27 липня 2022 року
м. Київ
cправа № 909/392/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Сухового В.Г.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Офісу генерального прокурора - Семенчука М.А.,
Кабінету Міністрів України - не з'явився,
Івано-Франківської обласної державної адміністрації - Ігнатенка О.Ю., Гнип І.Я.,
Приватного підприємства «Спеціалізоване лісомисливське
науково-дослідне природно-заповідне
господарство «Чорний ліс» - Лущака М.М., Косар М.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство «Чорний ліс»
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 (у складі колегії суддів: Гриців В.М. (головуючий), Зварич О.В., Якімець Г.Г.)
у справі № 909/392/20
за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України
до Приватного підприємства «Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство «Чорний ліс»
про визнання відсутнім права постійного користування земельними ділянками та зобов'язання повернути земельні ділянки,
У травні 2020 року Заступник Генерального прокурора (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Приватного підприємства «Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство «Чорний ліс» (далі - ПП «СЛНДПЗГ «Чорний ліс»), у якому просив:
- визнати відсутнім у ПП «СЛНДПЗГ «Чорний ліс» права постійного користування земельними ділянками лісового фонду площею 8 527 га для ведення лісового господарства на території Богородчанського, Калуського та Тисменицького районів Івано-Франківської області;
- зобов'язати ПП «СЛНДПЗГ «Чорний ліс» повернути на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельні ділянки лісового фонду площею 8527 га, передані згідно зі зведеним актом прийому-передачі земель лісового фонду від 25.05.2000 для ведення лісового господарства на території Богородчанського, Калуського та Тисменицького районів.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням прав та інтересів держави щодо використання земель лісового фонду, оскільки ПП «СЛНДПЗГ «Чорний ліс» користується земельними ділянками лісового фонду площею 8 527 га за відсутності належним чином оформленого права постійного користування такими землями відповідно до вимог законодавства.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 30.11.2020 у задоволенні позову відмовлено.
Прокурор оскаржив рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
У подальшому, в зв'язку з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-ІХ, прокурор подав до суду клопотання про заміну учасника справи його правонаступником у порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), у якому просив замінити позивача Кабінет Міністрів України його правонаступником у спірних правовідносинах Івано-Франківською обласною державною адміністрацією (далі - Івано-Франківська ОДА).
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 замінено позивача у справі № 909/392/20 Кабінет Міністрів України його правонаступником у спірних правовідносинах Івано-Франківською ОДА. Також суд задовольнив клопотання Кабінету Міністрів України про залучення третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.11.2020 у частині відмови в задоволенні позовних вимоги про зобов'язання ПП «СЛНДПЗГ «Чорний ліс» повернути на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельні ділянки лісового фонду площею 8527 га, передані згідно зі зведеним актом прийому-передачі земель лісового фонду від 25.05.2000 для ведення лісового господарства на території Богородчанського, Калуського та Тисменицького районів, скасовано, в цій частині ухвалено нове рішення, яким ці позовні вимоги задоволено. Зобов'язано ПП «СЛНДПЗГ «Чорний ліс» повернути на користь держави в особі Івано-Франківською ОДА земельні ділянки лісового фонду площею 8 527 га, передані згідно зі зведеним актом прийому-передачі земель лісового фонду від 25.05.2000 для ведення лісового господарства на території Богородчанського, Калуського та Тисменицького районів. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у травні 2022 року ПП «СЛНДПЗГ «Чорний ліс» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.12.2021, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.11.2020 залишити в силі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.05.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 909/392/20 за касаційною скаргою ПП «СЛНДПЗГ «Чорний ліс» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК; призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.06.2022.
Прокурор та Івано-Франківська ОДА у відзивах на касаційну скаргу зазначили про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просили залишити оскаржене судове рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Згідно з ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.06.2022 у судовому засіданні оголошено перерву до 13.07.2022.
05.07.2022 до Верховного Суду надійшли пояснення ПП «СЛНДПЗГ «Чорний ліс».
13.07.2022 до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення прокурора.
В судовому засіданні 13.07.2022 протокольною ухвалою оголошено перерву до 27.07.2022.
Кабінету Міністрів України свого представника в судове засідання не направив.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В'ячеслав Корчагін проти Росії», також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що згідно з рішенням Івано-Франківська обласної ради від 14.03.2000 № 278-12/2000 «Про вилучення і надання земель лісового фонду» затверджено проект відведення земельних ділянок лісового фонду для ведення лісового господарства ПП «СЛНДПЗГ «Чорний ліс»; вилучено із землекористування Івано-Франківського військового лісгоспу Міністерства Оборони України землі лісового фонду загальною площею 8531 га; надано ПП «СЛНДПЗГ «Чорний ліс» у постійне користування землі лісового фонду площею 8531 га, у тому числі районів: Богородчанського - 2008 га, Калуського - 3674 га, Тисменицького - 2849 га; зобов'язано ПП «СЛНДПЗГ «Чорний ліс» у місячний термін замовити виготовлення документів, що посвідчують право користування землею відповідно до чинного законодавства; доручено Богородчанській, Калуській, Тисменицькій районним радам видати державні акти на право постійного користування землею; зобов'язано користувача земель лісового фонду дотримуватися вимог чинного законодавства та рішення Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 26.04.1995 № 278-12/2000 «Про утворення загально-зоологічного заказника «Чорний ліс».
25.05.2000 складено зведений акт прийому-передачі земель лісового фонду, за яким землі лісового фонду загальною площею 8527 га передано ПП «СЛНДПЗГ «Чорний ліс», Цей акт складено комісією, створеною згідно з розпорядженням Івано-Франківської ОДА від 11.04.2000 «Про створення робочої комісії».
30.05.2000 Держуправління екологічної безпеки в Івано-Франківській області видало ПП «СЛНДПЗГ «Чорний ліс» охоронне зобов'язання № 492, а 10.10.2003 Державне управлінням екології та природних ресурсів в Івано-Франківській області видало ПП «СЛНДПЗГ «Чорний ліс» охоронне зобов'язання № 554.
Відповідно до цих охоронних зобов'язань землекористувач ПП «СЛНДПЗГ «Чорний ліс» взяло під охорону загальнозоологічний заказник «Чорний ліс» площею 8527,0 га. Зазначено, що межі земельної ділянки встановлені у технічній документації із землеустрою, розробленій у 2000 році Івано-Франківським інститутом землеустрою на замовлення ПП «СЛНДПЗГ «Чорний ліс».
Рішенням Господарський суд Івано-Франківської області від 12.11.2003 у справі № 12/263 задоволено позов ПП «СЛНДПЗГ «Чорний ліс» та зобов'язано Івано-Франківський філіал інституту землеустрою виконати договір від 26.11.1999 № 147-99 і видати позивачу проект відведення земель лісового фонду та державні акти на право постійного користування землею.
На виконання зазначеного рішення суду господарський суд Івано-Франківської області 24.11.2003 видано наказ № 17746, виконавче провадження ВП №13739398 з виконання цього наказу було відкрито 09.07.2009.
Проект відведення земельних ділянок та передачі лісів в постійне користування ПП «СЛНДПЗГ «Чорний ліс» за рахунок земель лісового фонду Івано-Франківського ЛПК Міністерства оборони України на території Богородчанського, Калуського, Тисменицького районів був переданий відповідачу лише 29.07.2009 за актом приймання-передачі матеріалів у виконавчому провадженні з виконання наказу від 24.11.2003 № 17746.
У акті державного виконавця від 12.01.2010 зазначено, що рішення суду в частині видачі державних актів на право постійного користування не виконане, бланки серії III-ІФ №000121, №000121, №000123, №000124 боржником ДП «Івано-Франківським науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою» отримані, заповнена графічна частина, однак не виготовлені в повному обсязі і не передані стягувачу, оскільки з часу винесення рішення суду змінилося законодавство в частині процедури виготовлення, заповнення, реєстрації, видачі та форми бланку Державного акта.
15.07.2011 ПП «СЛНДПЗГ «Чорний ліс» зверталося до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення від 12.11.2003 у справі № 12/263 у зв'язку із неможливістю його виконання, у задоволенні якої ухвалою суду від 10.11.2011 було відмовлено.
Івано-Франківська обласна рада 17.05.2019 ухвалила рішення № 1133-28/2019, яким рекомендувала Івано-Франківській ОДА розглянути питання раціонального використання та оформлення прав на землі лісового фонду державної власності, які відповідно до рішення обласної ради від 14.03.2000 № 278-12/2000 «Про вилучення і надання земель лісового фонду» передано у постійне користування ПП «СЛНДПЗГ «Чорний ліс».
Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога прокурора, заявлена в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, якого в процесі розгляду справи було замінено його правонаступником у спірних правовідносинах на Івано-Франківську ОДА, про визнання відсутнім у ПП «СЛНДПЗГ «Чорний ліс» права постійного користування земельними ділянками лісового фонду площею 8527 га для ведення лісового господарства на території Богородчанського, Калуського та Тисменицького районів Івано-Франківської області та зобов'язання відповідача повернути на користь держави в особі уповноваженого органу земельні ділянки лісового фонду площею 8527 га, передані згідно зі зведеним актом прийому-передачі земель лісового фонду від 25.05.2000 для ведення лісового господарства на території Богородчанського, Калуського та Тисменицького районів. Така вимога обґрунтована порушенням прав та інтересів держави щодо використання земель лісового фонду, оскільки ПП «СЛНДПЗГ «Чорний ліс» користується земельними ділянками лісового фонду площею 8 527 га за відсутності належним чином оформленого права постійного користування такими землями відповідно до вимог законодавства.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив та мотивував таке рішення тим, що ПП «СЛНДПЗГ «Чорний ліс» було дотримано вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, яке регламентувало його поведінку, необхідну для отримання правовстановлюючих документів та належного оформлення права користування землею, тобто відповідач є таким, що набув права «правомірного очікування», проте у зв'язку із зміною законодавства відповідач був позбавлений можливості належно оформити право користування спірними землями, тому немає правових підстав вважати відсутнім у відповідача права користування землею, як і відсутні підстави для її повернення державі в особі Кабінету Міністрів України на підставі статті 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК). При цьому судом ураховано, що земельна ділянка перебувала та перебуває у державній власності, за користування земельною ділянкою відповідач сплачує земельний податок, факту завдання шкоди державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства судом встановлено не було, правових підстав для примусового припинення права користування зазначеною земельною ділянкою прокурором не наведено, рішення відповідного органу державної влади про вилучення спірної земельної ділянки для суспільних та інших потреб прокурором не надано, як і не надано доказів звернення Кабінету Міністрів України до землекористувача про вилучення спірної земельної ділянки. Також суд дійшов висновку про обрання прокурором неналежного способу захисту прав у спірних правовідносинах.
Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою, оскільки ця вимога фактично є вимогою про встановлення судом факту, що має юридичне значення та не стосується захисту права цивільного, тобто задоволення такої вимоги не є ефективним способом захисту прав позивача. Разом із тим, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку лісового фонду на користь держави в особі Івано-Франківської ОДА, оскільки у відповідача не виникло права користування спірною земельною ділянкою, а саме не відбулося встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та не видано державні акти на право постійного користування земельними ділянками.
У поданій касаційній скарзі ПП «СЛНДПЗГ «Чорний ліс» послалося, зокрема на неправильне застосування судом апеляційної інстанції при вирішенні спору положень статті 116 ЗК, пунктів 1, 6 Перехідних положень ЗК та не врахування висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 12.12.2018 у справі № 372/5635/13-ц, від 04.11.2020 у справі № 344/9136/19 та постановах Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 6-267цс15, від 07.10.2015 у справі № 6-1275цс15, з огляду на те, що право користування земельними ділянками, набуте відповідно до законодавства, чинного на час виникнення права постійного користування, належить особі незалежно від отримання правовстановлюючих документів. Наявність неналежно оформленого дійсного права постійного користування земельною ділянкою виключає його оспорення шляхом пред'явлення вимог про зобов'язання повернути земельну ділянку. Разом із тим, суд апеляційної інстанції, зобов'язавши відповідача повернути земельну ділянку у зв'язку з не виникненням права постійного користування земельною ділянкою не навів жодної норми закону, якою передбачено таку підставу для повернення земельної ділянки. Також поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися ті обставини, що рішення Івано-Франківської обласної ради від 14.03.2000 № 278-12/2000 «Про вилучення і надання земель лісового фонду», за яким відповідачу спірну земельну ділянку надано в постійне користування, є чинним і не визнавалася незаконним у встановленому порядку, а виконавче провадження з виконання наказу від 24.11.2003 № 17746 не завершене, отже відсутні підстави для зобов'язання відповідача повернути спірну земельну ділянку. Також скаржник послався на не доведення підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та не врахування судом апеляційної інстанції з цього питання висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, а також не навів підстав для заміна цього органу Івано-Франківською ОДА.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.
Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК). Аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 ГК.
Як правило, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
Вирішуючи спір у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції наведених положень законодавства та висновків Верховного Суду не врахував, не з'ясував характер спірних правовідносин сторін, належним чином не обґрунтував свої висновки щодо задоволення позову та не визначився і в судовому рішенні не зазначив, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин. Водночас з огляду на предмет і підстави заявленого позову, суд апеляційної інстанції не надав об'єктивну оцінку наявності/відсутності порушеного права чи інтересу позивача на момент звернення до господарського суду та не визначив, чи відповідає обраний прокурором спосіб захисту порушеного права правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, а також способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, з огляду на матеріали справи, відповідач протягом усього часу розгляду справи заперечував проти позову та обґрунтовував свої заперечення тими обставинами, що відповідно до вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, йому у встановленому порядку відповідно до рішення Івано-Франківської обласної ради від 14.03.2000 № 278-12/2000, яке незаконним не визнавалося, надано в постійне користування спірну земельну ділянку та доручено відповідним органам видати державні акти на право користування цією землею, проте за певних обставин цього зроблено не було, відповідач звертався до суду за захистом своїх прав і на цей час виконавче провадження з виконання рішення суду у справі № 12/263 не закінчено. Такі обставини, за твердженням відповідача, дають йому правомірного очікування на закінчення процедури оформлення відповідного права користування у встановленому порядку.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно.
Перший протокол Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України «Про міжнародні договори України» застосовується національними судами України як частина національного законодавства.
При цьому розуміння змісту норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Першого протоколу до цієї Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у справах «Меллахер та інші проти Австрії» (рішення від 19.12.1998), «Пайн Велі Девелопмент Лтд» та інші проти Ірландії» (рішення від 23.10.1991) визначив, що під поняттям «майно» розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, «активи», які можуть виникнути, «правомірні очікування»/«законні сподівання» особи.
Водночас у рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд» та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 зазначено, що стаття 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об'єктом правового захисту згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
З огляду на викладене, без належної та будь-якої правової оцінки суду апеляційної інстанції залишилися ті обставини, що відповідач дотримувався вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, яке регламентує його поведінку, необхідну для отримання правовстановлюючих документів та належного оформлення права користування землею, а також чинність рішення Івано-Франківської обласної ради від 14.03.2000 № 278-12/2000 «Про вилучення і надання земель лісового фонду» та наявність незакінченого виконавчого провадження з виконання наказу від 24.11.2003 № 17746, про що наголошував відповідач, а відтак не встановлено, чи не набув відповідач права «правомірного очікування», яке підлягає захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також причин, за якими відповідне судове рішення не виконано.
Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
У зв'язку з наведеним, постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов'язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення суду апеляційної інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим.
З огляду на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні справи було неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права що підлягають застосуванню, та порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову за наведених у судовому рішенні обставин.
Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3, частини 4 статті 310 ГПК є підставою для скасування оскарженої постанови та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Спеціалізоване лісомисливське науково-дослідне природно-заповідне господарство «Чорний ліс» задовольнити частково.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.12.2021 у справі № 909/392/20 скасувати.
3. Справу № 909/392/20 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді: В.А. Зуєв
В.Г. Суховий