вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"03" серпня 2022 р. м. Київ Справа № 911/591/22
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «КІТ»
про забезпечення позову
У справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “КІТ”
до Комунального підприємства “Готельно-гуртожитковий комплекс”
Фізичної особи-підприємця Ваховської Світлани Іванівни
за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Вишневої міської ради
про визнання переважного права на укладення договору оренди та визнання недійсним договору оренди
Суддя Карпечкін Т.П.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “КІТ” (далі - позивач, заявник, ТОВ “КІТ”) до Комунального підприємства “Готельно-гуртожитковий комплекс” (далі - відповідач 1, КП “Готельно-гуртожитковий комплекс”), Фізичної особи-підприємця Ваховської Світлани Іванівни (далі - відповідач 2, ФОП Ваховська С. І.), в якій позивач просить суд:
- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю “КІТ” переважне право на укладення договору оренди нежитлового приміщення, яке розташоване на першому поверсі будинку за адресою: 08132, Київська обл., м. Вишневе. вул. Святошинська, 46;
- визнати недійсним договір оренди від 01.02.2022 року № 2-22, укладений між Комунальним Підприємством “Готельно-гуртожитковий комплекс” та Фізичню особою-підприємцем Ваховською Світланою Іванівною.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю “КІТ”, на підставі Договору оренди від 01.10.2014 року № 07-14, укладеного з Комунальним підприємством “Готельно-гуртожитковий комплекс”, є орендарем нежитлового приміщення загальною площею 54,0 м.кв., розташованого за адресою: м. Вишневе, вул. Святошинська, буд. 46.
Додатковою угодою від 30.11.2020 року до Договору оренди сторонами погоджено продовжити строк дії договору до 30.11.2021 року.
Водночас, позивачем отримано лист Комунального підприємства “Готельно-гуртожитковий комплекс” від 01.10.2021 року № 82 про відсутність наміру продовжувати дію Договору оренди від 01.10.2014 року № 07-14.
Проте, на переконання позивача, відповідач 1 проігнорувавши вимог Закону України “Про оренду державного і комунального майна”, Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 року № 483, в частині оголошення в електронній торговій системі аукціону, за результатами якого чинний Договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем, порушив переважне право позивача в продовженні строку дії договору оренди, яке закріплене за ним частиною 1 статті 285 Господарського кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.05.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/591/22. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
На адресу суду 01.08.2022 року від позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом заборони Комунальному підприємству “Готельно-гуртожитковий комплекс”, або іншим особам на період розгляду справи № 911/591/22 вчиняти дії щодо предмету спору стосовно звільнення приміщення від майна позивача та розміщення в ньому майна інших осіб.
Необхідність вжиття заходів забезпечення позову заявник обґрунтовує тим, що 29.07.2022 року позивач отримав лист від Комунального підприємства “Готельно-гуртожитковий комплекс” № 32 від 27.07.2022 року з вимогою звільнити приміщення, яке є предметом спору у справі № 911/591/22.
Заявник переконаний, що наведені вище обставини дають підстави стверджувати про те, що невжиття судом відповідних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, унеможливить захист або поновлення порушених прав заявника.
Розглянувши подану заявником заяву про забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши доводи заявника щодо необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Тобто, у даному випадку, саме на заявника покладено обов'язок доведення, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника.
Згідно приписів ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Водночас, заявником не надано жодних належних та допустимих доказів в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, із якими діюче законодавство пов'язує доцільність застосування заходів забезпечення позову, та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника у разі невжиття таких заходів, а посилання заявника на потенційну можливість настання в майбутньому негативних наслідків, без надання відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
З огляду на відсутність будь-яких доказів у справі, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав, інтересів заявника, аргументи останнього є нічим іншим, як припущеннями.
Таким чином, заявником не доведено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову, у спосіб визначений заявником, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав, інтересів заявника. А подана заява обґрунтована власними припущеннями заявника, що не є достатніми підставами для задоволення заяви про забезпечення позову.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що заявником не обґрунтовано необхідності вжиття заходів забезпечення позову, не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції належних та допустимих доказів щодо наявності фактичних обставин, з якими процесуальне законодавство пов'язує необхідність застосування заходів забезпечення позову, що зумовлює висновки суду про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 136-140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю “КІТ” про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили у порядку, встановленому ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та відповідно до ч. 8 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя Т.П. Карпечкін