Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" серпня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/849/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохорова С.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватне підприємство "АВТОДЕН" (49125, м. Дніпро, пров. Людмили Мокієвської,5/47, код ЄДРПОУ 35394689)
до Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕВАН" (61121, м. Харків, вул. Владислава Зубенка, 31-А, код ЄДРПОУ 42553572)
про стягнення коштів
без виклику учасників справи
Приватне підприємство "АВТОДЕН" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕВАН" (відповідач) 23 194,30 грн заборгованості за договором PL№56 від 02.07.2021, 1 060,17 грн пені, 159,00 грн 3% річних, 958,88 грн інфляційних.
Судові витрати в сумі 2 481,00 грн. сплаченого судового збору, 30,00 грн поштових витрат та 25 500,00 грн витрат на правничу допомогу просить також стягнути з відповідача.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2022, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.06.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/849/22. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Роз'яснено відповідачу, що згідно статті 251 ГПК України, відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.06.2022 була надіслана на адресу відповідача: 61121, м. Харків, вул. Владислава Зубенка, 31-А, яка зазначена позивачем у позовній заяві та відомості про місцезнаходження відповідача за цією адресою містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте не була повернута підприємством зв'язку до господарського суду.
Однак, за відстеженням поштового пересилання № 6102271104854 з інтернет-порталу АТ "Укрпошта" вбачається, що поштове відправлення (ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.06.2022) повернуто 03.07.2022 за зворотною адресою "за закінченням встановленого терміну зберігання". Також, за ідентифікатором № 6102271104854 Трекінг з інтернет-порталу АТ "Укрпошта" (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) вбачається, що 30.06.2022 відбулася спроба вручення поштового відправлення, але його не було вручено та передано на зберігання.
Згідно ч.ч.3, 7 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), а також Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі №913/879/17, від 21.05.2020р. у справі№10/249-10/19, від 15.06.2020р. у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021р. у справі №911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція 1950 року) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49).
Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов'язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (п.97 та інші рішення у справі “Schmidt v. Latvia” від 27.04.2017р.). У §87 у справі “Салов проти України” (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. “Ruiz-Mateos v. Spain”, рішення від 23.06.1993р., серія A, №262, с.25, параграф 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі у розумінні “справедливого балансу” між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. “Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands”, рішення від 27.10.1993р., серія A, №274, с.19, параграф 33, та “Ankerl v. Switzerland”, рішення від 23.10.1996р., Reports 1996-V, параграф 38).
Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15.05.2008р. у справі “Надточій проти України” (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Як видно із зазначеного вище, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.
Судове рішення, пов'язане з рухом цієї справи надсилалось судом на адресу відповідача, а також було оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).
Також суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб, а також надання Учасникам справи достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України.
Разом з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").
Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов'язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").
Судом вжито всіх передбачених законом заходів з метою своєчасного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи.
Таким чином, враховуючи те, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 ГПК України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Суд зауважує, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
Положеннями ч. 8 ст. 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
02.07.2021 між Приватним підприємством "АВТОДЕН" (позивач, виробник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕВАН" (відповідач, замовник) укладено договір РL № 56 на виробництво та постачання товарів з використанням торгівельної марки "АКТИВ" разом з протоколом розбіжностей до нього (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого у відповідності з умовами договору виробник приймає на себе зобов'язання щодо виробництва та постачання у власність продукції, а замовник приймає на себе зобов'язання прийняти у власність та оплатити отриману від виробника продукцію.
Згідно з п. 1.2. договору найменування, продукція, ціна, асортимент, одиниця виміру, визначаються в Специфікації (Додаток №1) до даного договору, яка підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками обох сторін і є невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до п. 1.3. договору під виробництвом в цьому договорі сторони розуміють - виготовлення, розфасовка в пакувальний матеріал продукції з використанням позначення „АКТИВ”. При виробництві продукції закупівля сировини та пакувального матеріалу проводиться виробником за власний рахунок.
Пунктом 3.9. договору встановлено, що виробник передає замовнику право власності на продукцію. Перехід права власності і ризик випадкової загибелі або випадкового ушкодження продукції відбувається в момент підписання уповноваженими представниками замовника товарної (товарно-транспортної/видаткової) накладної та передачі всієї відповідної документації.
Відповідно до п. 4.5. договору усі розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України. Оплата поставленої партії продукції провадиться шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виробника відповідно до наданих при постачанні накладних (товарно-транспортних накладних), підписаних уповноваженими представниками виробника і замовника.
За умовами п. 4.7. договору розрахунок за отриману продукцію/товар (партію продукції/ товару) здійснюється замовником шляхом оплати 100 % вартості продукції/ товару (партії продукції/ товару) на протязі та не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати передачі продукції/ товару (партії продукції/ товару) замовнику у безготівковому порядку на поточний банківський рахунок виробника зазначений в п. 11 договору. Партією продукції/товару вважається продукція/товар, поставлений по одній накладній. Поставлена продукція/товар повинен бути сплачений замовником до закінчення терміну відстрочення платежу.
Згідно п. 4.5.1. договору датою оплати за договором - є дата зарахування грошових коштів на поточних рахунок виробника зазначений у договорі.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач передав у власність відповідача товар на загальну суму 28 194,30 грн, що підтверджується підписаною уповноваженими представниками сторін видатковими накладними №20 від 11.01.2022, №48 від 27.01.2022, №66 від 03.02.2022, №81 від 10.02.2022, №98 від 17.02.2022.
Позивач зазначає, що відповідач, в порушення умов договору, за отриманий товар розрахувався лише частково в сумі 5000,00 грн. Дані обставини не спростовані й відповідачем, доказів погашення заборгованості не надано.
Відповідач правом на участь у розгляді справи не скористався, відзив на позов не надав.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог та заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 2 ст. 712 ЦК України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з нормами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Також, ст. 694 ЦК України визначено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги порушення відповідачем умов договору поставки PL № 56 від 02.07.2021 в частині оплати поставленого позивачем товару своєчасно та у повному обсязі, та те, що відповідач не спростував наявність суми основної заборгованості, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 23 194,30 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Розглянувши позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 060,17 грн, суд зазначає наступне.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Так, з огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати за поставлений позивачем товар не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна оплата відповідачем товару поставленого позивачем) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В п. 6.4. договору сторони погодили, що у випадку порушення строків оплати продукції, передбачених цим договором, відповідач сплачує пеню у розмірі 0,5% від простроченої суми оплати за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців, якщо інше не встановлено законом або договором.
Як вище встановлено, у 4.7. договору сторонами визначено, що розрахунок за отриману продукцію/товар (партію продукції/ товару) здійснюється замовником шляхом оплати 100 % вартості продукції/ товару (партії продукції/ товару) на протязі та не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати передачі продукції/ товару (партії продукції/ товару) замовнику у безготівковому порядку на поточний банківський рахунок виробника зазначений в п. 11 договору. Партією продукції/товару вважається продукція/товар, поставлений по одній накладній. Поставлена продукція/товар повинен бути сплачений замовником до закінчення терміну відстрочення платежу.
Отож, відлік строку на оплату 100 % вартості товару починається з наступного дня після підписання видаткових накладних.
В свою чергу позивач здійснив розрахунок пені починаючи відлік строку на оплату 100 % вартості товару з моменту складання вищезазначених видаткових накладних, що не відповідає умовам договору.
За таких обставин, суд, перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені, визнав позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та підлягаючими задоволенню частково у розмірі 1044,65 грн. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 15.52 грн суд вважає за необхідне відмовити у зв'язку з невірним розрахунком.
Розглянувши позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 958,88 грн та 3% річних у розмірі 159,00 грн на підставі ст. 625 ЦК України, суд зазначає таке.
Згідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем річних, суд зазначає, що відлік строку на оплату 100 % вартості товару починається з наступного дня після підписання видаткових накладних.
В свою чергу позивач здійснив розрахунок починаючи відлік строку на оплату 100 % вартості товару з моменту складання вищезазначених видаткових накладних, що не відповідає умовам договору.
За таких обставин, суд визнав позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних обґрунтованими та підлягаючими задоволенню частково у розмірі 156,70 грн. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2,30 грн суд вважає за необхідне відмовити з підстав їх необґрунтованості.
Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та здійснено позивачем арифметично вірно, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 958,88 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в сумі 2 479,26 грн.
Позивач, також, просить стягнути з відповідача поштові витрати за даним позовом у розмірі 30 грн, які підтверджуються матеріалами справи та підлягають віднесенню на відповідача.
Крім іншого, позивач просить покласти на відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн.
З цього приводу, суд дійшов наступних висновків.
За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді, які, в свою чергу, віднесені до судових витрат.
У відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
З матеріалів справи вбачається, що 23.05.2022 між Адвокатським об'єднанням "Антарес" (далі - адвокатське об'єднання) та Приватним підприємством "Автоден" (далі - клієнт) був укладений договір про надання правничої допомоги (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого адвокатське об'єднання зобов'язується надавати правову (правничу) допомогу клієнту із стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕВАН" за договором поставки PL №56 від 02.07.2021 на умовах і в порядку, які визначені договором, а клієнт зобов'язаний оплатити надання правової допомоги (професійної правничої допомоги) та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Для виконання договору адвокатське об'єднання призначає/залучає конкретного адвоката (далі - адвокат) чи кількох адвокатів (спеціалістів в галузі права), в тому числі, які не є членами адвокатське об'єднання. Рішення про призначення/залучення адвоката чи адвокатів, або про їх заміну приймається адвокатським об'єднанням на свій розсуд, без окремого погодження з клієнтом. При виникненні обставин, які є підставами для розірвання договору, пов'язаних з конкретним адвокатом, якого адвокатське об'єднання залучило або призначило для надання правової допомоги клієнту, адвокатське об'єднання може вжити заходів для заміни адвоката за згодою клієнта, якщо при цьому можуть бути дотримані вимоги Правил адвокатської етики.
Відповідно до пункту 2.1. договору останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022, а в частині виконання зобов'язань по оплаті гонорару (якщо його оплата передбачена договором) та/або фактичних витрат - до дня їх повного виконання.
У пункті 3.1. договору визначено, що розмір гонорару адвокатського об'єднання за договором та порядок його сплати вказуються у додатковій угоді до договору, якій є невід'ємною його частиною. При цьому, якщо нарахування та оплата гонорару за виконання доручень за договором не передбачається, то відповідний додаток сторонами не складається. Розмір гонорару адвокатського об'єднання за виконання доручень за договором та порядок його сплати можуть бути також зазначені у додатковій угоді до договору.
Адвокатське об'єднання має право вимагати від клієнта та/або особи, яка уклала договір в інтересах клієнта попередньої виплати гонорару або його частини (пункт 3.3. договору).
Згідно з пунктом 4.1. договору за цим договором клієнт та/або особа, яка уклала договір в інтересах клієнта, оплачує витрати (наприклад, оплата проїзду адвоката до іншого населеного пункту та назад; оплата копіювальних та інших друкарських робіт; поштові витрати; переклад та/або нотаріальне посвідчення документів; сплата необхідних, для виконання доручення, платежів на користь третіх осіб; оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом/адвокатським об'єднанням, судовий збір та інше), пов'язані з виконанням доручення (фактичні витрати). Фактичні витрати оплачуються безпосередньо самим клієнтом. Якщо фактичні витрати були здійснені адвокатським об'єднанням, то клієнт, протягом 3-х робочих днів з дня їх пред'явлення відшкодовує такі витрати адвокатському об'єднанню.
23.05.2022 між Адвокатським об'єднанням "Антарес" (далі - адвокатське об'єднання) та Приватним підприємством "Автоден" (далі - клієнт) була підписана додаткова угода № 1 до договору про надання правничої допомоги (далі - додаткова угода), за умовами пункту 1 якої, відповідно до пункту 3.1. договору клієнт зобов'язується сплатити на користь адвокатського об'єднання гонорар, розмір якого визначається шляхом множення фактичної кількості годин, витрачених адвокатом на надання правничої допомоги за договором, на вартість 1-ї години роботи адвокатського об'єднання, в особі адвоката, яка становить 3 000 грн. 00 коп., які включають консультацію, час вивчення нормативно - правового регулювання спірних правовідносин, час аналізу судової практики з подібних спорів, розробка загальної стратегії дій щодо захисту інтересів клієнта, час на підготовку позовної заяви з формуванням пакету документів та розрахунками, час участі адвоката у судових засіданнях, час ознайомлення адвоката з матеріалами справи, час підготування адвокатом відзивів, заперечень, заяв, уточнень (доповнень), час отримання адвокатом документів, час адвоката на здійснення поштового відправлення, час проїзду адвоката до господарського суду та інші процесуальні дії, пов'язані із належним виконанням договору в рамках розгляду справи у господарському суді.
Крім оплати вартості послуг надання правничої (правової) допомоги, відповідно до додаткової угоди, клієнт компенсує документально підтверджені витрати (проїзні квитки, квитанції, чеки тощо), фактично понесені виконавцем в процесі надання послуг згідно з даною додатковою угодою (пункт 4 додаткової угоди).
Пунктом 2 додаткової угоди передбачено, що кількість годин, витрачених адвокатським об'єднанням (адвокатом) на надання правничої за договором, зазначається в акті/актах приймання-передачі наданих послуг. Такий акт/акти складається сторонами по мірі фактичного надання адвокатським об'єднанням відповідного виду/видів правничої допомоги (послуг).
24.05.2022 Адвокатським об'єднанням "Антарес" та Приватним підприємством "Автоден" був підписаний Акт приймання-передачі наданих послуг № 1 до договору про надання правничої допомоги від 23.05.2022, відповідно до якого адвокатським об'єднання було надано, а клієнтом прийнято наступні послуги з надання правничої (правової) допомоги за договором:
- вивчено (проаналізовано) надані клієнтом документи тривалістю 1 година та вартістю 3 000 грн. 00 коп.;
- надано клієнту усні консультації та роз'яснення з питань спору та спільно з клієнтом визначено правову позицію тривалістю 0,5 години та вартістю 1 500 грн. 00 коп.;
- підготовлено позовну заяву, здійснено необхідні розрахунки та сформовано пакети документів для подання позову до суду тривалістю 7 годин та вартістю 21 000 грн. 00 коп.
Загальна вартість наданої правничої (правової) допомоги складає 25 500 грн. 00 коп.
Також, позивачем до позовної заяви долучено виписку електронної версії рахунку на оплату послуг на суму 25 500 грн. 00 коп.
Відповідно до положень частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Приписами частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надати належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Верховний Суд у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19 зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
У постанові від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 Верховний Суд вказав, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
У постановах від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18 і від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 Верховний Суд також зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи вказане, у відповідності до вказаних вище норм, дослідивши заявлені витрати на правничу допомогу та документи, на підставі яких позивач просить їх стягнути, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності та співрозмірності їхнього розміру, та є завищеним, оскільки становить 25 500 грн. 00 коп., в той час, як:
- предметом спору у даній справі була заборгованість за договором поставки, правовідносини за яким не викликають будь-яких складнощів, судова практика щодо вказаної категорії справ є сталою та не потребує детального вивчення та аналізу станом на конкретний період у часі;
- заборгованість у даній справі утворилась лише за п'ятьма видатковими накладними, отже обсяг первинної документації, який необхідно було вивчити та проаналізувати адвокату є незначним;
- в акті приймання-передачі наданих послуг правової допомоги вказано пункти про вивчення (аналіз) адвокатським об'єднанням наданих клієнтом документів, вартістю 3 000 грн. 00 коп. та надання усних консультацій та роз'яснень з питань спору, визначення правової позиції, вартістю 1 500 грн. 00 коп., загалом вартість вказаних послуг - 4 500 грн. 00 грн., у той же час, предметом розгляду справи є правовідносини, які виникли з одного договору поставки, та п'яти спірних накладних з поставки товару, тобто, пакет документів, який підлягав вивченню адвокатським об'єднанням були: договір поставки та накладні, які не вбачається такими, що передбачають складність та витрачання великої кількості часу для їх опрацювання;
- основна вартість наданих послуг правової допомоги складає 21 000 грн. 00 коп., яка відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг правової допомоги обґрунтована підготовкою адвокатським об'єднанням позовної заяви, здійсненням розрахунків та формуванням пакетів документів для подання позову до суду, проте, господарський суд вважає вказану суму наданої правової допомоги явно завищеною, з огляду на те, що предмет спору, як і пакет документів, який наданий в його обґрунтування не викликає складнощів, крім того, здійснений позивачем розрахунок пені та 3% річних виконано невірно, тому визначений розмір загальної вартості наданих послуг правової допомоги щодо вказаних обставин спору є завищеним;
- загальна сума позовних вимог, яка була заявлена до стягнення, становить 25 372,00 коп., отже, не є співрозмірними витрати на надання правничої допомоги щодо такої заборгованості на суму 25 500 грн. 00 коп., оскільки є більшими самої заборгованості;
- крім того, судом виявлено наявність великої кількості ідентичних справ в господарських судах України про стягнення заборгованості за аналогічними договорами поставки, де є позивачем Приватне підприємство "АВТОДЕН" та в яких йому надає правничу допомогу саме АО "АНТАРЕС", що також свідчить про те, що вказана сума наданої правової допомоги явно завищеною;
- справу було розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи все вище наведене та обставини справи в їх сукупності, проаналізувавши зміст та вартість наданої в межах даної справи правничої допомоги, що відображена в акті від 24.05.2022, суд приходить до висновку, що, з урахуванням законодавчих критеріїв визначення витрат на професійну правничу допомогу, визначені заявником до стягнення витрати на професійну правничу допомогу є не розумними, не співмірними із складністю справи та необхідним часом для надання послуг та ціною позову.
За вказаних обставин очевидно, що вартість послуг адвоката є завищеною, на підставі чого суд дійшов висновку про те, що справедливою, розумною та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 500 грн. 00 коп. і саме такий її розмір підлягає розподілу та покладенню його на відповідача, як на особу, з вини якої виник спір.
Враховуючи все вищевикладене, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, вказані вище витрати на професійну правничу допомогу покладаються судом на відповідача частково в розмірі 5 500 грн. 00 коп., інша частина витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. 00 коп. покладається на позивача.
Керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕВАН" (61121, м. Харків, вул. Владислава Зубенка, 31-А, код ЄДРПОУ 42553572) на користь Приватного підприємства "АВТОДЕН" (49125, м. Дніпро, пров. Людмили Мокієвської, 5/47, код ЄДРПОУ 35394689) 23 194,30 грн заборгованості за договором PL№56 від 02.07.2021, 1 044,65 грн пені, 156,70 грн 3% річних та 958,88 грн інфляційних.
В решті позові відмовити.
Судові витрати позивача покласти на відповідача частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕВАН" (61121, м. Харків, вул. Владислава Зубенка, 31-А, код ЄДРПОУ 42553572) на користь Приватного підприємства "АВТОДЕН" (49125, м. Дніпро, пров. Людмили Мокієвської, 5/47, код ЄДРПОУ 35394689) 2 479,26 грн судового збору, 30,00 грн поштових витрат та 5 500,00 грн витрат на професійну (правничу) допомогу.
Після набрання рішенням законної сили видати накази в установленому порядку.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Учасники справи:
Позивач - Приватне підприємство "АВТОДЕН" (49125, м. Дніпро, пров. Людмили Мокієвської,5/47, код ЄДРПОУ 35394689)
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕВАН" (61121, м. Харків, вул. Владислава Зубенка, 31-А, код ЄДРПОУ 42553572)
Повне рішення складено "02" серпня 2022 р.
Суддя С.А. Прохоров