03 серпня 2022 року № 320/17272/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Зазимської сільської ради про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Зазимської сільської ради, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Зазимської сільської ради щодо ненадання ОСОБА_1 інформації на запит від 02.07.2021 вх.№159;
- зобов'язати Зазимську сільську раду надати ОСОБА_1 запитувану інформацію на інформаційний запит від 02.07.2021 вх.№159 в повному обсязі у паперовій формі в термін п'яти робочих днів після набрання рішенням суду законної сили;
- визнати протиправною бездіяльність Зазимської сільської ради щодо ненадання ОСОБА_1 інформації на запит від 02.07.2021 вх.№160;
- зобов'язати Зазимську сільську раду надати ОСОБА_1 запитувану інформацію на інформаційний запит від 02.07.2021 вх.№160 в повному обсязі у паперовій формі в термін п'яти робочих днів після набрання рішенням суду законної сили;
- стягнути з Зазимської сільської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду - 10000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02.07.2021 він звернувся до Зазимської сільської ради із запитами про надання публічної інформації, за результатами розгляду яких відповідач надав неповну запитувану інформацію, а також порушив строки розгляду таких запитів.
Позивач вважає бездіяльність відповідача у наданні запитуваної інформації протиправною, що стало підставою для звернення до суду з позовом у цій справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.01.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Дніпровським РУ ГУ МВС України в м.Києві 06.04.2000.
Судом встановлено, що позивач звернувся до Зазимської сільської ради із запитом від 02.07.2021, у якому просив відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" надати йому належним чином завірені копії: 1) рішень "Про затвердження розміру премії сільському голові" які були прийняті в період з 01.12.2020 по 30.06.2021; 2) інформації про виплату заробітної плати з усіма нарахуваннями голові Зазимської сільської ради.
Вказаний запит отриманий відповідачем 05.07.2021.
Зазимська сільська рада Броварського району Київської області листом від 27.07.2021 №159/02-41 направила позивачу завірені копії рішень "Про затвердження розміру премій сільському голові" у період з грудня 2020 року по червень 2021 року.
Також у вказаному листі відповідач зазначив, що інформація в частині надання даних про виплату заробітної плати сільському голові не створювалась.
Позивач звернувся до Зазимської сільської ради із запитом від 02.07.2021, у якому просив відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" надати йому належним чином завірені копії: 1) рішень "Про затвердження розпоряджень сільського голови" які були прийняті в період з 01.12.2020 по 30.06.2021; 2) всіх розпоряджень голови Зазимської сільської ради, які були видані ним за період з 01.12.2020 по 30.06.2021.
Вказаний запит отриманий відповідачем 05.07.2021.
Зазимська сільська рада Броварського району Київської області листом від 28.07.2021 №160/02-41 повідомила позивачу, що обсяг запитуваної інформації становить 456 сторінок, внаслідок чого сільська рада надає частину копій рішень "Про затвердження розпоряджень сільського голови", які були прийняті в період з 01.12.2020 по 30.06.2021 обсягом в 10 сторінок.
Також повідомлено, що повне задоволення запиту позивача буде здійснено після підтвердження оплати вартості фактичних витрат, шляхом надсилання до Зазимської сільської ради оригіналу розрахункового докменту про здійснення оплати.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо ненадання інформації на запити, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
У статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зазначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Таким чином, у положеннях частини першої статті 10 Конвенції проголошується ряд свобод. Зокрема, право на свободу вираження своїх поглядів включає не тільки свободу дотримуватися своєї думки, тобто не переслідуватися за свої переконання, але також можливість вільно отримувати і розповсюджувати інформацію та ідеї. Принциповий момент в реалізації права на свободу вираження поглядів полягає в тому, що таке право може мати транскордонний характер. При цьому автори Конвенції не виставляли ніяких умов щодо того, хто саме може брати участь у розповсюдженні інформації. Таким чином, це може бути будь-який громадянин країни, яка є учасницею Конвенції.
Разом із тим норми частини другої статті 10 Конвенції встановлюють певні обмеження щодо свободи вираження поглядів. Але такі обмеження можуть бути пов'язані лише з шістьма моментами, а саме: 1) захист інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки; 2) запобігання заворушенням чи злочинам; 3) охорона здоров'я чи моралі; 4) захист репутації чи прав інших осіб; 5) запобігання розголошенню конфіденційної інформації; 6) підтримання авторитету і безсторонності суду.
Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
У практиці Європейського суду з прав людини склався уже усталений підхід, що доступ до публічної інформації охороняється статтею 10 Конвенції.
Так у справі “Співдружність Матерів Південної Чехії проти Республіки Чехія” (Sdruzeni Jihoceske Matky v. Czech Republic, заява № 19101/03) ЄСПЛ визнав, що відмова надати на запит інформацію з боку державних органів була формою втручання у право на свободу одержувати інформацію, і тому цей випадок повинен розглядатися на предмет дотримання вимог статті 10 Конвенції.
Підтвердженням включення питань доступу до інформації до обсягу статті 10 є також справа “Угорське об'єднання громадських свобод проти Угорщини” (Tarsasag a Szabadsagjogokert v. Hungary, заява № 37374/05), в якій ЄСПЛ зазначив, що “…Суд нещодавно наблизився до ширшого розуміння поняття “свобода одержувати інформацію”… і відповідно до визнання права на доступ до інформації”. ЄСПЛ також підкреслив, що запитана інформація була вже готова і могла бути надана. Водночас на державі лежав обов'язок не перешкоджати суспільному рухові такої інформації. Європейський суд одноголосно прийняв рішення про те, що у цій справі держава Угорщина вчинила порушення статті 10 Конвенції.
У справі “Молодіжна ініціатива з прав людини проти Сербії” (Youth Initiative for Human Rights v. Serbia, заява № 48135/06) ЄСПЛ підкреслив, що “концепція “свободи отримувати інформацію” включає право доступу до інформації”; “коли неурядова організація займається справами громадського інтересу, як у випадку цього заявника, вона виконує роль громадського “сторожового пса” і має таку ж важливість, як ЗМІ” - ця теза також є важливою у цьому рішенні. Зауваживши, що відносно заявника “мало місце втручання у його право на свободу вираження” і що таке втручання суперечило національному законодавству Сербії, суд визнав порушення статті 10 Конвенції.
У рішення в справі “Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини” (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11) Велика Палата ЄСПЛ узагальнила практику Суду у справах із доступу до публічної інформації та виокремив такі чотири порогові критерії, відповідно до яких обмеження доступу до інформації може оцінюватися як втручання у реалізацію свободи вираження поглядів: 1) мета запиту на інформацію (розкриття інформації повинно надати доступ до питань, що становлять суспільний інтерес і тим самим забезпечити участь в управлінні державними справами); 2) характер запитуваної інформації (інформація повинна становити предмет загального суспільного інтересу); 3) роль запитувача інформації у її наступній передачі громадськості (критерій діє змогу встановити, чи особа бажає отримати доступ до інформації з метою інформування громадськості в якості “сторожового пса” демократії); 4) стан готовності та доступності запитуваної інформації (критерій дозволяє оцінити, чи може відмова в наданні інформації вважатись втручанням у свободу отримувати та передавати інформацію).
Так само стаття 34 Конституції України встановлює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до частин першої-другої статті 1 Закону України “Про доступ до публічної інформації” від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону №2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до статті 5 Закону №2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.
Частиною першою статті 12 Закону №2939-VI визначено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Згідно з положеннями статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
У відповідності до частини першої статті 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Частиною четвертою тієї ж статті закріплено, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Положеннями статті 21 Закону №2939-VI визначено, що інформація на запит надається безкоштовно.
Приписами частини першої статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Отже, за змістом наведених статей можна виділити такі ознаки публічної інформації:
1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством;
2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;
3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;
4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків;
5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень.
Таким чином, визначальним для публічної інформації є те, що вона є заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
При цьому, якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям відображеності та задокументованості і є публічною. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти.
Зокрема, така правова позиція викладена в пункті 1.1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації та постановах Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 522/817/15-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82685681) та від 06.09.2019 у справі № 128/4752/15-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84076931).
Як було вказано вище, позивач звернувся до Зазимської сільської ради із запитами, у яких просив надати належним чином завірені копії: 1) рішень "Про затвердження розміру премії сільському голові" які були прийняті в період з 01.12.2020 по 30.06.2021; 2) інформації про виплату заробітної плати з усіма нарахуваннями голові Зазимської сільської ради; 1) рішень "Про затвердження розпоряджень сільського голови" які були прийняті в період з 01.12.2020 по 30.06.2021; 2) всіх розпоряджень голови Зазимської сільської ради, які були видані ним за період з 01.12.2020 по 30.06.2021.
За висновком суду, ця інформація, безумовно, є публічною, оскільки стосується діяльності суб'єкта владних повноважень та прийняття ним рішення, відображена (задокументована) на відповідних носіях, в тому числі, з використанням технічних засобів.
Натомість відповідач у листах - відповідях повідомив позивача, зокрема, що інформація в частині надання даних про виплату заробітної плати сільському голові не створювалась, а також про те, що обсяг запитуваної інформації становить 456 сторінок, внаслідок чого сільська рада надає частину копій рішень "Про затвердження розпоряджень сільського голови", які були прийняті в період з 01.12.2020 по 30.06.2021 обсягом в 10 сторінок.
Відповідно до частини третьої статті 21 Закону №2939-VI розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк у межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно.
Згідно з приміткою до постанови Кабінету Міністрів України від 13 липня 2011 року № 740 «Про затвердження граничних норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб за виготовлення однієї сторінки встановлюється на дату копіювання або друку документів.
Суд звертає увагу, що вказані правові норми регулюють питання відшкодування витрат саме на копіювання та друк (що передбачає виготовлення паперових копій документів) та не передбачають обмеження права на отримання інформації в електронному вигляді, зокрема не передбачають встановлення плати за сканування копій документів.
Крім того, аналіз частини другої статті 34 Конституції України та частини другої статті 7 Закону України «Про інформацію» свідчить, що особа має право вибирати на власний розсуд форму копій документів, які вона запитує, а саме паперову чи електронну.
Відповідно до матеріалів справи позивач просив надіслати запитувані документи в паперовому вигляді, внаслідок чого Зазимською сільською радою Броварського району Київської області правомірно було виставлено позивачу рахунок на внесення плати за копіювання або друк документів, наданих за запитами на інформацію, обсяг яких перевищує 10 сторінок, а саме за 446 сторінок.
При цьому за приписами частини другої статті 29 Закону України “Про інформацію” від 02.10.1992 № 2657-XII, предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Втім, зі змісту запитуваної позивачем інформації не убачається належність вказаної інформації до такої, що становить суспільний інтерес, та такої, що стосується безпосередньо позивача.
Таким чином, суд вважає помилковими доводи позивача про належність запитуваної інформації до такої, що становить суспільний інтерес та безпідставними твердження позивача про протиправність вимоги відповідача з необхідності внесення плати за копіювання або друк документів.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи, наявні у матеріалах справи докази та проаналізоване судом правове регулювання спірних відносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та про відсутність підстав для задоволення позову.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено і відповідачем не надано доказів понесення ним судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати присудженню на користь відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.