Справа № 420/19763/21
04 серпня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №№0013560-5206-1502, 0013560-5206-1502/2018, 0013560-5206-1502/2017 від 24.03.2020р., податкової вимоги форми “Ф” №3318-13 від 02.10.2020р., -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якій позивач просить:
визнати протиправним та скасувати прийняті Головним управлінням ДПС в Одеській області податкові повідомлення-рішення про визначення податкових зобов'язань ОСОБА_1 №№0013560-5206-1502, 0013560-5206-1502/2018, 0013560-5206-1502/2017 від 24.03.2020р.;
визнати протиправною та скасувати виставлену Головним управлінням ДПС в Одеській області на ім'я ОСОБА_1 податкову вимогу форми «Ф» від 02.10.2020р. №3318-13.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями та податковою вимогою нараховано позивачу грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у зв'язку з перебуванням у власності позивача об'єкта нерухомого майна (птахоферми) за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню оскаржувані податкові повідомлення-рішення та податкову вимогу. Позивач вважає, що податкові повідомлення-рішення не містять усіх обов'язкових реквізитів, встановлених пп. 58.1.1 п. 58.1 ст. 58 ПК України. Податковим органом за одним і тим самим податком та за один і той же період щодо позивача визначено різні суми заборгованості, а на одну й ту ж саму суму боргу сформовано різні податкові повідомлення-рішення, що не відповідає принципам правової визначеності та належного урядування. Відповідачем порушено визначену пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України процедуру направлення податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань фізичній особі та податкової вимоги. Висновки податково органу про наявність правових підстав для нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , не ґрунтується на приписах пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, оскільки нежитлові будівлі за вищевказаною адресою не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з урахуванням приписів п. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Ухвалою від 25.10.2021 року відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (ст. 262 КАС України); встановлено, що справа буде розглянута судом на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
Від Головного управління ДПС в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву (вх. № ЕП/66821/21 від 29.11.2021р.), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що Головним управлінням ДПС в Одеській області були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0013560-5206-1502, 0013560-5206-1502/2017, 0013560-5206-1502/2018 від 24.03.2020 р. про нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017, 2018, 2019 роки, оскільки згідно ІТС «Податковий блок» за фізичною особою ОСОБА_1 зареєстрований об'єкт нерухомого майна: нежитлова будівля, загальною площею 8442,1 кв.м. з 17.03.2011 р. При цьому, з 08.11.2018 р. фізична особа ОСОБА_1 є власником частки даного нерухомого майна 77/125 від 8442,1 кв.м., що складає 5200,33 кв.м. Будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу ДК 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою КВЕД з урахуванням Державного класифікатора продукції та послуг, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, не визначені об'єктами оподаткування згідно з пп.- "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК Україні. Водночас, визначення належності будівлі до того чи іншого класу будівель проводиться на підставі документів, що підтверджують їх право власності з врахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення такого об'єкта нерухомості, згідно з ДК 018-2000. Для отримання висновку щодо класифікації приналежних їй об'єктів нерухомості доцільно звернутися до органу, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. На момент формування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень була відсутня інформація, яка підтверджувала віднесення нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , до приміщень класу «Будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271).
Ухвалою суду від 23.12.2021 року призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого засідання; призначено підготовче засідання по справі на 12.01.2022 року.
19.01.2022 року за вх. №4227/22 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
25.01.2022 року від представника відповідача надійшло клопотання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.
02.02.2022 року, ухвалою суду, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження по справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 24 лютого 2022 року об 11 годині 00 хвилин.
24.02.2022 року судове засідання не відбулося у зв'язку із введенням в країні воєнного стану.
27.07.2022 року від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у письмовому провадженні.
У судове засідання, призначене на 27 липня 2022 року учасники справи не з'явились, про дату, час та місце проведення останнього повідомлялися належним чином.
За приписами ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-
Головним управлінням ДПС в Одеській області прийнято податкові повідомлення-рішення:
№ 0013560-5206-1502/2017 від 24.03.2020р., яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості за 2017 рік у сумі 135073,56 грн. (а.с. 35);
№ 0013560-5206-1502/2018 від 24.03.2020р., яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості за 2018 рік у сумі 147131,66 грн. (а.с. 35);
№ 0013560-5206-1502 від 24.03.2020р., яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості за 2019 рік у сумі 108504,96 грн. (а.с. 35).
02.10.2020р. Головним управлінням ДПС в Одеській області винесено податкову вимогу форми «Ф» №3318-13, якою визначено, що загальна сума податкового боргу позивача станом на 01.10.2020 р. становить 108504,9 грн.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
За правилами ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
01.01.2015 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014 р., яким було внесено зміни до ПК України та введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до пп.266.1.1 п. 266.1 ст.266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктом 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України, фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (за винятком тих, які не є об'єктами оподаткування відповідно до підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпунктами 265.7.1, 265.7.2 п. 265.7 ст. 265 ПК України визначено, що податкові повідомлення-рішення про визначення суми податку як з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, так і плати за землю обчислюється та надсилається платнику податків до 01 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
07.12.2017 р. прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» № 2245-VIII, яким п. 266.10 ст.266 ПК України доповнено підпунктами 266.10.2 і 266.10.3, змістом яких визначено:
«У разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання.
Податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу».
Отже, вказаним Законом надано право контролюючим органам визначати грошове зобов'язання на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за звітні податкові періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 ст.102 ПК України.
Положення вказаного Закону набрали чинності з 01.01.2018 р., в той час, коли податкові повідомлення -рішення №№ 0013560-5206-1502/2017, 0013560-5206-1502/2018 від 24.03.2020р.винесені за період 2017, 2018 роки, тобто, вже після закінчення податкових періодів, за які визначено грошове зобов'язання.
Частиною 1 ст.58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99надано офіційне тлумачення принципу дії закону в часі.
Так, в цьому рішенні, зокрема, зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно - правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Крім того, у вказаному рішенні, зокрема, зазначається, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши норми податкового законодавства, суд дійшов висновку, що пп.266.10.3 п.266.10 ст.266 ПК України, який передбачає визначення грошового зобов'язання із земельного податку в межах 1095-денного строку, слід застосовувати з того звітного періоду, в якому такі повноваження податковому органу були надані, тобто з 2018 звітного року.
Так, у даному випадку, контролюючий орган при визначенні податкового зобов'язання за 2017 рік повинен був дотримуватись приписів пп.266.7.2. п.266.7 ст.266 ПК України, відповідно до якого податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, має бути винесено до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), а не п.п.266.10.3 п.266.10 ст.266 ПК України, з огляду на те, що вказана норма почала діяти лише з 01.01.2018 р.
Суд зазначає, що положення ст. 102 ПК України щодо можливості визначення контролюючим органом платнику податків суми грошових зобов'язань протягом 1095 днів після граничного строку сплати грошових зобов'язань є загальною по відношенню до положень статей 265, 266, зокрема пп. 266.7.2 п. 266.7 цієї статті, який є спеціальним та має перевагу у застосуванні.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду від 29 січня 2019 року у справі №817/213/16.
З урахуванням приписів пп. 5 пп. 58.1.1. п. 58.1 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення містить, зокрема, граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення, однак при прийнятті оскаржуваних рішень відповідачем не дотримано зазначених приписів чинного законодавства.
Згідно п.1 розділу ІІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 № 1204 (у редакції наказу Міністерства фінансів України
від 31 грудня 2020 року № 846), структурний підрозділ контролюючого органу, який склав податкове повідомлення-рішення відповідно до Кодексу, роздруковує його у двох примірниках (податкове повідомлення-рішення за формою «Ф» - в одному примірнику) та після погодження з підрозділами правової роботи передає на підпис керівнику (виконувачу його обов'язків, його заступнику або уповноваженій особі) контролюючого органу.
При складанні у передбачених Кодексом випадках податкових повідомлень-рішень в електронній формі необхідно дотримуватись вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».
Після підписання податкове повідомлення-рішення (крім податкового повідомлення-рішення за формою «Ф») не пізніше наступного робочого дня надсилається (вручається) платнику податків. Податкове повідомлення-рішення за формою «Ф» надсилається (вручається) платнику податків у терміни, встановлені Кодексом для податків на майно фізичних осіб.
Позивачем акцентовано увагу на тому, що податкову вимогу форми «Ф» №3318-13 від 02.10.2020р. ОСОБА_1 не отримував, а поштове повідомлення про вручення від 03.12.2020р., яке Головним управління ДПС в Одеській області подано як доказ вручення аналізованої податкової вимоги, є доказом вручення листа Головного управління ДПС в Одеській області від 23.11.2020р. (вих. №25150/Д/15-32-04-18-07). Зазначені обставини не спростовано відповідачем.
Відповідно до пп. 54.3.5 п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо
дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.
За приписами п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, податковим органом на одну й ту ж суму боргу сформовано різні податкові повідомлення-рішення.
Позивач, посилаючись на лист Головного управління ДПС в Одеській області від 29.09.2021р. (вих. №26255/6/15-32-24-04-09) та встановлені у справі №420/13182/21 обставини, зазначив, що заборгованість з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченої фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості у розмірі 390710,18 грн. виникла в результаті: нарахування згідно податкових повідомлень-рішень форми “Ф” за №0013560-5206-1502 від 24.03.2020 р. на суму 108504,96 грн. (основний платіж); форми “Ф” за №84858 від 16.11.2020 р. на суму 147131,66 грн. (основний платіж); №84858/2018 від 16.11.2020 р. на суму 135073,56 грн. (основний платіж).
За приписами пп. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Потребує з'ясування питання щодо тлумачення норми підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, а саме: чи встановлює ця норма обов'язок сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати такі будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, чи достатньо того, що вони відповідають критерію здатності такого об'єкта слугувати цілям сільськогосподарського товарного виробництва.
Податковий орган також зазначає щодо відсутності у позивача статусу «сільськогосподарського товаровиробника», враховуючи, що останній не перебуває на обліку у контролюючому органі як фізична особа-підприємець та не подає відповідної звітності.
Суд зазначає, що звільнення від сплати податку та збору є однією із форм надання податкової пільги (пп. «г» п. 30.9 ст.30 ПК України).
Відповідно до п. 30.2 ст.30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Пільга, встановлена пп. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.
Виходячи із буквального тлумачення цієї норми, з урахуванням значення слова «призначення» як «мета використання чого-небуть», «відповідати меті», можна зробити висновок, що будівлі і споруди, про які йдеться в цій нормі, повинні відповідати меті, способу та критеріям використання у сільськогосподарській діяльності. Вимоги, що будівлі і споруди повинні використовуватися (експлуатуватися) у сільськогосподарській діяльності текст цієї норми не містить.
На користь висновку, що норма пп. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не ставить у залежність право на податкову пільгу від фактичного використання об'єкта нерухомості у сільськогосподарській діяльності, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання.
Законом України від 23.11.2018р. №2628-VIII, пп. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Як і Законом України від 28.12.2014р. №71-VIII, законодавець не встановив обов'язку сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, а умовою звільнення таких об'єктів від оподаткування визначив цільове призначення їх використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.
Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 01.10.2019 р. у справі №0340/1905/18.
За змістом ст. 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією
Згідно ст.1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Підпунктом 14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Ця норма містить застереження щодо застосування такого визначення для цілей глави 1 розділу XIV «Спеціальні податкові режими» ПК України. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульований розділом ХІІ «Податок на майно» Кодексу.
Відповідно до п.п. 5.2, 5.3 ст. 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Застереження в пп. 14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України щодо цілей глави 1 розділу ХIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін «сільськогосподарський товаровиробник» має інше змістовне навантаження.
Поняття «сільськогосподарський товаровиробник», що міститься у Законі України «Про сільськогосподарський перепис» та у ПК України, не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень п. 5.3 ст.5 ПК України.
Національний класифікатор видів економічної діяльності України ДК 009:2010, затверджений наказом Держспоживстандарту України №457 від 11.10.2010 р., до сільськогосподарської діяльності відносить рослинництво і тваринництво. При цьому діяльність з перероблення сільськогосподарської продукції зазначений класифікатор відносить не до сільськогосподарської, а до продукції переробної промисловості, крім переробки власновиробленої продукції, що здійснюється безпосередньо у господарстві-виробнику.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом №507 від 17.08.2000 р. затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до вказаного Державного класифікатора будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарської силоси та інше.
Згідно Національного класифікатора видів економічної діяльності України ДК 009:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України №457 від 11.10.2010 р., за кодом 1271.2 класифікуються «Будівлі для птахівництва».
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25.02.2011р. у справі №2-2036/11 визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлові будівлі (птахоферма): весова, їдальня, лабораторія, котельня, крематорій, адміністративний корпус, прохідна, корпус для утримання птиці №1, корпус для утримання птиці №2, корпус для утримання птиці №3, корпус для утримання птиці №4, корпус для утримання птиці №5, кормоцех, гараж, диспетчерська, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно витягу про про державну реєстрацію прав №29341020 від 17.03.2011р. за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлові будівлі (птахоферма) за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 47).
Згідно Довідки №115 від 05.11.2018р., виданої КП «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації», нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , класифіковано як птахоферма, до складу якої входять будівлі та споруди: диспетчерська площею 23,4 кв.м, гараж площею 130,2 кв.м, кормоцех площею 586,8 кв.м, адміністративний корпус площею 276,9 кв.м, прохідна площею 72,9 кв.м, крематорій площею 266,8 кв.м, котельня площею 194,0 кв.м, лабораторія площею 61,0 кв.м, їдальня площею 210,2 кв.м, корпус для утримання птиці площею 1264,2 кв.м, корпус для утримання птиці площею 1264.2 кв.м, корпус для утримання птиці площею 1264,2 кв.м, корпус для утримання птиці площею 1264,2 кв.м, вагова площею 8,9 кв.м, вбиральня, надвірні споруди (а.с. 48).
Аналогічне функціональне призначення та опис об'єкта нерухомого майна зазначено у Технічному паспорті на громадський будинок, виготовлений КП «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації» на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 49-83).
Позивач зазначив, що нежитлові будівлі (птахоферму) за адресою: АДРЕСА_1 , в оренду/лізинг/позичку ним не передавались. Протилежного відповідачем не доводилось та належними доказами не підтверджувалось.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 займається, зокрема, таким видом діяльності як розведення свійської птиці (код КВЕД 01.47).
Згідно Витягу з реєстру платників єдиного податку №2015263400076 від 27.03.2020р., виданого Кілійською ДПІ Ізмаїльського управління ГУ ДПС в Одеській області, одним з видів економічної діяльності позивача є «Розведення свійської птиці» КВЕД 01.47 (а.с. 84).
Таким чином, ОСОБА_1 є власником нежитлових будівель, які віднесено до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, не здаються ним в оренду, лізинг, позичку, тому не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 29.04.2021р. у справі №2340/4117/18, від 01.04.2021р. у справі №820/6752/16, від 04.03.2021р. у справі №500/2782/18, згідно з якою будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу Державного класифікатора 018-2000, не є об'єктами оподаткування згідно з пунктом «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Частиною 1 ст.5 КАС України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Так, згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997р., (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Дану справу суд вирішує як справу майнового характеру, на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. у справі "Щокін проти України", зі змісту якого вбачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.
У зв'язку з викладеним, протиправне винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень становить втручання у мирне володіння майном суб'єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
Рішення Європейського суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" застосовуються судами як джерело права.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23.07.2002 р. у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
З огляду на зазначене суд вважає, що податкові повідомлення-рішення №№0013560-5206-1502, 0013560-5206-1502/2018, 0013560-5206-1502/2017 від 24.03.2020р., податкова вимога форми “Ф” №3318-13 від 02.10.2020р. є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, тому підлягають скасуванню.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи висновок суду про задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача судового збору у розмірі 3907,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (65044, Одеська обл., місто Одеса, вул. Семінарська, буд. 5; код ЄДРПОУ ВП 44069166) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №№0013560-5206-1502, 0013560-5206-1502/2018, 0013560-5206-1502/2017 від 24.03.2020р., податкової вимоги форми “Ф” №3318-13 від 02.10.2020р., - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області № 0013560-5206-1502/2017 від 24.03.2020р.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області № 0013560-5206-1502/2018 від 24.03.2020р.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області № 0013560-5206-1502 від 24.03.2020р.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС в Одеській області форми “Ф” №3318-13 від 02.10.2020р.
Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (65044, Одеська обл., місто Одеса, вул. Семінарська, буд. 5; код ЄДРПОУ ВП 44069166) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 3907,00 грн. (три тисячі дев'ятсот сім гривень 00 коп.).
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Самойлюк Г.П.