№ 207/1652/22
№ 1-кп/207/308/22
03 серпня 2022 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кам'янське кримінальне провадження № 62022050030000232 від 14.06.2022 року по обвинуваченню:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Охтирка Сумської області, громадянина України, маючого середню освіту, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовослужбовець військової служби за контрактом - водій відділення автомобільного взводу підвозу пального та мастильних матеріалів групи матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України,
24 лютого 2022 року військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації та інші підконтрольні їм військові формування, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглись на територію України через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
У зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року введено воєнний стан.
14 березня 2022 року Указом Президента України № 133/2022, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
18 квітня 2022 року Указом Президента України № 259/2022, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Разом з цим, наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 342 від 27 листопада 2020 року солдата ОСОБА_4 призначено на посаду водій відділення автомобільного взводу підвозу пального та мастильних матеріалів групи матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу військової частини та поставлено на усі види забезпечення.
Відповідно до положень п.2 ч.1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).
Відтак, з дня зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , тобто з 27 листопада 2020 року солдат ОСОБА_4 набув статусу військовослужбовця Збройних Сил України.
Таким чином, солдат ОСОБА_4 є суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Разом з цим, станом на 26 лютого 2022 року військова частина НОМЕР_1 дислокувалась у АДРЕСА_2 .
У відповідності до ст.ст. 17, 65 Конституції України ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно зі ст.ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військовослужбовець зобов'язаний: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.
За приписами статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
В порушення наведених вище вимог законодавства, чітко знаючи та розуміючи зміст покладених на нього обов'язків з військової служби, проте діючи всупереч зазначеним обов'язкам, визначеним у статутах Збройних Сил України, солдат ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні умисного злочину проти встановленого порядку несення військової служби - у самовільному залишенні військової частини без поважних причин, вчиненому військовослужбовцем (крім строкової служби), в умовах воєнного стану, за наступних обставин.
Солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, перебуваючи на посаді водій відділення автомобільного взводу підвозу пального та мастильних матеріалів групи матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 12, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 26 лютого 2022 року, приблизно о 09:00 годині, тобто в умовах воєнного стану, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби без поважних причин та з мотивів небажання тимчасово переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, без відповідних дозволів командирів та начальників, вчинив самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 , що на той час дислокувалась за адресою: АДРЕСА_2 , а вільний час використовував на власний розсуд за адресою: АДРЕСА_1 , не пов'язуючи його із виконанням обов'язків з військової служби, до моменту самостійного прибуття 06 травня 2022 року до військової частини НОМЕР_1 , що на той час дислокувалась в АДРЕСА_3 .
Таким чином, солдат ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується в тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом вчинив самовільне залишення військової частини без поважних причин, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби), в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст. 407 КК України.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого злочину за викладених обставин визнав свою вину повністю. У вчиненому щиро розкаявся, просив суворо не карати. Пояснив, що залишив військову частину, оскільки дуже переживав за свою родину, які знаходились у підвалі будинку за місцем мешкання під обстрілами ворога.
Крім повного визнання своєї вини обвинуваченим, його вина також підтверджується дослідженими у судовому засіданні наступними письмовими доказами:
- витягом з єдиного реєстру досудових розслідувань від 14.06.2022 року про реєстрацію кримінального правопорушення № 62022050030000232 (т.1 а.с.1);
- копією витягу із наказу № 471 від 31.05.2022 року за результатами службового розслідування щодо факту самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_4 (т.1 а.с.12-15);
- актом службового розслідування № 6758 від 06.05.2022 року (т.1 а.с.16-24);
- довідкою № 01/204 від 06.05.2022 року про самостійне повернення у військову частину після самовільного залишення військової частини солдата ОСОБА_4 (т.1 а.с.25-26).
Оцінюючи кожний доказ у справі з точки зору належності, допустимості, достовірності, та їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого солдата ОСОБА_4 в судовому провадженні доведена повністю, а його дії слід кваліфікувати як самовільне залишення військовослужбовцем військової служби за контрактом військової частини без поважних причин, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби), в умовах воєнного стану, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбачене ч.5 ст. 407 КК України.
Вирішуючи питання про обрання виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_4 , у відповідності до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.
Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 , у відповідності до ст. 67 КК України,судом не встановлено.
При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 року), і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року), згідно яких досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи.
Вирішуючи питання про вид та розмір покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує обставини та тяжкість скоєного злочину, відповідно до вимог ст. 12 КК України, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, страждає на гіпертонічну хворобу 1 стадії, 1 ступеню, ризику 2, в реєстрі у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, за медичною допомогою не звертався, щиро кається у вчиненому, на час розгляду справи сумлінно виконує свої службові обов'язки.
З урахуванням щирого каяття обвинуваченого та його активного сприяння розкриттю злочину, у т.ч. зобов'язання співпрацювати зі стороною обвинувачення та викривати протиправну діяльність інших осіб, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих обставин, наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидкого судового провадження та відсутності обставин, що обтяжують покарання, враховуючи те, що на даний час обвинувачений сумлінно виконує свої службові обов'язки, суд приходить до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_4 можливе без його ізоляції від суспільства, із застосуванням ст.ст. 58, 69 КК України перейти до більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення, та призначити на строк 2 (два) роки службове обмеження та із суми грошового забезпечення відраховувати в дохід держави 20% (двадцять) відсотків.
Матеріальна шкода кримінальним правопорушенням не завдана.
Витрати на залучення експертів під час досудового розслідування відсутні.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Керуючись ст.ст. 369 - 371, 373 - 376 КПК України, суд, -
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України та призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді 02 (двох) років службового обмеження та із суми грошового забезпечення відраховувати в дохід держави 20% (двадцять) відсотків.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо ОСОБА_4 не обирати.
Вирок може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області на протязі тридцяти днів з дня проголошення вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Суддя ОСОБА_1