Справа № 308/9683/22
04 серпня 2022 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючої - судді Шумило Н.Б.,
за участю секретаря судового засідання - Луцака В.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ужгород заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Литвина Степана Йосиповича про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частку нерухомого майна,-
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Литвин Степан Йосипович, звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить:
- визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок адресою АДРЕСА_1 , загальна площа 243,6 кв. м; житлова площа 106,5 кв. м; в тому числі гараж площею 23.3 кв. м; та котельня площею 5.2 кв.м, п'ять кімнат, житловий будинок, А; літня кухня, Б; вбиральня, В; огорожа;
- визнати за позивачем право власності на нерухоме майно (житловий будинок) в частці 1/2, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Крім того, представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Литвин Степаном Йосиповичем було подано заяву про забезпечення позову. Заяву обґрунтовано тим, що предметом даного спору є об'єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , загальна площа 243,6 кв.м; житлова площа 106,5 кв.м; в тому числі гараж площею 23,3 кв. м; та котельня площею 5,2 кв. м; п'ять кімнат; житловий будинок, А; літня кухня, Б; вбиральня, В; огорожа. У позивача є підстави вважати, що Відповідач може продати спірне майно або його частину, таким чином існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову.
У зв'язку із наведеним представник позивача просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, а саме: об'єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , загальна площа 243,6 кв. м; житлова площа 106,5 кв.м; в тому числі гараж площею 23,3 кв.м; та котельня площею 5,2 кв. м; п'ять кімнат; житловий будинок, А; літня кухня, Б; вбиральня, В; огорожа.
У відповідності до положень частини 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Дослідивши заяву про забезпечення позову та матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з приписами частини 2 статті 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Статтею 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Як вбачається із позовної заяви спір між сторонами виник з приводу визнання спільною сумісною власністю подружжя житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , загальна площа 243,6 кв. м; житлова площа 106,5 кв. м; в тому числі гараж площею 23,3 кв. м; та котельня площею 5,2 кв.м, п'ять кімнат, житловий будинок, А; літня кухня, Б; вбиральня, В; огорожа, та визнання за позивачем права власності на Ѕ частку зазначеного будинку.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 30 червня 2021 року у справі №308/6952/19 розірвано шлюб укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 15.06.1996 року виконавчим комітетом Холмецької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, про що зроблено актовий запис №1.
Таким чином сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі із 15.06.1996 року.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, інформаційна довідка №306329517 від 02.08.2022 року, домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 243,6 кв.м., в тому числі гараж площею 23,3 кв.м та котельня площею 5,2 кв.м., належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 11.06.2009 року, підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності, НОМЕР_1 , 03.06.2009, Виконавчий комітет Холмецької сільської ради Ужгородського району Закарпатської області.
Таким чином, вказаний будинок набутий відповідачем за час перебування у шлюбі із позивачем.
Відповідно до положень ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до п. 4 та 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх судових рішеннях (від 10 березня 2020 року у справі № 750/12430/19, від 28 травня 2020 року у справі № 211/374/20, від 30 листопада 2020 року у справі № 127/17451/20 та ін.) під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, не порушує речове право володіння особи майном, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте, тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання завдавання значної шкоди позивачам.
Цивільній процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено виконання рішення при задоволенні позову. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав та законних інтересів. При цьому ухвалою про забезпечення позову не може вирішуватися спір по суті.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Згідно статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норми статті 60 СК України свідчить про презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
На підставі досліджених доказів, суд приходить до висновку, що предмет позову з яким позивач звернулася до суду, взаємопов'язаний зі способом забезпечення позову, а невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача, за захистом яких вона звернулася до суду у разі задоволення позовних вимог.
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженню майном зазначено, що враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним. Верховний Суд звернув увагу, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.
Вказана позиція узгоджується із позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2021 року № 643/12369/19.
Такий вид забезпечення позову як накладення арешту застосовується судом, як правило, у майнових спорах у тих випадках, коли спірне майно може бути відповідачем продане, розтрачене, кошти витрачені, що в майбутньому перешкоджатиме виконанню рішення або взагалі зробить його виконання неможливим. Отже, необхідними умовами для вжиття забезпечувальних заходів, зокрема арешту майна, є, насамперед, належність цього майна відповідачеві, розумна співмірність вартості арештованого майна ціні позову, обґрунтування необхідності вжиття заходів для захисту прав позивача та можливість такого заходу забезпечити реальне виконання очікуваного позивачем рішення.
Згідно з положеннями ч.6 ст.153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Суд приходить до висновку, що з метою захисту прав та інтересів позивача, уникнення будь яких дій з боку відповідача, спрямованих на відчуження належного йому майна, беручи до уваги предмет позову, суд вважає за доцільне задовольнити подану заяву та накласти арешт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 243,6 кв.м, що належить ОСОБА_2 .
Негативним наслідком незабезпечення позову про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання за позивачем права власності на частину майна, є можливість реалізації належного відповідачу нерухомого майна.
Такий захід забезпечення позову на час розгляду справи відповідає предмету позову, є розумним, адекватним, співмірним та таким, що відповідає предмету позову.
Забезпечення позову шляхом накладення арешту не завдає шкоди сторонам, оскільки накладення арешту на нерухоме майно тимчасово перешкоджає розпорядженню таким майном.
Враховуючи, що відсутні підстави, за наявності яких суд зобов'язаний застосувати зустрічне забезпечення та враховуючи, що застосовані судом заходи забезпечення позову не спричинять в подальшому збитків відповідачу, суд вважає застосування зустрічного забезпечення не доцільним.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.149-150, 153, 154, Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Литвина Степана Йосиповича про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частку нерухомого майна, - задовольнити.
Накласти арешт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 243,6 кв.м, що належить на праві власності ОСОБА_2 .
Дані стягувача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Дані боржника: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Копію ухвали про вжиття заходів забезпечення позову направити негайно для виконання всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову, а також відповідним державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.
Апеляційну скарга на ухвалу суду першої інстанції можна подати протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Закарпатського апеляційного суду. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.
Суддя Ужгородського міськрайонного
суду Закарпатської області Н.Б. Шумило