Ухвала
Іменем України
05 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 754/8831/18
провадження № 61-6646ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 03 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року в справі за скаргою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Нагайчук М. В., на дії державного виконавця,
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив: визнати неправомірними дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Нагайчук М. В. (далі - державний виконавець Печерського РВ ДВС у м. Києві Центрального ЦМУ МЮ (м. Київ) Нагайчук М. В.) у виконавчому провадженні № 65452990 щодо невжиття заходів з накладення штрафу 28 липня 2021 року, 04 серпня 2021 року, 11 серпня 2021 року, 18 серпня 2021 року, 25 серпня 2021 року, 01 вересня 2021 року, 04 вересня 2021 року, 08 вересня 2021 року у зв'язку з невиконанням боржником рішення суду; зобов'язати державного виконавця Печерського РВ ДВС у м. Києві Центрального ЦМУ МЮ (м. Київ) Нагайчук М. В. вжити заходи з накладення штрафу у зв'язку з невиконанням боржником рішення суду та вжити заходів з примусового виконання рішення, передбачених статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».
Скаргу заявник обґрунтовував тим, що у провадженні Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Печерський РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ)) знаходиться виконавче провадження № 65452990 щодо примусового виконання виконавчого листа № 754/8831/18 від 12 травня 2021 року про зобов'язання ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 . У спілкуванні з сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановлення порядку спілкування з сином.
При цьому за визначеним виконавцем місцем виконання рішення суду: м. Київ, вул. Різницька, 11-б, щосереди перевіряється виконання рішення суду.
ОСОБА_1 посилався на те, що, незважаючи на те, що рішення суду з боку ОСОБА_3 не виконувалося, державний виконавець не вживав жодних належних заходів щодо його примусового виконання, зокрема, не складав відповідних постанов про накладення штрафу на боржника. Про невиконання рішення боржником свідчать ті факти, що зустрічі з дитиною не відповідають тому проміжку часу, який визначений рішенням суду, на цих зустрічах присутні як ОСОБА_3 , так і сторонні особи, яких вона запрошує, а сама дитина налаштована проти нього.
Також заявник стверджував, що відомості, внесені державним виконавцем до актів, не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 03 листопада 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року, у задоволенні скарги відмовлено.
16 липня 2022 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_7 засобами поштового зв'язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 03 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги в повному обсязі.
Свої вимоги заявник обґрунтовує неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, вказує на те, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою доводи, які свідчать про факт невиконання боржником рішення суду та відповідно про протиправність бездіяльності державного виконавця щодо невжиття всіх передбачених законодавством заходів з метою реального виконання рішення суду щодо участі батька у вихованні дитини.
Заявник зазначає, що суд першої інстанції та апеляційний суд не виконали вимоги законодавства щодо контролю за виконанням рішення суду та формально розглянули скаргу, ухваливши незаконні рішення.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов такого висновку.
Судами установлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року в справі № 754/8831/18 було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору,- Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.
Попереджено ОСОБА_1 про необхідність зміни ставлення до виховання дитини - сина ОСОБА_6 .
Контроль за виконанням ОСОБА_1 батьківських обов'язків покладено на Службу у справах дітей та сім'ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предметаспору, - Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у вихованні сина, визначення порядку участі батька у вихованні сина задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з сином ОСОБА_6 та його вихованні.
Встановлено порядок спілкування ОСОБА_1 з сином ОСОБА_6 , а саме:
- перші три місяці: щосереди з 17 год 00 хв до 18 год 30 хв у присутності психолога або фахівця Печерського районного у м. Києві центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді;
- в подальшому (з четвертого місяця): щосереди з 17 год 00 хв до 19 год 00 хв без присутності матері дитини, психолога або фахівця Печерського районного у м. Києві центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді;
- щосуботи місяця з 10год 00 хв до 13 год 00 хв без присутності матері дитини, але за бажанням дитини;
- щорічно під час осінніх, зимових та весняних канікул - кожну їх першу частину для спільного відпочинку батька з дитиною, за бажанням дитини;
- щорічно під час осінніх, зимових та весняних канікул - кожну їх першу частину для спільного відпочинку батька з дитиною, за бажанням дитини;
- щорічно під час літніх канікул - один місяць з урахуванням графіку планування канікул дитини для спільного відпочинку батька з дитиною, за бажанням ОСОБА_6 ;
- на день народження ОСОБА_6 - три години спільного святкування у місцях, визначених за бажанням дитини.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року змінено шляхом виключення з резолютивної частини рішення посилання на те, що зустрічі батька ОСОБА_1 з сином ОСОБА_6 відбуватимуться за бажанням дитини.
На виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року 12 травня 2021 року було видано виконавчий лист № 754/8831/18.
18 травня 2021 року державним виконавцем Печерського РВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Нагайчук М. В. відкрито виконавче провадження № 65452990 з примусового виконання рішення в справі № 754/8831/18.
Також судами установлено, що місцем виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року є: м. Київ, вул. Різницька, 11-Б, приміщення Печерського РВ ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ).
Згідно з актамидержавного виконавця від 28 липня 2021 року, 04 серпня 2021 року, 11 серпня 2021 року, 18серпня 2021 року, 25 серпня 2021 року, 01 вересня 2021 року, 08вересня 2021 року боржник забезпечила присутність дитини ОСОБА_6 за адресою, вказаною державним виконавцем як місце виконання рішення суду.
Зізмісту акту від 28 липня 2021 року вбачається, що інші особи (крім учасників виконавчого провадження) були залучені для проведення виконавчих дій.
Щодо складання акту від 04 вересня 2021 року, то установлено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження зустрічі дитини зі стягувачем саме в цей день, а відтак, відсутні й докази відображення її результатів.
Крім того, судом апеляційної інстанції установлено, що згідно з листом Печерського районного у м. Києві центру соціальних служб від 04 серпня 2021 року дитина при спілкуванні з фахівцем із соціальної роботи вказала про своє небажання спілкуватися та зустрічатися з батьком.
За приписами статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
За приписами частинпершої та другої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
Частинами три-шість статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що уразі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.
Крім того, пунктом 9 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року за № 512/5, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження». При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Суди першої та апеляційної інстанцій, зазначаючи у своїх рішеннях про те, що дитина в силу свого віку та місця, визначеного державним виконавцем як місце виконання рішення суду, не може пересуватися без супроводу дорослих, а тривалість зустрічей ОСОБА_1 з дитиною обумовлена бажанням самої дитини та указане відповідно не може свідчити про невиконання боржником рішення суду,дійшли обґрунтованого висновку, що заявником не було наданота письмові матеріали справи не містять належних, достовірних і допустимих доказів невиконання рішення суду боржником.
Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та відносяться до переоцінки доказів, які були досліджені та оцінені судами з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, правильне застосування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 03 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року в справі за скаргою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Нагайчук М. В., на дії державного виконавця відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко