухоме майно, визнання права власності на нерухоме майно, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Пенсіон-ЮА» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року, відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
С. Ю. Мартєв
В. В. Сердюк