Постанова
Іменем України
01 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 520/6937/19
провадження № 61-15011св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: державний реєстратор Філії комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Київської області Глущенко Андрій Олександрович, Акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», яка підписана представником Шуміловою Наталею Ігорівною, на постанову Одеського апеляційного суду від 09 березня 2021 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до державного реєстратора Філії комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Київської області Глущенко А. О., Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» (далі - АТ «ПУМБ», банк) про визнання дій протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Позов мотивований тим, що 20 листопада 2007 року між банком та позивачем укладений договір про надання кредиту в доларах США, термін користування яким - листопад 2027 року. На забезпечення цього договору укладений договір іпотеки квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Державний реєстратор Глущенко А. О. безпідставно та незаконно здійснив державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «ПУМБ» на підставі іпотечного договору від 20 листопада 2007 року.
Банком не були надані державному реєстратору всі документи, передбачені пунктом 43 Порядку державної реєстрації речових прав та їх обтяжень та пунктом 3 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
В іпотечному договорі визначено способи, за якими стягнення звертається на предмет іпотеки. У разі якщо, визначені іпотечним договором та/або чинним законодавством заходи позасудового врегулювання з будь-яких причин не призвели до задоволення вимог іпотекодержателя в повному обсязі, останній вправі звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса чи за рішенням суду. Іпотекою є застава майна, а не перехід права власності на предмет іпотеки.
На момент проведення оцінки відчужуваної квартири ПАТ «ПУМБ» не був її власником, діяв без доручення власника квартири. Оцінка майна проводилася без фактичного доступу до предмета оцінки. Крім того, висновок про вартість спірної квартири не відповідає дійсній ринковій вартості квартири.
Реєстраційна справа не містить документа, що підтверджує належну сплату адміністративного збору. Банком надані незавірені ксерокопії документів, а не оригінали або належним чином оформлені копії
Позивач просив:
визнати протиправними дії державного реєстратора Філії комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Київської області Глущенка А. О. щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно, двокімнатну квартиру, загальною площею 63,2 кв. м, житловою площею 44 кв. м, що розташована в АДРЕСА_1 , за ПАТ «ПУМБ» на підставі іпотечного договору від 20 листопада 2007 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Васильєвою С. В. за № 346 (індексний номер: 34542252 від 30 березня 2017);
скасувати рішення державного реєстратора Філії комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Київської області Глущенка А. О. про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, двокімнатну квартиру, загальною площею 63,2 кв. м, житловою площею 44 кв. м, що розташована в АДРЕСА_1 , за ПАТ «ПУМБ» на підставі іпотечного договору від 20 листопада 2007 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Васильєвою С. В. за № 346 (індексний номер: 34542252 від 30 березня 2017 року).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2020 року позов ОСОБА_1 до державного реєстратора Глущенка А. О. Філії комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Київської області, АТ «ПУМБ» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно задоволено.
Визнано дії державного реєстратора Глущенка А. О. Філії комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Київської області щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно: двокімнатну квартиру, загальною площею 63,2 кв. м, житловою площею 44 кв. м, що розташована в АДРЕСА_1 , за ПАТ «ПУМБ» на підставі іпотечного договору від 20 листопада 2007 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Васильєвою С. В. за № 346 (індексний номер: 34542252 від 30 березня 2017 року) протиправними.
Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно: двокімнатну квартиру, загальною площею 63,2 кв. м, житловою площею 44 кв. м, що розташована в АДРЕСА_1 , за ПАТ «ПУМБ» на підставі іпотечного договору від 20 листопада 2007 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Васильєвою С. В. за № 346 (індексний номер: 34542252 від 30 березня 2017 року) державний реєстратор Глущенко А. О. Філія комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Київської області.
Зазначено, що рішення суду є підставою для здійснення реєстрації права власності за ОСОБА_1 на трикімнатну квартиру, загальною площею 63,2 кв. м, житловою площею 44 кв. м, що розташована в АДРЕСА_1 , й поновлення відомостей щодо встановлених іпотечним договором від 20 листопада 2007 року, що укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ «ПУМБ» (на теперішній час - АТ «ПУМБ»), заборон на відчуження цієї квартири у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у справі відсутні документи на підтвердження безспірності вимог кредитора. Представником банку не було надано до суду будь-якого висновку про вартість майна, яким визначена ринкова вартість двокімнатної квартири АДРЕСА_1 станом на 27 березня 2017 року. В матеріалах справи відсутні відомості про отримання ОСОБА_1 особисто письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, інформація про вартість майна, за якою відбудеться зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна, тобто з ОСОБА_1 , дані оцінки майна не включені до реєстру, як того вимагає діюче законодавство України. На квартиру позивача розповсюджується дія мораторію на підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 09 березня 2021 року апеляційну скаргу представника АТ «Перший Український Міжнародний Банк» адвоката Шумілової Н. І. задоволено частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2020 року в мотивувальній частині щодо вимог ОСОБА_1 до АТ «Перший Український міжнародний банк» змінено та викладено її в редакції цієї постанови суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення суду щодо вимог ОСОБА_1 до АТ «Перший Український міжнародний банк» залишено без змін.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2020 року в частині вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Філії комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Київської області Глущенка А. О. скасовано та залишено ці вимоги без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в матеріалах справи міститься вимога про усунення порушення від 12 лютого 2014 року, надіслана іпотекодержателем ПАТ «ПУМБ» на адресу реєстрації іпотекодавця ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , зміст якої вказує на порушені зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, що повністю узгоджується зі статтею 35 Закону України «Про іпотеку». Як вбачається зі зворотного повідомлення вимога вручена ОСОБА_1 20 лютого 2014 року за адресою: АДРЕСА_1 . Попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки спрямовано на фактичне повідомлення іпотекодавця з метою надання йому можливості усунути порушення і таким чином запобігти зверненню стягнення на його майно. Іпотекодавець ОСОБА_1 був обізнаний про право іпотекодержателя на свій розсуд обирати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки з передбачених іпотечним договором та Законом України «Про іпотеку» спосіб. Попередження з боку іпотекодержателя про ініціювання ним звернення стягнення на предмет іпотеки з вказівкою конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки з тих, що передбачені договором іпотеки або Законом України «Про іпотеку» з подальшим дотриманням оголошеного ним іпотекодавцю способу звернення стягнення на предмет іпотеки не є порушенням прав останнього. Таким чином вимога про усунення порушення в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку», яка була направлена 12 лютого 2014 року іпотекодавцю на адресу його зареєстрованого та фактичного проживання: АДРЕСА_1 відповідає законодавству, є належним чином врученою іпотекодавцю 20 лютого 2014 року, який протягом встановленого 30-ти денного строку не усунув порушення зобов'язання, які покладені на нього іпотечним договором. Оскільки перехід права власності від іпотекодавця на користь іпотекодержателя фактично відбувся 30 березня 2017 року, то немає підстав для висновку про недотримання іпотекодержателем тридцятиденного строку з дня вручення (що у встановленому порядку не спростовано позивачем). Законодавством не вимагається від іпотекодержателя при зверненні стягнення на предмет іпотеки надавати державному реєстратору оцінку або звіт про вартість майна, а лише встановлено обов'язок проведення такої оцінки на момент такого набуття. Така оцінка іпотекодержателем була зроблена для постановки нерухомого майна (земельної ділянки) на баланс та з метою оподаткування. Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженоим постановою КМУ від 25 грудня 2015 року № 1127, не передбачено, що наявність оцінки впливає на рішення державного реєстратора про здійснення державної реєстрації прав та їх обтяжень і що відсутність оцінки іпотечного майна є підставою для відмови у реєстрації права власності на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку». Законом № 1304-VІІ введено тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження. Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції стосовно того, що на квартиру позивача розповсюджується дія мораторію на підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлений судом першої інстанції, обставини справи підтверджують, що спір з приводу порушення права позивача на квартиру у ОСОБА_1 виник саме з ПАТ «ПУМБ» внаслідок дій іпотекодержателя щодо реєстрації за ним такого права. Отже державний реєстратор є неналежним відповідачем у цій справі.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У травні 2021 року АТ «ПУМБ» подало касаційну скаргу за підписом представника Шумілової Н. І. , у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 09 березня 2021 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 318/2289/15-ц, де вказано, що «застереження, за своєю правовою природою вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя і є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки». Наявність договору або застереження у договорі про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку. У постанові Верховного Суду України у справі 6-2967цс16 від 22 березня 2017 року зазначено, що «при цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності». Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, оскільки цей Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, а відтак не може бути підставою для відмови у вчиненні державної реєстрації прав на нерухоме майно на підставі договорів, укладених в порядку, встановленому законом, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15. Суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018року у справі № 645/5280/16-ц (провадження № 61-155св17), від 12 липня 2018 року у справі № 372/977/16-ц (провадження № 61-30624св18). Мораторій на звернення стягнення на нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», встановлено саме щодо примусового стягнення відчуження такого майна без згоди власника. ОСОБА_1 , погодивши всі умови договору іпотеки, про що свідчить його підпис на відповідному договорі, надав свою згоду ПАТ «ПУМБ» на прийняття предмету іпотеки у власність в рахунок погашення боргу. Тобто, виходячи з правової природи договору іпотеки та застереження в ньому щодо задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття у власність предмета іпотеки, у даному випадку відсутній факт примусового стягнення на предмет іпотеки. Оскільки прийняття у власність АТ «ПУМБ» в рахунок погашення боргу за кредитним договором нерухомого майна було здійснено на підставі узгоджених сторонами пунктів договору, то відповідно воно було здійснено за згодою власника, а не примусово, отже положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого в забезпечення кредитів у іноземній валюті» на дані відносини не розповсюджуються. Ні іпотекодержатель, ні державний реєстратор не здійснювали примусового стягнення, банк реалізував своє законне та договірне право на позасудове звернення стягнення для задоволення своїх вимог, що передбачає можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року поновлено АТ «ПУМБ» строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 09 березня 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі № 520/6937/19, витребувано справу з суду першої інстанції.
У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 15 листопада 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 318/2289/15-ц, від 12 липня 2018 року у справі № 372/977/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц та у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 6-2967цс16, від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2457, від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15, від 09 вересня 2015 року у справі № 6-483цс15).
Фактичні обставини
Суди встановили, що 20 листопада 2007 року між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 5849205, відповідно до умов якого ПАТ «ПУМБ» зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 140 000,00 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути банку кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит у повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені кредитним договором.
В якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та ПАТ «ПУМБ» 20 листопада 2007 року укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Васільєвою С. В. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 346, відповідно до якого ОСОБА_1 передав в іпотеку ПАТ «ПУМБ» двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,2 кв. м, житлоою площею 44 кв. м, належну йому на підставі договору купівлі-продажу від 20 листопада 2007 року, укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Васільєвою С. В. (внесено до державного реєстру речових прав на нерухоме майно під № 20771391).
12 лютого 2014 року іпотекодержателем ПАТ «ПУМБ» на адресу реєстрації іпотекодавця ОСОБА_1 АДРЕСА_1 направлено вимогу про усунення порушення, зміст якої вказує на порушені зобов'язання, вимогу про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, що повністю узгоджується зі статтею 35 Закону України «Про іпотеку».
Як вбачається зі зворотного повідомлення 20 лютого 2014 року вимога вручена ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
У реєстраційній справі про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, наданій на ухвалу суду з юридичного департаменту Одеської міської ради, містяться вимога про усунення порушення основного зобов'язання, серія та номер: СЮЕ-61/122, виданий 12 лютого 2014 року, видавник: ПАТ «ПУМБ Банк»; повідомлення про вручення, серія та номер: б/н, виданий 12 лютого 2014 року, видавник: ПАТ «ПУМБ Банк». Вказані документи є ксерокопіями, які не засвідчені належним чином представниками банку під час звернення до державного реєстратора з приводу звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги з таких підстав.
Можливість і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені, у тому числі, й статтями 35-37 Закону України «Про іпотеку».
Зокрема, частиною першою статті 35 Закону № 898-IV (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
За змістом статті 36 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Частиною третьою статті 37 Закону № 898-IV визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.
Пунктом 4.2 іпотечного договору передбачені способи звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя, зокрема: за рішенням суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса або шляхом позасудового врегулювання (шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання або шляхом продажу предмету іпотеки Іпотекодержателем від свого імені).
Пунктом 4.7 іпотечного договору передбачено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу права власності.
Відповідно до пункту 4.7.1. іпотечного договору у разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття предмета іпотеки в свою власність, про що письмово повідомляє іпотекодавця. В зазначеному повідомленні має міститися: підстави звернення стягнення на предмет іпотеки, ціна, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя, суть та розмір вимог за основним зобов'язанням та вимог щодо відшкодування витрат іпотекодержателя, передбачених цим договором, які припиняються в результаті переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки.
Згідно з пунктом 4.7.2. іпотечного договору зазначене застереження яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною першої статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
За змістом статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину
Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги стосовно того, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на спірні правовідносини за таких підстав.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов?язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об?єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об?єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140,00 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2022 року у справі № 638/17318/17 (провадження № 61-2093св22), зазначено, що «пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) викладено правовий висновок про те, що обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору.
З огляду на викладене, предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, не може бути примусово стягнуто на підставі положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.
Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а.
Висновки про те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» підлягає застосуванню навіть у разі звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку містяться і в постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 201/7014/18 (провадження № 61-7373св20), від 30 вересня 2021 року у справі № 127/15802/15-ц (провадження № 61-16395св20)».
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
З урахуванням висновку щодо застосування норм права викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2022 року у справі № 638/17318/17 (провадження № 61-2093св22), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, постанову апеляційного суду без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргуАкціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», яка підписана представником Шуміловою Наталею Ігорівною, залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 09 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Н. О. Антоненко
М. М. Русинчук