Справа № 304/1086/22 Провадження № 2/304/215/2022
04 серпня 2022 рокум. Перечин
Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючого - судді Чепурнова В. О.,
з участю секретаря судового засідання - Гавій Л.В.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження суду цивільну справу № 304/1086/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - орган опіки та піклування Перечинської міської ради Закарпатської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей,
позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, який мотивує тим, що 17 листопада 2007 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, від якого у них народилося дві доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Причиною звернення до суду з даною позовною заявою називає те, що вони мають різні характери та погляди на сімейне життя і сімейні цінності. Так відповідач завжди намагається нав'язати йому свою думку щодо спільного життя та виховання дітей, через що постійно виникають сварки та зруйнувалася наша сім'я. Також вказує, що ведення спільного господарства на даний час між ними припинено, діти зареєстровані та проживають з відповідачем; за його глибоким переконанням, подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає. За таких обставин вважає примирення неможливим, подальше збереження шлюбу буде суперечити його інтересам та інтересам їх спільних дітей, а відтак просить позов задовольнити та розірвати шлюб між ними, а малолітніх доньок залишити проживати разом з ним за його місцем проживання.
У підготовче судове засідання позивач ОСОБА_2 не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав та просив такі задовольнити, а також не надавати строк на примирення, оскільки такий не дасть жодного результату.
Відповідач ОСОБА_2 у підготовче судове засідання також не з'явилася, однак подала заяву, в якій позовні вимоги визнала у повному обсязі, просила строк на примирення не надавати, після розірвання шлюбу залишити їй прізвище « ОСОБА_5 ».
У підготовче судове засідання представник органу опіки та піклування також не з'явилася, подала суду заяву, в якій просила розглянути справу без її участі з врахуванням висновку органу опіки та піклування.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч. 4 ст. 200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
У судовому засіданні встановлено, що 17 листопада 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Перечинського районного управління юстиції Закарпатської області, актовий запис № 67, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане вказаним відділом РАЦСу 17 листопада 2007 року (а. с. 11).
Також встановлено, що в даному шлюбі у сторін народилися дві доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується копіями відповідних свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , виданими відділом реєстрації актів цивільного стану Перечинського районного управління юстиції Закарпатської області 03 липня 2008 року та 10 грудня 2013 року відповідно (а. с. 12, 13).
Крім цього встановлено, що подружнє життя у сторін не склалося. Про це свідчать ті обставини, що позивач та відповідач сімейних стосунків не підтримують, згідно змісту позовної заяви спільно не проживають. Неявку сторін у судове засідання та визнання позову відповідачем суд розцінює як байдуже ставлення до шлюбу.
Наведене дозволяє суду зробити висновок про те, що сторони повністю втратили почуття поваги, любові та довіри один до одного і їх сім'я розпалася остаточно. Умови для їх примирення відсутні, а цей шлюб є формальним і подальше його збереження суперечить інтересам сторін та інтересам їх неповнолітніх дітей.
Стаття 51 Конституції України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Аналогічні приписи викладені у ст. 24 СК України, у якій, крім іншого передбачено, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Виходячи зі змісту ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно ст. 24 цього Кодексу шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
За правилами ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу, згідно якої позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 цього Кодексу суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Враховуючи, що подальше спільне життя подружжя ОСОБА_5 і збереження шлюбу буде суперечити їх інтересам та інтересам їх спільних дітей, суд вважає, що шлюб між ними слід розірвати.
Вирішуючи позовну вимогу про визначення місця проживання неповнолітніх доньок, суд приходить до такого висновку.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно зі статтею 153 цього Кодексу мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
У частині першій статті 161 СК України зазначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Зазначених висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, в якій вона відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Наведена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 21.10.2019 по справі №640/2670/17.
З наявного у матеріалах справи висновку органу опіки та піклування Перечинської міської ради Закарпатської області від 28 липня 2022 року № 131 видно, що уповноважений орган вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей, а саме ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання та реєстрації батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 35, 36-37).
У свою чергу суд, визнаючи місце проживання неповнолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_7 разом з батьком ОСОБА_2 , також приймає до уваги, що відповідач ОСОБА_2 як на засіданні комісії з питань захисту прав дитини міської ради, так само і у поданій суду заяві проти проживання доньок з батьком не заперечувала, навпаки визнала позов; вказувала, що батько має більше можливостей забезпечити дітей всім необхідним та самі діти виявили бажання проживати разом з ним.
Відтак наведені обставини дають суду підстави вважати, що в інтересах дітей, які будуть сприяти їх всебічному та гармонійному розвитку, місце проживання неповнолітніх ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , слід визначити разом з батьком ОСОБА_2 .
Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд враховує, що мати дітей не обмежена у можливості реалізації належного їй права на спілкування з доньками, вияву турботи стосовно них та участі у їх вихованні.
Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак з відповідача підлягають стягненню понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати в розмірі 1 984,80 грн сплаченого судового збору.
Керуючись ст. 24, 56, 105, 112 СК України, ст. 6-13, 76, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - орган опіки та піклування Перечинської міської ради Закарпатської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей - задовольнити повністю.
Шлюб, зареєстрований 17 листопада 2007 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Перечинського районного управління юстиції Закарпатської області, актовий запис №67, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - розірвати.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишити шлюбне прізвище « ОСОБА_5 ».
Визначити місце проживання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 984 (одну тисячу дев'ятсот вісімдесят чотири) грн 80 коп судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 ; місце проживання: АДРЕСА_3 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: орган опіки та піклування Перечинської міської ради Закарпатської області, ЄДРПОУ 04351274; місцезнаходження: 89200 Закарпатська область Ужгородський район м. Перечин, пл. Народна, 16.
Головуючий: Чепурнов В. О.