Справа № 420/6921/22
04 серпня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Кравченка М.М.,
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій просила: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у вигляді відмови ОСОБА_1 у виплаті суми боргу пенсії, що підлягала виплаті ОСОБА_2 і залишилися недоодержаною, у зв'язку з його смертю ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 41353,16 грн.; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити виплату ОСОБА_1 суму боргу пенсії, що підлягала виплаті ОСОБА_2 і залишилися недоодержаною, у зв'язку з його смертю ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 41353,16 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що з 09 вересня 1985 року ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримував пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». 23 червня 2020 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/4236/20 позовні вимоги ОСОБА_2 до ГУПФ України в Одеській області задоволено. Зобов'язано ГУПФ України в Одеській області провести перерахунок призначеної пенсіонеру ОСОБА_2 з 01 січня 2018 року у відповідності до довідки ІНФОРМАЦІЯ_8 № ЮО64954 від 04.02.2021 року про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, виходячи з 90 відсотків грошового забезпечення, з виплатою різниці в пенсії за минулий час з 01.01.2018 року по день проведення такого перерахунку. Рішення суду набрало чинності. 07.08.2020 року Одеським окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист 420/4236/20 на підставі рішення суду від 23.06.2020 року. За заявою ОСОБА_2 постановою державного виконавця від 08.09.2020 року відкрито виконавче провадження за № 62978407. На виконання вказаного рішення суду ГУПФ України в Одеській області провела перерахунок пенсії ОСОБА_2 та встановила суму заборгованості у розмірі 41 353,16 грн. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 14421. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є єдиною донькою померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження № НОМЕР_2 . Також, зі вказаного свідоцтва про народження вбачається, що моєю матір'ю є ОСОБА_3 . У відповідності до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 , актовий запис № 1581 від 09.08.1981 року підтверджується зміна прізвища з дівочого ОСОБА_4 на ОСОБА_5 . Мати - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 від онкологічного захворювання. В 2015 році позивач одержала свідоцтво про право на спадщину за законом. Спадщина, на яке видано свідоцтво, складала 1/2 частки квартири під АДРЕСА_1 . З часу смерті матері позивач фактично проживала у квартирі з літнім батьком. Він помер у віці 87 років 6 місяців, оскільки такий вік унеможливлює проживання літньої людини наодинці. Відповідно до довідки від 11.04.2022 року № 09/11_22 підписаною головою ОСМД ОСОБА_6, підтверджується факт того, що позивач як співвласник квартири АДРЕСА_1 фактично проживала разом з батьком ОСОБА_2 по день його смерті. У відповідності до вимог ч.3 ст.61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в зазначений шестимісячний строк, а саме 25.01.2022 року, позивач звернулась до відповідача із заявою про виплату неодержаної заборгованості по виплаті пенсії померлого батька у розмірі 41353,16 грн., які не неодержані за його життя. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 22.02.2022 року за № 4077-1759/Г-02/8-1500/22 було відмовлено у виплаті грошових коштів з тих підставі, що позивач не є стягувачем по справі № 420/4236/20, тому для виплати недоотриманої доплати пенсії за зазначеним рішенням суду правові підстави відсутні. Із зазначеним рішенням відповідача позивач не погоджується, вважає його незаконним та таким, що порушує її право на отримання заборгованості по виплаті пенсії померлого батька у розмірі 41353,16 грн., які не неодержані за життя ОСОБА_2 .
Відповідно до ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06.06.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.06.2020 року по справі № 420/4236/20 Головним управлінням проведено перерахунок пенсії ОСОБА_2 . Оскільки Позивачка не є стягувачем по справі № 420/4236/20, тому для виплати недоотриманої доплати пенсії за зазначеним рішенням суду правові підстави відсутні. Безпідставним є вимога Позивача стосовно виплати недоотриманої пенсії за померлого батька, оскільки ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що було зареєстровано актовим записом № 14421, складеним Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Відповідно до статті 1219 Цивільного кодексу України до складу спадщини не входять права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема, права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом. Таким чином, спірні правовідносини не допускають правонаступництва, щодо виконання рішення суду в частині зобов'язання Головного управління здійснити перерахунок та виплату пенсії.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що підставою звернення до ГУ Пенсійного фонду України в Одеській області є її право, яке встановлене та гарантоване ст.61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на необхідність вирішення зазначеного питання в порядку ЗУ «Про виконавче провадження», на думку позивача є безпідставним, оскільки вона звернулась до відповідача щодо виплати недоотриманої пенсії померлого батька відповідно до ст.61 Закону № 2262, а не щодо виконання рішення у справі № 420/4236/20. Спірні правовідносини не допускають правонаступництва щодо виконання рішення суду в частині зобов'язання Головного управління здійснити перерахунок та виплату пенсії. Стороною позивача в позовній заяві жодним чином не ставиться питання про правонаступництво.
Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримував пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.06.2020 року у справі № 420/4236/20 було зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 1 січня 2018 року перерахунок пенсії ОСОБА_2 , виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90 % сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.06.2020 року у справі № 420/4236/20, що набрало законної сили, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було проведено перерахунок пенсії ОСОБА_2 з 01.01.2018 року, виходячи з 90 % відповідних сум грошового забезпечення.
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області листом від 26.08.2020 року повідомило ОСОБА_2 , що на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.06.2020 по справі № 420/4236/20, яке набрало законної сили 24.07.2020, йому 24.07.2020 проведено перерахунок пенсії з 01.01.2018 з урахуванням розміру пенсії за вислугу років 90 % відповідних сум грошового забезпечення, розмір пенсії з 01.08.2020 становить 9125,43 грн., доплата пенсії з дня набрання рішенням суду законної сили, тобто з 24.07.2020 по 31.07.2020 в сумі 490,84 грн., зарахована на поточний рахунок 05.08.2020, виплата нарахованої доплати пенсії за період з 01.01.2018 по 23.07.2020 в сумі 41353,16 грн. буде здійснена після виділення Головному управлінню відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду згідно розрахунку на доплату пенсії.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
ОСОБА_1 є донькою померлого ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_2 та свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 (зміна прізвища з дівочого ОСОБА_4 на ОСОБА_5 ).
Мати ОСОБА_1 - ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_4 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі.
ОСОБА_1 після смерті матері в 2015 році одержала свідоцтво про право на спадщину за законом, спадщина складала 1/2 частки квартири під АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки ОСББ «Сегедський» від 11.04.2022 року № 09\11_22 ОСОБА_1 , як співвласник квартири АДРЕСА_1 , фактично проживала за вищезазначеною адресою з літнім батьком ОСОБА_2 до його смерті.
24.01.2022 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою, в якій просила відповідно до ст.61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виплатити належні ОСОБА_2 кошти у розмірі 41353,16 грн.
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області листом від 22.02.2022 року повідомило ОСОБА_1 , що оскільки вона не є стягувачем по справі № 420/4236/20, тому для виплати недоотриманої доплати пенсії за зазначеним рішенням суду правові підстави відсутні.
Згідно з ч.1 ст.61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
Відповідно до ч.2 ст.61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» при зверненні кількох членів сім'ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну.
Згідно з ч.3 ст.61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
Посилання відповідача, що позивач не має права на виплату недоотриманої доплати пенсії за рішенням суду по справі № 420/4236/20 оскільки вона не є стягувачем, в даному випадку суд вважає необґрунтованими та безпідставними, що здійснені з невірним тлумаченням норм законодавства.
З урахуванням зазначених правових норм вбачається, що право особи із членів сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, на отримання суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, визначається безпосередньо ст.61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за умови подання відповідної заяви не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера, отже підпадає під дію ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини «Захист прав власності».
Відповідні суми слід вважати «майном» у значенні цього положення, оскільки позивач отримала право на вказані суми виплат, яке передбачено ст.61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а тому невиплата вказаних сум є втручанням у право на мирне володіння майном.
Як вже було зазначено, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , його донька ОСОБА_1 , як особа яка проживала разом із пенсіонером на день його смерті, 24.01.2022 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з приводу одержання суми пенсії, що підлягала виплаті пенсіонерові за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і залишилася недоодержаною у зв'язку з його смертю, тобто нею було дотримано положення ст.61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що в даному випадку ОСОБА_1 має право на виплату неодержаної суми пенсії в розмірі 41353,16 грн., що підлягала виплаті ОСОБА_2 на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і залишилася недоодержаною у зв'язку з його смертю.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За таких обставин, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті суми пенсії в розмірі 41353,16 грн., що підлягала виплаті ОСОБА_2 на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і залишилася недоодержаною у зв'язку з його смертю, є протиправними.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 виплату суми пенсії в розмірі 41353,16 грн., що підлягала виплаті ОСОБА_2 на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і залишилася недоодержаною у зв'язку з його смертю.
Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним та достатнім в даному випадку.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, ідентифікаційний код 20987385) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті суми пенсії в розмірі 41353,16 грн., що підлягала виплаті ОСОБА_2 на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і залишилася недоодержаною у зв'язку з його смертю.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 виплату суми пенсії в розмірі 41353,16 грн., що підлягала виплаті ОСОБА_2 на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і залишилася недоодержаною у зв'язку з його смертю.
4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 992,40 грн.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя М.М. Кравченко