Постанова
Іменем України
01 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 150/534/20
провадження № 61-6633св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне акціонерне товариство «Зерно-продукт МХП»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 18 грудня 2020 року у складі судді Суперсона С. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 березня 2021 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Рибчинського В. П., Голоти Л. О.,
Зміст вимог позовної заяви
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства «Зернопродукт» (далі - ЗАТ «Зернопродукт»), правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Зернопродукт МХП», про визнання договору оренди землі недійсним.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що відповідно до державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯА № 106802 вона є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0524981200:03:004:0210, розташованої на території Березівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області, якою на підставі договору оренди від 01 серпня 2008 року користується відповідач. Договір укладався строком на 15 років.
16 травня 2018 року вона зверталася до товариства з вимогою про надання копії договору оренди землі. Після надання їй копії договору вона з'ясувала, що в ньому в односторонньому порядку орендарем зроблені виправлення дати його укладення.
Стверджувала, що їй нічого не було відомо про ці виправлення, своїм підписом вона їх не засвідчила.
У жовтні 2019 року вона подала товариству заяву про добровільне розірвання договору оренди землі.
У відповідь на зазначену заяву їй було надіслано лист від 21 листопада 2019 року з відмовою у розірванні договору оренди у зв'язку з відсутністю підстав для цього.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір оренди землі від 01 серпня 2008 року № 905, укладений між нею та ЗАТ «Зернопродукт».
Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій
Рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 18 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 17 березня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що:
- оспорюваний договір містить всі істотні умови, а саме: вказано дату укладення - 01 серпня 2008 року, інформацію щодо земельної ділянки, що передається в оренду (кадастровий номер, площа, місце розташування, цільове призначення, нормативна грошова оцінка землі), розмір орендної плати, строк дії договору, відповідальність сторін, умови збереження об'єкта оренди та відповідальність за їх порушення тощо;
- вказаний договір підписано сторонами із зазначенням реквізитів сторін;
- при зверненні до суду з позовом позивачка посилалася на те, що оспорюваний договір не містить усіх, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», істотних умов, зокрема, містить виправлення щодо дати його укладення, які не засвідчені у порядку, встановленому ДСТУ 4163-2003, що порушує її права як власника;
- позивачка стверджувала, що договір був укладений 01 серпня 2008 року. Вказану обставину також визнав і відповідач. Відомості щодо зазначеної дати укладення договору внесено до Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права щодо реєстрації речового права - оренди землі, витягу 48480695;
- надані суду платіжні доручення (а. с. 30, 31) підтверджують факт отримання позивачкою орендної плати за передачу земельної ділянки в оренду;
- позивачка в позові не навела та судом не встановлено, чи дійсно порушені її права як орендодавця у зв'язку із виправленням, що міститься в договорі, та яке засвідчене підписом директора ЗАТ «Зернопродукт», істотність вказаного виправлення та в чому полягає порушення її законних прав.
Аргументи учасників
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У квітні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на порушення норм матеріального права та норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що:
- для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи;
- суд першої інстанції не витребував матеріали щодо реєстрації договору оренди землі державним реєстратором, щодо заявлення нею як позивачем інформації про реєстрацію договору оренди землі від 29 березня 2005 року № 905 (єдиний договір, який вона підписувала), без яких неможливо встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення цієї справи;
- правове значення державної реєстрації полягає в тому, що правочин (договір), який підлягає державній реєстрації, є вчиненим (укладеним) з моменту її проведення. Як наслідок, за відсутності державної реєстрації правочин (договір) належить вважати невчиненим (неукладеним).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17, від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц, від 13 лютого року у справі № 140/960/15-ц, від 15 березня 2018 року у справі № 136/2211/15-ц, від 29 січня 2019 року у справі № 917/108/18 та постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-99цс13.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 10 березня 2005 року серії ЯА № 106802 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0524981200:03:004:0210, розташованої на території Березівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області.
01 серпня 2008 року ОСОБА_1 та ЗАТ «Зернопродукт», правонаступником якого є ПрАТ «Зернопродукт МХП», уклали договір оренди землі № 905, за умовами якого товариство отримало в оренду земельну ділянку, належну позивачці, площею 1,6570 га № 870 строком на п'ятнадцять років.
25 листопада 2015 року цей договір зареєстрований Реєстраційною службою Чернівецького районного управління юстиції Вінницької області. Сторонами договору підписаний акт прийому-передачі земельної ділянки.
Договір оренди землі від 01 серпня 2008 року № 905 містить виправлення, засвідчені директором Чернівецької філії ПрАТ «Зерно-продукт МХП» Панасюком С. М., без зазначення дати внесення цих виправлень. Примірник договору ОСОБА_1 отримала 12 березня 2018 року.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 754/10279/18 (провадження № 61-4914св21) зазначено, що:
«тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину»;
«тлумачення статей 215, 216 ЦК України та статей 651-653 ЦК України свідчить, що законодавець розмежовує конструкції «недійсність договору» та «розірвання договору», як за підставами, так і за своїми правовими наслідками. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для визнання його недійсним».
У справі, що переглядається:
- позивачка посилалася на те, що, отримавши копію договору оренди землі від відповідача, вона з'ясувала, що в ньому в односторонньому порядку орендарем зроблені виправлення дати його укладення. Посилалася на те, що їй нічого не було відомо про ці виправлення, своїм підписом вона їх не засвідчила. У зв'язку з цими обставинами у жовтні 2019 року вона подала товариству заяву про добровільне розірвання договору оренди землі. У відповідь на заяву їй було надіслано лист від 21 листопада 2019 року з відмовою у розірванні договору оренди у зв'язку з відсутністю підстав для цього. У зв'язку із цим ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір оренди землі від 01 серпня 2008 року № 905, укладений між нею та ЗАТ «Зернопродукт»;
- суди встановили, що вказані позивачкою обставини не є підставою для визнання оспорюваного договору оренди землі недійсним.
За таких обставин, установивши, що відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди землі від 01 серпня 2008 року № 905, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ «Зернопродукт», суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не витребував матеріали щодо реєстрації договору оренди землі державним реєстратором щодо заявлення нею як позивачем інформації про реєстрацію договору оренди землі від 29 березня 2005 року № 905 (єдиний договір, який вона підписувала), оскільки сама позивачка у своїй позовній заяві зазначала, що договір оренди земельної ділянки був укладений 01 серпня 2008 року, а відсутність його державної реєстрації не була підставою заявленого нею позову.
Той факт, що договір зареєстровано 25 листопада 2015 року, хоча фактично він був укладений 01 серпня 2008 року, правового значення при вирішенні питання про недійсність договору оренди землі не має.
Будь-яких підстав, з якими закон пов'язує недійсність правочину (оспорюваного договору), позивачка не навела.
Наявність у тексті договору виправлень дати укладення договору, а саме виправлень року його підписання з «01.08.2010 року» на «01.08.2008 року» саме по собі не свідчить про недійсність договору оренди. Більше того, сама позивачка визнала факт укладення договору 01 серпня 2008 року.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 754/10279/18 (провадження № 61-4914св21), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Оскільки оскаржені судові рішення залишено без змін, а скарга - без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 409, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 18 грудня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді М. М. Русинчук
Н. О. Антоненко
І. О. Дундар