(про відмову у забезпеченні позову)
04 серпня 2022 року м. Житомир справа № 240/15992/22
категорія 108010100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Г.В., розглянувши заяву Депутата Житомирської обласної ради Крамаренка Сергія Михайловича про забезпечення позову,
встановив:
03 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до пред'явлення позовної заяви, в якій просить зупинити дію рішення №419 від 14 липня 2022 року "Про внесення змін у рішення Житомирської обласної ради" від 24.12.2020 №13 "Про Регламент обласної ради VIII скликання" зі змінами, яке прийнято на пленарному засіданні 11 сесії Житомирської обласної ради VIII скликання до моменту вирішення справи в суді.
В обґрунтування заяви вказує, що рішення прийнято з грубим ігноруванням норм чинного законодавства, без дотримання положень Регламенту Житомирської обласної ради щодо підготовки і розгляду радою процедурних питань на сесії, порядку внесення на сесію ради проекту рішення, його обговорення та ухвалення на сесії.
Розглянувши подану заяву, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду, далі - КАС України) передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано ст. 150-151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також види забезпечення позову в адміністративному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання постанови адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов'язковості судових рішень.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначенні цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Згідно зі ч. 1ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб
Забезпечення позову - це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову. Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику.
Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ'я сторін.
Відтак, під час вирішення питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Законодавець встановив наступні підстави для винесення ухвали про забезпечення позову у справі: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; захист прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; наявні ознаки очевидної протиправності оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності.
Із аналізу наведених норм вбачається, що забезпечення адміністративного позову можливе виключно за наявності вищевказаних обставин, які підлягають доведенню позивачем та встановленню судом у разі вжиття таких заходів.
Заявник обов'язково повинен обґрунтувати свою заяву і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення чиїхось прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі. При цьому тягар доказування при розгляді заяви про забезпечення доказів покладається виключно на заявника.
Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 №9 та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008 №2, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Також суд звертає увагу на те, що вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами, застосований судом захід забезпечення позову має відповідати вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Суд зазначає, що співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Аналогічна правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.10.2018 у справі № 826/5233/18 ( провадження №К/9901/59189/18).
У контексті наведеного суд зазначає, що заявником у заяві про забезпечення позову не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, які б унеможливили захист їх прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі. Також позивачами до заяви про забезпечення позову не додано належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів на підтвердження факту, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити подальше виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених прав та інтересів позивачів.
Сама лише незгода заявника із рішенням суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Необхідність вжиття заходів забезпечення позову фактично обумовлена протиправністю оскаржуваного рішення.
Суд вважає за необхідне зазначити, що протиправність оскаржуваного рішення повинна бути встановлена в ході розгляду даної справи по суті.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що вказані у заяві про забезпечення позову доводи не свідчать про наявність законних та переконливих підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених ст. 151 КАС України.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд враховує інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Суд також враховує співмірність вимог заяви про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів.
Оцінюючи доводи заявника суд зазначає, що законодавство передбачає ефективні засоби відновлення в судовому порядку прав незаконно звільненої особи роботодавцем: 1) рішення суду про поновлення на посаді підлягає до негайного виконання; 2) за весь час вимушеного прогулу на користь незаконно звільненої особи стягується середній заробіток; 3) у випадку затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді особа вправі позиватися про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду.
Суд зазначає, що висновки щодо очевидності ознак протиправності оскаржуваного рішення можуть бути зроблені лише на підставі дослідження поданих сторонами доказів під час судового розгляду конкретної справи. Відтак, суд дійшов висновку, що наведені заявником обґрунтування не є достатніми для висновку про очевидність протиправності оскаржуваного рішення.
Таким чином, у ході розгляду заяви судом не виявлено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам заявників до прийняття у справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докладання значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивачів.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що подана заява про забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150, 151, 156, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
У задоволенні заяви Депутата Житомирської обласної ради ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Г.В. Чернова