ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.08.2022Справа № 46/528-б (910/427/20)
За позовом ОСОБА_1
до Державної акціонерної компанії "Хліб України"
третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Міністерство економіки України
про стягнення вихідної допомоги при звільнені у розмірі 267 000, 00 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені
в межах справи № 46/528-б
Суддя Івченко А.М.
Представники:
позивач ОСОБА_1 ;
від позивача: Березін М.Г.;
від розпорядника майна: Кривка С.М.;
від відповідача: Ольмезов В.А., Косянчук В.В.;
від Міністерства економіки України: Коваленко О.М.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення вихідної допомоги при звільнені у розмірі 267.000, 00 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.
Матеріали справи № 46/528-б про банкрутство Державної акціонерної компанії "Хліб України", у зв'язку з надходженням апеляційної скарги, супровідним листом Господарського суду міста Києві від 03.07.2019 № 01-10/3038/19 скеровані до Північного апеляційного господарського суду та станом на 23.01.2020 до Господарського суду міста Києва не повертались.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.01.2020 відкладено вирішення питання про прийняття заяви ОСОБА_1 про стягнення вихідної допомоги при звільнені у розмірі 267 000, 00 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені в межах справи № 46/528-б до повернення до Господарського суду міста Києва матеріалів справи № 46/528-б про банкрутство Державної акціонерної компанії "Хліб України".
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2019 провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві закрито, апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.06.2019 у справі № 46/528-б скасовано, справу направлено на стадію розпорядження майном.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.20 касаційну скаргу арбітражного керуючого Лахненка Є.М. залишено без задоволення, постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2019 залишено без змін.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.20 справу № 46/528-б про банкрутство Державної акціонерної компанії "Хліб України" передано судді Івченко А.М. на стадію розпорядження майном.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.02.20 справу № 910/427/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної акціонерної компанії "Хліб України" про стягнення вихідної допомоги при звільнені у розмірі 267.000, 00 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва для розгляду в межах справи № 46/528-б про банкрутство Державної акціонерної компанії "Хліб України".
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.20 справу № 910/427/20 передано судді Івченко А.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.20 прийнято справу № 910/427/20 до свого провадження; відкрито провадження та призначити підготовче засідання на 18.03.20; зобов'язано учасників провадження у справі надати суду письмові обґрунтовані пояснення по справі; позовну заяву вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
18.03.2020 судове засідання не відбулося у зв'язку із перебуванням судді Івченка А.М. на лікарняному.
На виконання Постанови КМУ "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211, якою запроваджено карантин, заборонено пасажирські перевезення та встановлено обмеження кількості учасників масових заходів; Указу Президента України від 13.03.2020 № 87/2020, яким уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"; Рішення Вищої ради правосуддя від 26.03.2020 № 880/0/15-20 "Про доступ до правосуддя в умовах пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", у зв'язку із карантинними заходами, суд відкладає розгляд справи на іншу дату із повідомленням учасників справи про дату і час судового засідання додатково.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2020 відкладено розгляд справи без визначення дати наступного судового засідання.
10.09.2020 від відповідача надійшли пояснення по справі.
21.12.2020 від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.
23.06.2021 матеріали справи направлено до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2021 призначено розгляд справи на 18.08.21.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 клопотання Міністерства економіки України про залучення до участі у справі третьою особою на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору задоволено; залучено Міністерство економіки України до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору; зобов'язано позивача не пізніше двох днів з дня вручення копії цієї ухвали, надіслати заяву та додані до неї документи на адресу залученої особи, докази чого надати суду; зобов'язано позивача надати суду розрахунок позовних вимог; відкладено розгляд справи на 29.09.21; у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.
02.09.2021 від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.
28.09.2021 від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.
29.09.2021 від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено; у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено; відкладено розгляд справи на 24.11.21.
20.10.2021 від Міністерства економіки України надійшли пояснення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2021 відкладено розгляд справи на 08.12.21.
07.12.2021 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 відкладено розгляд справи на 09.02.22.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2022 закрито підготовче провадження з розгляду заяви ОСОБА_1 про стягнення вихідної допомоги при звільнені у розмірі 267 000, 00 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені в межах справи № 46/528-б; призначено розгляд заяви ОСОБА_1 про стягнення вихідної допомоги при звільнені у розмірі 267 000, 00 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені в межах справи № 46/528-б до розгляду по суті на 09.03.22.
09.03.2022 судове засідання не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2022 призначено розгляд заяви ОСОБА_1 про стягнення вихідної допомоги при звільнені у розмірі 267 000, 00 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені в межах справи № 46/528-б до розгляду по суті на 03.08.22.
У судовому засіданні 03.08.2022 розглядався по суті позов.
Представник учасників провадження у справі надали пояснення по суті.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України згідно якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 про стягнення вихідної допомоги при звільнені у розмірі 267 000,00 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог в межах справи № 46/528-б Господарський суд міста Києва
21.10.2019 р. набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання його кредитором першої черги, стягнення вихідної допомоги при звільнені у розмірі 267 000,00 грн. та середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку вихідної допомоги при звільнені.
Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідно до контракту № 24 від 29.09.2016 (далі-Контракт) укладений між Міністерством аграрної політики та продовольства України в особі заступника Міністра Осійчука О.М. та ОСОБА_1 , за яким останнього призначено на посаду голови правління Державної акціонерної компанії «Хліб України» на термін з 29 вересня 2016 року по 28 вересня 2018 року.
Міністерством аграрної політики та продовольства України 20.11.2017 видано наказ №282-п (далі-Наказ) про припинення повноважень ОСОБА_1 голови правління Державної акціонерної компанії «Хліб України» з 21.11.2017, розірвання контракту №24 з головою правління Державної акціонерної компанії «Хліб України» від 29.09.2016 (далі- Контракт) відповідно до пункту «н» пункту 5.3 розділу 5 Контракту та звільнення ОСОБА_1 із займаної посади згідно пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
Позивач зазначає, що, оскільки, розірвано в односторонньому порядку вищевказаний контракт №24 від 29.09.2016, позивач не відпрацював строк на який його укладено.
Відповідно п. 3.1. Контракту ОСОБА_1 , як голові правління ДАК «Хліб України» встановлено посадовий оклад в сумі 26 740 грн.
Згідно до статті 44 КЗпП України, передбачено, що у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Станом на 10.05.2018 ДАК «Хліб України» не виконав вимоги ст. 44 КЗпП України, та не виплатив вихідну допомогу ОСОБА_1 .
В цій частині вимог суд зазначає таке.
Позивач вважає, що ДАК «Хліб України» повинно сплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу за весь невідпрацьований період (10 місяців 13 днів) згідно Контракту №24 від 26.09.2016 р. у розмірі 267 000,00 грн.
При припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. (ст. 44 КЗпП України).
Таким чином, положеннями ст. 44 КЗпП України визначено, що у випадку припинення трудового договору з підстав, зазначених у п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, розмір вихідної допомоги працівникові не може бути меншим шестимісячного середнього заробітку. А виплата вихідної допомоги у розмірі що перебільшує шестимісячний середній заробіток - є правом підприємства, а не його обов'язком.
Нормами ст. 44 КЗпП України не передбачено обов'язок підприємства виплачувати вихідну допомогу працівникові за весь невідпрацьований період. Інших нормативно-правових актів на обґрунтування своїх вимог позивач не надає.
Таким чином, розмір вихідної допомоги, з урахуванням вимог ст. 44 КЗпП України, має бути сплачено відповідачем на користь позивача у розмірі шестимісячного середнього заробітку та становити 160 440,00 грн.
Щодо вимоги позивача про визнання його кредитором першої черги, то суд зазначає, що включення кредиторів до реєстру з відповідною черговістю відбувається у справі про банкрутство.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2010 р. порушено провадження у справі № 46/528-6 про банкрутство ДАК «Хліб України».
21.10.2019 р. набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства. Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень якого передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу, визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
З тексту позовної заяви вбачається, що сума грошових вимог ОСОБА_1 до боржника складається з вимог, які виникли після 26.11.2010 р., тобто після порушення провадження у справі про банкрутство, а відтак за своєю правовою природою є поточними.
Відповідно до ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом.
Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 Кодексу, у ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає заяви з вимогами поточних кредиторів, які надійшли до господарського суду після офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом. Заяви з вимогами поточних кредиторів розглядаються господарським судом у порядку черговості їх надходження. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд своєю ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Вимоги поточних кредиторів погашаються в порядку черговості, визначеної статтею 64 цього Кодексу. Якщо кредитор заявив вимоги після здійснення розрахунків з іншими кредиторами, сплачені таким кредиторам кошти поверненню не підлягають.
За таких обставин вимога щодо визнання ОСОБА_1 кредитором першої черги Державної акціонерної компанії «Хліб України» у справі в межах справи про банкрутство не підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про відшкодування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку вихідної допомоги при звільнені, то суд зазначає, що позивачем не подано розрахунок суми середнього заробітку за весь час затримки.
В заяві про збільшення позовних вимог позивач просить суд стягнути з відповідача компенсацію за несвоєчасну виплачену вихідну допомогу в розмірі 1 196 459,54 грн.
Щодо цієї вимоги, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі статтею 2 Закону, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати віднесено основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Означена структура заробітної плати відображена також у розробленій відповідно до Закону України «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці і стандартів Системи національних рахунків Інструкції зі статистики заробітної плати (далі - Інструкція), затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, що був зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713.
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До цього фонду, який складається з фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати й інших заохочувальних та компенсаційних виплат, включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору та суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не належать до фонду оплати праці (пункти 3.8 і 3.9 Інструкції).
Отже, вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16 (пункт 34); від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 60)).
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що як вихідна допомога, так і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні мають разовий характер. А тому до таких виплат згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» гарантії цього Закону незастосовні.
Таким чином, позовна вимога ОСОБА_1 щодо сплати компенсації за несвоєчасну виплачену вихідну допомогу в розмірі 1 196 459, 54 грн. не підлягає задоволенню.
Окрім цього, суд погоджується із поясненнями Мінекономіки про те, що позивачем змінено одночасно і підставу і предмет позову.
Відповідно до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання позовної заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання.
Під предметом позову слід розуміти певні матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
Аналогічна позиція викладена і у підпункті 3.12 пункту 3 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
Так, в заяві про зміну предмету позову, вбачається, що позивачем одночасно наводяться й інші підстави позову, зокрема посилання на прострочення виплати вихідної допомоги за період з 22.11.2017 по 29.09.2021. Таким чином, наведене свідчить про одночасну зміну предмета та підстав позову.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному зверненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
З огляду на викладені обставини на наведені норми суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог в частині стягнення з відповідача вихідної допомоги при звільнені у розмірі 160 440,00 грн, у зв'язку з чим вважає за доцільне позовні вимоги задовольнити частково. В іншій частині вимог, відмовити.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 3 статті 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
За статтею 165 ГПК України до відзиву додаються: докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.
Статтею 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви частково.
Крім того, керуючись положеннями ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 481,00 грн.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державної акціонерної компанії "Хліб України" (01601, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, код ЄДРПОУ 20047943) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 160 440,00 грн вихідної допомоги при звільнені.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з Державної акціонерної компанії "Хліб України" (01601, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, код ЄДРПОУ 20047943) в дохід Державного бюджету України 2481,00 грн. судового збору.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
6. Копію рішення направити учасникам провадження у справі про банкрутство.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 05.08.2022
Суддя А.М.Івченко