вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"06" липня 2022 р. Справа № 911/3223/21
Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.
при секретарі судового засідання Михайлішині В. В.
за участю представників учасників справи:
від прокурора: Карнов А. О. (посвідчення № 059972 від 11.03.2021 р.);
від позивача: не з'явились;
від відповідача-1: не з'явились;
від відповідача-2: Потапенко С. А. (адвокат - ордер серії АІ № 1190133 від 28.12.2021 р.);
від третьої особи: не з'явились;
розглянувши матеріали справи
за позовом Першого заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури, м. Біла Церква
в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, м. Київ
до:
1) Білоцерківської районної державної адміністрації, м. Біла Церква;
2) Фізичної особи підприємця Цуканової Ірини Миколаївни, м. Біла Церква;
за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Узинської міської ради, м. Узин, Білоцерківський район
про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання недійсним договору оренди водного об?єкту та земельної ділянки водного фонду і зобов?язання повернути земельну ділянку
Перший заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся в Господарський суд Київської області із позовом до Білоцерківської районної державної адміністрації, Фізичної особи підприємця Цуканової Ірини Миколаївни про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3220484600:04:005:0006, шляхом: визнання недійсним договору оренди водного об'єкту та земельної ділянки водного фонду № 106 від 16.12.2011 р., укладеного між Білоцерківською районною державною адміністрацією та Фізичною особою-підприємцем Цукановою Іриною Миколаївною; зобов'язання Фізичної особи-підприємця Цуканової Ірини Миколаївни повернути на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 3220484600:04:005:0006, площею 67, 4057 га.
Позовні вимоги обґрунтовані прокурором в інтересах позивача безпідставним створенням відповідачами перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою тим, що розпорядження № 869 від 15.11.2011 р. „Про затвердження технічної документації із землеустрою, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду фізичній особі - підприємцю Цукановій Ірині Миколаївні для риборозведення в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області" Білоцерківської районної державної адміністрації було прийнято, а на його підставі договір № 106 оренди водного об?єкту та земельної ділянки водного фонду від 16.12.2011 р. між Білоцерківською районною державною адміністрацією та Фізичною особою підприємцем Цукановою Іриною Миколаївною був укладений всупереч положенням Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Водного кодексу України, інших нормативно-правових актів - за відсутності відповідних правових підстав для їх прийняття та укладення, а також за відсутності відповідних повноважень.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.12.2021 р. відкрито провадження у справі № 911/3223/21 за позовом Першого заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Білоцерківської районної державної адміністрації, Фізичної особи підприємця Цуканової Ірини Миколаївни про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання недійсним договору оренди водного об?єкту та земельної ділянки водного фонду і зобов?язання повернути земельну ділянку, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження і призначено її розгляд у підготовчому засіданні із викликом та за участю представників учасників справи на 12.01.2022 р.
04.01.2022 р. до канцелярії суду від відповідача-2 надійшов відзив б/н від 28.12.2021 р. на позовну заяву, у якому він просить суд відмовити прокурору у задоволенні позову повністю, у тому числі у зв?язку із пропущенням позовної давності.
10.01.2022 р. до канцелярії суду від відповідача-1 надійшов відзив № 06-23/15 від 05.01.2022 р. на позовну заяву, у якому він просить суд відмовити прокурору у задоволенні позову повністю, у тому числі у зв?язку із пропущенням позовної давності.
12.01.2022 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 26.01.2022 р.
12.01.2022 р. до канцелярії суду від прокуратури надійшла відповідь № 50-141вих22 від 10.01.2022 р. на відзив, що долучена судом до матеріалів справи.
24.01.2022 р. до канцелярії суду від відповідача-2 надійшли заперечення б/н від 21.01.2022 р., що долучені судом до матеріалів справи.
26.01.2022 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 09.02.2022 р.
28.01.2022 р. до канцелярії суду від позивача надійшли пояснення № 37/2022 від 25.01.2022 р. щодо предмета спору, що долучені судом до матеріалів справи.
02.02.2022 р. до канцелярії суду від відповідача-2 надійшли заява б/н від 31.01.2022 р. про залучення Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та письмові пояснення б/н від 31.01.2022 р., що долучені судом до матеріалів справи.
04.02.2022 р. до канцелярії суду від прокуратури надійшла відповідь № 50-899вих22 від 02.02.2022 р. на відзив, що долучені судом до матеріалів справи.
09.02.2022 р. за наслідками підготовчого засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено його проведення на 02.03.2022 р. Також даною ухвалою суду залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Узинську міську раду.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.04.2022 р. постановлено, що 02.03.2022 р. підготовче засідання у призначений судом час відповідно до ухвали Господарського суду Київської області від 09.02.2022 р. не відбулось у зв'язку із введенням воєнного стану в Україні та установленням особливого режиму роботи Господарського суду Київської області на період воєнного стану і зупиненням розгляду справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу до усунення обставин, які зумовлюють загрозу життю, здоров?ю та безпеці відвідувачів суду в умовах воєнної агресії проти України, та установленням здійснення суддями Господарського суду Київської області своїх повноважень дистанційно, і призначено проведення підготовчого засідання із викликом та за участю представників учасників справи на 25.05.2022 р.
23.05.2022 р. до канцелярії суду від відповідача-1 надійшло клопотання № 06-23/650 від 16.05.2022 р., у якому він просить суд розглянути справу за відсутності його представника.
25.05.2022 р. на електронну пошту суду від третьої особи надійшла заява б/н від 24.05.2022 р., у якій просить суд розглянути справу за відсутності її представника.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.05.2022 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті із викликом та за участю представників учасників справи на 16.06.2022 р.
16.06.2022 р. до канцелярії суду від третьої особи надійшла заява б/н від 24.05.2022 р., у якій просить суд розглянути справу за відсутності її представника.
16.06.2022 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 06.07.2022 р.
06.07.2022 р. перед судовим засіданням до канцелярії суду від відповідача-2 надійшли письмові пояснення б/н від 05.07.2022 р., що долучені судом до матеріалів справи.
06.07.2022 р. у судовому засіданні прокурор надав усні пояснення щодо позовних вимог, заявлених в інтересах позивача, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.
Представник відповідача-2 у судовому засіданні надав усні пояснення щодо своїх заперечень проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позову повністю з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Представники інших учасників справи у судове засідання не з'явились, хоча про судове засідання були повідомлені належним чином, про причини своєї неявки у судове засідання суд не повідомили.
За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.
Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -
Рішенням № 869 від 15.11.2011 р. „Про затвердження технічної документації із землеустрою, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду фізичній особі - підприємцю Цукановій Ірині Миколаївні для риборозведення в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області" Білоцерківської районної державної адміністрації вирішено, у тому числі, затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду фізичній особі - підприємцю Цукановій Ірині Миколаївні для риборозведення в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області; надати в оренди земельну ділянку водного фонду фізичній особі - підприємцю Цукановій Ірині Миколаївні терміном на 43 роки загальною площею 67, 4057 га, з них: водне зеркало 54, 1106 га, відкритті заболоченні землі - 3, 4133 га, сіножаті - 9, 8818 га для риборозведення в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області, тощо.
16.12.2011 р. між Білоцерківською районною державною адміністрацією та Фізичною особою підприємцем Цукановою Іриною Миколаївною було укладено договір № 106 оренди водного об?єкту та земельної ділянки водного фонду, згідно з умовами п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окремий водний об?єкт та земельну ділянку водного фонду із всіма гідроспорудами загальною площею 67, 4057 га, з них: водне дзеркало 54, 1106 га, відкритті заболоченні землі - 3, 4133 га, сіножаті - 9, 8818 га для риборозведення в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
Згідно з п. 2.1. договору орендна плата складається з плати за оренду земель водного фонду та плати за прибережну захисну смугу в загальній сумі 32 760, 00 грн в рік, що становить не менше 4 % від середньої нормативно-грошової оцінки ріллі по Київській області у 2011 році, з них: орендна плата на прибережну захисну смугу 21 840, 00 грн, орендна плата за водне дзеркало 10 920, 00 грн в рік, яка перераховується до відповідних бюджетів.
Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. договору земельна ділянка водного фонду передається в оренду для риборозведення.
3.2. Умови експлуатації та використання об?єкта оренди здійснюється орендарем відповідно до ст. ст. 44, 47, 51, 77, 87, 88, 89, 95, 99 Водного кодексу України, ст. ст. 59, 60, 61, 99 Земельного кодексу України та ст. ст. 9, 38, 40 Закону України „Про охорону навколишнього середовища".
Пунктом 6.1. договору передбачено, що договір укладено на 43 роки починаючи з дати його реєстрації.
16.12.2011 р. між Білоцерківською районною державною адміністрацією та Фізичною особою-підприємцем Цукановою Іриною Миколаївною було підписано акт прийому-передачі земельної ділянки водного фонду, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду загальною площею 67, 4057 га, в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області терміном на 43 роки; земельна ділянка з розташованим на ній водним об?єктом загальною площею 67, 4057 га належить до державної власності.
23.03.2018 р. відповідним суб?єктом державної реєстрації на підставі договору оренди водного об'єкту та земельної ділянки водного фонду № 106 від 16.12.2011 р., укладеного між Білоцерківською районною державною адміністрацією та Фізичною особою-підприємцем Цукановою Іриною Миколаївною, було проведено державну реєстрацію за Фізичною особою-підприємцем Цукановою Іриною Миколаївною права оренди земельної ділянки водного фонду, кадастровий номер 3220484600:04:005:0006, загальною площею 67, 4057 га, з них: водне зеркало 54, 1106 га, відкритті заболоченні землі - 3, 4133 га, сіножаті - 9, 8818 га для риборозведення в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 25395929 від 19.03.2018 р.
Як було зазначено вище, прокурор в інтересах позивача у своїй позовній заяві просить суд усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3220484600:04:005:0006, шляхом: визнання недійсним договору оренди водного об'єкту та земельної ділянки водного фонду № 106 від 16.12.2011 р., укладеного між Білоцерківською районною державною адміністрацією та Фізичною особою-підприємцем Цукановою Іриною Миколаївною; зобов'язання Фізичної особи-підприємця Цуканової Ірини Миколаївни повернути на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 3220484600:04:005:0006, площею 67, 4057 га.
З приводу вказаних позовних вимог позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ст. 3-6 Водного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.
До водного фонду України належать:
1) поверхневі води:
природні водойми (озера);
водотоки (річки, струмки);
штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;
інші водні об'єкти;
2) підземні води та джерела;
3) внутрішні морські води та територіальне море.
Стаття 4. До земель водного фонду належать землі, зайняті:
морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами;
прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;
гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;
береговими смугами водних шляхів.
Стаття 5. До водних об'єктів загальнодержавного значення належать:
1) внутрішні морські води та територіальне море;
2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;
3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;
4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.
До водних об'єктів місцевого значення належать:
1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення;
2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.
Стаття 6. Води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування.
Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради.
Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.
Відповідно до ст. 51 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) у користування на умовах оренди водні об'єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях.
Передача орендарем права на оренду водного об'єкта (чи його частини) іншим суб'єктам господарювання забороняється.
Орендодавцями водних об'єктів (їх частин) місцевого значення є Рада міністрів Автономної Республіки Крим і обласні Ради.
Окремі повноваження щодо надання водних об'єктів (їх частин) місцевого значення в користування Рада міністрів Автономної Республіки Крим та обласні Ради можуть передавати відповідним органам виконавчої влади на місцях чи іншим державним органам.
Орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації.
Розподіл повноважень щодо передачі водних об'єктів загальнодержавного значення визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Кодексу та інших законів України.
Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.
Умови, строки і збір за оренду водних об'єктів (їх частин) визначаються в договорі оренди за згодою сторін.
Водокористувачі, яким водний об'єкт (його частина) надано в оренду, можуть дозволити іншим водокористувачам здійснювати спеціальне водокористування в порядку, встановленому цим Кодексом.
Користування водними об'єктами (їх частинами) на умовах оренди здійснюється відповідно до вимог водного законодавства і регулюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України.
Статтею 85 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.
У постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані.
У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.
Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 1, 2 ст. 18 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:
а) землі сільськогосподарського призначення;
б) землі житлової та громадської забудови;
в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
г) землі оздоровчого призначення;
ґ) землі рекреаційного призначення;
д) землі історико-культурного призначення;
е) землі лісогосподарського призначення;
є) землі водного фонду;
ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Частиною 1 ст. 58 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті:
а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами;
б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;
в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;
г) береговими смугами водних шляхів.
Частинами 2, 4, 5 ст. 59 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.
4. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
5. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.
Статтею 93 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
2. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
3. Не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів.
4. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років.
5. Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.
6. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).
7. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.
8. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Згідно з ст. 124 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
2. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
3. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
4. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.
Частинами 3, 4 ст. 122 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:
а) сільськогосподарського використання;
б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті;
в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини шостої цієї статті, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.
4. Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.
Згідно з ч. 12 Перехідних положень цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Статтею 134 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
2. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі:
розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб;
використання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих спеціальних дозволів (ліцензій);
використання релігійними організаціями, які легалізовані в Україні, земельних ділянок під культовими будівлями;
будівництва об'єктів, що в повному обсязі здійснюється за кошти державного та місцевих бюджетів;
надання земельних ділянок державним та комунальним підприємствам, бюджетним установам;
надання земельних ділянок підприємствам, установам і громадським організаціям у сфері культури і мистецтв (у тому числі національним творчим спілкам та їх членам) під творчі майстерні;
надання земельних ділянок в оренду для реконструкції кварталів застарілої забудови, для будівництва соціального та доступного житла, якщо конкурс на його будівництво вже проведено;
розміщення іноземних дипломатичних представництв та консульських установ, представництв міжнародних організацій згідно з міжнародними договорами України;
надання земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності для забезпечення таких потреб;
надання земельних ділянок державної або комунальної власності для потреб приватного партнера в рамках державно-приватного партнерства відповідно до закону;
надання земельної ділянки замість викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності та повернення такої земельної ділянки колишньому власнику чи його спадкоємцю (правонаступнику), у разі якщо така потреба відпала;
будівництва, обслуговування та ремонту об'єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об'єктів зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);
створення озеленених територій загального користування;
будівництва об'єктів забезпечення життєдіяльності населених пунктів (сміттєпереробних об'єктів, очисних споруд, котелень, кладовищ, протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд);
передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва;
надання земельних ділянок особам взамін тих, що були викуплені (примусово відчужені) для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування;
розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції;
надання земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності для забезпечення таких потреб;
надання земельної ділянки взамін викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності та повернення такої земельної ділянки колишньому власнику або його спадкоємцю (правонаступнику) у разі, якщо така потреба відпала;
поновлення договорів оренди землі;
використання земельних ділянок для здійснення концесійної діяльності;
передачі в оренду, концесію майнових комплексів або нерухомого майна, розташованого на земельних ділянках державної, комунальної власності;
надання земельних ділянок в інших випадках, визначених законом.
3. Земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.
Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
2. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
3. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:
а) визнання прав;
б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
в) визнання угоди недійсною;
г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;
ґ) відшкодування заподіяних збитків;
д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ст. 203 цього ж кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у процесі розгляду справи, Білоцерківська районна державна адміністрація не мала права на розпорядження земельною ділянкою із земель державної власності, розташованої за межами населеного пункту, для таких потреб як ведення рибного господарства (рибогосподарських потреб), оскільки відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:
а) сільськогосподарського використання;
б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті;
в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини шостої цієї статті, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.
Отже, Білоцерківська районна державна адміністрація перебрала на себе повноваження Київської обласної державної адміністрації, тим самим ототожнивши два різних поняття „водне господарство" та „рибне господарство", визначення яких закріплені діючим законодавством.
Зокрема, поняття „водне господарство" закріплено у Концепції розвитку водного господарства України, схваленої постановою ВРУ від 14.01.2000 року № 1390-XIV, а саме: водне господарство - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.
Крім того, ст. 25 Закону України „Про тваринний світ" (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) закріплено, що добування риби та водних безхребетних вважається рибальством, а не водним господарством.
Таким чином, поняття водне господарство та рибне господарство не є тотожними; надання земельної ділянки водного фонду, розташованої за межами населеного пункту, для рибогосподарських потреб, відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України відноситься до повноважень обласної державної адміністрації.
Так, пунктом 1. Положення про Державне агентство водних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року № 453/2011 передбачено, що Держводагентство України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері розвитку водного господарства і меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів.
На підставі наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 р. № 548 було затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель, котра наводить 12 видів цільового призначення земель водного фонду: 10.01 для експлуатації та догляду за водними об'єктами; 10.02 для облаштування та догляду за прибережними захисними смугами; 10.03 для експлуатації та догляду за смугами відведення; 10.04 для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами; 10.05 для догляду за береговими смугами водних шляхів; 10.06 для сінокосіння; 10.07 для рибогосподарських потреб; 10.08 для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей; 10.09 для проведення науково-дослідних робіт; 10.10 для будівництва та експлуатації гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд; 10.11 для будівництва та експлуатації санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів у межах прибережних захисних смуг морів, морських заток і лиманів; 10.12 для цілей підрозділів 10.01 - 10.11 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
Суд зазначає, що ведення водного господарства - лише один з видів цільового призначення земель водного фонду, а тому передача земельних ділянок водного фонду для ведення водного господарства обмежується підрозділами 10.01-10.05 Класифікації. У свою чергу, виділення та передача земельної ділянки для рибогосподарських потреб (підрозділ 10.07) не є веденням водного господарства.
За вимогами ст.1 Закону України „Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" рибогосподарська діяльність - діяльність юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців, пов'язана з вивченням водних біоресурсів, їх охороною, відтворенням, спеціальним використанням, переробкою, реалізацією тощо;
Отже, поняття водне господарство та рибне господарство не є тотожними, що свідчить про те, що на час прийняття рішення № 869 від 15.11.2011 р. „Про затвердження технічної документації із землеустрою, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду фізичній особі - підприємцю Цукановій Ірині Миколаївні для риборозведення в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області" Білоцерківської районної державної адміністрації та укладання між Білоцерківською районною державною адміністрацією та Фізичною особою підприємцем Цукановою Іриною Миколаївною договору № 106 оренди водного об?єкту та земельної ділянки водного фонду від 16.12.2011 р. у Білоцерківської районної державної адміністрацієї були відсутні повноваження для передачі спірної земельної ділянки для рибогосподарських потреб.
Таким чином, у процесі розгляду справи судом встановлено, що рішення № 869 від 15.11.2011 р. „Про затвердження технічної документації із землеустрою, що посвідчують право оренди на земельну ділянку водного фонду фізичній особі - підприємцю Цукановій Ірині Миколаївні для риборозведення в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області" було прийнято Білоцерківською районною державною адміністрацією в інтересах відповідача-2 - фізичної особи - підприємця Цуканової Ірини Миколаївни щодо земельної ділянки водного фонду загальною площею 67, 4057 га, з них: водне дзеркало 54, 1106 га, відкритті заболоченні землі - 3, 4133 га, сіножаті - 9, 8818 га для риборозведення в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області, а на його підставі договір № 106 оренди водного об?єкту та земельної ділянки водного фонду від 16.12.2011 р. між Білоцерківською районною державною адміністрацією та Фізичною особою підприємцем Цукановою Іриною Миколаївною був укладений із порушенням положень Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Водного кодексу України, Закону України „Про оренду землі", та інших нормативно-правових актів України - за відсутності відповідних повноважень для їх прийняття та укладення.
Як було зазначено вище, 29.10.2021 р. Перший заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури звернувся в Господарський суд Київської області із даним позовом до Білоцерківської районної державної адміністрації, Фізичної особи підприємця Цуканової Ірини Миколаївни про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання недійсним договору оренди водного об?єкту та земельної ділянки водного фонду і зобов?язання повернути земельну ділянку в інтересах держави саме в особі Київської обласної державної адміністрації. Тобто позивачем у даному спорі за вказаним позовом виступає саме Київська обласна державна адміністрація.
Згідно з ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:
визнання наявності або відсутності прав;
визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;
відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;
припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
присудження до виконання обов'язку в натурі;
відшкодування збитків;
застосування штрафних санкцій;
застосування оперативно-господарських санкцій;
застосування адміністративно-господарських санкцій;
установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;
іншими способами, передбаченими законом.
Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Згідно з ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 цього ж кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
3. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
2. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, зазначені норми визначають об?єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов?язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
З огляду на викладене, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. У зв'язку з цим суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин, обставини щодо наявності у позивача відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем/відповідачами з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Згідно з положеннями пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, внесеними у відповідності до Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" і які набрали чинності 27.05.2021 р., з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності;
д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.
З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.
Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.
Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади про викуп для суспільних потреб земельних ділянок приватної власності, прийняті до дня набрання чинності цим пунктом, є чинними, а заходи щодо відчуження таких земельних ділянок здійснюються органами, визначеними статтями 8 і 9 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".
Особи, які отримали дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зазначені у підпункті "е" цього пункту, а також органи, що їх надали, зобов'язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. До 1 січня 2023 року зазначені землі та земельні ділянки не можуть бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об'єктів, передбачених статтею 15 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"). У разі якщо до 1 січня 2023 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані.
До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Отже, з дня набрання чинності (27.05.2021 р.) положеннями пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, внесеними у відповідності до Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", у позивача - Київської обласної державної адміністрації відсутнє повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а органом, що має повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, є Узинська міська рада, як представницький орган відповідної територіальної громади, на території якої знаходиться така земельна ділянка.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що 29.10.2021 р. Перший заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся в Господарський суд Київської області із позовом до Білоцерківської районної державної адміністрації, Фізичної особи підприємця Цуканової Ірини Миколаївни про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3220484600:04:005:0006, шляхом: визнання недійсним договору оренди водного об'єкту та земельної ділянки водного фонду № 106 від 16.12.2011 р., укладеного між Білоцерківською районною державною адміністрацією та Фізичною особою-підприємцем Цукановою Іриною Миколаївною; зобов'язання Фізичної особи-підприємця Цуканової Ірини Миколаївни повернути на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 3220484600:04:005:0006, площею 67, 4057 га - тобто саме із негаторним позовом.
Згідно з ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
2. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ст. 319 цього ж кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
3. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
4. Власність зобов'язує.
5. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
6. Держава не втручається у здійснення власником права власності.
7. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
8. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.
Статтею 386 цього ж кодексу передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
2. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
3. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Статтею 387 цього ж кодексу передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Статтею 391 цього ж кодексу передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц зазначила, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. (п. 37). Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. (п. 38). Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду. (п. 39). Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння. (п. 40). Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України). (п. 42). Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. (п. 43). Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння. (п. 44).
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц зазначила, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння. (п. 72).
У процесі розгляду справи судом встановлено, що позивач - Київська обласна державна адміністрація не була фактичним володільцем спірної земельної ділянки як до та і станом на момент подачі прокурором в його інтересах до відповідачів даного негаторного позову і не є такою станом на момент розгляду справи, що виключає, на думку суду, можливість захисту прав власника на земельну ділянку шляхом пред?явлення негаторного позову.
Отже, враховуючи вищевикладене та те, що, як було встановлено судом у процесі розгляду справи, станом на момент звернення (29.10.2021 р.) Першим заступником керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації в Господарський суд Київської області із даним позовом до Білоцерківської районної державної адміністрації, Фізичної особи підприємця Цуканової Ірини Миколаївни про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду у позивача Київської обласної державної адміністрації відсутнє було повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а органом, що має повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, є Узинська міська рада, як представницький орган відповідної територіальної громади, на території якої знаходиться така земельна ділянка, і позивач - Київська обласна державна адміністрація не була фактичним володільцем спірної земельної ділянки як до та і станом на момент подачі прокурором в його інтересах до відповідачів даного негаторного позову і не є такою станом на момент розгляду справи, то відповідно неможливим у такому випадку є захист права власності на підставі та у відповідності до ст. 391 Цивільного кодексу України, і відповідно задоволення позовних вимог прокурора в інтересах позивача не призведе до поновлення прав останнього, відновлення прав володіння, користування або розпорядження саме позивачем спірною земельною ділянкою, а тому позовні вимоги прокурора в інтересах визначеного позивача до відповідачів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3220484600:04:005:0006, шляхом: визнання недійсним договору оренди водного об'єкту та земельної ділянки водного фонду № 106 від 16.12.2011 р., укладеного між Білоцерківською районною державною адміністрацією та Фізичною особою-підприємцем Цукановою Іриною Миколаївною; зобов'язання Фізичної особи-підприємця Цуканової Ірини Миколаївни повернути на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 3220484600:04:005:0006, площею 67, 4057 га, є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Також, як було зазначено вище, відповідачі у своїх відзивах на позовну заяву просять суд відмовити прокурору в інтересах позивача у задоволенні позову повністю, у тому числі, у зв'язку із пропущенням позовної давності.
З приводу вказаних заяв відповідачів суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 цього ж кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 ст. 261 цього ж кодексу встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ст. 264 цього ж кодексу перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Відповідно до ч. 2-5 ст. 267 цього ж кодексу заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Пунктом 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.
У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга статті 29 ГПК), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.
Якщо порушення права мало місце до призначення ліквідаційної комісії, а позов подається у процесі ліквідації юридичної особи, перебіг позовної давності починається з моменту, коли про порушене право чи про особу, що його порушила, стало відомо чи мало стати відомо правовласникові, а не ліквідаційній комісії.
У зв'язку з наведеним господарськими судами не можуть братися до уваги також доводи новопризначеного (новообраного) керівника підприємства, установи, організації про те, що він дізнався про порушене право очолюваної ним юридичної особи лише з часу свого призначення (обрання), оскільки позовна вимога заявляється про захист прав саме юридичної особи, а не прав її керівника.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач - Київська обласна державна адміністрація могла довідатись про обставини укладення між Білоцерківською районною державною адміністрацією та Фізичною особою-підприємцем Цукановою Іриною Миколаївною договору оренди водного об'єкту та земельної ділянки водного фонду № 106 від 16.12.2011 р. ще у 2013 -2015 роках при видачі її структурним підрозділом - Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації дозволу на спеціальне водокористування № 32/17 від 25.07.2013 р., дозволу на спеціальне водокористування № 279/17 від 22.09.2015 р. та розгляді відповідних документів, у тому числі спірного договору оренди земельної ділянки, для їх видачі, та у лютому 2018 року за наслідками проведення 09.02.2018 р. відповідним суб?єктом державної реєстрації земельної ділянки водного фонду, кадастровий номер 3220484600:04:005:0006, загальною площею 67, 4057 га, для риборозведення в адміністративних межах Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 25395652 від 09.02.2018 р.
Як вбачається із матеріалів справи, прокурор в інтересах позивача звернувся в Господарський суд Київської області із позовною заявою № 50-4726вих21 від 29.10.2021 р. (після усунення недоліків - № 50-5549вих21 від 30.11.2021 р.) до відповідачів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання недійсним договору оренди водного об?єкту та земельної ділянки водного фонду і зобов?язання повернути земельну ділянку лише 29.10.2021 р.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У процесі розгляду справи прокурором та позивачем у відповідності до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду належних та допустимих доказів, що б підтверджували переривання або зупинення перебігу позовної давності щодо вказаних його вимог до відповідачів.
Як було зазначено вище, прокурор в інтересах позивача звернувся в Господарський суд Київської області із позовною заявою № 50-4726вих21 від 29.10.2021 р. (після усунення недоліків - № 50-5549вих21 від 30.11.2021 р.) до відповідачів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання недійсним договору оренди водного об?єкту та земельної ділянки водного фонду і зобов?язання повернути земельну ділянку лише 29.10.2021 р., тобто із значним спливом трирічного строку позовної давності без поважних причин його пропущення з моменту порушення свого права, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вибуття із свого володіння не з його волі спірної земельної ділянки, оскільки позивач в силу своїх повноважень міг довідатись про порушення свого права та про особу, яка його порушила, та про обставини набуття у користування іншою особою спірної земельної ділянки, а тому позовні вимоги прокурора в інтересах позивача до відповідачів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання недійсним договору оренди водного об?єкту та земельної ділянки водного фонду і зобов?язання повернути земельну ділянку, є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, у тому числі, у зв'язку із спливом строку позовної давності, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову також із цієї підстави.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини, викладені у позовній заяві прокурора, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, його позовні вимоги є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на прокурора.
Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити у задоволенні позову повністю.
2. Судові витрати покласти на прокурора.
3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду.
Суддя В.М.Бацуца
Повний текст рішення складено і підписано
03 серпня 2022 р.