79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
08.07.2022 Справа № 914/898/22
місто Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О. розглянув матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», місто Львів
до відповідача Приватного акціонерного товариства Акціонерна страхова компанія «Скарбниця», місто Львів
про стягнення 11 709,65 грн.
Без виклику сторін.
Обставини розгляду справи.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до Приватного акціонерного товариства Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» про стягнення 11 709,65 грн.
Ухвалою суду від 10.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, постановлено здійснювати розгляд справи без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
31.05.2022 на електронну адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 31.05.2022 з клопотанням про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву (вх.№11502/22). У відзиві на позовну заяву представником відповідача заявлено клопотання про залишення позову без руху та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Ухвалою від 02.06.2022 суд поновив Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Скарбниця» строк для подання відзиву та долучив поданий відзив до матеріалів справи; відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху; відмовив у задоволенні клопотання про проведення судового розгляду справи з викликом сторін.
Ухвала суду від 02.06.2022 у справі № 914/898/22 скеровувалася засобами електронного зв'язку на електронні пошти представників сторін: ІНФОРМАЦІЯ_2 (представник відповідача, адвокат Фартушок Н.Б.) та ІНФОРМАЦІЯ_1 (представник позивача Семененко А.О.).
06.06.2022 канцелярією господарського суду зареєстровано відповідь на відзив (вх.№ 11861/22), яку суд долучив до матеріалів справи.
Отже, сторони належним чином повідомлені про відкриття провадження у даній справі та прийняття позовної заяви до розгляду. Свої міркування щодо суті спору у справі сторони виклали у позовній заяві, відзиві на позов та відповіді на відзив, наявних у матеріалах справи.
Згідно зі статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку із закінченням строку наданого для вирішення спору, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі.
Суть спору та правова позиція учасників справи.
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка трапилась 11.02.2020 близько 18 год. 10 хв. на автодорозі у місті Львові по вулиці Зеленій 238, механічних пошкоджень зазнав транспортний засіб, застрахований відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту № АМ138666 від 14.05.2019. Страхувальник звернувся до ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» із заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку, надав всі необхідні документи. На підставі такої заяви та поданих потерпілою стороною документів було складено страховий акт, з огляду на який позивач здійснив виплату страхового відшкодування в сумі 11 709,65 грн.
Оскільки ПрАТ «СК «Скарбниця» не розглянув заяву позивача про виплату страхового відшкодування (в порядку регресу) вих. № 225274-ІНС від 20.08.2020, ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» подано позов до господарського суду.
У зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 11 709,65 грн в порядку регресу.
Позиція відповідача.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 11502/22 від 31.05.2022) проти позову заперечує. Викладені у позовній заяві доводи вважає необґрунтованими, оскільки, на його переконання, вигодонабувач/страхувальник не звертався до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування, а отже у позивача не було підстав для здійснення такої виплати. Також представник ПрАТ «СК «Скарбниця» стверджує, що виплату грошових коштів позивачем здійснено не на користь вигодонабувача/страхувальника, а відтак у позивача відсутнє право на стягнення таких з відповідача.
На думку відповідача, оскільки позивач, як страховик за договором добровільного страхування не здійснював виплати на підставі такого договору визначеній у ньому особі (страхувальнику/вигодонабувачеві), то в цьому випадку не мав місце перехід прав кредитора від потерпілого до страховика (позивач) за договором добровільного майнового страхування і, відповідно, не відбулась заміна кредитора.
Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Розглянувши матеріали справи, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
14.05.2019 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» та ОСОБА_1 укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № АМ138666, відповідно до якого забезпечувався транспортний засіб «Mercedes C200» (державний номерний знак НОМЕР_1 ).
Додатковою угодою № 2 від 21.10.2019 до договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № АМ138666 від 14.05.2019 сторони домовилися про таке: з 22.10.2019 ОСОБА_1 не виступає вигодонабуваечм і власником за договором страхування № АМ138666 від 14.05.2019; з 22.10.2019 призначити вигодонабувачем і власником за договором страхування ОСОБА_2 .
11.02.2020 близько 18 год. 10 хв. на автодорозі у місті Львів по вулиці Зелена 238, відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Mercedes C200» (державний номерний знак НОМЕР_2 ) та транспортного засобу «Volvo» (державний номерний знак НОМЕР_3 ), яким керував ОСОБА_3 . Внаслідок вказаної ДТП транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень.
Цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «Volvo» (державний номерний знак НОМЕР_3 ), яким керував ОСОБА_3 , застрахована за полісом загальнообов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності АО1607709 у Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця».
12.02.2020 ОСОБА_2 звернувся до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» із заявою про настання страхового випадку по договору страхування. Цього ж дня представником ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» складено акт огляду транспортного засобу («Mercedes C200», державний номерний знак НОМЕР_2 ), у якому зафіксовані завдані забезпеченому ТЗ пошкодження. До вказаного акта також долучені фотографії завданих забезпеченому ТЗ механічних пошкоджень.
20.03.2020 проведено ремонтну калькуляцію № 225274 для пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу «Mercedes C200» (державний номерний знак НОМЕР_2 ). Відповідно до такої калькуляції загальна вартість відновлювального ремонту складає 11 709,65 грн.
23.03.2020 Управління патрульної поліції у Львівській області надало довідку № 3020043561331768 про дорожньо-транспортну пригоду.
24.03.2020 ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» склало страховий акт №UA2020021200024/L01/03 про відшкодування збитків на підставі умов договору страхування у розмірі 11 709,65 грн. У розрахунку страхового відшкодування також врахований коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу у розмірі 0.60%.
Згідно платіжного доручення № 41864 від 25.03.2020 ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» кошти у сумі 11 709,65 грн, без ПДВ, перерахувало на банківський рахунок ОСОБА_2 .
Постановою Сокальського районного суду Львівської області від 03.04.2020 у справі № 454/570/20 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та встановлено, 11.02.2020 близько 18 год 10 хв на автодорозі у м. Львів по вулиці Зелена 238, водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки «Volvo FH 13.480» державний номерний знак НОМЕР_3 , в порушення вимог п. 2.3 Б, 13.1 Правил дорожнього руху України, не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу та допустив зіткнення з автомобілем марки «Mercedes Benz C200» державний номерний знак НОМЕР_2 , який рухався в попутному напрямку. Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження із матеріальними збитками.
20.08.2020 позивач звернувся до ПрАТ «АСК «Скарбниця» із заявою/претензією за вих. № 225274-ІНС, в якій просив перерахувати 11 709,65 грн (виплату страхового відшкодування у порядку регресу) у місячний термін з моменту отримання цього листа на банківські реквізити позивача. Відділенням поштового зв'язку вказаному поштовому відправленню присвоєно штрих-кодовий ідентифікатор № 0100197373770. Відповідно до наявної на офіційному веб-порталі АТ «Укрпошта» інформації, поштове відправлення повернене за зворотною адресою за письмовою відмовою адресата.
Оскільки ПрАТ «СК «Скарбниця» не розглянув заяву позивача про виплату страхового відшкодування (в порядку регресу) вих. № 225274-ІНС від 20.08.2020, ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», позивач просить суд стягнути з відповідача 11 709,65 грн в порядку регресу.
Висновки суду.
Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до пункту 8 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно із частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки, суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з приписами статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в положеннях статті 1166 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 118 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України «Про страхування» залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
За вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування. Видами добровільного страхування можуть бути, зокрема, страхування наземного транспорту (крім залізничного).
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі № 910/2603/17 від 04.07.2018 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» є суброгацією.
При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це слідує із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України «Про страхування», йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні.
При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов'язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.
При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов'язання та виникнення нового (регресного) зобов'язання.
У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Статтею 990 Цивільного кодексу України встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Відповідно до пункту 22.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних засобів» при настанні страхового випадку, страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Враховуючи вищенаведені норми суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення 11 709,65 грн є обґрунтованою, підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню.
Щодо заперечень відповідача викладених у відзиві, суд зазначає наступне.
Представник відповідача зазначає, що виплату грошових коштів позивач здійснив не на користь вигодонабувача/страхувальника, отже у позивача відсутнє право на стягнення таких коштів з відповідача. У платіжному дорученні №41864 від 25.03.2020 на суму 11 709,65 вказано про страхове відшкодування на користь ОСОБА_2 , який не є ні страхувальником, ні вигодонабувачем за укладеним з позивачем договором.
До договору добровільного страхування наземного транспорту №АМ138666 укладено додаткові угоди №1 від 14.05.2019 та №2 від 21.10.2019, які позивач долучив до відповіді на відзив.
Згідно додаткової угоди №2 від 21.10.2019 до вищевказаного договору страхування наземного транспорту, замість ОСОБА_1 вигодонабувачем став ОСОБА_2 .
Вказаний доказ прийнято судом до уваги, оскільки він має значення для розгляду справи по суті.
Відтак, страхове відшкодування виплачено позивачем правомірно, тому у відповідності до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до позивача перейшло право вимоги до відповідача.
Отже, доводи відповідача є безпідставними та не спростовують позовних вимог.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Судові витрати.
Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову до суду позивачем було сплачено судовий збір на загальну суму 2 481,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 56461 від 18.06.2021 на суму 2 270,00 грн та № 73422 від 22.02.2022 на суму 211,00 грн.
Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 481,00 грн відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на відповідача.
Керуючись статтями 4, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, частиною 9 статті 165, статтями 236-238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Акціонерної страхової компанія «Скарбниця» (79005, місто Львів, вулиця Саксаганського, будинок 5; ідентифікаційний код юридичної особи 13809430) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 40, ідентифікаційний код юридичної особи 20782312) завданих збитків у розмірі 11 709,65 грн та 2 481,00 грн судового збору.
3. Наказ видати згідно статті 327 Господарського процесуального кодексу України після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.
Рішення складено
та підписано 08.07.2022
Суддя Сухович Ю.О.