м. Вінниця
04 серпня 2022 р. Справа № 120/4566/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036)
про: визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність відповідача, що полягає в обмеженні з 01.03.2022 року максимальним розміром пенсії позивача, перерахованої згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року №118, що призвело до невиплати пенсійного забезпечення позивача в повному обсязі; зобов'язання відповідача виплачувати з 01.03.2022 року позивачеві пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» № 2262 з урахуванням щорічної індексації пенсії та без обмеження максимальним розміром - негайно, після набрання законної сили рішенням суду про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення пенсійного законодавства" , внесені зміни до ст. 64 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", якою передбачено, що з 01.03.2022 року для забезпечення індексації пенсійного забезпечення військовослужбовців проводиться перерахунок пенсій в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення. У зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України Постанови "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" розмір пенсій з 01.03.2022 року підвищується на коефіцієнт збільшення 1,14. Відтак, позивач набув права на індексацію шляхом перерахунку пенсії та звернувся до відповідача стосовно надання інформації про індексацію свого пенсійного забезпечення. Відповідача листом повідомив, що позивачу проведено перерахунок його пенсії, проте виплата проводитиметься у незмінному розмірі.
Ухвалою суду від 20.06.2022 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім цього, вказаною ухвалою витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача.
30.06.2022 року за вх.№33709/22 до суду від позивача надійшла заява про зміну позовних вимог, яка за своїм змістом свідчить про уточнення позивачем прохальної частини позову.
30.06.2022 року за вх.№33732 відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення даного позову та зазначає, що ним, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08.06.2021 року по справі №120/4068/21-а, з 01.04.2019 року здійснено перерахунок пенсії позивача без обмеження максимальним розміром, виходячи з 85% сум грошового забезпечення. Відповідач вказує, що зазначеним рішенням суду надавалась оцінка спірним правовідносинам щодо виплати позивачу пенсії без обмеження її максимальним розміром саме з 01.04.2019 року, відтак після виконання вказаного рішення пенсія виплачується в сталому розмірі на дату, з якої судом зобов'язано провести перерахунок пенсії, а саме 20918,89 грн. На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року №118 відповідачем проведено перерахунок пенсії, проте таке виплачуватиметься в розмірі 20918,89 грн. З огляду на викладене, відповідач вважає даний позив необґрунтованими та таким, що не підлягає задоволенню.
01.07.2022 року за вх.№33896/22 до суду від позивача надійшла заява, в якій наведено заперечення щодо подання відповідачем відзиву. В даній заяві позивач вказує, що представник не має повноважень на подання такого відзиву від імені відповідача на підставі довіреності, оскільки представництво в судах здійснюється адвокатами. Також позивач вказує на порушення порядку надсилання йому відзиву.
Щодо наведеного суд зазначає наступне.
Положеннями ч. 1 ст. 55 КАС України передбачено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Відповідно до вимог ч. 3 вказаної норми юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб'єкта владних повноважень), або через представника.
Згідно із ч.1 ст. 57 КАСУ представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Також, приписами ст. 131-2 Конституції України встановлено, що представництво іншої особи в суді здійснює виключно адвокат. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Аналогічна правова норма закріплена також у пп. 11 п. 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України якою визначено, що представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах здійснюється виключно адвокатами з 1 січня 2020 року.
При цьому, суд зазначає, що приписами підпункту 19 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення КАС України" передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням пп.11 п.16-1 розділу XV "Перехідні положення Конституції України", а відповідно до вимог ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
З аналізу наведених норм законодавства слідує, що з 01 січня 2020 року суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі (за виключенням справ щодо захисту соціальних прав, щодо виборів, референдумів та малозначних спорів) через свого керівника, члена виконавчого органу або іншу особу, уповноважену діяти від його імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво суб'єкта владних повноважень), або через представника, яким є адвокат або прокурор.
Суд звертає увагу на те, що пп.11 п.16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України врегульовані лише питання представництва.
Про «самопредставництво» в Конституції України не йдеться, воно передбачено лише відповідними положеннями процесуальних кодексів.
За загальним правилом право на самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови колегіального виконавчого органу діяти від імені такої особи, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.
Одночасно, змінами, внесеними до КАС України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення» від 18.12.2019 № 390-IX розширено випадки самопредставництва юридичної особи, суб'єкта владних повноважень і визначено, що «юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені».
Відповідно до п.1 ч.1 ст.59 КАСУ повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені: довіреністю фізичної або юридичної особи.
Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами
Повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа. Повноваження представника чинні протягом часу провадження у справі, якщо інший строк не зазначено у довіреності.
На підтвердження повноважень на представництво відповідача в суді та подання відповідних документів ОСОБА_2 надано довіреність за підписом керівника відповідача.
З огляду на викладене, суд доходить до висновку, що зазначена особа в праві здійснювати представництво відповідача в даній справі.
Щодо посилань на порушення вимог щодо надсилання відзиву, суд зазначає, що відповідачем, на виконання положень ст. 162 КАС України, додано докази направлення такого позивачу засобами поштового зв'язку. Відтак, аргументи викладені позивачем є необґрунтованими.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Позивач перебуває на пенсійному обліку відповідача, де отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262
16.02.2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", якою передбачено, що з 01.03.2022 року для забезпечення індексації пенсійного забезпечення військовослужбовців проводиться перерахунок пенсій в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення.
Відповідачем на виконання вказаної постанови проведено перерахунок пенсії позивача, після чого розмір пенсії становив 23898,79 грн.
Однак, відповідач продовжує виплату пенсії в розмірі 20918,89 грн. - у сталому розмірі на 01.04.2019 року - дату, з якої рішенням Вінницького окружного адміністративного суду зобов'язано відповідача по справі №120/4068/21-а провести перерахунок пенсії позивача.
Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати пенсії в повному обсязі, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини в сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, є Закон України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (надалі - Закон № 2262-ХІІ).
Згідно з ч. ст. 43 Закону № 2262-ХІІ пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За приписами ч. 2 та 3 ст. 51 Закону № 2262-ХІІ перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону № 2262-ХІІ, у редакції Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (набрала чинності з 01.01.2017), усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Водночас, як визначено ст. 2 Закону України від 08.07.2011 року № 3668-VІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (з урахуванням змін, внесених Законами від 24.12.2015 № 911-VIII, від 06.12.2016 №1774-VIII (надалі Закон №3668-VI), максимальний розмір пенсії (...) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до (...) законів України (...) "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", (...), не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Закон № 3668-VІ набрав чинності з 01.10.2011 року, як те передбачено п. 1 Прикінцевих та перехідних положень.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом. Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Законом № 3668-VI ч. 5 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ викладено у такій редакції: "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність".
Спір у цій справі стосується бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачеві пенсій в повному обсязі та обмеження пенсійної виплати позивачу після її індексації з 01.03.2022 року максимальним розміром.
Суд зауважує, що обмеження пенсії позивача максимальним розміром у спірних відносинах передбачено ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ.
Однак Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 визнано неконституційними положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У п. 2 резолютивної частини згаданого рішення Конституційного Суду України визначено, що положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Аналіз норм законодавства з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 дає підстави для висновку, що з 20.12.2016 року ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ, яка передбачала обмеження пенсії максимальним розміром, а саме 10 прожитковими мінімумами для непрацездатної особи, є нечинною та не підлягає застосуванню у спірних відносинах.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 31.01.2019 у справі №638/6363/17, від 16.04.2020 у справі №620/1285/19, від 09.02.2021 у справі №1640/2500/18, від 10.09.2021 у справі №300/633/19 та від 24.09.2021 у справі №370/2610/17.
Внесені Законом України від 06.12.2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до ч. 7 ст. 43 Закону №2262-ХІІ, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Такий висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 31.01.2019 у справі №638/6363/17, від 09.11.2020 у справі №813/678/18.
У постанові від 16.12.2021 року у справі №400/2085/19 Верховний Суд наголосив про протиправність обмеження органом пенсійного фонду максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, та зазначив, що у спірних відносинах підлягають застосуванню норми Закону № 2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016, а не норми Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 року № 3668-VI.
З огляду на викладене, ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ, якою було передбачено обмеження пенсій військовослужбовців максимальним розміром, втратила чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016.
П. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року №118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" установлено, що з 1 березня 2022 р. розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2021 р. включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений абзацом другим пункту 1 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.
Долученою до матеріалів справи копією інформації щодо розрахунку пенсії на 01.03.2022 року підтверджено, що відповідач провів індексацію пенсійної виплати позивачу з 01.03.2022 року, внаслідок чого розмір пенсійної виплати склав 23898, 79 грн.
Однак фактично до виплати з 01.03.2022 року позивачу нарахована пенсія у розмірі 20918,89 грн., тобто в межах максимального розміру пенсії.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності військовослужбовців як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абз. 2 п. 3 мотивувальної частини рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, абз. 4 п. 3 мотивувальної частини рішення від 17.03.2004 №7-рп/2004).
Обмеження максимального розміру пенсії порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч. 5 ст. 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
При цьому, суд враховує, що положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Крім того, в Основному Законі України передбачено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3).
Отже, право на соціальний захист є комплексним гарантованим Конституцією України невідчужуваним основоположним правом, яке, за загальним правилом, має абсолютний характер (не залежить від внесення змін до законів або фінансових можливостей держави) та за жодних умов не може бути скасоване, а його обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (див. постанову Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 640/9677/20).
З огляду на викладене суд доходить до висновку, що обмеження розміру пенсії позивача до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, не ґрунтуються на положеннях Закону № 1774-VIII, оскільки аналогічні за суттю та змістом обмеження, передбачені ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ, визнанні неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.
Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача, що полягає в обмеженні з 01.03.2022 року максимальним розміром пенсії позивача, перерахованої згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року №118, що призвело до невиплати пенсійного забезпечення позивача в повному обсязі підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про зобов'язання відповідача виплачувати з 01.03.2022 року позивачеві пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» № 2262 з урахуванням щорічної індексації пенсії та без обмеження максимальним розміром, суд виходив з наступного.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними. Водночас, згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв'язок вимоги про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та вимоги про зобов'язання вчинення ним певних дій. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої. Адже внаслідок визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною, можливим є зобов'язання до вчинення певних дій для відновлення порушених прав та інтересів сторони.
З огляду на те, що судом визнано протиправною бездіяльність відповідача, що полягає в обмеженні з 01.03.2022 року максимальним розміром пенсії позивача, перерахованої згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року №118, що призвело до невиплати пенсійного забезпечення позивача в повному обсязі, відповідно з метою відновлення порушених прав та інтересів позивача суд вбачає за необхідне зобов'язати відповідача виплачувати з 01.03.2022 року позивачеві пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» № 2262 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
Додатково суд наголошує на тому, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача виплачувати позивачеві пенсію з урахуванням щорічної індексації пенсії задоволенню не підлягають, з огляду на таке.
Позивачем оскаржується бездіяльність відповідача щодо невиплати йому пенсії в повному обсязі з 01.03.2022 року.
Право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення в майбутньому.
Заявлення позивачем вимог щодо врахування "щорічної індексакції" є передчасними, адже відповідачем на час розгляду даного спору порушено права позивача в частині не врахування індексації при перерахунку пенсії саме з 01.03.2022 року, а спору щодо не врахування щорічної індексації, на теперішній час, не існує, оскільки відповідний перерахунок відповідачем ще не проведено.
Суд при прийнятті рішення у даній справі також враховує рішення Європейського суду з прав людини від 16.12.1974 року у справі "Міллер проти Австрії", в якому Суд вперше установив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні від 16 вересня 1996 року "Гайгузус проти Австрії", у якому якщо особа робила внески у певні фонди, у тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Також суд звертає увагу, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13.12.2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11.06.2009 року).
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.
Керуючись Конституцією України, Законами України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" та ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, що полягає в обмеженні з 01.03.2022 року максимальним розміром пенсії ОСОБА_1 , перерахованої згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року №118, що призвело до невиплати пенсійного забезпечення позивача в повному обсязі.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати та виплачувати з 01.03.2022 року ОСОБА_1 пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» № 2262 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, б. 7, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 13322403)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 04.08.2022 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна